Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Земельний фонд України

У сільському господарстві земля – головний засіб виробництва, без якого не можливий сам процес виробництва продукції рослинництва й тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Вона значно визначає темпи розвитку й рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Перший етап земельної реформи в Україні бере свій відлік з 1990 року в зв'язку з прийняттям Земельного кодексу України. На цьому етапі було проведено інвентаризацію земельних угідь та їх перерозподіл між землекористувачами. Постановою Верховної Ради України "Про земельну реформу" (15 березня 1991р.) було проголошено, що об'єктом земельної реформи визнавався весь земельний фонд України, головним завданням якої є перерозподіл земель з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на селі.

Початок другого етапу пов'язують з прийняттям Закону України "Про форми власності на землю" та новою редакцією Земельного кодексу. Головним досягненням на цьому етапі слід вважати визнання трьох форм власності на землю: приватної, колективної і державної. Важливим є також те, що всі форми власності визнавались рівноправними.

Третій етап земельної реформи розпочався з прийняттям Указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (листопад 1994 р.), "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (серпень 1995 р.) та "Про оренду землі" (1997р.), "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" (квітень 1998р.), прийняттям Закону України "Про оренду землі" (1998р.). На підставі зазначених директивних документів була проведена безоплатна передача землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції. Фактично на даному етапі відбулося реальне роздержавлення земель, проведено їх поділ на земельні паї (частки) без виділення в натурі, а також видані сертифікати на право на земельний пай. Відповідно до цього власники земельних сертифікатів одержали право розпоряджатись своїм земельним паєм на власний розсуд (подарувати, обміняти, заставити).

Розвиток земельної реформи знайшов своє продовження на четвертому етапі, який більшість українських вчених-економістів (зокрема В.Г.Андрійчук) пов'язують з прийняттям Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (грудень 1999р.). Цим Указом передбачено вільний вихід членів КСП із складу підприємства зі своїми земельними і майновими паями та створення на їх основі інших суб'єктів господарювання, що базуються на приватній власності (приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів тощо). Зазначеним Указом було поставлено вимогу, що орендна плата за земельні паї не повинна бути меншою одного відсотка вартості земельної ділянки.

Починаючи з 2000 року стала реалізовуватись вимога Указу про заміну земельних сертифікатів на Державні акти на право приватної власності на землю. Це стало передумовою створення умов для започаткування ринку землі.

Специфічні особливості землі як засобу виробництва в сільському господарстві:

  • 1) на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці (як дар природи й продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною та невід'ємною її умовою);
  • 2) земля є незамінним засобом виробництва (якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими й більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може);
  • 3) земля просторово обмежена й у процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри, але в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;
  • 4) у процесі виробництва земля не зношується, а за правильного використання постійно поліпшується. Отже, на відміну від усіх інших засобів виробництва, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для дальшого використання, земля є вічним засобом виробництва. Ця особливість землі зумовлена такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства.

Родючість землі – це здатність грунту створювати врожай, рівень якого характеризує її продуктивні сили. Родючість землі на різних її ділянках неоднакова. Продуктивність землі залежить від об'єктивних властивостей грунту і рівня культури землеробства.

Зростання продуктивності землі досягається систематичним підвищенням родючості грунту на основі природних і економічних процесів відповідно до конкретних умов і систем ведення землеробства. Розрізняють природну, штучну та економічну родючість грунту.

Природна родючість грунту характеризується запасом поживних речовин, що створився в результаті природного процесу грунтоутворення. Вона зумовлена дією природних і біологічних властивостей грунту, а також кліматичних умов. Природна родючість грунту залежить від його хімічного складу, тобто вмісту необхідних для рослин поживних речовин.

Штучна родючість грунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і коштів в обробіток землі, проведення ґрунтозахисних та меліоративних заходів. Природна і штучна родючість пов'язані між собою, практично існують у нерозривній єдності.

Економічна родючість грунту – це сукупність його природної і штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил. Вона характеризує потенціальні можливості грунту, які реалізуються в процесі сільськогосподарського виробництва, і відображує дійсний та ефективний рівень його родючості. Отже, економічна родючість грунту є сукупним вираженням його природної і штучної родючості, що визначається досягнутою в певний період продуктивністю земель.

Економічна родючість ґрунту виявляється в результаті використання його в сільському господарстві, а її рівень характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість грунту. Абсолютна родючість грунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна – на одиницю виробничих витрат.

Від характеру і рівня ефективності використання землі у сільському господарстві залежить розвиток продуктивних сил і масштаби суспільного виробництва, матеріальне благополуччя країни.

Використання землі тісно пов'язане також із застосуванням інших засобів виробництва – технічних (трактори, грунтообробні, посівні, збиральні та інші машини), технологічних (насіння, добрива, засоби захисту рослин та ін.), організаційних (створення певних територіальних систем ведення сільського господарства, господарських та внутрішньогосподарських структур тощо). Без їх взаємодії процес виробництва в аграрній сфері взагалі неможливий, а його економічна ефективність залежить від раціонального поєднання цих факторів. Таким чином, земля як засіб виробництва в аграрній сфері має свої специфічні особливості, а саме: просторову обмеженість, незамінність, родючість. Завдяки цим властивостям вона активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва.

Усі землі України становлять її єдиний земельний фонд – 60,4 млн. га. У Земельному кодексі України відповідно до цільового призначення земельний фонд поділяється на такі категорії:

  • 1) землі сільськогосподарського призначення;
  • 2) землі житлової та громадської забудови;
  • 3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
  • 4) землі оздоровчого призначення;
  • 5) землі рекреаційного призначення;
  • 6) землі історико-культурного призначення;
  • 7) землі лісового фонду;
  • 8) землі водного фонду;
  • 9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;
  • 10) резервний фонд.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

У загальній площі сільськогосподарських угідь нашої країни площа ріллі становить 32,4 млн га (77,9 %), сіножатей – 2,4 млн га (5,8%), пасовищ- 5,5 млн га (13,2 %), багаторічних насаджень – 0,3 млн га (0,7 %). Структура сільськогосподарських угідь свідчить про високий рівень їх розораності, що, з одного боку, характеризує інтенсивне використання землі в сільському господарстві, а з іншого – необхідність відповідних заходів щодо захисту земель від вітрової та водної ерозії; вона залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві.

Структура сільськогосподарських угідь залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження – з підвищенням їх частки підвищується якість земельних ресурсів і ефективність їх використання. У господарствах України частка ріллі в сільськогосподарських угіддях зростає з півночі на південь, а площі природних сіножатей і пасовищ відповідно зменшуються.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші