Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Суть і значення стратегічного менеджменту

Одним з найбільш актуальних завдань сучасного розвитку економіки України є створення умов для ефективного і динамічного функціонування господарюючих суб'єктів в умовах сучасних ринкових відносин. Особливої гостроти набуває питання розвитку підприємницької активності підприємств. Практичне розв'язання проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення належної роботи суб'єктів господарювання, залежить від ступеня освоєння методології і методів стратегічного менеджменту.

Стратегічний менеджмент є напрямом науки та практики управління, що швидко розвивається і виник у відповідь на зростання динамізму зовнішнього середовища бізнесу. Теорія стратегічного планування та управління була розвинута американськими дослідниками та консультаційними фірмами, надалі цей апарат увійшов в арсенал методів внутріфірмового планування всіх розвинутих країн світу.

Нині існує безліч визначень "стратегії", але їх об'єднує поняття стратегії як свідомої та продуманої сукупності норм і правил, що лежать в основі розробки й прийняття стратегічних рішень, які впливають на майбутній стан підприємства як засоби зв'язку із зовнішнім середовищем.

"Стратегія – це генеральна програма дій, що виявляє пріоритети проблем і ресурси для досягнення головної мети. Вона формує головні цілі та основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство отримує єдиний напрям розвитку" (Кунц).

У загальному вигляді стратегія може бути визначена як ефективна ділова концепція (концепція бізнесу), доповнена набором реальних дій, які здатні привести цю ділову концепцію до досягнення реальної конкурентної переваги на довгий час. Розробка стратегії повинна грунтуватися на глибокому розумінні ринку, оцінці позиції підприємства на ринку, усвідомленні своїх конкурентних переваг.

У сучасних ринкових умовах підприємство повинно самостійно визначати та прогнозувати параметри зовнішнього середовища, асортимент продукції та послуг, ціни, постачальників, ринки збуту, а головне – свої довгострокові цілі та стратегію їх досягнення. Цю частину планової роботи й охоплює розробка стратегічного плану. Швидкі зміни зовнішнього оточення вітчизняних підприємств стимулюють появу нових методів, систем і підходів до управління.

Необхідність становлення стратегічного менеджменту у вітчизняній практиці обумовлюється також інтеграційними процесами.

В українському бізнесі виникають промислові групи, що об'єднують технологічно пов'язані підприємства; йде активний процес створення фінансово-промислових груп (ФПГ); комерційні компанії майже одночасно із створенням основного бізнесу почали організовувати фінансово-комерційні групи.

Важливою передумовою розвитку стратегічного менеджменту є процес глобалізації бізнесу, який стосується і України. Глобальні фірми розглядають світ як єдине ціле, в жому зникають національні відмінності та переваги, проходить стандартизація споживання. Продукція глобальних фірм (Siemens, Sony, Procter&Gamble та багатьох інших) продається в усіх країнах світу і є важливим фактором конкуренції на національних ринках. Протистояти натиску товарів глобальних фірм можна тільки діючи аналогічними методами, тобто розробляючи стратегію роботи в конкурентному середовищі.

Отже, у керівників колишніх державних підприємств та нових компаній зростає розуміння важливості формування довготермінових цілей та планування розвитку на довгострокову перспективу. Справа ускладнилася тим, що багато українських підприємств опинилися в так званому інформаційному вакуумі. Крім того, інструменти розробки та реалізації власної стратегії суттєво відрізняються від прийнятої раніше системи планування і відомо про них порівняно мало, бо на практиці вони не стали загальноприйнятими методами планової роботи.

Суть стратегічного менеджменту. Термін "стратегічний менеджмент" був уведений на межі 60-70-х років XX ст. для того, щоб відмежувати поточне управління на рівні виробництва від управління, що здійснюється на вищому рівні. Необхідність такого розмежування була викликана, в першу чергу, змінами в умовах ведення бізнесу. Провідною ідеєю, що відображає суть переходу від оперативного управління до стратегічного, стала ідея необхідності переміщення центру уваги вищого керівництва на оточення для того, щоб відповідним чином і своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються.

Можна привести декілька конструктивних визначень, які були запропоновані авторами теорії стратегічного менеджменту.

За Хіггенсом, "стратегічний менеджмент – це процес управління з метою здійснення місії організації через управління взаємодією організації з її оточенням".

Пірс та Робінсон визначають стратегічний менеджмент як набір рішень та дій з формування та виконання стратегій, що розроблені для досягнення мети (цілі) організації.

За Томпсоном "стратегічний менеджмент – це діяльність, пов'язана з постановкою цілей та завдань організації, із підтримкою взаємовідносин між організацією та оточенням, що дозволяє їй досягти своєї мети, відповідає її внутрішнім можливостям та дозволяє залишатись сприятливою до зовнішніх вимог".

Узагальнюючи наведені визначення, можна дійти висновку що стратегічний менеджмент – це таке управління організацією, яке спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує та проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають зовнішньому оточенню і дозволяють досягти конкурентних переваг, що в сукупності надає можливість організації вижити в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей.

Суть стратегічного менеджменту полягає в тому, що на підприємствах існують чіткі стратегічні плани розвитку, сформовані відповідно до них структури управління, системи і механізми взаємодії окремих планів, спрямованих на забезпечення довгострокової стратегії, на перемогу в конкурентній боротьбі і створення управлінського інструментарію для реалізації цих стратегій.

Стратегічний менеджмент передбачає.

  • – визначення головних ринкових позицій на перспективу залежно від пріоритетності цілей;
  • – виділення ресурсів організації під стратегічні цілі;
  • – створення центрів керівництва кожною стратегічною ціллю;
  • – оцінка та стимулювання виробничих підрозділів та їх керівників по мірі досягнення стратегічних цілей.

Використання стратегічного менеджменту орієнтовано на перспективне мислення керівників і спеціалістів підприємств; управління через постановку цілей, а не шляхом видання завдань; чітку інформованість кожного про цілі підприємства; активну позиція та взаємодія всіх співробітників підприємства.

Значення стратегічного менеджменту для кожного підприємства визначається багатьма факторами. Насамперед дає змогу виявити і розвинути ринкові переваги, що є ключовими в конкурентній боротьбі, і налагодити правильні взаємовідносини з конкурентами.

Суть теорії стратегічного менеджменту полягає у використанні концепції "від майбутнього до сучасного", а не "від минулого до майбутнього".

У цілому стратегічний менеджмент гармонізує діяльність організації, робить її більш підготовленою до раптових змін. Однак його застосування потребує безперервної аналітичної оцінки потенціалу, можливостей його використання та постановки цілей.

В основу стратегічного менеджменту покладені стратегічні рішення. Стратегічні рішення – це управлінські рішення, які орієнтовані на майбутнє і закладають основу для прийняття оперативних управлінських рішень; пов'язані з відповідною невизначеністю, оскільки враховують неконтрольовані зовнішні фактори, які впливають на підприємство; пов'язані із залученням значних ресурсів і тому можуть мати надзвичайно важливі, довгострокові наслідки для підприємства.

До числа стратегічних рішень можна віднести: реконструкцію підприємства; впровадження інновацій (нова продукція, нова технологія); організаційні зміни (зміни організаційно-правової форми підприємства, структури виробництва та управління); вихід на нові ринки збуту; придбання, злиття підприємств.

Стратегічні рішення характеризуються тим, що вони інноваційні за своєю природою, направлені на перспективні цілі підприємства, на можливості, а не на завдання, на майбутнє, а не на теперішнє; відрізняються від тактичних рішень тим, що багато альтернатив не визначено; направлені в майбутнє і є, відповідно, невизначеними за своєю природою; потребують знань: результат, як правило, більше залежить від якості рішення, ніж від швидкості чи своєчасності його прийняття; суб'єктивні за своєю природою; безповоротні і мають довгострокові наслідки.

Ефективність системи стратегічного менеджменту визначається тим, що вона забезпечує комплексний, системний погляд на підприємство та його зовнішнє оточення; полегшує прийняття стратегічних рішень на підставі використання спеціальних понять, методів і підходів до збору та обробки інформації; забезпечує координацію і комунікації як по горизонталі, так і по вертикалі; допомагає провести необхідні зміни; дає можливість передбачити тенденції розвитку бізнесу; допомагає зробити стратегічний вибір і реалізувати стратегію.

Головні специфічні особливості стратегічного менеджменту: орієнтується на раціональну відповідність між минулим, теперішнім станом та майбутнім з наголосом на перспективу; стратегічний менеджмент не може бути стихійним, бо на довгострокову перспективу неможливо оцінити результати стихійного впливу на систему; базується на раціональному співвідношенні між створенням та реалізацією персоналу; має направлений, цільовий характер.

Проте можливості стратегічного менеджменту не безмежні. Існує ряд обмежень на використання стратегічного менеджменту, які вказують на те, що і цей тип управління, як і інші, не є універсальним для будь-яких ситуацій та завдань.

По-перше, стратегічний менеджмент в силу своєї сутності не дає опису точної і детальної майбутньої ситуації. Вироблена в стратегічному менеджменті характеристика бажаного майбутнього організації – це не детальний опис її внутрішнього стану та стан навколишнього середовища, а швидше сукупність якісних побажань до того, в якому стані повинна знаходитися організація в майбутньому, яку позицію вона повинна займати на ринку і в бізнесі, яку мати організаційну структуру.

По-друге, стратегічний менеджмент не може бути зведений до набору рутинних правил, процедур чи схем. У нього немає теорії, яка передбачає, що і як робити при вирішенні відповідних задач у певних ситуаціях. Стратегічний менеджмент – це скоріше відповідна філософія чи ідеологія бізнесу та менеджменту.

Існує ряд рекомендацій, правил та логічних схем аналізу проблем та вибору стратегії, а також здійснення стратегічного планування та практичної реалізації стратегії: симбіоз інтуїції та мистецтва вищого керівництва націлювати організацію на здійснення стратегічних планів; високий професіоналізм і творчість службовців, що забезпечує зв'язок організації із середовищем, відновлення організації та її продукції, а також реалізацію поточних планів; активне включення всіх робітників у реалізацію задач організації, на пошук найкращих шляхів досягнення її цілей.

По-третє, необхідні значні зусилля та витрати часу і ресурсів для того, щоб в організації почав здійснюватися процес стратегічного менеджменту.

По-четверте, значно посилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення.

По-п'яте, при здійсненні стратегічного менеджменту часто основний наголос робиться на стратегічне планування, однак цього істотно недостатньо. Тому однією з найважливіших складових стратегічного менеджменту є реалізація стратегічного плану.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші