Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економіка вівчарства

Вівчарство – важлива галузь продуктивного тваринництва, яка забезпечує народне господарство такими важливими продуктами, як вовна, овчини, смушки, баранина і молоко. З вовни виробляють тканини, сукна, ковдри, килими, валянки тощо. Попит населення на вовняні вироби постійно зростає.

Найбільшу кількість овець (більше половини загального поголів'я) утримують підприємства АР Крим, Херсонської, Запорізької, Одеської, Донецька, Дніпропетровської і Миколаївської областей.

Інвестиції вкладаються в м'ясний або молочний напрям. Якщо раніше частка великих господарств складала 70%, то нині вона знизилася до 20%.

В Україні розводять 14 порід овець, створена відповідна племінна база вівчарства, яка включає племінні заводи і господарства та племінні ферми. Серед порід овець переважають асканійська тонкорунна, прекос і цигайська. Частка інших порід овець у господарствах не перевищує 1,5-4,5%. При цьому чистопородне поголів'я в загальній кількості овець становить 81%.

Інтенсифікація виробництва продукції вівчарства вимагає постійного вдосконалення породних якостей овець для підвищення їх вовнової і м'ясної продуктивності.

Розвиток галузі визначає переважно тонкорунне вівчарство, представлене такими високопродуктивними породами, як асканійська і прекос. Тонкорунне вівчарство розміщується в більшості господарств Степу і Лісостепу України. У степовій зоні розводять овець асканійської породи, а в лісостеповій породи прекос. З метою підвищення племінних і продуктивних якостей тонкорунних порід овець у країні створені спеціалізовані вівчарські господарства, які займаються розведенням тварин, що добре поєднують високу вовнову і м'ясну продуктивність.

Напівтонкорунне вівчарство розвивається здебільшого в господарствах АР Крим, Донецької та Одеської областей. Продуктами виробництва є напівтонка вовна різної якості та баранина. Тому поряд з підвищенням вовнової продуктивності овець велике значення має поліпшення їх нагульних і відгодівєльних якостей. Основною породою напівтонкорунних овець, яких розводять у південних районах України, є цигайська. Вівці цієї породи скороспілі, мають якісну вовну і порівняно високу м'ясну продуктивність нагульного поголів'я. Крім того, цигайські вівці, особливо молодняк, дають овчини, які широко використовуються для виробництва цінної хутряної сировини.

У господарствах Рівненської та Чернігівської областей розводять овець чорноголової породи з вовною крос-бредного типу. Вівці цієї породи мають середню вовнову продуктивність, добру скороспілість, відзначаються хорошими м'ясними якостями і пристосовані до порівняно вологого місцевого клімату.

Напівгрубововниховець розводять переважно в передгірних і гірських районах Карпат. Вовна цих овець неоднорідна за своїм складом, вона включає пух, перехідний волос і порівняно тонку ость. При розведенні таких овець одержують килимову вовну, а також баранину і овчини. У нашій країні напівгрубововний напрям вівчарства розвивається на основі розведення гірськокарпатськиховець. Для збільшення виробництва і поліпшення якості вовни місцевих овець схрещують з напівтонкорунними баранами цигайської породи.

Грубововне вівчарство представлене багатьма породами таких напрямів, як смушковий, шубний, м'ясо-сальний (курдючний) та м'ясо- вовно-молочний. В Одеській і Чернівецькій областях розводять грубововних овець смушкового напряму. Від основної породи – каракульської – одержують цінні каракульські смушки, які користуються великим попитом у населення і є важливим товаром міжнародної торгівлі.

У господарствах Полтавської і Дніпропетровської областей розводять грубововних овець смушкового напряму сокільської породи. Основною продукцією сокільськиховець є сірі смушки різних відтінків. Важливе значення в сокільському вівчарстві має також доїння маток:за період лактації (100-120 днів) одна вівцематка може дати 50-60 кг молока середньої жирності 7,8%.

Зони спеціалізації вівчарства в країні склалися під впливом особливостей природних умов, системи утримання і годівлі та спрямованого відбору і підбору. В усіх природно-економічних зонах України, крім Карпат, вівчарство розвивається по кількох напрямах.

Таблиця 18.5

Економічна ефективність виробництва продукції вівчарства у сільськогосподарських підприємствах України

Показники

1010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.[1]

Вовна

Середній настриг вовни від однієї вівці, кг

3,4

1,4

3,3

1,8

3

Собівартість 1 ц вовни, грн

2207,6

2354,1

2264,4

2535,9

2854,9

Ціна реалізації 1 ц, грн

393,4

692.8

882,8

693,1

709,7

Прибуток, збиток (-) на 1 ц вовни,грн

1814,2

1661,3

-1381,6

-1842,8

-2145,2

Рівень рентабельності, збитковості (-), %

82,2

70,6

-61,0

-72,7

-75,1

Баранина

Середньодобовий приріст однієї голови, г

42

41

42

49

61

Собівартість 1 ц живої маси, грн

1541,3

1783,6

1874,7

2166,3

2738,51

Ціна реалізації 1 ц живої маси, грн

1090,1

1084,0

1129,1

1238,8

1312,41

Прибуток, збиток (-) на 1 ц живої маси, грн

-451,2

-699,6

-745,6

-927,5

-1426,10

Рівень рентабельності, збитковості (-), %

-29,3

-39,2

-39,7

-42,8

-52,1

Галузь вівчарства може мати перспективу, адже якщо говорити про м'ясний або молочний напрям, то Україна вже зробила перші кроки. Ввезені з Баварії вовново-м'ясва порода маріноландшафт, з Франції – молочна порода лаконе, з Австрії – гірська м'ясна багатоплідна бергшафт. Є вже в наших господарствах французька шароле, голландська ексель, канадська олібс. З Канадою укладена угода по постачанню сперми, ембріонів і живих тварин. Олібс непогано себе показала в схрещуванні з нашими вітчизняними породами.

Дальший розвиток вівчарства в Україні повинен здійснюватись на основі збільшення поголів'я овець і підвищення їх продуктивності. В умовах ринку вівчарство може бути конкурентоспроможною галуззю тваринництва, оскільки забезпечує одержання різноманітної продукції: вовни, баранини, молока, смушків. Однак неврегульованість і некерованість економічних процесів, відсутність паритету цін на продукцію вівчарства, особливо вовну (за її реалізацію товаровиробник отримує кошти в межах 1-2% вартості готових виробів з неї) зумовили занепад галузі (табл. 18.5).

Отже, підвищення економічної ефективності вівчарства потребує збільшення виробництва продукції на основі зростання поголів'я овець та їх вовнової і м'ясної продуктивності.

Враховуючи сучасний стан розвитку вівчарства та потребу промисловості у вовновій продукції, основним на перспективу залишається тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, представлене на 35% вівцями асканійської породи, на 25% прекосами і на 25% цигайськими вівцями.

Значні перспективи має розведення гірськокарпатських овець з білою килимовою вовною та смушкове вівчарство, представлене каракульською та сокільською породами.

  • [1] Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини зони проведення АТО
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші