Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Міжгосподарські і агропромислові підприємства, об'єднання

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Підприємства можуть об'єднуватися в договірні об'єднання (асоціації, корпорації) і статутні об'єднання (консорціуми, концерни тощо). Об'єднання діють на підставі договорів або статуту, який затверджується їх засновниками чи власниками.

Асоціація – це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація є добровільним об'єднанням підприємств на базі головного підприємства (як правило, переробного). Це регіональна організаційна форма агропромислової інтеграції. За головним підприємством зберігається господарська самостійність і право юридичної особи. Асоціація не має права втручання у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Мета створення асоціації – поєднання інтересів аграрних і переробних підприємств та досягнення на цій основі збільшення виробництва продукції й одержання більшого прибутку.

Асоціації – це юридичні особи, основними функціями яких є координація діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізації кінцевої продукції, організація фірмових підприємств торгівлі, створення економічних умов для взаємовигідного об'єднання зусиль при виробництві, переробці і зберіганні та реалізації готової продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, кооперація фінансових і виробничих ресурсів з метою задоволення потреб господарств-учасників.

Вищим органом управління асоціації є загальні збори уповноважених представників-учасників. У період між зборами повноважні функції покладаються на раду, що засідає не менше одного разу на квартал. Виконавчим органом асоціації е дирекція, яка формується радою. Дирекцію очолює директор, який призначається радою асоціації. Вступаючи до асоціації, учасники перераховують внесок на її рахунок у статутний та інші фонди, їх розміри визначаються необхідними витратами на діяльність асоціації в інтересах її учасників.

Необхідно, щоб члени агропромислової асоціації поєднували свої матеріальні інтереси, розподіляли частину прибутку переробного підприємства, одержану понад узгоджений радою рівень рентабельності, між сільськогосподарськими товаровиробниками.

Ефективність роботи створених асоціацій низька через недосконалий механізм функціонування цієї організаційної структури. Механізм погодження рівня рентабельності створює умови, копи на практиці одержати прибуток понад встановлений рівень проблематично, тому що переробному підприємству за цих умов вигідно завищувати нормативно-плановий рівень рентабельності з тим, щоб весь прибуток залишати в своєму розпорядженні.

Ефективність діяльності асоціацій вища там, де в процесі приватизації переробних підприємств господарства-постачальники сировини одержали якщо не контрольний пакет акцій, то значну їх частину і мають реальне право контролювати господарсько-фінансову діяльність переробного підприємства.

Агрофірми. Термін "агрофірма" не є юридичним поняттям. У нормативних актах України цей термін не вживається.

Практичного поширення термін "агрофірма” набув в Україні в 90- х роках як загальне найменування ряду колгоспів, які, крім виробництва сільськогосподарської продукції, займаються також її переробкою, виробництвом продуктів харчування і навіть мають мережу власних магазинів, кафе, ресторанів, де реалізовують свою продукцію. Окремі селянські (фермерські) господарства також вживають в назві термін "агрофірма".

Холдингова компанія. Холдингом є така форма акціонерного володіння капіталом, при якому материнська (головна) компанія, володіючи контрольним пакетом акцій дочірніх компаній, об'єднаних в єдину структуру, забезпечує собі управління і контроль за всіма підприємствами, що входять до її складу.

В умовах формування аграрного ринку актуальність холдингових компаній особливо велика. Важливою складовою частиною агропромислового комплексу держави можуть стати об'єднання сільськогосподарських підприємств навколо одного або групи переробних підприємств, створених на принципах холдингу.

До числа головних завдань холдингових компаній належить інтеграція в єдиний процес всіх основних стадій виробництва – від наукових досліджень, проектування, початку виробництва до реалізації продукції. Це досягається об'єднанням під егідою материнської компанії (шляхом придбання контрольних пакетів акцій) капіталів банків, наукових організацій, виробничих підприємств, торгових організацій.

Централізація і концентрація в материнській компанії капіталу і, відповідно, основних джерел прибутку дочірніх фірм ставить усі дочірні компанії в залежність від материнської. З іншого боку, здійснення спільної емісії цінних паперів, укладання кредитних угод під гарантії всього холдингу, проведення єдиного інвестиційного процесу, а також консолідація фінансової звітності з метою зменшення оподатковування в умовах нинішньої економічної кризи робить участь у холдингу особливо актуальною для сільськогосподарських товаровиробників, які не мають оборотних коштів і засобів для розширеного відтворення.

Не менш важлива спроможність холдингових компаній забезпечувати збільшення і нарощування інтелектуального потенціалу для розвитку нових напрямів діяльності, у тому числі сільськогосподарського виробництва.

Наступною перевагою холдингової компанії є можливість ведення єдиної комплексної маркетингової стратегії. Інтеграція в одну систему дозволить фірмам, об'єднаним спільними цілями і під одним керівництвом, на принципово новій основі побудувати схеми контролю за надходженням матеріальних ресурсів, забезпечити моніторинг їхнього збереження, транспортування і використання, а також раціоналізацію процесу збуту продукції, включаючи оптимізацію системи дистрибуції холдингової компанії.

У холдинговій компанії є можливість оптимізації системи управління, контролю, обліку і звітності. Інструментом реалізації цієї політики виступають такі методи: участь керівників материнської компанії в наглядових радах своїх дочірніх фірм, створення аналітичних (мозкових) центрів, консолідація обліку і звітності, внутрішній аудит та ін.

Централізація й укрупнення капіталу сприяють формуванню і реалізації національних й міжнародних інвестиційних проектів. Холдингові компанії сприяють прискореному розвитку регіонів їх розташування. Холдинги пом'якшують й видозмінюють конкуренцію між своїми дочірніми компаніями і створюють умови для обміну технологіями, науково-технічним досвідом у виробництві, менеджменті й особливо в найбільш важливій складовій функціонування аграрного ринку – маркетингу. Організації, що входять у холдинг, мають можливість знижувати виробничі витрати завдяки здійсненню закупівель сировини і матеріалів у великих обсягах, управлінню запасами.

Холдинги, на відміну від дрібних підприємств, можуть підготувати кваліфікований управлінський і технічних персонал на високому рівні.

І, нарешті, холдинги можуть фінансувати збиткові на початковому етапі дочірні компанії, забезпечуючи їх новими технологіями не тільки здійснення виробництва, але й технологіями ефективного постачання необхідними матеріалами і реалізації готової продукції.

Консорціум – це тимчасові статутні об'єднання, форма господарювання, заснована на кооперації аграрних і промислових підприємств, а також банків з можливою участю в спільній діяльності підприємств та організацій інших галузей – будівельних, торгових, наукових тощо. Консорціуми створюються на добровільній основі об'єднанням на кооперативних засадах вільних матеріальних і фінансових ресурсів засновників з метою одержання додаткового прибутку на вкладений ними капітал. Всі учасники консорціуму є рівноправними партнерами. Вони в однаковій мірі зацікавлені в ефективному функціонуванні спільного підприємства, оскільки, чим більше буде одержано прибутку, тим більше буде його розподілено на вкладений кожним учасником капітал. При створенні консорціуму його статутний фонд формується за рахунок дольових внесків засновників, причому вони можуть бути представлені як грошовими, так і матеріальними ресурсами. Консорціуми можуть створюватись як самостійні підприємства з правом або без права юридичної особи. У першому випадку вони перебувають на самостійному балансі, здійснюють діяльність на умовах самоокупності і самофінансування, не несуть відповідальності за зобов'язаннями засновників. Як самостійні підрозділи ці формування доцільно створювати, якщо вони мають великий статутний фонд, ведуть виробництво у великих масштабах з досить високим рівнем ефективності.

Важливою перевагою консорціумів є демократичний характер управління ними. Вищим органом управління консорціуму є рада засновників, яка формується з керівників підприємств-учасників, а також провідних спеціалістів в галузі агропромислового виробництва. На раді обирається його голова, який може одночасно бути директором агроконсорціуму.

Концерн – статутне об'єднання підприємств, наукових організацій, банків тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Концерни, як і холдинги, часто об'єднують підприємства різних галузей промисловості, сільського господарства, банки, торгові установи, транспорт та ін. Всі підприємства, що входять у концерн, звичайно зберігають формальну самостійність, але пов'язані між собою відносинами фінансової залежності, системою участі й управління.

На відміну від холдингової компанії, що, як правило, здійснює лише управлінські і контролюючі дії над своїми дочірніми компаніями, концерни мають власні виробничі потужності, на оптимізацію роботи яких спрямована робота дочірніх компаній.

Створення концернів в Україні має певні передумови. За останні роки в населення України сформувався стійкий попит на нові групи продуктів харчування: йогурти, легке масло (без холестерину), різноманітні напівфабрикати у зручній упаковці для швидкого приготування та ін. Це повертає виробника обличчям до споживача і стимулює його до збільшення асортименту товарів, формування закінчених циклів виробництва, підвищення якості сировини та її переробки, зручності розфасовки й інших методів залучення споживача.

Вихід українського виробника на цей ринок пов'язаний із великими витратами на нове обладнання, забезпеченням якісної сировинної бази, налагодженням системи збуту продукції. Вирішити більшість цих проблем можна шляхом створення агропромислових концернів.

Концерн в умовах України, на відміну від холдингових компаній, що працюють в широкому спектрі ринків, частіше зосереджується на виробництві і реалізації однієї групи продуктів (наприклад, продуктів масложирової, м'ясної, молочної, хмелевої й інших галузей).

Такий агропромисловий концерн контролює повний життєвий цикл своєї продукції – від наукових розробок, виробництва сільськогосподарської сировини, закупівлі матеріалів до реалізації кінцевої продукції. Тобто, складовою частиною концерну незмінно виступає мережа торговельно-закупівельних підприємств, що забезпечують мінімізацію втрат при купівлі сировини для всіх підприємств концерну й ефективну реалізацію продукції' концерну. Концерн має можливість розробки власних торгових марок, під якими реалізується продукція підприємств, що входять у концерн, і самостійно неспроможних мати власну торгову марку.

Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності. Підприємство створюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу.

Засоби виробництва і вироблена ним продукція є державною власністю і належить підприємству на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління майном, підприємство володіє та користується зазначеним майном. Особливості розпорядження майном зазначені в його статуті.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на підставі поєднання прав власника і трудового колективу. Органами управління є міністерство та інші органи виконавчої влади.

Державне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).

Державні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань за погодженням з Кабінетом Міністрів.

Спільне підприємство – це підприємство, що базується на спільній власності українського та іноземного учасника з метою одержання прибутку. Підприємницька діяльність з участю іноземних партнерів спрямована на залучення іноземного капіталу в економіку країни, одержання прогресивних технологій, нової техніки, досконаліших форм організації виробництва; використання управлінського досвіду розвитку підприємництва як способу господарювання; прискорення процесу виходу сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на зовнішній ринок. Спільні підприємства забезпечують вищу ефективність підприємницької діяльності, сприяють підвищенню культури агропромислового виробництва.

Створення спільних підприємств відбувається за такими принципами: сувора відповідність їх виробничого функціонування чинному законодавству; добровільність об'єднання капіталу та інші аспекти підприємницької діяльності, свобода вибору підприємництва (крім певних видів діяльності, для яких необхідна ліцензія); конкуренція та інші риси ринкового середовища; врахування соціально-психологічного фактора – інтересів працівників підприємства, що переходить на партнерські виробничі зв'язки з іноземцями; висока екологічна безпека створюваних спільних підприємств; об'єктивна оцінка внесків у спільне підприємство договірних сторін і переконаність у безумовній вигідності спілкування із зарубіжними інвесторами.

Виробничо-економічна і маркетингова мотивація іноземних партнерів спрямована на скорочення капітальних затрат та зниження ризику при створенні нових потужностей, придбання джерел сировини, розширення діючих виробничих потужностей, використання дешевої робочої сили, створення нових каналі в реалізації продукції та ін.

Засновниками й учасниками СП можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, особи без громадянства, а також міжнародні організації.

СП створюється і діє на підставі законів України, установчого договору та статуту, затверджених його учасниками. Воно самостійно визначає структуру управління, встановлює штат. Вищим керівним органом СП є рада учасників, яка складається з учасників або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів пропорційно до розміру їх часток у статутному фонді підприємства.

Виконавчий орган СП може бути колегіальним (дирекція, яку очолює Генеральний директор) або одноосібним (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також учасники СП. Створюється також ревізійна комісія.

Для успішного розвитку міжнародного спільного підприємництва в Україні створена достатня законодавча база, перш за все з оподаткування та надання пільг СП, особливо на початку їх створення і функціонування. Об'єктом оподаткування є валютний прибуток. СП звільняється від оплати податку з прибутку, одержаного від виробництва сільськогосподарської продукції (крім тепличних комбінатів, звіро- і рибогосподарств, господарств з вирощування квітково-декоративних рослин), а також у перший рік виробництва нової продукції. На другий рік прибуток від нової продукції оподатковується у розмірі 50 відсотків від встановленої ставки оподаткування, їм надаються податкові пільги за іншими критеріями; на митний тариф на майно, яке ввозиться в Україну іноземними учасниками СП.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші