Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Мислення

План

  • 1. Загальна характеристика мислення
  • 2. Форми мислення та їх вивчення в психології
  • 3. Мотивація та детермінація мислення
  • 4. Операції мислення, розумові дії
  • 5. Мислення як розв'язання задач
  • 6. Види та індивідуально-психологічні особливості мислення

Загальна характеристика мислення

Пізнання починається із відчуття та сприймання. Інформація, сприйнята за допомогою органів чуттів, узагальнюється, осмислюється, тобто є матеріалом мислительної діяльності. Мислення через відчуття і сприймання пов'язане із зовнішнім світом. Через це його називають опосередкованим відображенням. У ході мислення людина пізнає дійсність більш глибоко, виходить за межі своїх чуттєвих вражень й виявляє такі предмети й явища, зв'язки між ними, що безпосередньо не сприймаються. Так, Д.І. Менделєєв залишив у своїй системі хімічних елементів порожні клітинки для тих елементів, які будуть відкриті у майбутньому. Сьогодні передбачення видатного вченого підтверджується – клітинки заповнюються новими елементами. Елементарні частки не можна побачити навіть у найпотужніший мікроскоп, але вчені вивчають їх через дослідження їх слідів.

Чуттєві (відчуття, сприймання) й раціональні (мислення) компоненти пізнавальної діяльності людини нерозривно пов'язані і взаємозумовлені. Суперечність між ними дозволяє людині проникати вглиб явищ, розкривати їх сутність та істинні зв'язки між ними. Прикладом є так звані випадки наукових парадоксів, сутність яких передає приказка "очам своїм не вірю". Тобто висновки з міркувань суперечать тому, що людина безпосередньо сприймає. Так, довгий час панувала думка, що Земля є центром Всесвіту, не рухається, а зірки обертаються довколо неї. Вчених, що довели протилежне – Д. Бруно та Г. Галілея – сучасники ладні були стратити, бо вважали, що вони знущаються або неприховано глузують з науки. Адже всі бачать, що Земля нерухома, а зірки переміщуються небом. У цьому й полягав парадокс, у висновках з якого сучасна наука не сумнівається.

Мислення – це процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності.

Людське мислення неможливе без мовлення. Примітивне мислення тварин стосується лише предметів, які безпосередньо їх оточують, і характеризується як ситуативне. Слово допомагає абстрагуватись від наявної ситуації, зобразити її за допомогою мовних засобів. Цим мислення людини стає ситуативно незалежним. Думка формулюється і формується в мовленні. Слово допомагає зафіксувати думку, що дозволяє повернутись до неї, удосконалити її. Намагаючись сформулювати думку якомога точніше, людина знаходить у ній нові нюанси, суперечності. За допомогою слова найточніше передається інформація від людини до людини.

Мислення має соціальну природу. Людина не народжується з готовою здатністю до мислення, а оволодіває його способами й засобами, знаннями, мовою в тому вигляді, в якому вони існують на сучасному їй етапі суспільного розвитку.

Форми мислення та їх вивчення в психології

Мислення вивчають різні науки. У філософії термін "мислення" виступає синонімом свідомості, психіки. Характерні дослідження історичного розвитку мислення людства в цілому. Логіка вивчає основні форми мислення – поняття, судження, умовиводи, які виступають результатами чи продуктами мислення. А психологію цікавить, насамперед, процес мислення, причини, що призводять до тих чи інших його результатів. Так, поняття трикутника всі діти повинні засвоїти однаково, але шляхи у кожного різні. Один учень цілком засвоює поняття на уроці, а другому ще потрібно працювати вдома. Психологія вивчає види й типи мислення, його розгортання у часі як процесу та як діяльності.

Кожен мислительний процес має свої результати, які включаються в його подальший перебіг. Ці результати не виступають окремим предметом психологічних досліджень. Вони відіграють роль зв'язної ланки між вивченням мислення у психології із вивченням його у логіці. У психологічному дослідженні результати мислення розглядають як наслідок завершення процесу, а не як готове утворення.

Сам процес мислення розкривається через співвіднесення його продуктів на різних етапах. Вивчати думку як процес – це значить показати, як розгортання мислення призводить до кінцевих результатів – до понять, суджень, умовиводів.

Думка – основна одиниця мислення. Процес становлення думки тісно пов'язаний із вираженням думки в мовленні. Думка і внутрішнє мовлення не тотожні. Ідеї можна виражати невербальними засобами: схемами, малюнками, цифрами тощо. Думка не складається зі слів. Те, що в думці існує одночасно (симультанно), те у мовленні розгортається послідовно (сукцесивно). Думка – це загальна схема змісту, який має бути виражений у висловленнях. Вона кодується в мовленні й завдяки цьому стає зрозумілою для інших. Думка існує у формі понять, суджень, умовиводів.

Поняття – це думка, у якій відображаються загальні, суттєві та одиничні ознаки предметів (прикладом є поняття трикутника). Поняття відображає не просто сукупність явищ, чи одиничне явище, а вказує, що є у них спільного та відмінного з іншими предметами. Трикутник – фігура, така ж як квадрат, круг тощо і водночас відмінна від них наявністю трьох сторін, трьох вершин та кутів. Поняття передаються словами, але не кожне слово – поняття. Поняття охоплює цілу систему предметів – ширшу чи вужчу. За цією ознакою вирізняють видові, родові поняття та категорії (найширші). Поняття, що співвіднесене з єдиним об'єктом – одиничне ("Київ", "Сонце"), з класами предметів – родове ("фігура", "сила", "елемент"). У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища, в абстрактних – істотні ознаки об'єктів відокремлюються від самих цих об'єктів ("мужність", "добро").

Судження – це відображення зв'язків між предметами, або їх властивостями. Судження фіксує зв'язок між поняттями, стверджує наявність або відсутність певних ознак, властивостей у об'єктів: "залізо – метал". Це означає, що залізо має всі ознаки металів. Судження – це вираз, про який ми можемо сказати істинне воно, чи хибне. Воно буває одиничним ("Київ – столиця України"), частковим ("Деякі тварини – ссавці") та загальним ("Всі дерева – рослини").

Через зв'язок двох суджень можемо прийти до третього, яке не потребує досвідної перевірки. Наприклад:

  • 1. Всі учні навчаються.
  • 2. Петро – учень.
  • 3. Петро навчається.

Умовивід – це зв'язок між думками, в результаті якого із кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження. Завдяки умовиводам людина пізнає дійсність теоретично, опосередковано. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивним є умовивід, коли властивості деяких предметів з певного класу поширюються на всі предмети даного класу: 1) короп дихає зябрами; 2) короп – риба; 3) всі риби дихають зябрами.

У дедуктивному – властивості класу предметів переносяться на властивості конкретного представника цього класу: 1) усі риби дихають зябрами; 2) короп – риба; 3) короп дихає зябрами.

Умовивід за аналогією грунтується на перенесенні зв'язків, що існують між одними предметами, на зв'язки між іншими. Наприклад, давньогрецький математик Фалес Мілетський виміряв висоту єгипетської піраміди у такий спосіб. Коли довжина його тіні дорівнювала його зросту, він виміряв висоту тіні від піраміди.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші