Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологія здібностей

Учень і послідовник Лейбніца, засновник психології здібностей – Христіан Вольф (1679-1754 pp.), Німеччина. Завдяки його працям терміни "психологія" "емпірична психологія", "раціональна психологія" стали загальновизнаними. Психічні явища вчений пояснював терміном "здатність", що розумів виявом спонтанної активності душі. Душа – цілісна монада, паралельно якій існує організм. X. Вольф здійснив першу постановку і спробу вирішити психофізіологічну проблему, тобто проблему зв'язку тіла, організму й психіки людини.

Томас Рід (1710-1796 рр.), Дюгальт Стюарт (1753-1828 pp.) – представники шотландської школи у психології того часу. На їх думку, людина народжена із запасом істин, релігійних вірувань, які дозволяють розрізняти прекрасне і потворне. Зовнішні об'єкти існують, викликаючи відчуття (простий внутрішній стан) та сприймання (включає поняття про об'єкт, що існує незалежно від нас). Впевненість, що цей об'єкт є, – самоочевидна істина.

Вчення про нервово-психічні функції

Альбрехт Галлер (1708-1777 pp.) – швейцарський фізіолог, який одним із перших довів суттєву відмінність живих організмів і автоматів. На відміну від Декарта, він пояснював нервово- психічні явища специфічною властивістю організму, яких немає у неживих об'єктів. У цьому полягав важливий крок уперед у поясненні психіки як властивості високоорганізованої матерії, відхід від спроб її механістичного тлумачення.

Ідеї А. Галлера продовжив чеський фізіолог Їржи Георг Прохазка (1749-1820pp.). На думку вченого, рефлекс може викликати не будь-який подразник, а лише такий, що перетворюється на відчуття. Поставив задачу всю діяльність нервової системи (а не лише елементарні її прояви, як вважалось досі) пояснити за допомогою явища рефлексу. Висловив важливу думку про те, що здатність людини до оцінки подразників, до вибіркового реагування лише на ті впливи, від яких залежить самозбереження організму, і є суттєвою диференціальною ознакою психічного.

Позитивними результатами діяльності розглянутих учених стали наступні висновки, що суттєво вплинули на подальший розвиток психології:

  • - біологія (наука про живе), а не механіка повинна стати основою для аналізу причин психічних явищ;
  • - психіка має рефлекторну природу не частково, а в цілому;
  • - специфічна функція психіки полягає в активності, що виявляється у вибірковості реагування.

Психологія у Франції, Німеччині, Росії, США XVIII ст.

Франція. Жюльєн Ламетрі (1709-1751 pp.) – французький лікар, автор відомої роботи "Людина-машина". Вважав, що здатність відчувати є властивістю матерії, яка залежить від особливостей організації останньої (виникає лише в організованих тілах). Воля, свідомість, характер діють за законами реального світу, а не є проявами незрозумілої надприродної сили.

Дені Дідро (1713-1784 pp) і Жан-Батіст-Рене Робіне (1735-1820 pp.) прагнули представити цілісну картину розвитку природи, в тому числі життя і розуму. Але розглядали людину лише як природний організм в ряду інших живих істот, що розвиваються за єдиними природними законами. Відтак, ігнорували вплив суспільства на людину, не помічали її соціальності.

Іншими французькими вченими того часу роль соціального середовища оцінювалась суперечливо:

  • - з негативного боку, бо воно псує добру від природи людину (Ж.-Ж. Руссо);
  • - як Позитивна і необмежена суспільно-історичними обставинами сила (Гельвецій).

П'єр Жан Жорж Кабаніс (1757-1808 pp.) – філософ- матеріаліст і лікар – уперше заперечив ідею про те, що свідомість є локалізованою у мозку людини духовною сутністю (субстанцією або феноменом характеру). Натомість доводив, що свідомість виступає функцією цього органу. Завдяки його працям поширення набуло уявлення про те, що мозок виробляє думку так само, як печінка виділяє жовч, а слинні залози виробляють слину. Недооцінював значення зовнішніх об'єктів для виникнення психічних явищ.

Німеччина. Іммануїл Кант (1724-1804 pp.) – німецький філософ, у своїх працях "Критика чистого розуму", "Метафізика моралі" виклав учення про аперцептивну (спонтанну) активність та про апріорні знання людини (існуючі ще до початку процесу пізнання). Пізнання людини обмежене, пізнати за допомогою органів чуттів можна "явища", а "речі в собі" непізнавані. Знання про речі в собі – апріорні, виникають завдяки активності душі. Активність душі не тільки дозволяє зрозуміти речі в собі, але й впорядковує чуттєвий досвід. Психологія має справу переважно з "речами в собі", в ній неможливий експеримент. Призначення психології – опис проявів психіки, але не їх пояснення. Важливою складовою апріорних знань є людини є трансцендентальна аперцепція, завдяки якій людина усвідомлює світ і себе незмінними й цілісними.

Кант сформулював важливі положення стосовно морального розвитку людини. Зокрема, закон морального імператива, згідно з яким людина повинна чинити так, щоб принципи, якими вона керується, могли поширюватись на всіх. Головний етичний принцип полягає у тому, що людину не можна розглядати як засіб для досягнення цілі, вона сама є ціллю.

Росія. О.М. Радищев (1749-1802 pp.) у роботі "Про людину, її смертність і безсмертя" доводив, що душа – безсмертна, а душевні явища є властивостями відчуваючої і думаючої речовини.. Зробив спробу створити загальний погляд на будову світу як "єдиної лествиці" з єдиними законами. Формування людини ставив у залежність як від впливів зовнішнього середовища, так і від тілесної організації (темпераменту). У працях Радищева містяться зародки психології великих груп, розглядається зв'язок родового розвитку народу з розумовим розвитком індивіда. Звернув увагу на явища співчуття і наслідування, які виводив із нервової будови.

Григорій Са́вич Сковорода́ (1722-1794 pp.) – український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Людина – частина Всесвіту, який складається з трьох частин – макрокосму (всесвіт), мікрокосму (людина) і "символічної" реальності, яка сполучає великий і малий світи, ідеально їх у собі відбиває (наприклад, за допомогою літератури, священних текстів). Кожен з цих світів складається з "двох натур" – видимої (тварної) і невидимої (божественної).

Оригінальність підходу Г. Сковороди особливо виразно проявилась у твердженні, що не тільки макрокосм є джерелом для створення внутрішнього світу людини, але й внутрішній світ володіє значною силою і впливає на зовнішній. Через самопізнання можна змінити дійсність, олюднити її.

Притримувався думки про те, що щаслива доля людини й суспільства загалом можлива лише у випадку, коли зовнішні умови, які оточують людину, відповідатимуть її вродженим схильностям.

Сполучені Штати Америки. Розробкою психологічних проблем займались Б. Франклін (1706-1790 pp.), Т. Пейн (1737- 1809 рр.), Т. Джефферсон (1743-1826 pp.), Б. Раш (1745-1813 pp.).

Б. Раш – активний учасник побудови американської держави, батько американської психотерапії. Вважав, що мислення і воля підпорядковані загальним властивостям психічного, залежать від зовнішніх причин, але і психічні стани впливають на тілесні. У цьому вбачав сутність психофізичної взаємодії. Свободу особистості розглядав як одну з форм здоров'я людини.

Зародження психологи суспільних явищ

В епоху Просвітництва вперше з'являється спроба розкрити культурно-історичні закони духовного життя людей. У дослідженні цих законів спостерігається два етапи. Представниками першого були Макіавеллі, Гоббс, Джон Локк. Ці вчені бачили суспільство як сукупність індивідів, що діють за законами механіки. На другому етапі розпочався пошук власне суспільних закономірностей, відмінних від механічних (Віко, Монтеск'є).

Джанбатіста Віко (1668-1774 pp.) – італійський історик. Одним з перших прагнув довести, що розвиток суспільства відбувається за своїми власними законами, відмінними від законів інших наук. Виділив такі основні закони розвитку суспільства: – суспільство проходить три етапи – богів, героїв, людей;

  • - психічні властивості людини похідні від історії розвитку суспільства (абстрактне мислення є наслідком розвитку торгівлі, політики);
  • - діяльність окремої особи залежить від народного духу (специфічних рис суспільства, які не можна розглядати як суму індивідуальних).

Шарль Луї де Монтеск'є (1689-1755 pp.) – французький філософ. В основному своєму творі "Про дух законів" доводив, що навколишнє відбивається у свідомості людей на основі діяльності розуму, що узагальнює досвід. Узагальнююча діяльність розуму породжує різноманітні суспільні явища (приписи, звичаї, думки людей), які можна об'єднати у певні типові групи. Суспільне життя країн і народів зумовлене природними і історичними умовами. Суспільні закони, звичаї, приписи вибудовують "дух народу". Суспільні закони відрізняються від природних та діють менш досконало.

Таким чином, у психології XVIII ст. були зроблені важливі досягнення, а саме:

  • - поява поняття про подразливість і чутливість як специфічні властивості органічних тіл;
  • - утвердження ідеї розвитку дійсності (теорії походження світу Лапласа і Канта);
  • - рефлекторне тлумачення всіх психічних явищ;
  • - постановка в центр уваги психофізіологічної проблеми (зв'язок психіки й нервової діяльності мозку) на зміну психофізичній (зв'язок психіки з навколишньою дійсністю);
  • - формулювання ідеї про соціально обумовлені психічні явища. Виникнення проблеми "подвійної детермінованості" (соціальна й тілесна обумовленість психічних явищ).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші