Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Педагогічна імпровізація

Творча діяльність – особливий процес взаємодії стереотипного та імпровізаційного. У професії педагога стереотипи визначаються структурою навчально-виховного процесу, досвідом, програмами, навчальними планами, підручниками, методичними посібниками тощо. Поряд з плануванням діяльності педагог повинен бути готовим до появи непередбачених раптових ситуацій, у яких необхідно швидко прийняти адекватне рішення. У цих випадках повною мірою виявляються імпровізаційні здібності вчителя. В.А. Кан-Калик розглядає педагогічну імпровізацію як компонент суб'єктивно-емоційної сфери вчителя поряд з творчим самопочуттям і мистецтвом спілкування. Імпровізація відбувається у формах різноманітних дій: вербальних (монолог, діалог, репліка), фізичних (погляд, жест, танок, спортивна вправа), словесно-фізичних. Особливо яскраво педагогічна імпровізація виявляється при вирішенні комунікативних задач. Результати педагогічної імпровізації відзначаються новизною, оригінальністю, професійною значущістю; сприяють розвитку, вихованню дітей.

Інтуїтивне рішення відрізняється від планомірної й послідовної, логічно обґрунтованої пошукової діяльності такими своїми особливостями:

  • - перехід від зустрічі з проблемою до її розв'язання є миттєвим;
  • - продукт творчості з'являється весь одразу, а не поетапно.

Імпровізація являє собою процес, що складається з окремих етапів. Головними серед них є наступні:

  • - осяяння, інтуїтивне знаходження ідеї, що виникає у нестандартних ситуаціях або на фоні емоційного підйому;
  • - інтуїтивно-логічне осмислення ідеї;
  • - прилюдна реалізація ідеї з інтуїтивно-логічною корекцією (спостережувана частина);
  • - миттєвий інтуїтивно-логічний аналіз результатів імпровізації (В.М. Харькін, 1992).

У процесі педагогічної імпровізації вчитель спирається на свої загальнокультурні та психолого-педагогічні знання, вміння, навички, спеціальні знання сутності педагогічної імпровізації. Здатність до імпровізування свідчить про творчу домінанту в особистості педагога.

Готовність учителя до педагогічної імпровізації визначається такими його якостями, як:

  • - знання навчального предмета і методики його викладання, вміння їх використовувати;
  • - здатність розподіляти й концентрувати увагу;
  • - розвинена уява та інтуїція;
  • - творче самопочуття (стан натхнення);
  • - вміння спілкуватися;
  • - володіння мовленням і собою;
  • - вміння перевтілення, миттєвого адекватного аналізу ситуації; – здатність миттєво приймати рішення, одразу й публічно реалізувати його;
  • - здатність переходити від експромту до запланованого.

Педагогічне передбачення

У творчому конструюванні педагогом майбутнього своїх вихованців необхідно чітко його передбачати. Процес педагогічного передбачення знайшов своє відображення у працях багатьох педагогів. Зокрема, А.С. Макаренко говорив про систему перспективних ліній, В.О. Сухомлинский – про піднесення людини, Л.В. Занков й В.Ф. Шаталов – про важку мету, Ш.О. Амонашвілі

  • - про випереджуючі ігри, С.Н. Лисенкова – про випереджуюче навчання. На їх думку, значення педагогічного передбачення є досить важливим. Воно відіграє такі функції, як:
  • - спонукання – заради чого діяти (мрія);
  • - пізнання – наукове передбачення, гіпотеза;
  • - управління – планування, контроль, корекція.

Передбачення і окремі його складові становлять серцевину

творчої діяльності, спосіб випереджувального відображення й наступного перетворення людиною дійсності. Передбачення, за В.І. Загвязинським, складається з окремих дій, поширених на більш чи менш тривалі періоди майбутнього: мікропрогнози протягом дня, передбачення завтрашнього, постановка діагнозів та відповідних педагогічних задач, передбачення результатів дій своїх та учнів, планування ситуацій, постановка цілей уроку.

Вчителі здійснюють передбачення на різних рівнях його обґрунтування. Емпірично-інтуїтивний рівень відзначається опорою на безпосередній досвід. Дослідно-логічний спирається на аналіз й осмислення досвіду, виділення типових ситуацій як еталонів. Науковий рівень передбачає синтез наукових знань і досвіду, є найбільш точним і дієвим, спостерігається у майстрів. Для його здійснення вчителю необхідно оволодіти педагогічними законами, ідеями, принципами; сучасними методами навчання, технічними засобами, навичками аналізу педагогічних ситуацій і вміннями педагогічного спілкування.

Педагог працює в умовах неповної, неточної інформації, обмеженості в часі, багатоманітності варіантів рішення. Тому значну роль у всіх складових передбачення відіграє інтуїція, поєднана з логічним обгрунтуванням.

У процесі педагогічного передбачення вчитель враховує комплекс умов, а саме: зміст навчального матеріалу та його особливості (новизна, складність, тип); навчальні можливості школярів; свої можливості, схильності, вподобання; часові обмеження.

Складові передбачення різноманітні, серед них вирізняються цілеутворення, прогнозування, проектування.

У результаті цілеутворення виникає мета (ціль) – змодельований результат ще не здійсненої діяльності, представлений у психіці найчастіше образом, уявною моделлю майбутнього результату, а іноді кількісними та якісними його характеристиками, системою понять чи знаків. Мета формується на основі двохпланового відображення дійсності людиною. У внутрішньому плані – це відображення потреб суб'єкта, а у зовнішньому – реальних можливостей об'єктивного світу. Людина діє за внутрішнім планом, порівнюючи між собою виконану дію із запланованою на основі механізму "акцептора дії" (за теорією Бернштейна). Сам по собі образ майбутнього – не мета, а стає нею, якщо набуває спонукальної сили. Значну роль при цьому відіграють уява, мрія.

Прогнозування – елемент передбачення, процес отримання випереджувальної інформації про об'єкт, що спирається на науково обгрунтовані дані та методи і втілюється у прогнозі. Прогнозування буває нормативним, – якщо майбутній стан об'єкта є однозначно заданим (коли температура менше нуля, то вода замерзає), або пошуковим, що становить спробу визначити майбутній стан об'єкта, виходячи з логіки його розвитку (яким буде клімат через 10 років).

В останньому випадку прогноз дається як передрікання – у формі суджень і оцінок.

Методи прогнозування: моделювання, висування гіпотез, розумовий експеримент, екстраполяція, експертні оцінки.

Моделювання – створення уявних аналогів, що дозволяють отримувати нову інформацію про можливі варіанти здійснення програм і проектів.

Моделювання у професії педагога має такі етапи:

  • - побудова інформаційної моделі навчального матеріалу у вигляді логічної схеми, опорних сигналів, чіткого плану вивчення теми;
  • - інформаційна модель трансформується у модель діяльності – операційну модель. Вона спрямована на подолання проблем учнів, що можуть виникнути при засвоєнні матеріалу (прогалини у знаннях, особливості мислення, пам'яті та інших пізнавальних процесів та мотивів учнів).

Розумовий експеримент полягає у розгляді й оцінці різних варіантів та у виборі оптимального.

Вчитель подумки експериментує: передбачає можливі помилки та їх усунення, неефективні дії свої та учнів, підбирає оптимальні засоби. Приблизна схема міркувань вчителя: якщо діти отримають таке-то завдання, то сприймуть його так-то, виникнуть утруднення такі-то, якщо внести певні корективи, то процес зміниться так-то.

Екстраполяція – це поширення певних закономірностей, виявлених у певній ситуації на певному матеріалі, на інші ситуації. При цьому використовується аналогія.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші