Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Грошово-кредитні системи зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА КАНАДИ

Еволюція грошово-кредитної системи Канади

До 1763 р. Канада була колонією Франції, де для цієї країни з 1670 р. чеканили срібну монету – соль. Згодом, за угодою між Лондоном і Парижем, Канада перейшла до Великобританії, яка і займалася питанням грошового обігу в цій країні [143, с. 115].

У 1825 р. на території Канади англійцями було введено в обіг фунт стерлінгів, а у 1841 р. було прийнято нову систему, засновану на рейтингу Галіфакс. Однак використання у грошовому обігу між провінціями та іноземними підприємцями різних монет змусило владу законом 1841 р. визнати поряд із фунтом стерлінгів в якості платіжних засобів золоті і срібні долари та французькі срібні монети [143, с. 116].

Кредитні інститути в Канаді виникли ще в колоніальний період, функції банкірів виконували торговельні компанії. Вперше комерційний банк Канади було засновано у 1817 р. – Монреальський банк. Банк здійснював емісію першої національної грошової одиниці Канади і був банком федерального уряду аж до 1935 р. З 1818 р. Монреальський банк мав представництво у Великобританії. Згодом з'явилося ряд спеціалізованих інститутів: страхові компанії, трастові, іпотечні компанії та ін. [205, с. 163,169].

01.07.1867 р. вступив в силу прийнятий англійським парламентом Акт "Про Британську Північну Америку", що стало свідченням дня народження канадської держави [101, с. 94].

У 1870 р. в обіг було введено національну грошову одиницю – канадський долар, золотий вміст якого встановлювався на основі англійського фунта стерлінгів і прирівнювався до нього [143, с. 116].

У 1934 р. було засновано Банк Канади як акціонерне підприємство, але його акціонерами не могли бути комерційні банки, їх службовці та іноземці. У цей період посилюється державне втручання у кредитну систему, активізується діяльність спеціалізованих державних інститутів кредитування житлового будівництва і сільського господарства, банківське кредитування промисловості та сільського господарства різко знизилося, але збільшилося інвестування грошових коштів у державні цінні папери, тобто банки виступали кредитором держави [205, с. 163, 165, 166, 170].

Вдосконалення кредитної системи продовжувалося і у роки Другої світової війни, і після неї: з'являлися нові типи спеціалізованих кредитних інститутів (лізингові компанії, державні страхові компанії, компанії пенсійного забезпечення) тощо [205, с. 163].

У 1940 р. канадський долар було прив'язано до дол. СІЛА. А у 1947-1948 pp. відбулася валютна криза. Однак у 1950 р. жорсткий паритет було відмінено і відбувся перехід від фіксованого до "плаваючого" валютного курсу, що призвело до різких перепадів курсу канадського долара. В результаті було знову повернуто його прив'язку до дол. США, яка протривало до 1970 р. [101, с. 96].

На початку 50-х pp. XX ст., як і в період кризи 30-х pp., збільшилася кількість кредитних операцій, у яких основне місце займало короткострокове кредитування приватних підприємств, а згодом і зріс обсяг позик у житлове будівництво і купівель у розстрочку [205, с. 166].

У другій половині 1950-х pp. Банк Канади проявив найбільшу активність у регулюванні грошового обігу і регулятором економічної активності виступала облікова ставка, яка змінювалася у 1944 р., в 1950 р. і в 1955 р. у межах від 1,5% до 2,5%. Маніпулювання обліковою ставкою у вказаний період стримувало приплив капіталів із США, оскільки вона протягом довгого періоду була вища за ставку банків ФРС США. Низька результативність відсоткової політики, її недостатня гнучкість змушували Банк Канади в грошово-кредитному регулюванні переходити до операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Уперше такі операції Банк Канади провів з метою захисту канадського долара під час валютної кризи 1962 р. [205, с. 166].

80-ті pp. XX ст. стали важливим етапом у розвитку кредитної системи Канади, коли до діючої системи приєднався новий тип фінансової установи, який створив конкуренцію комерційним банкам і здійснював широко диверсифіковані інвестиційно-банківські операції.

Дані установи отримали назву "торгових банків". Стрімкий розвиток цього виду фінансових інститутів багато в чому пояснювався тим, що "торговий банк" практично потрапляв під існуючі закони, які регулювали сферу фінансів у Канаді, і в першу чергу під закони про обмеження прав вкладників скуповувати великі (понад 10%) пакети акцій фінансових компаній, які мають право голосу. І якщо у 1985 р. у країні була тільки одна подібна установа (Hears International Corp), то в 1988 р. їх налічувалося вже близько півтора десятка, причому ця кількість постійно збільшувалася. Торгові банки відокремлювалися майже від усіх найбільших диверсифікованих компаній у сфері фінансів. Саме утворення фінансових конгломератів з різних за своєю спеціалізацією фінансових компаній стало найважливішою особливістю централізації капіталу в фінансово-кредитній сфері Канади в другій половині 80-х pp. XX ст. [205, с. 171].

У Канаді не було і немає обмежень на переведення капіталу із-за кордону та за кордон і на рух капіталу в іноземній валюті. В результаті концентрація банківського капіталу в країні призвела до утворення могутніх, тісно згуртованих угрупувань національного фінансового капіталу. Серед них виділялись такі сімейні групи як: Бронфмани, Реймани, Томсони, Бельцберги, Уестони, Річардсони та ін. Для посилення їх позицій усередині країни і за кордоном з 01.07.1987 р. суттєво були зменшені обмеження діяльності фінансово- кредитних інститутів: трастовим банкам було дозволено в необмеженому обсязі видавати комерційні і споживчі кредити, відкривати філії, займатися інвестиційними операціями через свої дочірні відділення. Комерційні банки змогли проводити інвестиційні та дочірні операції, займатися брокерством. Разом із тим, трастовим банкам усе ж таки заборонялося контролювати капітал комерційних банків, тоді як останнім таке право надавалося. Нове законодавство призвело до ще більш поглибленого переплетіння і взаємозалежності окремих фінансових інститутів [205, с. 164].

У 1996 р. до банківського законодавства Канади були внесені деякі зміни, направлені на подальше зміцнення надійності і стійкості фінансових установ. Вказані зміни передбачали, зокрема, створення механізму для контролю системних ризиків в крупних клірингових і розрахункових системах, а також втручання в справи проблемних банків на ранній стадії виникнення проблем [101, с. 98].

Цього ж року за рішенням канадського уряду було засновано спеціальний орган – Робочу групу з питань розвитку сектора фінансових послуг Канади. В рамках запропонованих даною групою структурних перетворень фінансово-кредитного сектора було змінено існуючу класифікацію банків (категорії І і II) на триступінчату систему, засновану на розмірі акціонерного капіталу. Нова структура банківського сектора набрала наступного вигляду [164]:

  • – крупні банки з акціонерним капіталом понад 5 млрд. дол. США, акціонерами яких можуть бути особи, що володіють не більше 20% голосуючих акцій будь-якого класу або не більше 30% не голосуючих акцій будь-якого класу;
  • – середні банки з акціонерним капіталом від 1 до 5 млрд. дол. США і обмеженою кількістю акціонерів (у руках одного акціонера може знаходитися 35% і більш голосуючих акцій);
  • – малі банки з акціонерним капіталом менше 1 млрд. дол. США (які-небудь обмеження на володіння акціями малих банків відсутні).
  • 2009 р. став для економіки Канади вирішальним в плані боротьби з наслідками фінансової кризи. Так, на початку грудня 2008 р. Банк Канади знизив ставку рефінансування до найнижчого рівня, починаючи з 1958 р., і визнав, що економіка країни увійшла в рецесію. В 2009 р. було зафіксовано падіння ВВП на 2,5%. Порівнюючи з попередніми роками, можна прослідкувати, що кризові явища в економіці Канади з'явились в 2008 р., коли ріст ВВП становив всього 0,9%, а в 2007 р. – 2,5%. Паритет купівельної спроможності в 2009 р. становив 1,287 трлн. дол. США. Аналогічний показник за 2008 р. та 2007 р. становив відповідно 1,319 та 1,313 трлн. дол. США [101, с. 98-99].

Аналіз ефективності діяльності урядів та центральних банків різних країн у боротьбі з фінансовою кризою протягом 2008-2009 pp. показав значні успіхи Канади в цій сфері. Так Канада практично безболісно вийшла з цієї кризи завдяки впровадженню у 2009 р. урядом Канади антикризової програми, спрямованої на підтримку економіки. Дії уряду та центрального банку Канади із забезпечення стабільності економіки, мінімізації залежності банківської системи від іноземного капіталу дозволили економіці Канади уникнути кризових явищ та підняти курс канадського долара у 2009 р. на 15%. У квітні 2009 р. Банк Канади знизив ставку рефінансування до 0,25%. Варто зазначити, що жоден з банків Канади не отримав підтримки від уряду країни [138, с. 148].

Отже, грошово-кредитна система Канади пройшла тривалий шлях еволюції і на Світовому економічному форумі у 2010 р. вона була визнана найбільш стійкою у світі, одержавши від опитаних учасників форуму рейтинг 6,8 за максимальної оцінки в 7 балів [138, с. 148].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші