Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОРГАНІЗАЦІЯ СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ ТА ЇХ ВИРОБНИЧО-ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Організаційно-правові основи створення селянського (фермерського) господарства

Селянські (фермерські) господарства на сучасному етапі розвитку ринкових відносин у сільському господарстві є однією з форм господарювання і являють собою форму підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів господарства виробляти товарну продукцію, переробляти та реалізовувати її.

Перші фермерські господарства почали створюватися в 1990 р і, за даними Головного управління статистики, станом на вересень 2015 р. в Україні (не враховуючи окупованих територій) нараховується 43520 селянських (фермерських) господарств.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку і виявив до цього бажання. Першочерговим правом користуються громадяни, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Відбір претендентів здійснюється на конкурсній основі.

Законодавчою базою для розвитку фермерства стали Закони України „Про селянське (фермерське) господарство", „Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві України", „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, „Про підприємництво", Про плату за землю", „Про сільськогосподарську кооперацію", „Про оренду землі", Земельний кодекс, „Про фіксований сільськогосподарський податок"; Укази Президента України „Про невідкладні заходи по забезпеченню громадян земельними ділянками", „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", „Про заходи щодо державної підтримки сільськогосподарського виробництва", Постанова Кабінету Міністрів України „Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств”, постанови Верховної Ради, рішення місцевих органів влади.

Фермерське господарство є юридичною особою, має назву, печатку, штамп, рахунки в банках.

Організаційно-економічні та юридичні основи такого господарства грунтуються на приватній власності на засоби виробництва, майно, продукцію. Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, господарськими товариствами, орендними та іншими підприємствами й організаціями. Інтереси фермерського господарства представляє його голова. Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з іншими підприємствами й організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції здійснюються як готівкою, так і на безготівковій основі. Спірні питання вирішуються у судовому порядку.

Фермерство як вид підприємницької діяльності ґрунтується на таких принципах:

  • • добровільність створення господарств;
  • • самостійне формування програми діяльності, вільний вибір її видів, партнерів та форм взаємовідносин з ними;
  • • право селянина самостійно вирішити питання, який з видів землекористування він вибирає: приватну власність, постійне користування, оренду чи їх поєднання;
  • • право вільного найму працівників;
  • • забезпечення та надійний захист права власності фермера на землю, засоби виробництва, вироблену продукцію;
  • • повна економічна відповідальність за підсумки господарської діяльності;
  • • вільне розпорядження доходом після внесення платежів, передбачених законом;
  • • самостійне встановлення цін на вироблену продукцію, відповідно до законодавства;
  • • самостійне здійснення селянським (фермерським) господарством зовнішньоекономічної діяльності, використання на свій розсуд належної йому частки валютної виручки.

Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних чи інших органів, а також службових осіб не допускається. Це положення не обмежує передбаченого законодавством права державних органів щодо здійснення контролю за їх діяльністю. Фермерські господарства діють в умовах самоокупності. Всі витрати відшкодовують за рахунок власних доходів.

Для ведення господарства фермерам надаються земельні ділянки: належна їм частка (пай) – у приватну власність безплатно, решта, до 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель, а в трудонедостатніх районах, визначених Кабінетом Міністрів України, до 100 га ріллі – у довгострокове користування безплатно або у власність за плату. Збільшити розміри землекористування до оптимальних (300-400 га) можна на основі кооперації й оренди землі, що передбачено Законами України „Про оренду землі" та „Про сільськогосподарську кооперацію". Земельні ділянки повинні виділятися, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями. Надання земельних ділянок здійснюється тільки після їх вилучення у попередніх землевласників і землекористувачів.

Фермери повинні:

  • • ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення та проекту внутрішньогосподарського землеустрою;
  • • застосовувати природоохоронні технології виробництва;
  • • не допускати погіршення екологічної обстановки в результаті своєї господарської діяльності;
  • • здійснювати такий комплекс заходів щодо охорони земель: раціональна організація території; збереження і підвищення родючості грунтів, а також інших властивостей землі; захист земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, засолення, забруднення відходами виробництва та від інших процесів руйнування; дотримання прав інших землевласників, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Валовий доход як частина вартості валової продукції, що залишається після відрахування і відшкодування всіх виробничих витрат (вартості насіння, добрив, кормів, палива, електроенергії, учасниками спільної діяльності прирівнюється до відносин цивільно-правових договорів і регулюються Цивільним кодексом України (гл. 39, ст. 430-434).

Внески, що надходять відповідно до договору, не включаються до складу валових доходів при визначенні оподатковуваного прибутку. Результати спільної діяльності визначаються на кінець звітного періоду, а прибуток розподіляється між учасниками за умовами договору (пропорційно до внесків). Податок на прибуток (30%) сплачується до бюджету одночасно з виплатою учаснику належної йому частки доходу (згідно з договором). Як правило, застосовують щоквартальний розподіл прибутків. Доход від спільної діяльності до складу валового доходу учасника не включається і відповідно не оподатковується.

Ведення загальних справ і керівництво спільною діяльністю доручаються одному з учасників спільної діяльності. Доручення підписують інші учасники.

Договір про спільну діяльність визначає порядок відшкодування втрат і збитків у результаті спільної діяльності. Якщо цього у договорі не передбачено, то збитки відшкодовують за рахунок загального майна учасників, а нестачу розподіляють пропорційно до їх внесків. Облік спільної діяльності ведеться на окремому рахунку в банку, окремо від основної діяльності. При повному припиненні СПІЛЬНОЇ діяльності до податкової служби кожен учасник подає звіт про результати спільної діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші