Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості сприймання

Як і відчуття, сприймання виникає лише при безпосередній дії на аналізатори. Перехід від відчуття до сприймання означає більш повне і складне відображення предметів.

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори. Якщо відчуття відображає лише окремі ознаки, властивості, то сприймання – предмет у цілому, у взаємозв'язку його ознак і властивостей. І відчуття, і сприймання – джерело наших знань про дійсність.

Властивості сприймання

  • 1) Активний саморегульований характер. Правильний образ сприймання вибудовується завдяки активності людини. Неточності й помилки у функціонуванні окремого аналізатора виправляються і уточнюються за допомогою злагодженої роботи інших. У результаті людина отримує образ, адекватний дійсності. Проводився експеримент. Досліджувані були в окулярах, які перевертали зображення догори ногами. У підгрупі, якій дозволялося активно пересуватися, обстежувати кімнату, досліджувані швидко починали сприймати дійсність адекватно: стелю вгорі, підлогу – знизу. У групі, діяльність якої обмежувалась, відновлення сприймання наставало пізніше, ніж у першій.
  • 2) Історичність (аперцепція) – це обумовленість сприймання конкретними умовами і минулим досвідом, як суспільним, так і особистим. Здатність до сприймання формується у дитини під впливом засвоєння сенсорних еталонів, прийнятих у суспільстві. Прикладами сенсорних еталонів є шкала музичних звуків, система геометричних форм, набір основних кольорів. При сприйманні предметів людина виділяє ті частини, які відповідають сенсорним еталонам. Так, дитина, яка не навчилась розрізняти вишневий і рожевий кольори, назве їх червоними; яка не вміє розрізняти трапецію і ромб, назве їх чотирикутниками. Художник у кольорі морської води побачить більше відтінків, ніж люди інших професій, оскільки його система еталонів кольору повніша.
  • 3) Предметність – це віднесення образу навколишнього до зовнішніх об'єктів, що є його джерелом. Образ об'єкта є явищем внутрішнього світу, але для людини цей образ співвіднесений не з внутрішнім, а із зовнішнім – з предметом, який його викликав. Виявляється предметність у структурності й цілісності.
  • 4) Цілісність – людина сприймає цілісну структуру предмета, хоча найчастіше інформація про нього надходить неповно. Образ виникає як результат послідовного обстеження предмета (сукцесивно). Коли він виник, то всі сприйняті ознаки постають одночасно в єдності (симультанно). Наприклад, у вікно ми бачимо дерева, будинки, вулицю, але на сітківку потрапляє інформація про певні їх частини (верхівки, дахи тощо). У телевізорі ми бачимо диктора, хоча на зображенні – лише його голова.
  • 5) Константність – відносна постійність образу сприйнятого при змінах умов сприймання. Так, при віддаленні від будинку його зображення на сітківці зменшується, але розмір будинку сприймається як постійний. Ця особливість формується. Проводилось дослідження серед племен, які проживають у лісі. Виявилося, що віддалені предмети вони сприймають як маленькі. Відсутність у них константності розміру пояснюється браком досвіду сприймання певних об'єктів здаля і зблизька.
  • 6) Осмисленість – відображення значення предметів, усвідомлення їх функцій. Називаючи предмет, людина відносить його до певного класу, групи відомих їй об'єктів. Образ сприймання – не набір подразників, а пошук пояснення сприйнятих даних. Це особливо виявляється при сприйманні подвійних і невизначених зображень (конфігурацію хмар сприймають як літаючу тарілку, кущ у темряві – як постать). Осмисленість свідчить про нерозривність між сприйманням і мисленням.
  • 7) Об'єм сприймання. Визначається тим, скільки предметів людина може сприйняти одномоментно – це 4-8 одиниць.

Види сприймання

Види сприймання розрізняють за: 1) конкретним змістом об'єкту (сприймання тексту, мистецтва, природи, навчального матеріалу); 2) формами існування матерії (часу, простору, руху); 3) провідним аналізатором (зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове, кінестетичне або рухове).

Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла суб'єкта. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико- сйнтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром, і в результаті формується образ форми). Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприйманню простору сприяють зв'язки між півкулями головного мозку та відповідно симетрична будова аналізаторів. Бінокулярний зір забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух дозволяє визначати розташування подразника, його віддаленість і напрямок; бімануальний дотик – сприймання форми і величини; дири- нічний нюх – сприймання напряму розташування джерела запаху.

Сприймання часу полягає у визначенні тривалості, швидкості, послідовності явищ і забезпечується системою аналізаторів. Фізіологічною основою сприймання часу є ритмічна зміна процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Сприймання ритму забезпечують кінестетичний і слуховий аналізатори. Помилки у сприйманні часу залежать від характеру діяльності в оцінюваний проміжок часу. Періоди бездіяльності здаються довшими (переоцінюються), тривалість цікавої роботи здається коротшою (недооцінюється). Точність сприймання часу впливає на організацію діяльності. Коли учень не вміє розрахувати свій час, він змушений виконувати завдання або поспіхом, або занадто повільно, що призводить до зниження його успіхів. Учитель на уроці також повинен звертати увагу на тривалість того чи іншого етапу роботи, вчасно починати й закінчувати його. Тому бажано для учнів давати завдання, повідомляючи, на який час розраховане їх виконання.

У сприйманні руху основну роль відіграють зоровий і кінестетичний аналізатори. Оцінюється зображення на сітківці у співвідношенні із рухами ока (див. табл. 8).

Таблиця 8

Взаємозв'язок кінестетичного та зорового аналізаторів при сприйманні руху

Зображення на сітківці

Рухи ока

Оцінка руху об'єкта

I

+

-

+

2

+

+

3

+

+

-

4

-.

-

-

Умовні позначення: "+" рухливість, нерухомість.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші