Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологічні фактори наукової творчості

Наукова творчість проявляється в наукових відкриттях, до яких ведуть невтомні пошуки з періодичними моментами успіху та невдач. Діяльність науковця – складна й багатокомпонентна настільки, що іноді важко визначити, що саме мало вплив на становлення особистості вченого. Тут і природні особливі задатки, і обдарованість, і виховання, і випадок, і, навіть географічний та космічний фактори. Ми розглянемо лише деякі з психологічних чинників, щодо яких накопичено певні наукові дані.

Співвідношення емоційного та раціонального, інтуїції та логіки у науковій творчості не раз було предметом палких дискусій. Г.Х. Ерстед вирізняв дві сили наукового розуму: творчість і раціональність. Творчість – створення ідей, що пояснюють світ, вона пов'язана з уявою, фантазією, інтуїцією. Раціональність – перетворення результатів творчості у знання, яке можна використати, зберегти, передавати іншим (О.А. Левченко, 1998). Класична раціональність, як установка на всемогутність розуму, не забезпечує наукової діяльності, яку здійснює не просто свідомість людини, а людина-суб'єкт. Наприклад, за теорією К.Ф. Гьоделя (1906-1978 pp.), навіть математичні результати, які традиційно вважаються цариною логіки, не завжди можна отримати за допомогою формальних доведень.

Отже, творчий процес наукової діяльності неможливий без психологічних факторів, що стосуються мотивайційно-чуттєвої сфери особистості. До найбільш важливих серед них відносяться інтелектуальні почуття, інтелектуальна ініціатива та інтуїція.

Інтелектуальні почуття

Значення інтелектуальних почуттів розуміли ще в Давній Греції. В античній філософії вважалось, що любов – космічна сила, найвищий розвиток якої призводить до осягнення істини. Найвищий рівень любові досягається шляхом філософських роздумів, мудрості. Завдяки філософському розмірковуванню любов (ерос) людини піднімається до еросу як всезагального внутрішнього порядку творення речей.

Піднесення почуттів у процесі пізнання призводить до особливого стану людини – катарсису, в якому досягається звільнення від чуттєвості та чисте споглядання істинності. Близькі до такого розуміння творчості погляди українського дослідника творчості В.А. Роменця та болгарського М. Арнаудова, які вважали творчість проясненням і духовним очищенням, катарсисом від усього хворобливого. Погляди цих авторів долають межі між психологією, етикою, естетикою, педагогікою та мистецтвознавством.

Представники течії стоїцизму у давньогрецькій філософії використали термін фантазія, вважаючи її стимулом й водночас продуктом душевної діяльності. Окрему увагу вони приділили переходу чуттєвих образів до абстрактних понять.

Інтелектуальні почуття вивчав і Р. Декарт. З його погляду, думка – форма всіх психічних явищ, у тому числі й чуттєвих. Він написав перший твір про емоції – "Про пристрасті душі". За походженням емоції вважав неусвідомлюваними явищами, роль яких орієнтувати людину в поведінці. Основне почуття в процесі пізнання – це подив, що є водночас і мотивом, і регулятором. Почуття сумніву – показник мислення і критерій істини, виконує орієнтуючу функцію.

Роботи Б. Спінози стали початком нового напряму, в якому стверджувалась психофізіологічна єдність душі й тіла як атрибутів природи. Вчений звернув увагу на мотиваційну функцію афектів, які називав станами тіла, що збільшують або зменшують його здатність до дії.

І. Кант підкреслював тісний зв'язок мислення з емоціями. Подив – не просто передує мисленню, а вже містить його. Почуття, особливо задоволення, захоплення, стимулюють мислення. Інтелектуальні почуття – бімодальні, амбівалентні. Вони і гальмують, і прискорюють мислення. Всі інші афекти негативно впливають на пізнання.

Протилежну думку обстоював А. Бергсон, розглядаючи зв'язок чуттєвого та раціонального на прикладі інтуїції. Інтуїція більше, ніж розум, відкриває істину, яка на найвищому своєму рівні стає естетичним, прекрасним.

Термін "інтелектуальні почуття" запропонували в асоціативній психології у XIX ст. (І.Ф. Гербарт та Ф.Е. Фьонеке). Вважалось, що почуття відіграють суттєву роль лише на початку пізнання, під час постановки задачі.

Е. Тітченер диференціював поняття емоції та почуття. Інтелектуальні почуття вважав усвідомленням результату мислення. З процесу пізнання вони виключались.

Т. Рібо називав усі емоції, що супроводжують діяльність інтелекту, інтелектуальними. Він запропонував схему їх онтогенезу:

  • - інстинкт цікавості, що виникає через недостатню адаптацію;
  • - подив як збуджувач уваги;
  • - збудження і подив;
  • - подив і задоволення або страждання;
  • - пристрасть, яка виникає рідко.

Л.С. Виготський вперше сформулював проблему зв'язку між мисленням і емоціями. Розглядати мислення без почуттів – це відірвати його від справжнього життя людини. С.Л. Рубінштейн також підкреслював, що в акті відображення емоції та інтелект завжди єдині.

Б. Рассел вирізнив особливе почуття віри, яке назвав критерієм істини.

О.К. Тихоміров вважає, що емоції важливу роль відіграють при породженні задуму. Існує своєрідне почуття близькості рішення, яке випереджує його висловлення в мові, підготовлює процес рішення до усвідомлення.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші