Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Грошово-кредитні системи зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

ТЕМА 11. Грошово-кредитна система Польщі

ТЕМА 12. Грошово-кредитна система Угорщини

ТЕМА 13. Грошово-кредитна система Чехії

ТЕМА 14. Грошово-кредитна система Словаччини

ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ПОЛЬЩІ

Історія розвитку польської грошово-кредитної системи

Довголітня історія розвитку грошово-кредитної системи Польщі була завади тісно пов'язана з драматичною і бурхливою історією Польської держави, а також з динамікою і структурою розвитку її економіки. Безперечно, грошово-кредитна система цієї країни пройшла довгий шлях свого еволюційного розвитку і тому є об'єктом постійних досліджень вчених: істориків, економістів та ін. [103, с. 336].

Грошова система Польщі має довголітню історію, оскільки перші польські монети були викарбувані в ІІ-й половини X ст. Система була заснована на 1 фунті, що дорівнював 367 г срібла. Однак в результаті бурхливих політичних подій XI ст. ці монети втратили своє значення і були замінені іншими.

На початку XIV ст. на території Польщі почали функціонувати найбільш поширені на той час у Центральній Європі празькі гроші. Спочатку ці монети виготовлялися зі срібла 93 8-ї проби вагою 3,7 г, але згодом їх вага зменшилися до 2,6 г, а частка срібла – до 40% [228, с. 120]. Ці монети були популярними аж до кінця XV ст., карбування яких після правління Вацпава II здійснювали Ян І, Карл І та Вацлав IV.

Поряд із празькими грошима на польських землях в той період в обігу перебували напівгроші та денарії. Останні обслуговували внутрішню міську торгівлю як дрібна розмінна монета. З англійських монет, що карбувалися у Польщі з 1331 р., варто відзначити золоті ноблі вагою 8,33 г (7,72 г золота) [205, с. 125].

Польсько-Литовська держава, а згодом і Річ Посполита не мали банківської системи в сучасному розумінні цього поняття, але кредитні відносини вже перебували на досить високому рівні. І варто зазначити, що саме Польщі належить світова першість в наданні іпотечного кредиту [101, с. 449].

Протягом цього періоду активно розвивалася християнська банківська діяльність. Але в Польщі, як і в більшості католицьких країн, суттєвим обмеженням для неї була церковна заборона лихварства. Тому кредитні операції здійснювались переважно євреями. Але хоча єврейська банківська діяльність не мала вищезгаданого обмеження, зате вона блокувалась Варецьким статутом 1423 р., що забороняв євреям надання позик під заставу нерухомості [103, с. 342]. Максимальний відсоток, який могли стягувати євреї, було визначено Казимиром Великим у 1347 р. і становив 108% річних [205, с. 175].

Більш масово надавалися короткостроковий споживчий кредит і комерційний кредит на значні суми [3, с. 70]. При цьому позиковий відсоток на довгострокові періоди був високим – від 8% до 20% на рік, а на короткострокові періоди – 50-100% [97, с. 70].

Починаючи з ІІ-Ї половини XVI ст., першими банками на території Польсько-Литовської держави були побожні банки, організовані церквою чи костелом. Вони функціонували у містах Вільно, Кракові, Варшаві. їх завданням було подолання лихварства шляхом надання дрібних споживчих кредитів бідному населенню під заставу нерухомості. Побожні банки спочатку надавали безпроцентні позики своїм членам у разі великої потреби, а згодом – під низький відсоток. Своєрідними банківськими організаціями були також єврейські міські громади (кагали) та установи, що укладали кредитні угоди (контракти) щодо купівлі-продажу землі, оренди, застави маєтків, купівлі ренти, передання пожиттєвих прав на королівські володіння, виплати посагу та ін. Серйозними кредиторами були також деякі католицькі ордени, окремі магнати та православні братства, які створювалися при багатьох православних церквах [103, с. 342].

На грошовому ринку Польщі наприкінці XIV ст.-на початку XV ст. поряд з празькими грошима в обігу перебували дукати угорського карбування, які були міжнародними грішми, оскільки обслуговували велику торгівлю, контрибуції, а також використовувалися в поїздках за кордон і операціях з нерухомістю [228, с. 122], та такі польські монети як напівгроші коронні, що карбувалися краківськими майстрами (вага – 1,75 г), і третяки, які дорівнювали трьом денаріям.

Період з початку XVI ст. характеризувався постійними та безуспішними спробами польського і литовського урядів уніфікувати грошові системи обох держав. Однак, ріст торгівлі у Польщі й Литві спричинив необхідність введення в обіг сильнішої валюти стабільної вартості. 1 15.10.1526 р. в Польщі розпочалася грошова реформа, основним завданням якої були стабілізація власної польської монетної системи та об'єднання її із литовською [228, с. 123]. Через 2 роки за часів правління польського короля Сигізмунда 1 розпочалося карбування нової обігової монети – червоного злотого, або дуката (вага – 3,5 г) та червоних злотих подвійних (дводукатів). Таким чином, у Польщі було започатковано біметалізм, що мало велике значення для престижу країни, оскільки Польща у той період була єдиною християнською державою, яка ще не карбувала золотих монет.

Після об'єднання Польської та Литовської держав у Річ Посполиту зросла необхідність уніфікації монетних систем. І в період проведення грошової реформи (1578-1580 pp.) багато уваги було приділено стабілізації грошової валюти та утриманню ціни золотих і срібних монет.

До 1579 р. єдиною дрібною монетою польської монетної справи були пенязі. Цього ж року їх карбування було припинено і замість пенязів у великій кількості почали карбувати шеляги [205, с. 204]. У 1580 р. сейм Польщі вніс поправки до указу, доповнивши перелік дрібних монет трояками, шостаками, грошима, тернаріями, денаріями, талерами та напівгрошима.

У XVI ст. польським правом було узаконено й врегульовано розвиток іпотечних відносин. Першу кодифікацію іпотечного права було здійснено сеймовою конституцією у 1588 р. Тоді став відомий і вексель [228, с. 133].

Наприкінці XVI-на початку XVII ст. в країні в обігу перебувала величезна кількість дрібних монет як польського та іноземного походження, що призводило до знецінення перших. Але, не дивлячись на це, карбування польських монет продовжувалося. Так, у 1609 р. в обіг було введено новий вид монет – орти, які становили чверть талера (7 г), а у 1614 р. – півторагрошовики [101, с. 452].

Аби запобігти подальшому знеціненню дрібної срібної монети (ортів, шостаків, трояків, півторагрошовиків, грошів і шелягів), у 1620 р. сейм перейняв від короля контроль над карбуванням і передав під відповідальність місцевої влади стабілізацію ціни грошей. Крім того, було заборонено вивезення із держави "добрих" грошей. Однак ці заходи не дали очікуваних результатів і у 1627 р. було закрито монетні двори, що карбували монети, номінальною вартістю нижче талера. Цього ж року було відновлено карбування талера і розпочалося карбування золотого дуката [103, с. 45].

У часи правління Яна Казимира (1648-1668 pp.) у грошовому господарстві Речі Посполитої відбулося багато змін. Так, було відновлено карбування малих номіналів (срібних ортів, шостаків, трояків, двогрошів, грошів і мідних шелягів) і встановлено офіційне співвідношення між грошовими номіналами та лічильними одиницями [228, с. 146-147]. Срібні монети перших років Яна Казимира були викарбувані з дуже доброго металу, але внаслідок ведення країною воєн, їх вартість згодом значно впала. Це змусило польський уряд пристати на ідею іноземних орендарів Тита Лівія Боратіні та Андрія Тимфа. Перший запропонував карбувати мідні соліди (боратинки) і в результаті в обіг їх було випущено близько мільярда штук, що становило 11 млн. злотих. їх примусовий курс становив третину гроша, однак міді в них було лише 12,5%. Другий – Андрій Тимф – запропонував впровадити в обіг срібні золоті монети (тимфи), номінальна вартість яких становила 30 грошів, а реальна – лише 12-18. Зрозуміло, що така велика частка фальшивих монет спричинила величезну інфляцію, сильно зруйнувала грошовий обіг в Польщі та не могла не спричинити фінансову кризу в країні.

Стабілізувати ситуацію намагався наступний польський король Станіслав-Август Понятковський (1764-1795 pp.). За його правління у 1766 р. було проведено грошову реформу, згідно якої було запроваджено загальнодержавну грошову систему та введено нову вагову одиницю за німецькою конвенційною стопою – кельнську марку нової ваги (233,924 г). Проте, хоч уряд і спромігся зупинити інфляцію в країні, зміни призвели до того, що якісні польські монети, на відміну від сусідніх держав, почали вивозитися за кордон [101, с. 453].

XVII-XVIII ст. – це період зародження перших централізованих банківських установ, а XVIII ст. – період концентрації банківських капіталів у Польщі та проникнення їх в міжнародну економіку [228, с. 152]. .

В цей період центром приватного банківництва в Польщі було м. Варшава. Крім того, приватні банки створювалися у містах Кракові, Познані, Любліні та ін. Великими капіталами в містах оперували кагальні банки, організовані єврейською спільнотою. В цілому банківські установи Польщі виконували такі операції: залучали вклади під 6-10%; брали на зберігання кошти; надавали кредит купцям і промисловцям, королю та містам; отримували перекази з-за кордону; відігравали роль посередників у залученні державних позик.

Кредитні відносини на польських землях у цей період, як і раніше, були децентралізованими. Але, незважаючи на це, можна говорити про їх активізацію в сільській місцевості, де позичкові каси забезпечували потреби громади в грошах та зерні. Так, в селах створювалися громадські кредитні установи (позичкові каси) двох типів: одні надавали в кредит гроші, інші – зерно чи товари. Грошові позики бралися на 1-3 роки. Деякі позичкові каси відсотків не стягували, інші брали 3,3% та 6,6% за кредит, взятий відповідно на споживання або виробничі цілі [101, с. 453].

Поразка у війні з Росією в 1792 р. та занепад Польщі підірвали її грошово-кредитну систему. І в лютому 1793 р. в країні вибухнула криза, в результаті якої збанкрутували 7 великих банківських домів. З метою ліквідації збанкрутілих установ було засновано Банківську Комісію під керівництвом Холмського єпископа Войцеха Скаршевського [74, с. 162].

1794 р. – рік, який приніс перший польський досвід з паперовими грошима, що імітувалися на потреби органів влади, сформованих під час повстання під проводом Костюшка (тогочасну дирекцію казначейських білетів можна вважати за найстарішу польську емісійну установу). І можна стверджувати, що остаточний занепад Речі Посполитої збігся із занепадом грошово-кредитної системи, збудованої в період правління Станіслава-Августа Понятковського. Катастрофу пережила лише невелика кількість менших банків [74, с. 162].

Після III поділу Речі Посполитої польська шляхта під прусською окупацією опинилася в ролі привабливого позичальника для пруських установ довгострокового кредитування. Заборгованість польського поміщицтва, що швидко зростала, пізніше, в період Варшавського Князівства (1807-1813 pp.), стала джерелом сильного навантаження державного бюджету. В часи князівства було поновлено емісію паперових грошей, засновано перший після розподілів великий банківський дім Самуеля Антонія Франкеля. Нові установи такого типу з'явилися лише в період Польського Королівства. Так, у 1817 р. було засновано банківський дім Олександра Вертхейма, в 1820 р. – Самюеля Л. Кроненберга, в 1822 р. – Матіаса Розена і О. Равіча. До вибуху листопадового повстання (1830-1831 pp.) було засновано ще декілька менших установ даного типу і їх подальший розвиток аж до 1860-х pp. визначав головні тенденції розвитку кредитного сектора країни під російською окупацією [101, с. 454].

У 1825 р. було засновано Варшавське кредитне земське товариство (Warszawskie Towarzystwo Kredytowe Ziemskie), яке дало поштовх розвитку іпотечного кредитування для потреб сільського господарства. У 1828 р. в м. Варшаві було засновано Польський банк - державну установу, яка поєднувала емісійні функції та завдання мобілізації капіталів на потреби індустріалізації країни. Заснування у Польському Королівстві першої емісійної інституції було результатом багаторічних зусиль Міністра доходів і казни ксьондза Ксаверія Друцького-Любецького, спрямованих на вихід країни з економічного занепаду [74, с. 161-162].

Російська окупація

У 1841 р., після ліквідації валютної відмінності Польського Королівства і запровадження на його території рубля, емісійні функції Польського банку виконувались аж до 1870 р., хоч і були дещо обмежені. В 1850-х pp. влада почала обмежувати кредитні функції центрального банку, а після поразки січневого повстання (1863– 1864 pp.) Польський банк було зрусифіковано. Розпочався процес поступової ліквідації центрального банку, який завершився перетворенням його у Варшавський обмінний пункт Державного банку. Російський центральний банк був установою виключно російською. Поляки в ньому не працювали, а лише могли брати участь у роботі консультаційних дисконтних комітетів [103, с. 346].

Період функціонування акціонерних банків під російською окупацією випав на 70-ті pp. XIX ст. Так, у 1870 р. було засновано Торговий банк у м. Варшаві (Bank Handlowy w Warszawie S.A.), a у 1872 p. – Комерційний банк в м. Лодзі (Bank Handlowy w Lodzi S.A.). Крім того, у цей період набула розвитку кредитна кооперація, яка у 1910 р. отримала власний фінансовий центр у вигляді банківського товариства – Bank Towarzystw Spotdzielczych S.A. Міцні позиції польського банківського сектора під російською окупацією показує табл. 11.1.

Проте не допуск поляків до активної банківської діяльності трактувався ними як утиск з боку окупанта. І хоча така оцінка була частково обгрунтованою, в той же час результатом такої системи була надзвичайна безпека банківського сектору, оскільки до відступу росіян з Польського Королівства у 1915 р. в країні не збанкрутував жоден польський банк.

Таблиця 11.1

Польські акціонерні банки, що функціонували у період 1912-1914 pp. (під російською окупацією) [283; 103, с. 346]

Назва

Рік

заснування

Місце

знаходження

Власний

капітал

Балансова

сума

млн. злотих згідно паритету 1927 р.

1. Торговий банк у м. Варшаві

1870 р.

м. Варшава

144

841

2. AT "Віденський земський банк"

1872 р.

м. Вільнюс

92

801

3. Варшавський дисконтний банк

1871 р.

м. Варшава

71

184

4. Комерційний банк в м. Лодзі

1872 р.

м. Лодзь

70

303

5. AT "Західний банк"

1913 р.

м. Варшава

36

127

б. Лодзький торговий банк

1897 р.

м. Лодзь

26

105

7. Комерційний банк в м. Ландау

1914 р.

м. Варшава

23

-

8. Варшавський промисловий банк

1910 р.

м. Варшава

14

64

9. AT "Віденський приватний комерційний банк"

1873 р.

м. Вільнюс

13

200

10. Комерційний банк в м. Білостоці

1897 р.

м. Білосток

10

503

11. Банківське товариство

1910 р.

м. Варшава

9

49

12. AT "Галицький банк торгівлі та промисловості"

1910р.

м. Варшава

2

23

Австрійська окупація

Щодо австрійської окупації, то у 1-й половині XIX ст. функціонувало кілька десятків невеликих банківських домів. У 1841 р. у м. Львові було засновано Галицький державний кредитний інститут (Galicyjski Stanowy Instytut Kredytowy), який надавав іпотечні кредити для сільського господарства [74, с. 163].

Дані щодо функціонування польського банківського сектора під австрійською окупацією показує табл. 11.2.

Таблиця 11.2

Польські акціонерні банки, що функціонували у період 1912-1914 pp. (під австрійською окупацією) Г283; 103, с. 3471

Назва

Рік

заснування

Місце

знаходження

Власний

капітал

Балансова

сума

млн. злотих згідно паритету 1927 р.

1. AT "Галицький акціонерний іпотечний банк"

1867 р.

м. Львів

60

569

2. Національний банк

1883 р.

м. Львів

42

864

3. Промисловий банк для Галичини

1910 р.

м. Львів

20

75

4. Бєльский-Біальський дисконтний банк

1893 р.

м. Бєльске

9

30

5. AT "Галицький банк торгівлі та промисловості"

1869 р.

м. Краків

8

34

б. Галицький земський кредитний банк

1910 р.

м. Львів

6

64

7. AT "Галицький народний банк"

1911 р.

м. Львів

4

20

8. AT "Земельний іпотечний банк"

1910 р.

м. Львів

2

23

9. Галицький торговий банк

1913 р.

м. Львів

2

-

10. Акціонерний профспілковий банк

1902 р.

м. Львів

5

12

Австрійське банківське право було значно ліберальніше за російське, оскільки дозволяло об'єднувати діяльність у галузі іпотечного і дисконтного кредитування. Крім того, австрійський центральний банк був прихильно настроєним щодо польських інтересів і можливості кар'єри у ньому були відкриті для поляків. Однак на відміну від російського, результатом австрійського втручання в банківський сектор країни був низький рівень безпеки банків: з 8 акціонерних банків, заснованих від часу першої галицької банківської кризи 1873 р., лише 2 проіснували до 1-ї світової війни, а наступні кризи (1886 р., 1890 р., 1899 р.) призвели до їх банкрутства.

Пруська окупація

Функціонування польського банківського сектору під пруською окупацією був найслабшим (табл. 11.3), а німецьке банківське право, що базувалося на системі реєстрації, – найбільш ліберальним.

Таблиця 11.3

Польські банк, що функціонували у період 1912-1914 pp. (під пруською окупацією) Г283: 103, с. 347]

Назва

Рік

заснування

Місце

знаходження

Власний

капітал

Балансова

сума

млн злотих згідно паритету 1927 року

1. Познанський банк

1861 р.

м. Познань

19

95

2. AT "Банк зв'язку та прибутку"

1886 р.

м. Познань

16

107

3. Земельний банк

1886 р.

м. Познань

10

217

4. AT "Познанський фермерський банк"

1890 р.

м. Познань

6

38

5. Влосманський банк

1872 р.

м. Познань

4

23

6. Квілецький та Потоцький банк

1870 р.

м. Познань

3

13

7. Дисконтний банк

1914 р.

м. Бидгощ

1

2

Після кризи 1873 р. навколо польської банківської справи запанувала атмосфера недовіри, яка утруднювала небагатьом і слабким польським банкам конкурування із сильними німецькими банками [74, с. 164]. Розвиток кредитної кооперації і заснування фінансового центру у вигляді банку AT "Банк зв'язку та прибутку" у м. Познані ( Bank Zwiqzku Spolek Zarobkowych S.A. w Poznaniu) сприяли відновленню довіри до польських кредитних установ. Однак вони залишалися однозначно слабшими. Імперський банк (Reichsbank), як і російський Державний банк, залишався закритим для поляків. В цій ситуації єдиною окупованою територією, де поляки могли здобувати досвід у сфері банківської справи, залишалася Галичина [103, с. 347].

На Галичині функціонував публічний Загальний банк, що був заснований у 1881 р. за рішенням Крайового Сейму. Крім кредитних функцій, він виконував також певні обов'язки центрального банку, надаючи допомогу комерційним банкам. Крім того, у Галичині було розбудовано як комунальний, так і кооперативний кредитний апарат. Фінансовими центрами польської кредитної кооперації були Профспілковий акціонерний банк у м. Львові (Akcyjny Bank Zwiqzkowy S.A. we Lwowie – 1902 p. заснування) та Центральна каса сільських господарств (Centralna Kasa Spolek Rolniczych – 1909 p.) [103, c. 347].

У період 1-ї світової війни на польських землях, що були анексовані Австрією, було розбудовано публічний кредитний апарат. Поряд з функціонуючим Національним банком (Bank Krajowy) виникли два нові публічні банки: Галицька військова кредитна установа (Galicyjski Wojenny Zaklad Kredytowy) і Галицька міська військова кредитна установа (Galicyjski Miejski Wojenny Zaklad Kredytowy). У 1916 p. галицькі банки розпочали експансію на окуповані центральними державами землі Польського Королівства [74, с. 164].

Найбільш вдалим період війни виявився для банків на польських землях, що перебували під пруською окупацією. У 1915 р. вони розпочали експансію на територіїо польських земель під російською окупацією і після закінчення війни опинилися у вигідній ситуації. Відміна російського банківського права спричинила лібералізацію польської банківської системи під російською окупацією та еволюцію у напрямку "німецької" моделі функціонування.

Після захоплення значних територій Росії у 1915 р. Німеччина опинилася перед проблемою організації на цих територіях емісії грошей. Спочатку емісійні функції виконував Познанський Східний банк торгівлі та ремесел (Ost bank Handel und Gewerbe), що емітував касові білети з номіналом в рублях і копійках [74, с. 164]. Після визнання незалежності (Акт від 05.11.1916 р.) Польща перейняла від окупаційних сил Німеччини емісійну інституцію – Польську Крайову Позичкову Касу – ПКПК (Polska Krajowa Kasa Pozyczkowa), яка з квітня 1917 р. почала емітувати тимчасові грошові одиниці – польські марки і до 1928 р. займалася короткостроковими монетарними та господарчими питаннями держави в умовах обмеженої автономії Польського Королівства [103, с. 348].

У 1918 р. в країні виникла інфляція, яка влітку 1923 р. переросла у гіперінфляцію (щомісячне зростання цін перевищило 50%) і знищила капітальні ресурси польських банків, хоча і сприяла їх організаційному розвитку – формуванню основ державного банківського сектора (у 1919 р. було засновано Поштову Ощадну касу (Pocztowa Kasa Oszczdnosci) і Державний аграрний банк (Paristwowy Bank Rolny). У 1920 р. було засновано Союз банків у Польщі, який репрезентував перед державною владою інтереси приватного банківського сектора.

Воєнні дії Польщі у цей період призвели до браку фінансів та нагромадження заборгованості країни. З метою покращення ситуації казначейство розпочало друкування грошей, в результаті чого нестримно зросла кількість валюти в обігу і, відповідно, швидко скоротився обмінний курс польської марки. 11.01.1924 р. Сейм прийняв Закон "Про державні фінанси і валютну реформу" [14]. Крім того, у 1924 р. відбулася реформа Владислава Грабського, яка призвела до валютної стабілізації. В обіг було введено злотий як єдину валюту для Польщі, який замінив польську марку. Замість Польської Крайової Позичкової Каси було засновано незалежний від уряду AT "Польський банк", який емітував нові гроші – злоті [103, с. 348].

У 1925 р. внаслідок німецько-польської митної війни, чергової появи бюджетного дефіциту та падіння торговельного балансу настала економічна криза. Відбулось падіння курсу злотого та банківських установ, допомоги з боку AT "Польський банк", який вважав своїми головними функціями лише захист валюти та кредитування економіки, не надійшло, Банківська криза виявила слабкість капіталу приватних банків та їх проблеми з ліквідністю [103, с. 348].

Вдалими для грошово-кредитної системи Польщі були 1927-1930 pp. Так, у 1927 р. було організовано ефективний банківський нагляд у вигляді Банківського комісаріату Міністерства державної казни, а у 1928 р. – ухвалено нове банківське право, що запроваджувало обмеження щодо пропорцій між зобов'язаннями банку і його власним капіталом. Банкам заборонялося вести торговельну діяльність, а також здійснювати банківську діяльність через товариства з обмеженою відповідальністю [74, с. 165].

У 1927 р. мережа муніципальних кас економії (komunalnych kas oszczednosci), що до цього часу охоплювала польські землі під пруською і австрійською окупацією, була поширена на всю країну. В 1929 р. державний банківський сектор доповнила ще одна установа – Банківська польська каса (Bank Polska Kasa S.A.), яка обслуговувала польську діаспору [101, с. 461].

Світова криза 1931 р. не могла не позначитися на польській грошово-кредитній системі. Найбільше її відчув приватний банківський сектор внаслідок значного відпливу іноземного капіталу з країни. Крім того, проблеми поглибилися із-за дефляційної валютної політики, яку, головним чином з міркувань престижу, на той час вів уряд Польщі. Результатом кризи стали політика етатизму і маржиналізація комерційного банківського сектора країни [103, с. 349].

Напередодні ІІ-ї світової війни банківська система Польщі взяла курс в напрямку "англійської" моделі функціонування. В результаті вона стала відносно добре розвинутою. У 1938 р. поряд із сучасним Польським Банком діяли великі державні банки, 27 приватних банків у формі акціонерних товариств (в т. ч. 4 – закордонні), 28 банківських домів, 19 кредитних товариств, 333 комунальні ощадні каси, 975 позичково-ощадних кас та 5597 кредитних кооперативів [269].

У вересні 1939 р. AT "Польський Банк" було евакуювало через Румунію до Франції, а згодом – до Великобританії, де він перебував протягом усього періоду війни [74, с. 167].

На територіях, що були приєднані до Німецького Рейху, в обіг було введено німецьку марку, а польські фінансово-кредитні установи – ліквідовано. Подібна доля спіткала і польські банки, які функціонували на територіях, що перебували у складі СРСР.

У 1940 р. у м. Кракові німцями було засновано Емісійний банк у Польщі, що емітував злоті ("краківські злоті" або "млинарки"). Решта комерційних банків (крім єврейської власності) діяли під наглядом німецького Управління банківського нагляду [101, с. 462].

У 1942 р. міністр економіки Рейху представив план ліквідації польських банків або їх передачу великим німецьким банкам. Але внаслідок протидії німецьких фінансових кіл та Управління банківського нагляду цей план не було втілено в життя. Діяльність варшавських банків було дезорганізовано в результаті варшавського повстання, що вибухнуло у серпні 1944 р. [74, с. 167].

Період до 1945 р. характеризувався падінням валютного курсу польської марки та гіперінфляцією. Це зумовило в 1945 р. відповідним законодавчим актом заснувати Народний Банк Польщі (далі НБП), який діяв як національний банк під наглядом міністра фінансів. Але в умовах адміністративно-командної системи НБП не мав істотного впливу на монетарну політику країни. Ситуація змінилась лише через рік, коли центральному банку повернули контроль над фінансовим станом країни. Загалом, у ті часи НБП мав статус монобанку, оскільки мав виключні права на емісію грошей, надання кредитів і залучення заощаджень.

Цього ж року на польських землях в обігу з'явилися банкноти, підписані НБП. Крім того, сформувалася нова, позбавлена елементів конкуренції, модель банківської системи, в якій окремим кредитним установам були приписані цілі сектори економічного життя: одні кредитували державну промисловість, сільське господарство, інші – обслуговували органи місцевого самоврядування, займалися ощадними акціями, решта – обслуговували грошові перекази, що надходили з-за кордону і т. д. [74, с. 168].

Завершенням першого етапу приведення грошово-кредитної системи Польщі у відповідність до системи соціалістичної економіки була банківська реформа, що розпочалася у жовтні 1948 р. Вона посилила позиції центрального банку Польщі, одночасно запроваджуючи його підпорядкованість міністрові державної казни. Завданням реформи було пристосування грошово-кредитної системи країни до політичних, соціальних і економічних змін шляхом реалізації таких принципів: концентрації грошових засобів з метою централізованого розпоряджання ними, підпорядкування кредитного апарату міністрові державної казни, базування банківської діяльності на єдиних правових нормах та чіткому поділі компетенцій, зняття з банків тягаря обслуговування довоєнних рахунків і рахунків окупаційного періоду [103, с. 349].

Загалом в історії кредитної системи Польщі після 1945 р. велике значення мали дві переломні дати [103, с. 349]:

  • – перша (1949 р.) – відхід від старих традицій банківської діяльності, в тому числі ліквідація двоярусної банківської системи;
  • – друга (1989 р.) – відновлення двоярусної банківської системи; відмова від моделі універсального банку, що функціонувала 40 років; відокремлення центрального банку від системи комерційних банків. У Польщі, крім 3-х національних спеціалізованих, було виділено 9 регіональних універсальних банків. Отже, з двох основних моделей: англо-американської (орієнтованої на ринок капіталу) та європейсько-континентальної (орієнтованої на банки) була вибрана остання.

Злотий залишався внутрішньою грошовою одиницею, неконвертованою на інші валюти. Проте, він не мав необхідного поширення в середині країни, оскільки його витісняли дол. США та інші валюти. Лише у кінці 1970-х pp. злотий почав набувати статусу національної валюти та поширення серед польського населення.

Певний перелом наступив в результаті економічної реформи в 1982 р. Зміна законодавства щодо функціонування економіки та підприємств створила правові підстави виходу НБП із залежності від Міністерства фінансів, підвищення його самостійності в розробці та реалізації засад грошово-кредитної політики, а також заснування нових банків у формі акціонерних товариств з участю іноземного капіталу. На жаль, нові регуляції на практиці не принесли ефекту навіть у вигляді фундаменту для побудови дворівневої системи і формування нових відносин між банками та суб'єктами господарювання: до 1989 р. було засновано лише 2 нових банки [74, с. 72].

На початку 90-х pp. XX ст. основною проблемою Польщі була висока доларизація її економіки. Частка злотого у загальній сукупності валют, що оберталися на території Польщі, ледве досягала 25%.

Наступним етапом реформування банківської системи вважається 1991 р., коли реальна апреціація курсу схилила монетарні органи Польщі до запровадження системи крокуючих девальвацій з метою впливу не лише безпосередньо на інфляцію, але також на інфляційні очікування, оскільки це становило зобов'язання монетарних органів, що будуть знижувати середній місячний рівень інфляції до поступово зменшуваної шкали крокуючих девальвацій злотого. Крім того, польський уряд прийняв рішення про приватизацію 9-й банків, завдяки чому їх було перетворено в акціонерні компанії, і до складу кожного з них входив один і той самий акціонер – Державне казначейство [143, с. 325].

Таким чином, протягом першого етапу банківських реформ (1989– 1994 pp.) в Польщі було запроваджено дворівневу банківську систему з функціонуванням Центрального банку, 3-х державних спеціалізованих банків, 9-й державних регіональних універсальних банків, 75-и новостворених приватних банків і 663-и кооперативних банків.

У 1994 р., коли Польща лібералізувала рухи капіталів, наплив портфельного капіталу був одним із факторів, що викликав сильний апреціаційний тиск. Тоді центральний банк модифікував курсовий механізм, запроваджуючи крокуючий коридор коливань злотого шириною +(-)7% від паритету. НБП здійснив також інтервенції з метою запобігання апреціації злотого вище верхньої межі. На "неглибокому" валютному ринку ці інтервенції виявилися результативними, однак спричинили зростання валютних резервів, що потягло за собою необхідність нести швидко зростаючі кошти стерилізації. Прагнучи уникнути швидкого збільшення їх розміру, НБП у 1995 р. здійснив 6%-у ревальвацію злотого та його деномінацію, що дозволило започаткувати формування курсу злотого на міжнародному валютному ринку, а на початку 1996 р. – знизив процентні ставки з метою зменшення напливу портфельного капіталу [16].

Так, з 1996 р. в країні було розпочато другий етап банківських реформ через вторинну приватизацію і реформування банківського сектора із залученням стратегічного зарубіжного інвестора. Участь іноземного капіталу в польській кредитній системі стала основним джерелом її розвитку, але основною умовою допуску іноземних банків до приватизації було їх зобов'язання до участі в санації і реструктуризації польських банків. Держава також брала участь у фінансовому оздоровленні фінансово-кредитних установ. Після реструктуризації та фінансового оздоровлення кредитні установи пропонувалися на продаж в основному іноземним інвесторам [14; 51, с. 42]. Наслідком цього етапу реформ стало збільшення частки іноземного капіталу в статутних фондах польського банківського сектора (53,8% в 2001 р.) поряд зі зниженням частки держави в фінансово-кредитному секторі економіки. Отже, зростання впливу зовнішніх інвесторів було однією з найбільш характерних тенденцій тодішньої реорганізації системи польських фінансово-кредитних установ [84, с. 20].

Переломне значення у формуванні банківської системи Польщі мало прийняття 27.08.1997 р. основних законів, що і нині регулюють банківську діяльність в країні: "Про Національний банк Польщі", "Про банки" та "Банківське право". Крім того, цього ж року Нова Конституція затвердила права та повноваження Національного банку Польщі. Тоді із структури НБП було виділено 9 самостійних комерційних банків, наділених капіталом та майном, необхідним для здійснення операційної діяльності. За короткий час їх стало уже 70, з яких одна частина була з приватним капіталом, а інша – з приватно- державним [101, с. 466].

Ще одним етапом, що суттєво вплинув на кредиту систему Польщі став період 1999-2000 pp. Саме на ці роки припав пік експансії закордонного капіталу. Тоді у Польщі було відкрито 16 банків, в яких переважали іноземні інвестиції, а загальна частка установ, де вони мали "контрольний пакет", зросла більш ніж на 50%. У вересні 2003 р. закордонний капітал вже контролювало 45 із 57-и комерційних банків, а частка активів, накопичених ними, становила 67%.

У 2000–2001 pp. характерною рисою коливань курсу злотого було те, що вони відбувалися у значній мірі відірвано від ситуації в економіці Польщі та її платіжного балансу, а однією із причин сильної апреціації злотого був високий рівень реальних процентних ставок. Однак, важко пояснити довготривале і сильне падіння злотого у 2002-2003 pp., оскільки воно відбувалося, незважаючи на стабільне покращення ситуації у платіжному балансі Польщі, у якому навіть з'явився надлишок, оскільки сам наплив безпосередніх інвестицій став вищим від від'ємного сальдо в поточному обороті [74, с. 63].

У 2004 р. Польща увійшла до Європейського Союзу, а Польський центральний банк став членом Європейської системи центральних банків.

Незважаючи на дещо подібні стартові умови реформування країн Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, Польща, яка першою стала на шлях радикальних суспільно-економічних трансформацій, досягла за останні десять років набагато вагоміших успіхів порівняно зі своїми сусідами [256, с. 1]. Так, нині макроекономічна ситуація в Польщі дуже сприятлива і створює хорошу кредитну і депозитну базу: найвищий темп зростання ВВП (5- 7% на рік), інфляція знижується (менше 20% річних), бюджетний дефіцит знаходиться в межах 3% [143, с. 326-327]. Сучасна польська банківська система є дворівневою.

Отже, структура польської грошово-кредитної системи створювалася та виникла на основі моделі західних держав. В процесі еволюції вона зазнала значних структурних та організаційних змін. І можна з певністю стверджувати, що в Польщі внаслідок такого довголітнього розвитку була створена конкурентоспроможна грошово-кредитна система, що різниться сучасністю, правильно реагує на ситуативні зміни та здатна ефективно функціонувати в ринкових умовах.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші