Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СИСТЕМА

Поняття системи. Використання системного підходу в проектуванні системи управління

Система – це об'єднання окремих самостійних частин (елементів), кожна з яких обов'язково володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети системи. Іншими словами, система припускає тільки таке об'єднання частин у ціле, що забезпечує її існування через здатність елементів досягати мети. Система як об'єднання володіє низкою специфічних властивостей цілого, зокрема:

  • – здатність її елементів до взаємодії. Це основна умова існування системи, тому що з втратою елементами здатності взаємодіяти вона неминуче перестає існувати;
  • – "елементний" склад частин (підсистем). Найпростішим чином організована система обов'язково повинна складатися, принаймні, із трьох підсистем, що виконують функції входу, виходу і відносини між ними;
  • – упорядкованість – є загальна особливість не тільки самої системи, але і її частин: входу, виходу і відносин між ними. Ця властивість виявляється в їхній взаємодії в чітко встановленому порядку;
  • – цілісність. Вона обумовлена тим, що системи без підсистем не буває, і тому будь-яка система стосовно них завжди виступає як ціле. Система являє собою якісно визначену сукупність підсистем, зв'язаних у єдине ціле, що має властивості, відсутні в підсистемі;
  • – структурованість. Структурою називають загальний, відносно стійкий, що змінюється в часі й у просторі спосіб організації внутрішніх зв'язків і відносин системи.

Усяка система має різні види структур. Структура є кінцева сукупність елементів і відносин між цими ж елементами. Елементи різняться між собою своїми властивостями. Кожен елемент може виявити властиві лише йому властивості, вступивши у взаємодію з іншими придатними елементами.

Умови і способи реалізації елементами своїх властивостей називаються відносинами.

Ті відносини, що реалізуються в процесі функціонування системи (якщо елементи взаємодіють між собою й обмінюються продуктами своєї діяльності), переходять у зв'язки, а інші зберігаються як відносини. Недіючих систем не існує. Система перестає бути такою і зводиться до набору елементів, як тільки зупиняється "плин" процесів перетворення деякої субстанції (наприклад матеріалу в продукцію), заради якої вона існує.

Однією з найважливіших системоутворюючих властивостей системи є взаємопов'язаність, яка означає, що всі елементи прямо чи побічно зв'язані один з одним, і видалення чи додавання одного з елементів у загальному випадку змінює відношення між іншими елементами системи, тобто система змінює свої властивості.

Як правило, будь-яку досліджувану систему можна розглядати як елемент системи більш високого порядку. Елементи будь-якої системи, у свою чергу, можуть виступати як системи більш низького порядку.

Під елементом системи розуміється самостійне утворення системи (частина системи), що має свої специфічні риси, властивості й особливе значення.

Функціонування системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між її елементами. Відомі три типи зв'язків:

  • – функціонально необхідні – за допомогою їх формуються відносини, визначені для даної системи: відносини управління, підпорядкованості, соціальні відносини і т.ін.;
  • – синергетичні (спільної дії) – при спільних діях деяких частин елементів системи вони забезпечують збільшення загального ефекту цих дій до величини, що перевищує суму ефектів від тих частин, що діють незалежно;
  • – надлишкові – зайві чи суперечливі.

Коли мова йде про стан системи, то зазвичай розуміється її організованість, тобто наявність визначеного порядку чи ступінь упорядкованості системи, у тому числі в її побудові та функціонуванні.

Поняття "організація" відноситься до числа найбільш часто уживаних. Воно вживається, щонайменше, у трьох значеннях: організація як система; організація як стан; організація як процес.

Організації як системі притаманні такі ознаки:

  • – цілісність – передбачається, що система являє собою сукупність конкретних елементів із притаманними тільки їм властивостями і характером взаємозв'язку;
  • – подільність – передбачається, що система допускає розподіл її на підсистеми й елементи, що у свою чергу, мають системні властивості.

Одним з представників системного підходу, який вперше розглянув підприємство як соціальну систему, був американський дослідник Честер Бернард. Основні функції менеджменту, на його думку, полягають у визначенні цілей організації, підтримки зв'язку між її окремими елементами і забезпечення їх ефективного функціонування.

Спираючись на системний підхід, Бернард розробив концепцію соціальної відповідальності корпорації, відповідно до якої діяльність окремих організаційних систем і прийняття рішень мають соціальні наслідки як в середині організації, так і в зовнішньому середовищі, які менеджер повинен враховувати для розвитку організації.

Другим представником системного підходу є видатний теоретик у галузі управління Пітер Друкер. Основні його погляди наступні: виключна роль професійного менеджера в організації; управлінська еліта як основа підприємництва і сучасного суспільства; ідея самоуправління трудового колективу, відповідно до якої робітники і службовці повинні вибирати спеціальний орган, який буде займатися вирішенням соціальних проблем, що може підвищувати їх відповідальність за справи фірми; концепція, відповідно до якої, в основу управління покладено цілі організації. Лише тільки після їх визначення можливо визначити функції, систему і методи взаємодії елементів процесу управління.

У 80-ті роки однією з найбільш популярних теорій системного підходу стала концепція "7-S", яка була розроблена Е. Атосом, Р. Паскалем, Т. Пітерсом, Р. Уотерменом (модель Мак-Кінсі). Її назва походить від семи взаємопов'язаних перемінних: стратегія (strategy), структура (structure), система управління (systems), персонал (staff), кваліфікація працівників (skill), організаційні цінності (shared values), стиль (style).

У рамках системного підходу розповсюджувались також численні кількісні теорії управління, які виникали з розвитком кібернетики і різних математичних методів. їх прихильники спирались на вивчення різних ситуацій і за допомогою моделювання здійснювали пошук оптимальних шляхів вирішення проблем.

Процес менеджменту розглядається як послідовність етапів:

  • 1. Виконання функцій менеджменту (реалізація конкретних функцій менеджменту через застосування загальних).
  • 2. Формування та використання методів менеджменту.
  • 3. Трансформація методів менеджменту в управлінські рішення.
  • 4. Забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва

До основних категорій (елементів) менеджменту слід віднести

поняття організації, функції та методи менеджменту, рівні управління, стилі керівництва, комунікації, управлінські рішення тощо.

У діяльності керуються наступними законами управління: спеціалізації, інтеграції, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші