Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОРГАНІЗАЦІЯ РОСЛИННИЦЬКИХ ГАЛУЗЕЙ У ВЕЛИКИХ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУРАХ

Організація рільництва

Рільництво є оганізаційно-технологічною основою рослинництва з властивими йому системами землеробства. Система землеробства – сукупність агротехнічних, меліоративних та організаційно- господарських заходів для підтримання й підвищення родючості ґрунту з метою збільшення урожайності сільськогосподарських культур і зменшення собівартості продукції. Системи землеробства постійно змінюються відповідно до змін в агротехніці, введення нових сортів і гібридів сільськогосподарських рослин, а також залежно від природних умов і суспільно-господарських перетворень. Системи землеробства можна поділити на примітивні, екстенсивні та інтенсивні.

Рільництво як галузь виникла в процесі поділу праці, інтенсифікації землеробства та поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Рільництво – одна з провідних галузей сільського господарства, що поєднує вирощування різних культур: зернових, цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, картоплі тощо і постачає значну частину концентрованих та грубих кормів для тваринництва. Інакше кажучи, рільництво є основою рослинницької галузі.

Організація рільництва здійснюється відповідно до попиту на певні види продукції і сировини з урахуванням природно-економічних зон України. Спеціалізація рільництва визначається виробничим напрямом підприємства і характеризується структурою його товарної і валової продукції. Вона формується залежно від зонального розміщення підприємства, прийнятої системи землеробства та міжгосподарської кооперації по виробництву окремих сортових культур і гібридів.

З метою створення умов для раціонального використання землі, підвищення її родючості посівні площі окремих культур повинні обмежуватись рекомендованими для кожної зони сівозмінами.

Сівозміна – це науково обґрунтоване чергування у часі і просторі вирощування сільськогосподарських культур для боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами, забезпечуючи раціональну структуру посівних площ, спрямовану на підвищення врожайності культур і родючості ґрунту. Залежно від конкретних умов у підприємстві може бути кілька сівозмін – польових, прифермських, спеціалізованих, які разом становлять єдину систему сівозмін.

При виборі найбільш економічно вигідних сівозмін та структури посівних площ для даної природно-кліматичної зони слід провести їх організаційно-економічну оцінку. Для цього використовують такі показники: валова продукція з усієї сівозмінної площі, яка може бути одержана за умов впровадження прогресивної технології, техніки і організації виробництва у вартісних, натуральних показниках і кормових одиницях; затрати праці на виробництво цієї продукції, люд.- год; прямі матеріально-грошові витрати, грн. на 1000 грн. валової продукції; умовний чистий доход з 1 га сівозмінної площі, грн.; продуктивність праці, виробництво валової продукції на середньорічного робітника, грн.

Для оцінки вибирають не менше трьох варіантів сівозмін, рекомендованих для даної зони. Вихідні дані щодо врожайності культур та витратні показники одержують із технологічних карт тих культур, що розміщуються в сівозміні. Продукцію оцінюють за оптовими закупівельними цінами, які діють на час оцінки сівозмін.

Здійснюють також порівняння за показниками виходу продукції у грошовому виразі на 100 га ріллі, на 1 люд.-год і кормових одиниць з одиниці площі, а також затратами праці на одиницю продукції.

Важливим елементом організації рільництва є планування врожайності. Врожайність являє собою результат усієї його річної діяльності. Тому підхід до планування врожайності повинен бути досить ретельний і враховувати всі ресурсні й технологічні можливості, використання яких дасть змогу одержати найвищий урожай.

Вихідними даними для планування врожайності можуть бути;

середня досягнута її величина за попередні 3-5 років;

дані про вирощувані сорти, застосовані добрива, засоби захисту рослин, технологію вирощування культур;

наявність ресурсів, які можуть бути використані в плановому році;

досягнута найвища врожайність у підприємстві, його підрозділах та інших організаціях, що перебувають в аналогічних умовах.

Для планування врожайності застосовують різні методи: динамічних коефіцієнтів, коригування досягнутої врожайності в бік її збільшення залежно від освоєння комплексу агротехнічних заходів; метод найменших квадратів, вирівнювання ламаної кривої врожайності за попередні 8-10 років і встановлення тенденцій середньорічного її зростання (зниження) тощо. Найбільш поширеним є коригування досягнутої за попередні 3-5 років врожайності, яка приймається за базисну. її визначають як середньозважену за такою формулою:

де, – врожайність середньозважена, ц/га;

– сума валових зборів за останні 3-4 роки, т;

ΣΠ – Сума площ посіву даної культури за останні 3-4 роки, га.

Далі проводять розрахунки підвищення врожайності за рахунок окремих факторів (добрива, сорти, технології). Для визначення приросту урожайності за рахунок збільшення внесення кількості добрив, необхідно заплановану кількість певного виду добрива перемножити на коефіцієнт їхнього засвоювання рослинами і розділити на певну кількість виносу поживних речовин з грунту з урожаєм відповідної сільськогосподарської культури на утворення 1 ц основної та побічної продукції.

Загальний приріст врожайності від внесення різних мінеральних добрив (ΝΡΚ) визначається по кожному їх виду і загальний приріст складатиме найменшу величину окремого виду добрив. Ці умови вимагають вести розрахунки з внесення добрив у відповідному співвідношенні за обмежуючим фактором. Для визначення приросту врожайності за фактором впровадження нових сортів і гібридів використовують дані сортовипробовувальних дільниць, що друкуються в спеціальних бюлетенях, або провести достовірний експеримент на невеликій ділянці при інших рівних умовах. Приріст врожайності за рахунок впровадження інтенсивних технологій також знаходять у спеціальній літературі, використовуючи знання, одержані при вивченні технологічних дисциплін, або також провести достовірний експеримент на невеликій ділянці.

Визначення планової врожайності по середньопрогресивному показнику досягнутої врожайності розраховується як середня арифметична між врожайністю середньозваженою та найвищою досягнутою в даному господарстві, та обчислюється за формулою:

де, – врожайність планова середньопрогресивна, ц/га;

– середньозважений показник урожайності за останні 3 роки,

ц/га;

– врожайність найвища, ц/га.

Планова врожайність, визначена за цим способом, певною мірою враховує прогресивну технологію, організацію праці і інші складові, які дали змогу одержати найвищий урожай, що комплексно враховується при розрахунках середньопрогресивної величини.

Множенням визначеної тим або іншим способом планової врожайності на посівну площу по культурах одержимо валовий збір основної продукції, а множенням основної продукції на коефіцієнт переводу побічної продукції в основну одержимо додаткову кількість основної продукції.

Планування врожайності метолом прогнозування здійснюється за допомогою економіко-математичного методу з розрахунками кількісних показників по кожному нормоутворюючому фактору: наявності в групі поживних речовин за елементами при середніх багаторічних умовах виробництва; зміни врожайності сільськогосподарських культур залежно від вмісту в грунті елементів живлення; плану внесення добрив; впровадження нових сортів; прогнозуванню організаційних і кліматичних умов тощо.

Організація виробництва окремих культур: зернових, цукрових буряків, соняшнику, картоплі та ін. – грунтується на загальних для всіх видів культур організаційних принципах.

Насамперед визначають загальні обсяги виробництва по культурах, на основі яких і формують структуру посівних площ та приймають відповідні сівозміни. При визначенні обсягів виробництва враховують потреби для власного споживання, виконання конкретних замовлень, створення насіннєвого та страхового фондів. На підставі цих даних визначають посівні площі з урахуванням запланованої врожайності.

Встановлюють організаційні форми внутрішньогосподарських підрозділів: госпрозрахункові бригади, ланки, орендні колективи, кооперативи та інші формування, а також їх взаємовідносини з керівництвом підприємства і між собою відповідно до загальної організаційної структури та статуту. Розраховують професійно- кваліфікаційну чисельність працівників підрозділів. Визначають систему оплати праці та розподілу госпрозрахункового доходу рільничих підрозділів, показники додаткового стимулювання за високу якість роботи.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші