Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Грошово-кредитні системи зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН СВІТУ

ТЕМА 1. Грошово-кредитна система Сполучених Штатів Америки

ТЕМА 2. Грошово-кредитна система Великобританії

ТЕМА 3. Грошово-кредитна система Німеччини

ТЕМА 4. Грошово-кредитна система Франції ТЕМА 5. Грошово-кредитна система Японії

ТЕМА 6. Грошово-кредитна система Італії ТЕМА 7. Грошово-кредитна система Канади

ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Еволюція грошово-кредитної системи США

У XVIII ст. грошовий обіг на американському континенті обслуговувався головним чином іноземними грошовими знаками – англійськими фунтами стерлінгів та іспанськими срібними доларами [139, с. 193]. А наприкінці цього століття англійські колонії в Північній Америці вибороли незалежність від Англії і створили нову державу – Сполучені Штати Америки [205, с. 254].

В 1785 р. Конгрес США визнав американський долар національною грошовою одиницею та єдиним законним платіжним засобом на території США. В 1792 р. в США була прийнята система біметалізму: долар міг вільно карбуватися з двох металів – золота і срібла. Його металічний вміст становив 1,60327 г золота або 24,057 г срібла [205, с. 254].

Законодавчо був встановлений монетний паритет на рівні 15:1, що завищувало вартість срібних монет в порівнянні з вартісним співвідношенням двох металів (15,5:1) на світовому ринку і в деяких західноєвропейських країнах. За таких умов було вигідно вивозити золото і обмінювати його на срібло з подальшим перекарбовуванням в монету для внутрішнього обігу [139, с. 193; 205, с. 254].

Поява банкнот у складі грошової системи США припадає на кінець XVIII ст. Так, з самого початку війни за незалежність у червні 1775 р. Континентальний Конгрес постановив випустити паперові гроші ("континентальні гроші") на суму 2 млн. дол. США, які мали бути забезпечені кредитом штатів. Також поряд з континентальними грошима в обігу перебували власні гроші, що випускались окремими штатами [101, с. 25]. Неконтрольований обіг монет та випуск банкнот в США вимагав введення централізованого контролю та створення монетного двору.

І перша спроба заснувати центральний банк – Банк Північної Америки – була зроблена в 1781 р. Цей банк заснував власний монетний двір (у Філадельфії) і санкціонував перший федеральний випуск срібних доларів та мідних центів за вагою іспанських срібних песо [143, с. 63]. Однак цей банк проіснував всього лише кілька років.

Створення Банка Північної Америки активізувало вникнення інших банків. Так, у 1784 р. були засновані "Банк Нью-Йорка" і "Банк Бостона".

У грудні 1790 р. А. Гамілтон запропонував в Конгресі США створити національний банк на приватній основі, але з участю держави. І 27.02.1791 р. Конгрес США ратифікував створення першого банку Сполучених Штатів (First Bank of United States). Проте, протягом довгого часу з ним конкурували емісійні банки, що отримали привілеї від окремих штатів. І в результаті цього та у зв'язку із закінченням 20-річного статусу банку і незатвердженням нового статусу Конгресом США він у 1811 р. був закритий.

Закриття першого банку США призвело до того, що банкнотну емісію почали здійснювати банки окремих штатів. Кількість банків стала особливо швидко зростати і збільшилася втричі (у 1811 р. їх уже налічувалося 88), а банкнотна маса зросла з 45 до 100 млн. дол. США, що стало причиною падіння вартості паперових грошових знаків [139, с. 193].

У 1813 р. у розпал війни виникла гостра фінансова криза, яка викликала загальну відміну платежів "дзвінкою монетою". Новий міністр фінансів США Джеймс Даллас запропонував заснувати новий центральний банк в США. І в 1816 р. строком на 25 років з капіталом у 35 млн. дол. США було засновано другий Банк Сполучених Штатів (Second Bank of the United States).

За своїми організаційними принципами другий центральний банк США досяг першості і контролю над банками окремих штатів, але цим лише збільшив кількість супротивників централізації емісійної справи. Однак, хоча банк і отримав привілей до 1835 р., у зв'язку з політичною боротьбою та інтригами у 1832 р. президентом Е. Джексоном було накладено вето на законопроект щодо продовження статусу банку на новий термін. Поряд з таким прийнятим рішенням відбулися зміни в системі біметалізму: у 1834 р. шляхом зниження металевого вмісту золотого долара при незмінному вмісті срібного було законодавчо змінено монетний паритет (16:1). А це призвело до відтоку срібла з країни та припливу в обіг золота. Зміни відбулися і в питаннях банківської емісії: окремі штати були абсолютно самостійні в питаннях, що стосуються діяльності емісійних банків, причому випуск банкнот в деяких штатах нічим не обмежувався і протягом довгого часу був децентралізований.

У 1863 р. була проведена широкомасштабна банківська реформа, згідно якої була заснована система національних банків: всі існуючі комерційні банки були поділені на загальнонаціональні банки і банки штатів. Була прийнята нова система банкнотної емісії. Кожний національний банк був зобов'язаний придбати в Державному казначействі облігації державних позик США на суму в ЗО тис. дол. США, або на суму, що дорівнювала 1/3 капіталу. Натомість національний банк отримував право емітувати банкноти в обсязі 90% номінальної вартості облігацій (з 1900 р. – 100%). Банкнотна емісія банків штатів обкладалася податком в 10% на рік, чим взагалі виключалася сама можливість такої емісії і монополія на випуск банкнот закріплювалася за національними банками. Крім того, була прийнята система резервування банківських депозитів, згідно з якою одні банки були зобов'язані депонувати гроші в інших банках. Великі міста були визначені "містами-резервами" і були виділені три "центральних міста-резерви": Нью-Йорк, Чикаго і Сент-Луїс [101, с. 29].

У 1873 р. у США була здійснена спроба перейти до золотого стандарту. Єдиною грошовою одиницею було визнано золотий долар. Вільне карбування срібла було заборонено, а платіжна сила срібних монет обмежувалася сумою в 5 дол. США. Однак у 1878 р. біметалісти під впливом власників срібних копалень затвердили закон Бленда, відповідно до змісту якого частково відновлювалося карбування срібла. Однак срібло продовжувало знецінюватися і золото було проголошено єдиним валютним металом. Золотий вміст долара був офіційно встановлений на рівні 1,50463 г [205, с. 255].

Важливим кроком для зміцнення грошової системи США й упорядкування емісії грошей стало законодавче затвердження в 1900 р. золотого стандарту, який проіснував до 1934 р. [89].

Кінець XIX ст.-початок XX ст. – період формування кредитної системи США. Так, в 70-х pp. XIX ст. у США почали виникати трастові компанії та страхові компанії, в 90-х pp. – позичково-ощадні асоціації, а з початку XX ст. – будівельні кредитні асоціації.

Суттєву роль в кредитній системі відігравали ощадні каси, які поділялись на два типи: взаємно-ощадні банки і акціонерні ощадні банки. У 1901 р. у США їх налічувалося 1007.

У 1907 р. у США у зв'язку з розвитком системи продаж товарів у розстрочку почали виникати перші банки споживчого кредиту, які оплачували товари, отримуючи від своїх клієнтів-покупців боргові зобов'язання, що гасились періодичними грошовими внесками [101, с. 31].

Щодо національних банків, то серед них були як акціонерні банки, так і банки, що вийшли з родинних компаній. Серед найбільш економічно міцних акціонерних банків США можна відзначити "Перший національний міський банк", заснований у 1812 р.;

"Національний континентальний банк Ілінойса і трастова компанія Чикаго" (1857 р.); "Банк Нью-Йорка" і "Банк Бостона", який був перейменований в "Перший національний банк Бостона", а серед родинних і пайових банків – компанію "Дж. П. Морган", засновану в 1838 р., компанію "Веллс Фарго" та компанію "Т. Меллон і сини" (1869 р.). Остання була реорганізована у 1902 р. в "Національний банк Меллона" [205, с. 261].

23.12.1913 р. відповідно до Федерального резервного акта була створена Федеральна резервна система, яка з того часу й донині виконує функції центрального банку США. Створення ФРС СІНА забезпечило якісний стрибок у розвитку грошово-кредитної системи США, яка до цього часу не мала повноцінного центрального банку.

Таким чином, на початку XX ст. у США сформувалася кредитно- банківська система, яка складалася з таких основних типів фінансово- кредитних установ [194, с. 260]: центральний банк – Федеральна резервна система; комерційні банки, які поділялися на національні банки (підпорядковувалися федеральному законодавству) і банки штатів (їх діяльність регламентувалася законодавством окремих штатів); трастові компанії; ощадні каси; кредитні асоціації; страхові компанії (акціонерні компанії і товариства взаємного страхування) та ін.

З 1914 р. до 1922 р. офіційні представники 12 федеральних резервних банків періодично проводили консультаційні зустрічі і наради, на яких розроблялися напрями розвитку грошово-кредитної політики і приймалися відповідні рішення. До Великої депресії відносини всередині ФРС США залишалися напруженими, панувала ідея ізоляції уряду від основних фінансових ринків і в цілому переважала тенденція протидії управлінню фінансовою системою країни з єдиного центру. Федеральні резервні банки виконували головну роль у ФРС США і контроль за діяльністю Федеральної резервної системи здійснювався з ФРБ Нью-Йорка, а не з Вашингтона [46, с. 39].

В умовах економічної кризи 1929-1933 pp. фінансовий стан США різко погіршився. Ліквідність американської банківської системи з року в рік зменшувалася внаслідок масового вилучення депозитів, припинення регулярного повернення позик позичальниками з причини численних банкрутств, замороження значної частини банківських ресурсів у неліквідних інвестиціях. Найбільшої сили грошово-кредитна криза в США досягла весною 1933 р., коли вкладники почали вимагати від банків розміну депозитів на готівку і в тому числі на золото. Масова виїмка депозитів клієнтами викликала велику кількість банківських банкрутств і закриття значної кількості банків. Одночасно відбувався відплив золота з федеральних банків. Тому з 06.03.1933 р. розмін банкнот на золото було припинено, а відповідно до Закону "Про банки" від 09.03.1933 р. (Закон Гласса- Стігола) було заборонено володіти золотом у монетарній формі й, нарешті, з 19.04.1933 р. повністю було заборонено вивезення золота за кордон, що означало крах золотого стандарту в США [205, с. 305– 306]. Це призвело до радикальних змін в економіці та устрої грошово- кредитної системи країни. З-поміж багатьох заходів щодо її перебудови найважливішими стали відмова від золотомонетного обігу й наступна девальвація долара. У ході реформи грошової системи під час кризи державна влада США фактично провела націоналізацію монетарного золота. Згідно із законодавчими актами банки і фірми були зобов'язані продати наявне в них золото федеральним резервним банкам та казначейству за офіційним курсом. Було введено заборону на володіння монетарним золотом і операції з ним для приватних осіб, компаній і банків. Ці заходи дозволили запобігти спекуляціям з дорогоцінним металом в умовах нестабільності грошової системи після кризи. На початку 1934 р. було проведено девальвацію долара США. І хоча офіційний золотий вміст було встановлено, його обмін на золото у внутрішньому обігу припинився і діяв тільки у сфері валютних розрахунків до 1971 р. Золотомонетний грошовий обіг став базою для сучасної грошово- кредитної системи США [132].

У роки Другої світової війни грошова маса в обігу зросла до 103 млрд. дол. США у 1945 р. проти 32,4 млрд. дол. США у 1939 р., а купівельна спроможність долара знизилась на 25%. Проте інфляція в США була значно меншою, ніж в інших країнах, і це дало можливість США домогтися у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції офіційного визнання долара основною валютою світу [205, с. 306].

У перші повоєнні роки на США припадало 56% світового промислового виробництва 40% обсягів зовнішньої торгівлі, 70% централізованих запасів золота. Однак наприкінці 50-х-на початку 60-х pp. у США спостерігалося значне погіршення валютних позицій і сальдо платіжного балансу [205, с. 306]. І з метою поліпшення стану платіжного балансу у грудні 1971 р. та лютому 1973 р. було проведено девальвацію долара на 7,9% і 10% відповідно. Було оголошено доларовий дефолт, відв'язавши його від золота. У подальшому курс долара коливався відповідно до кон'юнктури ринку.

У 2005-2006 pp. кредитна експансія американських банків замість стимулювання економічного зростання спровокувала перегрів ринку і нарощення інфляційних процесів. Для боротьби з ними Федеральна резервна система прийняла рішення про поступове підвищення облікової ставки, яку в 2006 р. було збільшено до 5,25% [68, с. 21].

З 2006 р. економіка США, яка вважалася світовим двигуном економічного зростання, почала давати збої під важким тягарем боргу її корпоративного і споживчого секторів. Решта країн світу стала залежати від експорту товарів у США і отримання за них доларів. Так, США з найбільшим дефіцитом платіжного балансу перетворились на найбільшого боржника за всю історію людства [259, с. 5]. І на тлі всіх цих негараздів у 2007 р. в США розпочалася іпотечна криза, яка була обумовлена надмірним кредитуванням і охопила усю американську фінансову систему, а згодом вразила практично усі країни світу. Наслідками світової фінансової кризи стали: серія банкрутств провідних банків США й поширення впливу кризових явищ на реальний сектор господарювання, різке падіння попиту й обвал цін на сировинних і товарних ринках і, врешті, рецесія всієї національної економіки країни.

Нині ситуація в США в результаті антикризових заходів покращилась і після періоду спаду американська економіка знову почала зростати.

Отже, основними особливостями розвитку грошово-кредитної системи США є широке розповсюдження долара як світової валюти та підпорядкування і охоплення всіх господарських зв'язків операціями банків та небанківських фінансово-кредитних установ, що є свідченням ефективно діючої грошової та кредитної систем протягом довгого еволюційного розвитку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші