Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Аналогія

Аналогія, як одна з операцій мислення, побудована на порівнянні структур, функцій, принципів; на визначенні суттєвої подібності та переносі цих ознак у нове рішення. Залежно від ступеня подібності розрізняють повні, значні, часткові аналогії. За приналежністю порівнюваних об'єктів до одного чи різних класів явищ вирізняють близькі, віддалені та дуже віддалені аналогії. Близька має місце при порівнянні двох однотипних предметів, наприклад друкарських машинок чи комп'ютерів різних марок. Віддалена – при порівнянні комп'ютера і мозку людини. Дуже віддалена – при порівнянні зовсім не схожих зовні предметів.

Особистісна аналогія побудована на ототожненні людини з об'єктом дослідження (інженер уявляє себе мостом).

Пряма передбачає порівняння об'єкта з відповідними у техніці, природі (літак – птах, серце – двигун).

Символічна – абстрактна й узагальнена (застібка схожа на квітку, що ввечері закриває пелюстки).

Фантастична – образи за участю невідомих сил, що втілюються в комахах, гномах. Наприклад, уявлення про те, що мурахи зшивають одяг (застібка-блискавка).

При розробці задуму розв'язання часто звертаються до аналогії. В процесі рішення відбувається не тільки сходження від конкретного до загального, коли людина використовує наявні знання для конкретного випадку, але й перехід від одного конкретного до іншого конкретного. Особливо при відсутності необхідних узагальнень чи достатнього досвіду. Історія науки й техніки засвідчує значну плідну роль аналогії у винаходах та відкриттях.

Аналогія спрацьовує не лише стосовно задуму, але й способу розв'язання. Навички рішення задач у галузі однієї сфери можна переносити на рішення задач іншого виду. Так, людина, яка добре навчилась розв'язувати геометричні задачі, може використати цей досвід і при роботі з лінгвістичними чи фізичними задачами. Це свідчить про те, що розв'язання різних за змістом задач спирається на єдині психологічні механізми. "Перенос" виникає внаслідок існування загальних закономірностей творчості, спільної структури й логіки пошуку.

Аналогія відіграє провідну роль при формуванні задуму (В.О. Моляко, 1983). У діяльності школярів аналогію було використано у 70% рішень, інженерів – приблизно у 45%. Аналогія - психологічний механізм інтуїтивного мислення. Так, в експерименті представникам технічних професій пропонували розв'язати три серії поступово ускладнюваних задач. При переході від задачі до задачі у кожній серії спостерігалась схильність досліджуваних як свідомо, так і несвідомо, використати досвід розв'язання попередніх. Продуктивність рішень залежить від широти аналогій, їх точності.

Навчання школярів стратегії пошуку аналогів, що значно підвищує їх здатність до розв'язання творчих задач (В.О. Моляко).

Діалогічність мислення

Мислення – це не тільки спеціальна форма пізнання суб'єктом об'єктивної дійсності, але і особливий діалог як взаємодія кількох смислових позицій, що висловлюються або співрозмовниками у зовнішньому діалозі, або самою мислячою людиною у внутрішньому діалозі. Діалогічність мислення є необхідним компонентом його рефлексивності (Я.О. Пономарьов, І.М. Семенов, С.Ю. Степанов та ін.). Вивчення діалогу як взаємодії різних смислових позицій пов'язане з філософськими та культурологічними ідеями. Вже у школах давньогрецьких філософів прийнято було вести бесіди з учнями (Платон, Сенека). Деякі видатні наукові праці минулого викладені у формі діалогів. Зокрема, роботи Галілея "Діалог про дві найважливіші системи світу" (1632), "Бесіди і математичні доведення" (1638). Праця Дж. Бруно також мала красномовну назву "Діалоги".

Центральною діалоговою одиницею у процесі міркувань слугує взаємодія типу питання-відповідь. Уміти мислити - значить уміти розв'язувати проблеми, вміти розв'язувати проблеми – значить уміти ставити та відповідати на питання. Аналіз особливостей питання як форми мислення став предметом спеціальної науки – інтеррогативної логіки. Розв'язання передбачає пошук, а отже і неоднозначність шляхів рішення, й висування одночасно кількох гіпотез, й зіткнення різних, а часом і протилежних думок.

Дослідник діалогічності мислення, автор концепції логіки діалогу культур (діалогіки) В.С. Біблер (1918-2000 pp.) вважає, що діалог – це форма творчого мислення, кожна людина у міру того, наскільки вона мислить творчо, здійснює своє мислення у внутрішньому уявному діалозі з самою собою.

Діалогічність мислення передбачає орієнтацію людини на кілька рішень, з-поміж яких вона обирає найкраще. Мислення, спрямоване на пошук різних варіантів розв'язання, називають дивергентним. Протилежний різновид мислення – конвергентне – орієнтоване на вибір єдиної відповіді. У пошуку особливе значення має дивергентне мислення. Різні смислові позиції конкурують між собою за право бути реалізованими, а це дозволяє їх краще осмислити, глибше зрозуміти.

Проявом діалогічності мислення як умови творчості є його варіант, що розгортається у спільній діяльності людей. За цих умов перед кожним виникає необхідність логічно осмислити хід розв'язання, щоб зрозуміло й аргументовано представити його іншим. Перші варіанти об'єктивації рішення часто недосконалі, з суб'єктивними домішками. Логічне обґрунтування рішення, що зумовлене мотивами передачі інформації іншим, значно полегшується та якісно покращується в умовах колективу.

Важливий вплив на процес творчості спричиняє й критика з боку колег. Хід пошуку розв'язання стає обгрунтованішим та аргументованішим, зменшується кількість помилок, зростає реалістичність задумів. Особливо важливою критика є на етапі розумової діяльності, яка підготовлює до практичної реалізації. Наприклад, відомий норвезький фізик Нільс Бор працював разом з високоерудованими й критично мислячими асистентами К. Хансеном, й В. Гейзенбергом. Завдяки дискусіям між ними народились "принципи доповнення" Н. Бора та співвідношення невизначеностей В. Гейзенберга. За принципом доповнення, для сприймання цілісності досліджуваного об'єкту або процесу необхідно співвідносити різні ракурси його аналізу.

У творчому колективі доцільно поєднувати працівників, які можуть виконувати ролі генератора ідей, критика, скептика. В експерименті створювались три однорідних групи з генераторів, ерудитів та критиків. Четверта група об'єднала учасників з різними ролями. Вчені останньої групи використали найменше часу й виробили оптимальне рішення.

Розвиток діалогічності мислення в учнів є важливою умовою їх творчості й передбачає:

  • - Розвиток здатності до діалогічної взаємодії з партнером у спільному з ним розв'язанні.
  • - Зростання кількості питань та спонукань, спрямованих на залучення партнера до співучасті, у збільшенні конструктивних діалогових взаємодій.
  • - Розвиток можливості вести внутрішній діалог (звернення до самого себе, самокритичні висловлення, риторичні питання).
  • - Розширення у процесі навчання вмісту навчально-пізнавальної співпраці учнів (О.С. Белова, 1991).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші