Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЕКОНОМІКА ТВАРИННИЦТВА

Економічне і соціальне значення тваринництва

Тваринництво є важливою галуззю матеріального виробництва сільського господарства. Від його розвитку залежить ступінь забезпечення населення світу повноцінними продуктами тваринного походження і в першу чергу: м'ясом свиней, м'ясом великої рогатої худоби, м'ясом птиці, молоком та продуктами їх переробки.

Задоволення потреб населення України в продуктах харчування значною мірою залежить від стану галузей продуктивного тваринництва. Адже підвищення рівня харчування супроводжується вдосконаленням його структури, що зумовлює збільшення споживання м'ясних, молочних продуктів і яєць. Внаслідок цього у раціонах людей зростає питома вага тваринного білка.

Інтенсивний розвиток тваринництва значно впливає на рівень ведення землеробства і сприяє суттєвому підвищенню ефективності використання землі. Внесення органічних добрив є основою підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур, особливо цукрових буряків, картоплі, овочевих та інших культур.

Значна частка продукції рослинництва є малорентабельною і її доцільно використовувати у тваринництві для виробництва надзвичайно цінних продуктів харчування, які можуть перевозитися на великі відстані і користуються попитом на міжнародному ринку. На відміну від рослинницьких галузей, скотарство, свинарство і птахівництво дають продукцію рівномірно протягом року. Це сприяє рівномірному і повноцінному використанню трудових ресурсів, техніки і виробничих приміщень у сільському господарстві, а також забезпечує рівномірне надходженню коштів від реалізації продукції, що є основою ефективного господарювання в умовах ринку.

Економіка скотарства

Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України є скотарство, яке постачає незамінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості. У результаті господарського використання великої рогатої худоби одержують молоко, що відзначається високими харчовими якостями і є сировиною для виробництва молочних продуктів. Молоко і молочні продукти становлять основу повноцінного харчування населення. За науково- обґрунтованими нормами харчування людина має споживати в середньому 380 кг (у перерахунку на молоко) молока і молочних продуктів, у тому числі 120 кг молока у свіжому вигляді. Молоко є одним з найважливіших продуктів харчування, оскільки в ньому містяться усі необхідні для людського організму поживні речовини в легкозасвоюваній формі. В середньому склад молока характеризується таким вмістом поживних речовин: вода – 87,5%; молочний жир – 3,8%; молочні білки – 3,3%; молочний цукор – 4,4%; мінеральні речовини – 0,7%. Молоко і молочні продукти становлять основу повноцінного харчування населення.

Якісна структура продовольчого споживання молока та молокопродуктів в Україні значно гірша, ніж у розвинених країнах світу. Фактичне споживання молокопродукції на одну особу населення в Україні у 1990 р. становило 373 кг. Проте в наступні роки у зв'язку з скороченням виробництва та зі спадом купівельної спроможності населення його споживання суттєво зменшилось – до 221 кг у 2013 р. Зарубіжний досвід свідчить про те, що в окремих країнах (Франція, Фінляндія, Польща) рівень споживання молока і молокопродукгів в розрахунку на одну особу населення перевищує 400 кг.

Скотарство дає основну масу м'ясної продукції, цінної за вмістом високоякісних білків і незамінних амінокислот. У м'ясному балансі України яловичина і телятина становлять близько 35%. Науково- обгрунтована норма споживання м'яса як необхідного продукту харчування становить 80 кг на одну людину в рік, у тому числі 36 кг яловичини і телятини.

Розвиток скотарства характеризується такими показниками: поголів'я великої рогатої худоби, в тому числі корів; щільність поголів'я худоби і корів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь; продуктивність скотарства, валове виробництва молока і яловичини; рівня виробництва молока і яловичини з розрахунку на 100 та сільськогосподарських угідь.

Динаміка розвитку скотарства характеризується постійним зменшенням як поголів'я худоби, так і обсягів виробництва його продукції.

Основними товаровиробниками молока і яловичини нині залишаються господарства населення. їхня частка становить понад 75% загального обсягу виробленого молока всіма категоріями господарств і 70% яловичини. Зменшення поголів'я корів (як правило, низькопродуктивних) сприяло поліпшенню якісного складу дійного стада.

Динаміка виробництва молока в Україні

Показник

2010р.

2011р.

2012р.

2013р.

2014р.[1]

Поголів'я корів, тис. гол.

2631

2S82

2554

2508

2263

Виробництво молока, тис. т

11249

11086

11378

11488

11133

Удій молока від однієї корови, кг

4082

4174

4361

4446

4920

Значна частка виробленого молока у господарствах населення залишається у виробників і використовується для власного споживання, реалізується на споживчому ринку, згодовується тваринам. Причини низької товарності у приватному секторі пояснюються недостатньою матеріальною заінтересованістю приватних виробників реалізувати його переробним підприємствам, оскільки закупівельні ціни на молоко нижчі від цін на споживчих ринках. Недосконалою також залишається організація заготівлі молока, виробленого у господарствах населення.

Внаслідок суспільного поділу праці в Україні сформувалися такі виробничі напрями спеціалізації скотарства: молочне, молочно-м'ясне, м'ясо-молочне, м'ясне. По території країни вони розміщені нерівномірно.

Молочне скотарство поширене навколо великих міст і промислових центрів. Найбільше поширення має комбіноване скотарство (молочно-м'ясне та м'ясо-молочне). Економічна ефективність молочного скотарства характеризується системою таких показників: продуктивністю корів, затратами праці і кормів на 1 ц молока, його собівартістю і ціною реалізації, прибутком з розрахунку на 1 ц молока і на одну середньорічну корову, рівнем рентабельності виробництва молока.

Однією з найважливіших проблем розвитку молочного скотарства в сільськогосподарських підприємствах є значне підвищення продуктивності корів. Вітчизняний і світовий досвід свідчить, що мінімальною межею ефективного ведення молочної галузі є рівень річної продуктивності корів 3000 кг.

Низька молочна продуктивність корів зумовлена передусім значним рівнем їх яловості, недоліками в організації виробництва та селекційно-племінній роботі, недостатнім рівнем годівлі, в результаті чого корми використовуються головним чином на підтримку життєдіяльності поголів'я, а не на формування молока (табл. 18.2).

Проблема підвищення продуктивності праці в молочному скотарстві пов'язана з розширенням комплексної механізації виробничих процесів на фермах. Адже її рівень тут становить лише 70%, а в господарствах населення більша частка робіт, пов'язаних із виробництвом молока, використовується вручну.

Необхідно зазначити, що підвищення продуктивності праці лише на основі збільшення її капіталоозброєності за послаблення уваги до підвищення молочної продуктивності корів неодмінно призводить до зниження капіталовіддачі.

Великі витрати на утримання основних засобів не завжди компенсуються економією заробітної плати, а це негативно відбивається на собівартості. Отже, підвищення продуктивності праці в скотарстві слід домагатися двома взаємопов'язаними шляхами – розширенням механізації виробничих процесів та підвищенням продуктивності тварин.

Таблиця 18.2

Економічна ефективність виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах України

Показник

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.[1]

Удій молока від однієї корови, кг

3975

4109

4676

4827

5060

Собівартість 1 ц молока, грн

228,85

264,30

266,5

304,26

328,26

Ціна реалізації 1 ц молока, грн

269,55

313,12

272,7

345,75

364,49

Прибуток на 1 ц молока, грн

40,70

48,82

6,2

41,5

36,23

Рівень рентабельності, %

17,8

18,5

2,3

13,6

11

Економічна ефективність молочного скотарства значною мірою залежить від рівня матеріально-грошових витрат на виробництво одиниці продукції в галузі. Собівартість виробництва молока залежить від багатьох факторів і, зокрема, від рівня продуктивності худоби, затрат праці та її оплати на одиницю продукції, собівартості кормів і їх витрат на 1 ц молока, тощо. Отже, виявлення причин підвищення та здійснення відповідних заходів щодо зменшення матеріально- грошових витрат на виробництво одиниці продукції, дасть змогу господарствам різних форм власності і господарювання підвищити ефективність виробництва молока.

Використання молока у великих сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення відрізняється. Товарна частина молока в сільськогосподарських підприємствах становить понад 90%, тоді як у господарствах населення – понад 50% виробленого молока залишається у виробників і використовується для власного споживання. Великі господарства-товаровибники молока, які постачають сировину вищої якості відповідно отримують кращу ціну – в середньому вдвічі вищу, ніж господарства населення.

Структура реалізація молока за різними напрямами тісно пов'язана і зумовлюється рівнем купівельної спроможності споживачів. Нині зростають обсяги продажу молока переробним підприємствам, хоча ціна реалізації за цим каналом не найвища. Все підтверджує нагальну потребу удосконалення взаємовідносин між виробниками молока, переробними підприємствами сільськогосподарської сировини та мережею з реалізації кінцевої продукції, з тим, щоб досягти максимального наближення окупності виробничих витрат у підприємствах, які виробляють, переробляють та реалізують продукцію. Це дасть можливість домогтись більш швидкого економічного розвитку господарств і молокопродуктового підкомплексу, забезпечити відповідні умови для вирішення соціальних проблем села.

Ефективність виробництва яловичини і телятини характеризується системою таких показників: продуктивністю тварин – середньодобовим і річним приростом молодняку, живою масою однієї голови відгодівельного поголів'я при реалізації; затратами праці і кормів на 1 ц приросту живої маси; собівартістю 1 ц приросту і 1 ц живої маси молодняку; ціною реалізації 1 ц живої маси; прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва яловичини (табл. 18.3).

Таблиця 18.3

Економічна ефективність виробництва яловичини в сільськогосподарських підприємствах України

Показник

2010 р.

2011 р.

2012р.

2013 р.

2014р.[1]

Середньодобовий приріст однієї голови молодняку, г

461

481

504

508

514

Собівартість 1 ц живої маси, грн

1397,2

1590,9

1754,9

1857,6

2128,43

Ціна реалізації 1 ц живої маси, грн

896,1

1196,7

1236,9

1053,7

1365,12

Прибуток, збиток (-) на 1 ц живої маси, грн

-501,2

-394,2

-518,0

-803,9

-763,31

Рівень рентабельності, збитковості (-), %

-35,9

-24,8

-29,5

-43,3

-35,9

На економічну ефективність виробництва яловичини значно впливають строки відгодівлі та вік молодняку, що реалізується при досягненні оптимальних кондицій. Інтенсифікація м'ясного скотарства, і насамперед підвищення рівня годівлі молодняку забезпечують досягнення відповідної здавальної маси у більш стислі строки і значне підвищення вгодованості худоби. Так, на вирощування однієї голови молодняку живою масою 400 кг за 2,5 року витрачається 40 ц корм, од., або по 10 ц корм. од. на 1 ц приросту.

Основним напрямом дальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва молока і яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів та переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання високопродуктивних спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної потокової технології.

У розв'язанні проблем збільшення виробництва м'яса надзвичайно велике значення має свинарство. Основною продукцією свинарства є м'ясо і сало. Свинина використовується у свіжому вигляді як висококалорійний продукт харчування населення, а також як сировина для виробництва бекону, шинки, ковбас, сосисок і різних консервів. Шкури, щетину та інші відходи від забою свиней використовують як сировину для легкої промисловості. Вихід м'яса і сала при забої свиней досить високий і становить 70-80% живої маси.

У м'ясному балансі України свинина займає друге місце після яловичини (близько 34%), а у світовому виробництві м'яса частка її становить майже 40%. В більшості країн Європи питома вага свинини досягає 50%, а в Данії, Угорщині та Китаї – 80%., що свідчить про важливу роль свинарства в організації раціонального харчування населення.

Такі біологічні особливості свиней, як висока плодючість, короткий ембріональний період розвитку, скороспілість, всеїдність, добра окупність кормів, зумовлюють значні економічні переваги свинарства. Свинні здатні народжувати 10-12 поросят за опорос, досягати живої маси 100 кг за шість-сім місяців з витратою на 1кг приросту до 4 кг корму. Від свиноматки можна одержати за рік 2,0-2,5 т свинини забійною масою до 70% живої маси.

Забезпечення населення продовольством безпосередньо залежить від рівня виробництва продуктів харчування, особливо тваринного походження. У світі спостерігається значна диференціація щодо обсягів виробництва і тенденцій його нарощування, що зумовлено, насамперед, розвитком продуктивних сил. В найбільш розвинених зарубіжних країнах, має місце інша тенденція, де обсяги виробництва м'яса на одну особу за цей період істотно зросли. Найвищий рівень виробництва м'яса на душу населення досягнутий в Данії, Нідерландах, Бельгії, Канаді.

У господарствах України активно займаються поліпшенням породного складу свиней. Нині в Україні займаються розведенням та селекцією 15-ти порід й спеціалізованих типів свиней різного напряму продуктивності. Серед них найчисельнішою є велика біла. В господарствах розводять свиней таких порід як українська степова ряба, велика чорна та ін.

Економічна ефективність свинарства характеризується системою натуральних і вартісних показників: продуктивністю тварин – середньодобовим приростом живої маси однієї голови молодняку або свиней на відгодівлі, виходом поросят (у 2-місячному віці) і приростом живої маси з розрахунку на одну основну свиноматку на початок року, тривалістю вирощування і відгодівлі молодняку свиней до певної живої маси; витратою корму на 1 ц приросту живої маси; продуктивністю праці; собівартістю 1 ц приросту і живої маси; середньою ціною реалізації 1 ц живої маси свиней; прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва свинини (табл. 18.4).

Сільськогосподарські підприємства значно відрізняються за рівнем економічної ефективності виробництва свинини. У більшості господарств свинарство ведеться при низькому рівні інтенсивності.

Таблиця 18.4

Економічна ефективність виробництва свинини в сільськогосподарських підприємствах України

Показник

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.[1]

Середньодобовий приріст молодняку свиней, г

375

414

448

474

460

Собівартість 1 ц живої маси свиней, грн

1323,7

1417,6

1562,6

1549,7

1747,68

Ціна реалізації 1 ц живої маси, грн

1222,3

1364,8

1594,1

1552,6

1845,87

Прибуток, збиток(-) на 1 ц живої маси, грн

-101,4

-52,8

31,5

2,9

98,19

Рівень рентабельності, збитковості (-), %

-7,7

-3,7

2,0

0,2

5,6

Загалом кризовий стан галузі спричинений низкою чинників: значна частина господарств різко зменшили, а окремі навіть припинили виробництво свинини. При цьому на частку господарств населення у загальному виробництві та реалізації свинини в забійній масі припадає майже 60%. Сталося це, головним чином, не тому, що в них значно збільшилося виробництво цієї продукції, а у зв'язку з стрімким скороченням поголів'я і зниженням у 1,5-2 рази продуктивності свиней у сільськогосподарських підприємствах. Практично фермерські господарства, також не займаються виробництвом свинини.

Порівняно з іншими тваринами свині краще оплачують корм. При повноцінній і збалансованій годівлі на один кілограм приросту живої маси свиней витрачається 4-5 корм, од., молодняку великої рогатої худоби – 8-9 і овець – 8 корм. од.

Розміщення свинарства на території України не має регіональних обмежень і орієнтоване лише на джерела формування кормових ресурсів. Найбільше свиней утримують у господарствах Донецької, Київської, Дніпропетровської, Черкаської, Полтавської, Одеської, Вінницької, Запорізької областей.

Отже головним напрямом підвищення економічної ефективності свинарства є послідовна інтенсифікація на основі зміцнення кормової бази і забезпечення збалансованої годівлі свиней, удосконалення племінних і продуктивних якостей поголів'я, підвищення рівня використання свиноматок і продуктивності молодняку на відгодівлі, поглиблення спеціалізації і концентрації галузі, впровадження індустріальних технологій і прогресивних форм організації та оплати праці.

  • [1] Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини зони проведення АТО
  • [2] Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини зони проведення АТО
  • [3] Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини зони проведення АТО
  • [4] Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини зони проведення АТО
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші