Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологія свідомості

Пориваючи із філософією, психологія потрапила у залежність від біологічних наук. Свідомість виступила як органічна функція, що підпорядкована біологічним законам. Власне психологічні закономірності залишились поза увагою. Ліквідувати це упущення була покликана психологія свідомості, яка проголосила свідомість, суб'єктивне, безпосередній досвід предметом психології, а основним методом дослідження обрала інтроспекцію (самоспостереження).

У психології свідомості вихідні елементи суб'єктивного досвіду – відчуття – не знайшли однозначного тлумачення. Частина вчених пояснювали їх через специфічну активність органів чуттів (Й. Мюллер, Ч. Белл), на противагу психофізіології, де відчуття тлумачились як відображення властивостей об'єктивних предметів, що їх викликають. Інші представники психології свідомості (Г. Т.Фехнер, Е. Вебер) заперечують теорію специфічної енергії органів чуттів та розкривають залежність інтенсивності відчуттів від сили зовнішнього подразника, чим закладають основи психофізики, яка мала значний вплив на експериментальну психологію.

Німецькі вчені Вільгельм Вундт (1832-1920 pp.) та Герман Еббінгауз (1850-1909 pp.) відстоювали "психофізичний паралелізм", що суперечив ідеї психофізичної залежності.

В. Вундт відстоював перевагу суб'єктивного. Об'єктивний світ – це досвід, опосередкований досвідом безпосереднім, тобто суб'єктивністю. З цього випливає, що безпосередній та опосередкований досвіди не є двома субстанціями, а лише сторонами єдиного досвіду, які діють за однаковими в принципі законами. Це методологічне положення знаходить реалізацію у двох протилежних концепціях: у теорії структуралізму та у махістських теоріях.

Теорія структуралізму тлумачить психічні явища на основі законів світу фізичного (В. Вундт, Е. Тітченер, Г. Еббінгауз). Стверджується, що елементи психіки та їх зв'язки аналогічні зв'язкам об'єктів фізичного світу (дім – з цеглин, машина – з деталей,' значить – психіка, теж складається із певних елементів – або відчуттів, або знань, або рефлексів тощо). Перенесення закономірностей структури оточуючого у внутрішній світ отримало назву інтелектуалізму.

Махістські теорії (Е. Мах), навпаки, переносять закони суб'єктивного досвіду на зовнішні об'єкти (закони природи – це те, що ми сприймаємо і виникають тому, що відчуття поєднується між собою). Виходячи з цього, Мах намагався переосмислити основні категорії науки. Такі властивості фізичного світу як сила, маса, простір, час, причинність тощо, він вважав визначеннями комплексів відчуттів та їх функціональних зв'язків. Мета науки – опис фактів чуттєвого сприйняття, до яких пристосовується думка.

Психологія свідомості відкидала еволюційний підхід, не розкрила зв'язків свідомості з діяльністю, не змогла на науковій основі пояснити активність психічного, а розглядала її як прояв вищої сили.

Критика структуралізму

Вільям Джеме (1842-1910 pp.) – американський психолог, розробник теорії прагматичного функціоналізму. Основними положеннями останньої є:

  • - визнання психології наукою про свідомість;
  • - свідомість – не розчленована, складена з атомів-цеглинок сутність, а єдиний цілісний потік;
  • - суб'єктивний світ – результат тілесних змін, який обслуговує практичну дію;
  • - проблеми волі не існує, бо дії визначені попередніми діями на основі механізмів рефлексу, інстинкту, емоцій.

Показуючи провідну роль дії в психіці, Джеме не залишає місця для свідомого вибору, а по суті виступає проти ним же проголошеного предмета психології – свідомості.

Неспроможність "цеглинної" психології Вундта пояснити творчість, індивідуальність людини призводить до виникнення окремого психологічного напряму – описової психології.

В. Дільтей (1833-1911 pp.) розмежував психологію на пояснювальну та описову. Пояснювальна – шукає елементи і причинний зв'язок між ними. Описова – не шукає елементів психічних явищ, а розглядає цілісне психічне життя шляхом переживання. Її метод – інтуїтивне самоспостереження. Передбачити вчинки людей – неможливо, творчість не має закономірностей.

В. Дільтей вважав, що людина природу пояснює, а душевне життя – осягає.

Анрі Бергсон (1851-1941 pp.) – французький психолог, критикує спробу Вундта пояснити психічне за аналогією до предметного світу (інтелектуалізм). Вважає, що інтелект безсилий у пізнанні психіки, лише інтуїція здатна проникнути в її сутність. Творчість розглядає як результат біологічної еволюції, дар людині від природи.

Критики структуралізму у спробах будувати психологію як науку про свідомість приходять по суті до її заперечення. їм не вдалось зафіксувати те особливе, специфічне, яке відрізняє свідомість від інших явищ, а саме – її активний, саморегульований характер. Неспроможність пояснити специфічно людську поведінку на основі вивчення замкненої індивідуальної психіки штовхає до дослідження колективних форм духовного життя – виникає "психологія народів". Індивідуальне та колективне протиставляється. Предмет психології народів – мова, міфологічні уявлення, звички, звичаї.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші