Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні етапи історії психології. Зародження психологічних знань у Стародавньому світі

План

  • 1. Історія психології та її періодизація
  • 2. Психологічні ідеї Стародавнього світу
  • 3. Основна проблематика психології у Давній Грецїї

Історія психології та її періодизація

Метою цього модуля є осмислення досягнень та їх наступності на основних етапах історичного розвитку психологічних ідей, у результаті яких був створений фундамент сучасної наукової психології.

Історія психології – сукупність оригінальних, історично послідовних, логічно пов'язаних між собою інтерпретацій психічної реальності. Кожна окрема наукова інтерпретація – це історично обмежений етап істерико-наукового шляху (В.А. Роме- нець).

Задача історії психології – реконструювати закономірний зв'язок минулих подій, сенс яких полягав у виробництві наукових знань про психіку. Перший історичний огляд поглядів на душу написав Аристотель.

Існують різні теорії періодизації історії психології. Наприклад, М.С. Роговій встановлює три етапи:

I. Міфологічний, що створюється до появи вчених-психологів. Знання та діяльність не відокремлені. Народ створює систему уявлень, які зливаються у міфологічну структуру.

II. Філософська психологія – наближається до народної, спеціальні методи дослідження відсутні, результатом є система знань про психіку та її матеріальний субстрат із певними логічними та методичними схемами;

III. Науковий: використання експерименту і проголошення генетичного підходу.

М.Г. Ярошевський керується принципом детермінізму, виділяючи в історії психології такі його форми:

  • 1) Передмеханістичний детермінізм (до Нового часу);
  • 2) Механістичний детермінізм (Новий час – створення причинної теорії відчуттів, використання понять рефлексу, асоціацій);
  • 3) Психологічний інтроспекціонізм (до кінця XIX ст.);
  • 4) Біопсихічний детермінізм (роль сенсорних функцій у адаптації та самоорганізації, залежність від природних умов);
  • 5) Соціопсихічний детермінізм (природне і соціальне, зовнішнє і внутрішнє у психіці одночасно взаємодіють).

В.А. Роменець пропонує періодизацію на основі структури вчинку з виділенням центральних проблем кожного історичного етапу:

  • 1) предки і нащадки (первісне суспільство);
  • 2) ритуал і вчинок (Давній Китай);
  • 3) нірвана і нестримна чуттєвість (Давня Індія);
  • 4) людське і вселюдське (Новий, Старий Завіт);
  • 5) мікрокосмос і макрокосмос (античність);
  • 6) душа і Вище існування – середньовічна психологія;
  • 7) я та інший – Відродження;
  • 8) страждальність і самодостатність – XVIII ст.;
  • 9) інтелектуальне та моральне – XVIII ст.;
  • 10) біологічне та соціальне – XVIII ст.

Психологічні ідеї Стародавнього світу

Перші психологічні ідеї виникають у надрах цивілізацій Давнього Сходу. На той час панувала релігійна ідеологія – міфи про безсмертя душі, її перевтілення і самостійне переміщення, про душу як самостійну сутність. Паростки природничо- наукових знань походять від уявлень про залежність живого тіла від зовнішньої природи, діяльності душі – від організму. Приклади таких уявлень знаходимо в античних творах, з яких найбільш важливими є наступні.

  • – Бог (Птах) створює органи чуттів, а керує ними серце (папірус "Пам'ятник мемфиської теології", Давній Єгипет, кінець IV ст. до н.е.).
  • – Вирішальне значення для душі має кровообіг (Давні Вавилон, Єгипет, Китай, Індія, Греція).
  • – Думки знаходяться в серці, а почуття – у печінці. Індивідуальні прояви (темперамент) залежать від різного співвідношення та руху елементів тіла – повітря, жовчі, слизу ("Книга про внутрішнє", Китай, VIII ст. до н.е.).

Виникають системи поглядів на етичні проблеми. У Давній Індії першим літературним джерелом, що розкривало етичні уявлення, були "Веди" (II тис. до н.е.), де розглядались етика поведінки, шляхи її вдосконалення та досягнення гармонії душі. Цей твір дав початок двом філософсько-релігійним напрямам;

  • 1) джайнізму, в якому тіло вважалось причиною несвободи душі;
  • 2) буддизму, де психічне тлумачилось як потік станів тіла.

У Давньому Китаї найбільш помітними системами уявлень про внутрішній світ людини були філософсько-релігійні вчення таких мислителів, як Лао-цзи (n.V ст. до н.е.), Конфуція (V ст. до н.е.), Мо-дзи (V ст. до н.е.). Лао-цзи розглядав проблему шляху земного життя людини ("дао"); у вченні Конфуція поставлено проблему вродженого і набутого. Психічне – вроджене, але може деформуватись у несприятливих умовах. Останні можна подолати через самозаглиблення і самовдосконалення. У поглядах Мо-дзи (V ст. до н.е.) поведінка людини тлумачиться як активний вплив на життя.

Для психологічної думки Давнього Сходу характерний розгляд таких проблем, як розумова діяльність та самосвідомість. Були виділені види сприймання, його перехід до мислення, такі його порушення, як ілюзії, галюцинації (Індія). Ван Чун (Китай, 27-бл. 98 pp.) вважав, що знання людини не є вродженими, а пізнання відбувається через природу. Розглянуто питання самосвідомості, самопізнання, свідомості й самосвідомості, самоспостереження, самозосередження.

Основна проблематика психології у Давній Греції

Давньогрецькі мислителі залишили помітний слід в історії психології завдяки тому, що відкрили основні психологічні проблеми, які не лише вирішувались багатьма наступними поколіннями дослідників, але й визначали методологію психологічної науки. Більшість цих проблем виникала при спробі пояснити душу явищами оточуючої дійсності, а не таємничими надприродними силами. Залежно від того, яке коло природних явищ було включено до пояснення психічних фактів, виокремилось кілька методологічних проблем психології. Зокрема, наступні:

  • - погляди щодо співвідношення законів матеріального світу і психічних явищ лягли в основу психофізичної проблеми (психіка і дійсність);
  • - уявлення про співвідношення організму (тіла) людини і психічних явищ, про психічне явище як факт живої природи – склали основу психобіологічної проблеми (Аристотель);
  • - уявлення про залежність психіки від ідеалізованих культурних форм – психосоціальна проблема (Платон).

Також було зроблено спробу дати розв'язання поставлених фундаментальних проблем.

Аристотель (384-322 pp. до н.е.) розглядав феномени психічного розвитку, описав послідовні образи, сенсорну адаптацію, ілюзії сприймання. Створюється перший досвід емпіричної перевірки гіпотез, суджень (Гіппократ, Аристотель, Теофраст, Гален).

Здійснено відкриття нервів, ролі внутрішнього мовлення в логічному пізнанні (Платон), "фантазії" (Аристотель).

Поняття і проблеми, запропоновані давніми греками, зберігаються і в наступні епохи (темперамент, афекти, здібності, фантазія), але переосмислюються. Наприклад, уявлення щодо співвідношення тіла і душі. Давні греки вважали, що функціонування живого тіла спрямовується і регулюється впливом душі. В епоху механістичного детермінізму тіло розглядають як механізм, незалежний від душі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші