Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Мовлення як діяльність і як поведінка

Чи є мовлення діяльністю? Чи можна виділити у ньому компоненти, наявні в інших видах діяльності?

У відповіді немає єдності. Так, І.О. Зімняя вирізняє в мовленні говоріння і слухання. Говоріння розглядається як самостійна діяльність з характерними компонентами. Його потреба, мотив, мета "щось сказати один одному". Мовленнєвий вираз програмується і реалізується тим, хто говорить. Предмет говоріння – висловлення думки, продукт – відповідна дія інших людей.

О.О. Леонтьев уважає, що мовленнєва діяльність має місце рідко, лише у ситуаціях, коли мета діяльності – породження висловлення, коли мовлення самоцінне (опанування іноземною мовою). В інших випадках використання мови передбачає немовленнєву мету, і тоді мовлення – не самостійна діяльність, а сукупність мовленнєвих дій, підпорядкованих меті власне діяльності. Так, учитель звертається до учня. Його мета – пояснення матеріалу, а мовлення -засіб досягнення цієї мети.

Мовлення в конкретній ситуації – мовленнєва поведінка. Вона передбачає усвідомлення людиною особливостей цієї ситуації й своєї ролі в ній. Відповідно своє мовлення людина модифікує відповідно до ролі. Але навіть у цьому випадку для мовця існує вибір сказати так чи інакше. Адже словник високорозвиненої мови налічує кількасот тисяч слів у той час, як у мовленні використовується лише дві-три тисячі. Це забезпечує людині значні можливості вибору: залежно від ситуативної ролі мовець формує свою мовленнєву поведінку, добираючи найбільш влучні слова. Крім того, впливає культурний і освітній рівень людини, яка повинна будувати своє мовлення за стилем, складністю, типом інтонації, способом побудови речень, супроводити його мімікою та жестами.

У ситуації спілкування з другом доцільний розмовний стиль, неповні речення, багатство міміки й жестів. Інша справа, коли роблять наукове повідомлення. Тоді мовлення насичене професійними термінами, емоційно-нейтральне, речення повні, ускладнені, використовується ділова інтонація, обмаль жестів і міміки. Таким чином, немає єдиних, норм відносно різних ситуацій мовлення. Використання мовлення відповідно до ситуації свідчить про високий рівень розвитку особистості, достатнє оволодіння нормами поведінки у суспільстві. Високі зразки мовленнєвої поведінки становлять ораторське мистецтво. Наука про красномовство – риторика.

Види мовлення

Види мовлення розкриває табл. 4.

Таблиця 4

Види мовлення

Зовнішнє мовлення

Внутрішнє мовлення

монологічне (комунікативне активне)

діалогічне

(комунікативне

усне

писемне

реактивне)

Зовнішнє мовлення – те, з яким ми звертаємось до інших. Воно поділяється на монологічне (усне і писемне) й діалогічне.

Монологічне усне мовлення відбувається в присутності аудиторії – слухачів. Його метою є певний вплив на аудиторію.

Ознаки монологічного усного мовлення:

  • 1) мало використовується інформація із ситуації мовлення (замість того, щоб вказати на предмет, його описують);
  • 2) більша міра довільності (мовець попередньо визначає зміст і на його основі будує висловлення);
  • 3) організованість (планування доповіді і окремих висловів заздалегідь);
  • 4) вимагає спеціального виховання з набуття мовцем уміння подавати свої думки зрозуміло для інших;
  • 5) вільно використовуються немовні засоби.

Писемне мовлення відбувається без співбесідника, або слухача. Цілком визначається суб'єктом – самим мовцем. Виклад інформації повністю спирається на засоби мови (не можна використати жести, міміку, ситуацію тощо). За походженням усне мовлення виникає у спілкуванні з дорослим, а писемне – в результаті навчання. На відміну від усного, писемне з самого початку вимагає свідомого, довільного аналізу засобів його вираження. Це мовлення максимально довільне і розгорнене.

Діалогічне мовлення характерне для співбесіди, розмови, передбачає чергування ролей мовця і слухача.

Ознаки діалогічного мовлення:

  • 1) ситуативність (спирається на ситуацію розмови). Значний обсяг інформації розуміється сам собою завдяки обізнаності співрозмовників із ситуацією;
  • 2) контекстуальність (кожне чергове висловлення обумовлене попереднім і може бути зрозумілим лише у зв'язку зі сказаним);
  • 3) зростання значення немовних засобів.

Три вищеперераховані ознаки свідчать про те, що діалогічне мовлення – згорнене, на противагу більш розгорненому – монологічному;

  • 4) мимовільність, реактивність (репліка – це безпосередня реакція на ситуацію або висловлення співбесідника);
  • 5) незначна організованість (наперед увесь діалог не планується, а утворюється у ході розмови).

Особливий вид мовленнєвої діяльності – внутрішнє мовлення. Воно виникає із зовнішнього, характеризується беззвучністю, максимальною згорненістю, ситуативністю, узагальненістю, словесною фрагментарністю, недосяжне сторонньому спостерігачеві. Воно не є засобом спілкування між людьми, а виконує функцію мислення або підготовки до спілкування. Внутрішнє мовлення не просто мовлення про себе. Воно будується за іншими, ніж зовнішнє, законами. Головне в ньому не те, про що йдеться (тема), а те, що нового повідомляється про цю тему (рема). Переважання реми називається предикативністю.

Характерною ознакою структури внутрішнього мовлення є його фрагментарність, що виявляється у:

спрощенні речень (пропуск частин речень, мінімальна кількість слів);

  • - випадінні фонем, насамперед голосних, за типом скорочень;
  • - чергуванні слів з образами, подібно, як у дитячій "Абетці" подаються речення, де деякі слова замінено малюнками. При внутрішньому мовленні відбуваються зовні непомітні, але фіксовані приладами скорочення органів мовлення, що дозволяє вивчати його. Запис скорочень органів мовлення – міограма.

Мовлення і пізнавальна діяльність

Мовлення нерозривно пов'язане із пізнавальними процесами людини. Особливо важливу роль мовлення відіграє у процесі мислення. Мова – знаряддя, хоча і не єдине, мислення. Людина виражає думку в мовленні, формулює її для себе, закріплює письмово, тому може повернутися до неї, ще раз продумати, уточнити, на основі логічної обробки знань зробити відкриття.

Щоб запам'ятати будь-що, людина подумки фіксує його зміст, проговорює його. При сприйманні ми називаємо предмети, що надає сприйманню осмисленого характеру. Слово може посилити слабкий подразник, який не звертає на себе увагу. Завдяки мовленню людина будує фантастичні картини, планує, передбачає наперед розгортання подій.

Отже, мова є одним із знарядь, поряд з іншими знаками (картами, кресленнями, цифрами), пізнавальної діяльності людини. Саме завдяки використанню мови пізнавальна діяльність людини .піднімається на якісно вищий рівень у всьому живому світі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші