Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Грошово-кредитні системи зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Органи регулювання грошово-кредитних відносин в Італії

Основні принципи наглядової діяльності в Італії сформульовані в новому Законі "Про банки", прийнятому у 1993 р. У ньому визначено статус органів банківського і фінансового нагляду, процедуру здійснення нагляду і прямого управління банком, якщо він опиняється у скрутному фінансовому становищі.

Банківський і фінансовий нагляд в Італії здійснюється Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, Банком Італії і Національною комісією з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. Перший з цих органів відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних внесків. Банк Італії готує проекти рішень і пропозиції з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює правила нагляду і сам безпосередньо його здійснює – як у документарній, так і в дистанційній формах. Національна комісія з контролю над фінансовими компаніями і фондовою біржею контролює діяльність фінансово-кредитних установ на ринку цінних паперів [143, с. 268; 139, с. 135].

Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень – міні-уряд Італії

Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень є державним інститутом, заснованим у 1947 р., який відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Комітет очолює міністр фінансів.

До функцій даного наглядового органу входить [143, с. 250-251]:

  • – розробка основних напрямів кредитної політики і контроль за її реалізацією;
  • – забезпечення ефективного функціонування кредитної системи;
  • – контроль за всіма важливими структурними змінами в банківській системі (відкриттям нових кредитних установ, наданням ліцензій тощо);
  • – ухвалення статутів банків;
  • – призначення осіб на керівні посади комерційних банків;
  • – санкціонування всіх розпоряджень, що визначають норми і правила діяльності кредитних установ, емісію цінних паперів;
  • – здійснення контролю за діяльністю Банку Італії та розробка основних рекомендацій щодо його діяльності.

Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень не має права здійснювати безпосередній контроль за кредитною системою, оскільки ця функція делегована центральному банку країни.

Даним Комітетом керує голова, який є міністром Казначейства. Його членами виступають міністри та керуючий Банку Італії [143, с. 247]. Адміністративно Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень пов'язаний із Казначейством, оскільки при Головному управлінні Казначейства є інспекторат щодо контролю і нагляду за грошовим обігом, який спільно з секретаріатом Комітету займається технічною розробкою проектів його рішень і встановлює необхідні контакти з державними і кредитними інститутами [143, с. 251; 205, с. 347] (рис. 6.1).

Структура Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень

Рис. 6.1. Структура Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень

Банк Італії – виконавчий орган в сфері грошово-кредитних відносин

Банк Італії було засновано у 1893 р. і з 1926 р. він є єдиним емісійним центром країни. Нині центральний банк Італії діє на підставі Закону "Про емісійні банки" (1910 р.) і Акту "Про Банк Італії" (1936 р.). Особливістю правового статусу Банку Італії є те, що Конституція Італії (1947 р.) не містить згадки ні про центральний банк, ні про грошово-кредитну політику (наголошується лише на обов'язку країни захищати заощадження). Отже, за Банком Італії обов'язки щодо проведення грошово-кредитної політики законодавчо не закріплені [139, с. 126].

З 1893 р. Банк Італії має тісні відносини з державою, хоча і є юридичною особою – приватним акціонерним товариством. З 1895 р. йому було передано право ведення операцій Казначейства, з 1926 р. він отримав право контролю над кредитною системою і курсом ліри, а з 1936 р. – став "банком банків".

Нині в організаційному плані Банк Італії – центральний емісійний банк, публічно-правова установа з капіталом, що складається з 300 000 іменних паїв, які поділені між державними і напівдержавними установами, такими, як ощадні каси, публічно-правові інститути, банки національних інтересів, інститути соціального забезпечення, страхові установи. Практично він є державним інститутом [143, с. 250]. Контроль з боку держави за його діяльністю здійснюється опосередковано – через володіння названими структурами контрольним пакетом акцій [439, с. 121]. Крім того, адміністративно він підлеглий Казначейству, а в сфері грошово-кредитної політики слідує рекомендаціям Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень.

Основними функціями Банку Італії є [143, с. 253-255; 8]:

  • – емісія кредитних грошей;
  • – акумуляція і зберігання офіційних золотовалютних резервів: резерви становлять 5% активів центрального банку;
  • – банк є касиром уряду, у ньому є рахунок держави, на якому здійснюється рух надходжень і витрат. У цьому плані існує певне

розмежування обов'язків між Банком Італії і Казначейством: останній забезпечує надходження і витрати, а Банк Італії лише їх реєструє;

  • – надання кредитів кредитним установам і уряду. Уряд має нагоду необмежено отримувати пільгові кредити, умови яких встановлюються законом одноразово або щорічно. У той же час рефінансування кредитних установ обмежено;
  • – здійснення контролю за діяльністю кредитних установ. Ці повноваження, делеговані йому Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, здійснюються безпосередньо Банком Італії за підтримки Асоціації італійських банків. Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Центральний банк готує проекти рішень і пропозицій з питань нагляду відповідно до резолюцій Комітету, встановлює йому правила діяльності і сам безпосередньо здійснює нагляд як у документальній, так і в дистанційній формах. До його повноважень також входять контроль та інспекція діяльності банків, здійснення реєстрації кредитних установ, забезпечення нормального функціонування кредитної системи в цілому;
  • – валютні інтервенції на грошовому ринку. Вони фактично знаходяться в повній компетенції центрального банку, оскільки формально існує самостійне Італійське валютне управління, але його очолює Банк Італії. Центральний банк здійснює контроль за валютним обігом, курсом євро тощо;
  • – здійснення грошово-кредитної політики, основні напрями якої визначаються спільно з Казначейством і Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, проте втілюються в життя самостійно Банком Італії. Банк веде постійний нагляд за динамікою грошової маси і вживає необхідні заходи стосовно її регулювання на основі цільових орієнтирів. Основними інструментами грошово-кредитної політики виступають облікова політика, операції на відкритому ринку (особливо операції РЕПО), політика мінімальних обов'язкових резервів. Для Італії характерна висока норма мінімальних резервів (до 25%), причому ці зобов'язання для Банку Італії платні. Особливістю є і те, що резерви розповсюджуються на значну частину пасивів балансу банку;
  • – організація безготівкових розрахунків. Операції Банку Італії є операціями щодо залучення грошових коштів (пасивні) та їх розміщення (активні). До пасивних відносять емісію банкнот, внески кредитних установ, іноземних банків, капітал і резерви. Основною активною операцією виступає переоблік векселів з терміном погашення не більше 4 місяців. Прямий облік векселів фізичних осіб в Італії центральним банком заборонений. Банк здійснює видачу кредитів під заставу державних цінних паперів, облігацій іпотечних кредитних установ, заставних свідоцтв з терміном не більше 4 місяців.

Уся влада з поточних і внутрішніх питань у Банку Італії зосереджена в руках його керуючого, що призначається, як правило, на тривалий термін Президентом країни за представленням прем'єр- міністра. Проте стратегічні рішення приймаються після обговорення в директораті Банку Італії, що складається з керуючого, генерального директора і двох його заступників. Наради цього органу носять регулярний характер – не менше двох разів на місяць і проводяться за участю старших посадових осіб Банку Італії [143, с. 252; 139, с. 122].

Банк Італії очолює Вища рада, яка втілює в життя рішення Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень. Очолює Вищу раду керуючий, який нею і призначається. Керуючий формує Комітет Вищої ради, який складається з керуючого, генерального директора, його заступника і 4 директорів. Члени Комітету Вищої ради схвалюються Радою міністрів, затверджуються президентом країни і можуть бути відкликані у будь-який час [143, с. 252; 139, с. 122; 8].

В структурі Вищої ради створено Раду директорів, до складу якої входить 13 директорів (проте не входять політичні діячі), які обираються акціонерами терміном на 3 роки з правом повторного обрання.

Рада директорів збирається не рідше одного разу у квартал, але може засідати і частіше за ініціативи керуючого Банку Італії або 3-х членів Ради. У компетенцію Ради директорів входить вирішення адміністративних питань і кадрові призначення. Теоретично рішення Ради директорів можуть бути скасовані міністром фінансів [139, с. 122; 164]. Присутні на засіданнях Ради директорів представник уряду або представник Мінфіну мають право затримати на 5 днів виконання прийнятих рішень, якщо вони вважають їх такими, що суперечать законодавству або статуту банку.

Підлегле становище Банку Італії відносно до Мінфіну пов'язане і з тим, що Міністерство фінансів і центральний банк були відокремлені лише у 1981 р. До цього Банк Італії був змушений купувати всі казначейські векселі, не продані з аукціону, забезпечуючи уряду необмежене фінансування. Нині Банк Італії лише зобов'язаний надавати Мінфіну пряму кредитну лінію (овердрафт) у межах до 14% усіх витрат, запланованих у бюджеті. Для видачі кредитів понад цей обсяг потрібне рішення парламенту. Навіть свій внутрішній щорічний бюджет Банк Італії представляє на перевірку представнику Міністерства фінансів і лише потім затверджує його на Раді директорів і загальних зборах акціонерів. Проте до сьогодні представники уряду ще жодного разу не вносили протест щодо бюджету Банку Італії [143, с. 253; 139, с. 122; 164].

Банк Італії піддається внутрішньому і зовнішньому аудиту. Загальними зборами акціонерів призначаються 5 аудиторів, які проводять перевірку Банку Італії. Результати аудиту доводять до відома керуючого. Формально нагляд за Банком Італії здійснює міністр фінансів. У цих цілях міністр може залучити Постійний комітет, що складається з 6 членів парламенту та 5 урядовців і суддів. Постійний комітет може висловлювати свою думку з усіх питань – від грошової емісії до зміни статуту центрального банку. Нагляд за адміністрацією Банку Італії міністр здійснює через урядового інспектора, який до того ж перевіряє фінансову звітність Банку [143, с. 255; 139, с. 122-123; 164].

Як регулюючий орган Банк Італії має майже необмежений доступ до звітності банків і бази даних за всіма банківськими кредитами, навіть невеликого розміру. У той же час він тісно пов'язаний з групою компаній, домінуючих в італійському бізнесі, і є одним з найбільших інвесторів на фондовому ринку країни, що не виключає інсайдерської діяльності, оскільки банк має доступ до інформації, що впливає на ринкову кон'юнктуру, і встановлює відсоткові ставки. Існує вірогідність того, що участь Банку Італії в капіталі компаній може бути розцінена іншими інвесторами як офіційне схвалення При цьому повноваження регулюючих органів фондового ринку не поширюються на центральний банк [143, с. 255; 139. с. 123; 164].

За даними наглядового органу фондового ринку (Consobl Банк Італії володіє частками більше ніж 2% в 12-и компаніях, акції яких котируються на біржі, і. як наслідок, може значно вшивати на фінансові установи, які сам і регулює. Інтереси Банку Італії різносторонні. Він володіє 5% найбільшої страхової компанії "Женералі", близько 3% конгломерату ТРІ. контрольованого сім'єю Аньєлі, шо володіє "Фіатом". 6% компанії "Італгаз", 3% інженерної компанії "Сасіб" та ін. Інвестиції Банку Італії дозволяють йому опосередковано володіти власністю і в банківському секторі Центральний банк країни пояснює свої інвестиції в акції діюча причинами: 1) більше половини вкладень йде на потреби Пенсійного фонду службовців; 2) він тримає в акціях частину встановлених законом резервів [143, с. 255-256; 139, с. 123; 164].

З середини 70-х pp. XX ст. Банк Італії встановлює щорічні орієнтири щодо кредитних і грошових агрегатів у їх взаємодії. Ці дані публікуються в Економічному бюлетені Банку Італії. Щорічні орієнтири є частиною державного фінансового планування. У травні уряд публікує трирічний бюджетний прогноз, а восени міністр бюджету представляє парламенту макроекономічний прогної на майбутній рік. У підготовці обох документів центральний банк бере активну участь. Прогнози складають основу бюджету, який затверджується парламентом до кінця року [143. с. 252; 139. с. 121; 164].

Таким чином, Банк Італії є виконавчим інструментом у грошово- кредитній системі країни і є впливовою економічною установою в сфері державного регулювання її економіки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші