Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Грошово-кредитні системи зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

ТЕМА 8. Грошово-кредитна система Росії

ТЕМА 9. Грошово-кредитна система Республіки Білорусь

ТЕМА 10. Грошово-кредитна система Республіки Казахстан

ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ

Історія грошового обігу і кредитної справи на території Росії

Гроші та кредит Російської імперії

Перші банківські операції в 1729-1733 pp. почала здійснювати Монетна контора. Вона надавала незначні короткострокові позички під заставу золота і срібла. Але торговельно-промисловий розвиток країни гостро потребував створення кредитних установ [89, с. 164]. І у 1754 р. в Росії було засновано "Державний банк для дворянства" і "Купецький банк".

У 1757 р. після прийняття Закону "Про заходи вексельного права" між великими містами почали здійснюватися переказні операції для полегшення обігу металевих монет через заміну їх векселями. Поширилися також вкладні і кредитні операції. Почали засновуватися перші приватні банкірські доми [89, с. 164-165]. Серед них найбільшим був банкірський дім Штігліца, який навіть виступав посередником при укладанні російським урядом закордонних позик, займався засновницькою діяльністю й разом з іноземними банкірами у 1857 р. заснував "Головне товариство російських залізниць" [205, с. 270-271].

Крім приватних банкірів кредитними операціями займалися також міняльні контори, які спочатку спеціалізувалися на обміні паперових грошей на асигнації й навпаки. В подальшому вони почали здійснювати позичкові операції, стягуючи за своїми позикам до 30% річних.

У 1758 р. для забезпечення обігу мідних грошей та залучення до скарбниці срібної монети було засновано банківські контори вексельного права ("мідні банки").

Перші банки в Росії існували недовго, що було викликано невеликим початковим капіталом, низьким рівнем розвитку вкладних операцій, можливістю надавати позики переважно на короткий строк, а також слабкою зацікавленістю у прибутку. Однак досвід роботи цих кредитних установ було використано у розробці проектів створення першого емісійного банку в країні.

Перші спроби реформування грошової системи були здійснені Катериною II (1762-1796 pp.). Так, відповідно до Указу від 29.12.1768 р. було оголошено про початок випуску паперових грошей під назвою асигнації. Для емісії цих грошей передбачалося заснування Асигнаційних банків в м. Петербурзі і м. Москві. Спочатку планувалося обмежити емісію в розмірі 1 млн. рублів, але вже у 1786 р. в обігу перебувало асигнацій на суму більш як 46 млн. рублів. Курс асигнацій був стабільним і складав 98-99 коп., оскільки мідної монети, якою мали забезпечуватися асигнації, перебувало в обігу більш як на 47 тис. рублів, тобто асигнації були повністю забезпечені металевою монетою [205, с. 265, 269; 228, с. 154; 89, с. 158].

У 1786 р. замість Петербурзького і Московського Дворянських банків було організовано Державний позичковий банк. Цей банк приймав внески і видавав довгострокові позики під заставу. Позики надавалися терміном на 20 років з розрахунку 8% річних. Проте основну масу своїх коштів Державний позичковий банк розмішав не в позики приватним особам, а в кредити, що надавалися уряду' [205, с. 269].

Занадто витратне правління Катерини II призвело до суттєвого дефіциту бюджету, покрити який було вирішено за рахунок додаткової емісії асигнацій. 28.06.1786 р. Катерина II підписала указ про додаткову емісію асигнацій на суму 10 млн. рублів. Старі асигнації (випуск 1769 р.) обмінювалися на нові. Випуск нових асигнацій здійснювала нова емісійна установа у м. Петербурзі – "Державний асигнаційний банк", який було засновано шляхом реорганізації двох попередніх асигнаційних банків [205, с. 265].

Після скасування в 1786 р. дворянських банків постало питання про заснування іпотечного банку для дворян, який би здійснював довгострокове кредитування. Так, Указом від 18.12.1797 р. було засновано "Допоміжний банк для дворянства". Банк повинен був надавати позики на 25 років під 6% річних банківськими білетами під заставу населених маєтків. Проте діяльність цього банку була невдалою, оскільки фактично він був не банком, а державною касою для допомоги дворянству. І Указом від 19.07.1802 р. "Допоміжний банк для дворянства" було приєднано до Державного позичкового банку [205, с. 270].

З 1787 р. одна за одною розпочиналися війни: російсько-турецька війна, війна зі Швецією та Польщею, війна з Персією тощо. І у зв'язку із фінансуванням воєнних витрат випуск асигнацій постійно збільшувався, а курс асигнаційного рубля по відношенню до срібного швидко падав: 1789 р. – 91,75 коп., 1795 р. – 70,5 коп., 1800 р. – 66,25 коп. [101, с. 323].

У XVIII-XIX ст. у монетній системі Росії панували, загалом, номінали, що були визначені реформою Петра І. Так, за царювання Павла І (1796-1801 pp.) певних змін зазнав зовнішній вигляд срібних монет. Мінялася вага окремих монет, але співвідношення між основними номіналами лишалося незмінним. З часів правління Олександра І, починаючи з 1815 р. до 1841 р., в Росії карбувалися монети з золота, срібла та міді із зображенням царя. Крім того, карбувалися монети для Польського Королівства. А за царювання Миколи 1 в Російській імперії карбувалися монети з платини. У 1828- 1845 pp. були випущені платинові монети вартістю 3, 6 і 12 рублів [205, с. 264-265; 228, с. 155-156].

У 1797 р. при Асигнаційному банку заснувалися облікові контори для посилення і розвитку ремесел і торгівлі: з обліку векселів, товарних і страхових операцій. Вони, по суті, стали першими банками вираженого комерційного типу.

У 1817 р. на основі облікових контор Асигнаційного банку було засновано Державний комерційний банк, основним завданням якого було розвиток короткострокового кредиту. Цей банк приймав внески, здійснював безготівкові розрахунки й обліково-позичкові операції. Комерційний банк відкрив 11 контор у різних містах імперії і на початок 1859 р. мав внесків на 240 млн. рублів сріблом. Однак, лише невелику частину своїх коштів він помістив в обліково-позичкові операції, а більшу ж частину тримав у вигляді внесків у Позичковому банку, тобто фактично через посередництво останнього кредитував уряд [205, с. 270; 89, с. 165].

Одночасно з акціонерними комерційними банками розвивалася і мережа міських громадських банків. Перший міський банк було засновано у 1809 р. і на початок 1862 р. їх нараховувалося 16. Вони створювалися при міських думах, або установах, що їх заміняли, перебували під їх контролем і були їм підзвітні. Міські банки кредитували місцевих купців, дрібних промисловців і землевласників. Крім прийняття внесків і надання позичок, вони проводили також облік векселів, вели спеціальні поточні рахунки, купували і продавали за дорученням клієнтів цінні папери, тобто виконували всі основні банківські операції [205, с. 280-281].

У період 1839-1844 pp. відбулася перша реформа під керівництвом міністра фінансів Росії, графа Є. Ф. Канкріна, суть якої полягала в девальвації асигнаційного рубля і встановленні в країні срібного монометалізму. Початок грошової реформи було проголошено Маніфестом 01.07.1839 р. І основою грошової системи Російської імперії стало срібло, а грошовою одиницею – срібний рубль. Асигнації стали допоміжними знаками вартості з курсом 3 руб. 50 коп. за 1 рубль срібла. Всі угоди купівлі-продажу повинні були укладатися тільки у сріблі. У 1841 р. було випущено нові грошові знаки – кредитні білети номінальною вартістю 50 руб. – розмінні на срібло [205; с. 266; 228, с. 157; 89, с. 161].

У 1840 р. для державних селян було засновано допоміжно-ощадні каси, які проіснували до початку 60-х pp. XIX ст. [205, с. 283]. З 1 січня цього ж року при Державному комерційному банку було засновано депозитну касу, якій надавалося право приймання внесків срібною монетою і випуску взамін неї депозитних білетів, що прирівнювалися до срібної монети і підлягали розміну на неї. Каса діяла до 01.09.1843 р. [205, с. 266-267].

Всередині XIX ст. установи довгострокового кредиту виявилися практично недієздатними, бо відміна кріпосного права вимагала ліквідації іпотечного кредитування під заставу маєтків з кріпосними селянами. Тому спеціальна урядова комісія з реорганізації державних банківських установ намагалася визначити оптимальну форму установи іпотечного кредитування. Спочатку було вирішено, що найбільш відповідними російським умовам є регіональні установи, засновані на принципі взаємної відповідальності. І першою такою установою стало Санкт-Петербурзьке міське приватне товариство (засноване в 1861 р.), що видавало іпотечні позики під заставу будівель, городів і садів, розташованих у межах м. Санкт-Петербурга. Через рік подібна установа була відкрита і в м. Москві [205, с. 277].

Певну роль в кредитних операціях відігравали приватні банкірські доми. Найбільшими банкірськими домами в Росії на той час вважалися доми Пнцбурга, Полякова й братів Рябушинських [101, с. 326].

У Росії до 60-х pp. XIX ст. банківська система була централізованою і перебувала під жорстким контролем держави. У період реформ в цей період уряд створив прообраз дворівневої банківської системи на чолі з Державним банком Росії [143, с. 277]. Так, 02.07.1860 р. почав функціонувати Державний банк. На його баланс було передано активи і пасиви Комерційного банку, а згодом і Позичкового банку. Єдиний Державний банк з відділеннями по всій країні успадкував функції ліквідованих банків і взяв на себе виконання нових комерційних функцій: сприяння розвитку виробництва і торгівлі; облік векселів та інших строкових паперів; купівля та продаж золота і срібла; отримання платежів за векселями та іншими строковими паперами на користь довірителів; прийняття вкладів на зберігання і у вигляді поточних рахунків; видача позичок; купівля і продаж державних паперів за рахунок довірителів і за власний рахунок у межах власних капіталів тощо [89, с. 165-166].

Після аграрної реформи 1861 р. у Росії розпочався розвиток кредитної кооперації (товариства взаємного кредиту), що існувала в двох формах: 1) ощадно-позичкові товариства на кшталт народних банків Шульче-Деліча, що, в основному, надавали короткострокові позики під векселі та їх кошти формувалися за рахунок пайових внесків його членів та строкових внесків; 2) кредитні товариства подібні до райффайзенських сільських кас, які не мали пайового капіталу і формували ресурси за рахунок внесків. Вони забезпечували повернення боргів борговими розписками або порукою і основна частина кредитів мала довготерміновий характер [205, с. 282]. Так, у 1864 р. у м. Санкт-Петербурзі виникло перше товариство взаємного кредиту, а у 1875 р. їх нараховувалося 84 од., а у 1914 р. – 1108 од.

У 1862 р. було затверджено новий статут державних ощадних кас. Загальне управління касами було покладено на новостворений Державний банк під наглядом міністерства фінансів. В 70-х pp. XIX ст. почали засновуватися фабрично-заводські каси, але їх існування було узаконене Статутом ощадкас, затвердженим 01.06.1895 р. [205, с. 283].

У 1862 р. через зростання державних, а надто воєнних, видатків царський уряд вдався до емісії нових кредитних білетів. Нещодавно заснований Державний банк з 25.04.1862 р. розпочав масовий розмін кредитних білетів на золото і срібло. Однак, внаслідок масового пред'явлення кредитних білетів до розміну, металічний запас банку значно скоротився й уже в 1863 р. розмін кредитних білетів було припинено. Таким чином, в Російській імперії на той час діяла система металевих грошей у формі біметалізму, щоправда лише до 1863 р., оскільки заміна паперових грошей на металеві в умовах дефіциту бюджету, погіршення торговельного балансу і ростучих процентних виплат за зовнішніми і внутрішніми позиками призвела до значного відпливу срібних і золотих монет за кордон [205, с. 267; 228, с. 157].

У другій половині XIX ст. розвиток промислового капіталізму Росії змусив царський уряд розпочати реорганізацію грошової системи, щоб згодом від інфляційного грошового обігу перейти до системи золотого монометалізму. Одним із основних заходів царського уряду в підготовці грошової реформи було нагромадження золотих запасів (посилилося у 1881-1897 pp.) [89, с. 161]. За цей період золотий запас Державного банку збільшився майже в 3 рази, що дозволило здійснити нову грошову реформу (1885-1897 pp.). Її автором був міністр фінансів С. Ю. Вітте [205, с. 267] і в основу переходу на золотий стандарт він поклав такі головні елементи: надання виняткового емісійного права Держбанку, гарантований обмін паперових грошей на золото, одночасне перебування в обігу паперових і металевих грошей, обмеження випуску паперових грошей у розмірах встановленого ліміту [228, с. 158]. Перехід до нової системи грошового обігу знаменував нову епоху у грошовому обігу Російської імперії.

Наприкінці XIX ст. процес концентрації банківської справи активізувався: розпочався процес заснування великих акціонерних комерційних банків: Санкт-Петербурзький приватний комерційний банк (1864 р.); Московський купецький банк (1865 р.) тощо [89, с. 166]. Загалом потреба в кредиті була настільки великою, що в Росії розпочався справжній банківський бум і на кінець 1873 р. кількість комерційних банків досягла 39 од.

Однак, криза 1873 р. і затяжна депресія спричинила крах ряду банків. Так, після першого банківського краху – банкрутства 1875 р. "Московського комерційного і позикового банку" така ж доля спіткала й окремі провінційні банки. Внаслідок цього загальна кількість акціонерних комерційних банків у період 1873-1880 pp. скоротилась з 39 од. до 33 од. [205, с. 274].

З 80-х pp. XIX ст. розвиток акціонерних комерційних банків відновився, але до початку 90-х pp. він проходив повільними темпами. Однак, з початку цих років розпочався активний ріст комерційних банків, які впевнено почали займати значне місце в кредитній системі країни. У 1899 р. нараховувалося 38 акціонерних комерційних банків з 232 відділеннями. Крім того, якщо в 1860-1870-х pp. більшість банків носили місцевий характер і засновувалися для обслуговування певного невеликого регіону, то в кінці ХІХ-на початку XX ст. на чільне місце висунулися банки-гіганти, які поглинули більшість місцевих банків [205, с. 274].

01.11.1989 р. були засновані поштово-телеграфні ощадні каси, суттєвою перевагою яких було те, що приймання і видача внесків здійснювалися протягом всього дня роботи поштового відділення і в будні, і в свята, а недоліком – проведення ощадних операцій доручалося людям, що не мали навичок роботи в кредитних установах [205, с. 283]. З 1895 р. після набуття чинності Закону "Про установи дрібного кредиту" почали засновуватися ощадно-позичкові товариства та кредитні спілки. І у 1905 р. у Росії функціонувало 1629 товариств обох типів [205, с. 282].

У 1895 р. в Російській імперії розпочалася нова грошова реформа, яка вводила систему золотого монометалізму. Були дозволені угоди в золотій монеті, також відбулася девальвація рубля на 1/3 його вартості. 29.08.1897 р. було видано Указ "Про основи емісії кредитних білетів", який передбачав норми забезпечення кредитних білетів золотом. Були випущені Державні кредитні білети. Указом від 14.11.1897 р. було дозволено розмін банкнот на золото, а Указом від 27.03.1898 р. – обмежено карбування і платіжну силу срібної монети. У всіх банках Росії проводився вільний обмін грошей на золоту монету. У результаті цієї реформи було встановлено стабільну грошову систему і в обіг було введено такі грошові знаки: золоті монети, державні кредитні білети, повноцінні та неповноцінні срібні монети і дрібні мідні монети. За своїми абсолютними обсягами золотий запас Державного банку у період 1898-1914 pp. зріс з 1,2 до 1,7 млрд. руб. і постійно перевищував банкнотний обіг, що повністю гарантувало надійність банкноти [205, с. 267-268; 228, с. 158; 89, с. 162].

Завдяки змінам у грошовій системі Росія отримала одну з найбільш ліквідних світових валют. Проте, були і негативні економічні наслідки, зокрема, значно скоротилася готівкова грошова маса в обігу, що суттєво вплинуло на платіжні та фінансово-кредитні можливості російської валюти. Новостворена структура грошового господарства сприяла підняттю країни на вищий щабель промислового розвитку і стабілізації грошової системи. Втім, період стабілізації тривав недовго [228, с. 158-159]. Так, з початком Першої світової війни Законом від 27.07.1914 р. розмін банкнот на золото було припинено [205, с. 268]. Війна вимагала величезних фінансових витрат. Уже влітку 1915 р. з обігу практично зникли золоті монети, що їх населення вилучало з метою формування скарбів. В обігу катастрофічно не вистачало дрібної розмінної монети. Для розв'язання цієї проблеми уряд вирішив випустити марки-гроші [228, с. 159].

Центром комерційного кредиту в Росії на початку XX ст. було м. Санкт-Петербург. Тут у 1914 р. налічувалося 16 акціонерних банків, що мали 574 філії. У м. Москві діяло 8 акціонерних банків. Крім м. Санкт-Петербурга і м. Москви вони функціонували у 27 містах [101, с. 332].

Найбільший з комерційних банків Росії Російсько-Азіатський банк у 1914 р. мав 102 філії, у тому числі 17 закордонних, Санкт- Петербурзький міжнародний комерційний банк – 56 філій, Російський банк зовнішньої торгівлі – 76 філій, Азовсько-Донський комерційний банк – 73 філії тощо [205, с. 275].

Поступово Держбанк перетворювався на банк банків, тобто ставав резервним центром банківської системи країни. Він очолював мережу державних ощадних кас, яка зберігала істотну частину грошових нагромаджень населення. Гроші вкладалися в облігації державних позик і спрямовувалися на фінансування держави.

У Росії діяли банки іпотечного кредиту. Так, до системи іпотечного кредиту в Росії у 1914 р. входили два державні земельні банки (Дворянський і Селянський), 10 акціонерних земельних банків, 36 міських кредитних товариств, каси міського земського кредиту. Ці кредитні установи, як і ощадні каси, відіграли важливу роль у розвитку сільського господарства дореволюційної Росії [89, с. 167].

Отже, напередодні Жовтневої революції в Росії сформувалася наступна структура банківської системи: Державний банк; банки короткострокового комерційного кредиту (акціонерні і міські банки, товариства взаємного кредиту); банки довгострокового кредиту (державні дворянські земельні банки, міські кредитні товариства); ощадні каси, каси міського і земського кредиту, установи дрібного кредиту тощо [143, с. 278].

Купівельна спроможність рубля напередодні Лютневої революції 1917 р. різко впала до 26 довоєнних копійок. Золото практично було вилучено з обігу. Внаслідок революції до влади доступився Тимчасовий уряд, який для покриття воєнних витрат активно продовжував здійснювати емісію паперових грошей. Налагоджену дію структурних елементів грошової системи післяреформеного періоду було зруйновано. В Росії настала глибока й затяжна фінансова криза [228, с. 159].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші