Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Проблема активності особистості

Джерело активності особистості

Активність особистості відрізняється від активності як загальної характеристики живих істот. Це здатність людини робити суспільно значущі перетворення в світі на основі попереднього досвіду. Вона виявляється в творчості, активній життєвій позиції, відстоюванні своїх поглядів, відповідальності за свої вчинки, в самовдосконаленні.

Активність особистості є не менш важливим чинником її розвитку, ніж соціальні умови та біологічні передумови. Джерелом активності особистості в різних напрямах психології вважають:

  • - вроджені інстинкти, спільні із тваринними предками (фрейдизм);
  • - соціальні потреби, які є вродженими, але наявні лише у людини – такі, як почуття неспокою (К. Хорні), соціальне почуття (А. Адлер), потреба у ніжності (Г. Саллівен) (неофрейдизм);
  • - вроджену потребу в самоактуалізації (А. Маслоу, гуманістична психологія).

Ці погляди об'єднуються твердженням про те, що особистість має природну основу (вроджені потреби), яка виявляється в соціальному середовищі, і цей процес є розвитком особистості. Іншого погляду дотримується ще один напрямок – екзистенціальна психологія, для якого особистість – це самостійна духовна сутність, не зумовлена ні біологічними, ні соціальними причинами, її не вдається пізнати шляхом наукового вивчення, а можна лише осягнути у співпереживанні.

Вітчизняна психологія стверджує суспільно-історичну природу особистості. Виникнення особистості зумовлене тим, що індивід у спільній діяльності з іншими змінює світ і таким чином змінює себе, стаючи особистістю.

Недостатньо лише констатувати провідну роль соціального довкілля у породженні активності особистості. Необхідно показати, як під час взаємодії особистості і довкілля, виникають вихідні причини активності, її джерело – потреби. Різниця з іншими напрямами психології полягає у розумінні сутності особистісних потреб, того, що вони не є вродженими, а виникають і розвиваються в процесі взаємодії людини із соціальним оточенням, у діяльності та спілкуванні.

Спрямованість особистості

Потреби особистості дуже різноманітні. Серед них є пріоритетні, які особистість задовольняє в першу чергу, відповідно організовуючи свою активність. Система потреб, певна їх ієрархія з виділенням провідних і підпорядкованих, утворює спрямованість особистості, яка є її центральною характеристикою і розкриває значення внеску особистості в розвиток суспільства. Часто особистісний внесок не вдається оцінити однозначно. Наприклад, роль історичних постатей Івана Грозного, Богдана Хмельницького, Наполеона у науці отримує, як позитивну, так і негативну оцінку.

Види спрямованості вирізняють за:

  • 1) змістом, залежно від того, на яку сферу дійсності орієнтована активність (спортивна, наукова, художня спрямованість тощо);
  • 2) суспільним значенням (позитивна – негативна, соціальна – асоціальна спрямованість).

Мотиви і мотивація

Людина усвідомлює свої потреби як мотиви, що безпосередньо викликають її активність. Мотиви відображають потреби, але не прямо: однаковий мотив, як правило, відображає різні потреби і – навпаки. Потреба в освіті може усвідомлюватись як інтерес до знань, або необхідність отримати професію, або обов'язок. Водночас, останній може характеризувати не тільки потребу в освіті, але й потребу в престижі, в підвищенні соціального статусу.

Види мотивів вирізняють за такими ознаками: 1) формою (бажання, обов'язок, інтерес, прагнення, потяг, установка);

2) широтою; 3) конкретним змістом діяльності (мотиви праці, учіння, гри тощо); 4) усвідомленням (усвідомлені, коли людина чітко уявляє зміст своєї потреби, об'єкт, який може її задовольнити; неусвідомлені).

Усвідомлені мотиви – інтерес, переконання, прагнення, мрія. Інтерес – це емоційний прояв пізнавальних потреб. Виявляється у бажанні більше дізнатися про об'єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки – до її посилення, тому його називають ненасичуваним мотивом.

Переконання – система усвідомлених потреб людини, що спонукає її діяти у відповідності зі своїми поглядами, світоглядом, знаннями. Сукупність переконань утворює світогляд людини, формування якого становить важливу задачу навчання і виховання. У загальних рисах світогляд утворюється до кінця шкільного віку.

Основу переконань становлять знання, що набувають спонукальної сили. Часто людина знає про певну норму, але не дотримується її. Знання саме по собі не є мотивом, але стає таким, якщо отримує емоційне схвалення особистості, осмислюється нею.

Прагнення – це мотиви поведінки, у яких виявляється потреба людини в таких умовах існування і розвитку, що безпосередньо відсутні, але можуть бути створені у результаті діяльності. Форми прагнень:

Мрія – створений фантазією образ бажаного майбутнього. Пристрасті – потреби непереборної сили.

Ідеали – потреба діяти у відповідності зі зразком, обраним для наслідування.

Неусвідомлені мотиви – установка, потяги. Установка – це готовність особистості діяти певним чином. У дослідженнях грузинського психолога І.Т. Бжалави був зроблений наступний експеримент. Досліджуваним 10-15 разів пропонували порівняти різні за вагою кульки, а потім замінювали їх однаковими. Але вони цього не помічали внаслідок сформованої установки на те, що кульки і наступного разу будуть неоднаковими за вагою. Установки утворюються в результаті повторюваних ситуацій і визначають позицію людини в нових обставинах.

Потяги – спонука діяльності, в основі якої не досить чітко усвідомлена потреба. Людині самій незрозуміло, що її приваблює в об'єкті, якою є ціль її активності, що викликана потягом. У вітчизняній психології потяги розглядають як початковий етап формування мотивів, що згодом усвідомлюються і перетворюються на прагнення.

Система усіх видів спонукань (потреби, мотиви, інтереси, цілі, установки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини, утворюють сферу мотивації.

Спонукання в широкому розумінні обумовлюють момент виникнення і припинення діяльності, міру зусиль, напруженість її виконання. У структурі мотивації за функціями у регуляції поведінки виділяють три класи спонукань (В.Г. Асєєв, 1978):

  • 1) потреби – джерело активності; їх вивчають, щоб зрозуміти, чому людина розпочинає діяльність;
  • 2) мотиви – вказують, на що спрямована активність, чому обрані саме ці форми поведінки;
  • 3) емоції (прагнення, бажання, установки) – регулюють напруженість діяльності й міру зусиль людини.

Мотивація тісно пов'язана зі спрямованістю особистості, зумовлює останню. Водночас, їх слід розмежовувати. У характеристиці спрямованості головне – оцінка активності особистості, її життєвої позиції з погляду цінності для суспільства, а у визначенні мотивації – зміст і динаміка (напруженість, швидкість перебігу, інтенсивність) системи спонукань до діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші