Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка і підприємництво, менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Екологічне управління як складова загальної системи управління

Екологічне управління є системною складовою будь-якої загальної системи управління і тому має притаманні їй теоретико-методологічні основи. Водночас екологічне управління є управлінням процесами, пов'язаними з життєдіяльністю і життєзабезпеченням людини, процесами гармонізації взаємовідносин людини з природою, що вважається справою набагато складнішою, ніж управління бізнесом або виробничими системами. З одного боку, екологічному управлінню властива загальносистемна технологія підготовки, прийняття і реалізації рішень щодо визначених екологічних цілей. З іншого – об'єктами екологічного управління є як виробничі й суспільні системи, так і природні об'єкти, екосистеми.

Отже, загальносистемна методологія управління доповнюється екологічними аспектами (рис. 9.1.), які розглядаються як елемент діяльності, продукції чи послуг, що взаємодіє з навколишнім середовищем і впливає на нього.

Теоретико-методологічні основи екологічного менеджменту

Рис. 9.1. Теоретико-методологічні основи екологічного менеджменту

Базову основу екологічного управління становлять природничо-філософські здобутки. Філософські основи екологічного управління складаються із системи цінностей, поглядів, орієнтирів як загальнолюдського масштабу (в історичному, сучасному трактуванні), так і масштабів відповідних сфер управління та діяльності національних, корпоративних, підприємницьких, громадських організацій тощо. На стадії формування філософії управління важливо дотримуватися таких загальнолюдських цінностей, як права людини, демократія, партнерство, співпраця, корпоративна солідарність, гармонійне співіснування, екологічне різноманіття тощо.

У сучасному світі домінує системна парадигма, коли проблеми розглядаються в системній цілісності й у причинно-наслідковому взаємозв'язку. Причому екологічні аспекти взаємозв'язку набувають дедалі більшого впливу. Можна стверджувати на домінуванні системно-екологічного підходу. Методологія останнього відіграє провідну роль у нормалізації і стандартизації управлінських процесів з екологічними аспектами, у формуванні системи екологічного управління як складової загальної системи управління.

Теоретичні аспекти екологічної політики і критерії екологічної безпеки при взаємодії суспільства з природою

Діалектика взаємодії суспільства і природи носить історичний характер і полягає в тому, що людство – складова частина природи, разом з тим протистоїть їй як перетворююча сила.

На ранній стадії розвитку суспільства люди знаходилися з навколишнім середовищем у стані безпосередньої і тісної єдності. Первісна людина являла собою звичайного всеїдного консумента природних систем. Займаючись збиранням і полюванням, вона створювала недовговічні невеликі поселення, перекочовуючи з місця на місце в пошуках ділянок з більш багатою рослинністю й іншою їжею. У цей час вплив людини на навколишню природу був незначний. Ще 1,6 млн. років тому тривалість життя людини не перевищувала 20 років, а чисельність усієї їх популяції на Землі складала близько 500 тисяч осіб. Рівень розвитку продуктивних сил був настільки низьким, що істотного тиску на природне середовище не відбувалося, її саморегулювання здійснювалося порівняно легко.

Ученими доведено, що в незайманих людиною природних комплексах вища продуктивність, ніж у екосистем, штучно ними створених. Але саме руйнівний вплив людини на навколишнє середовище стимулював розвиток цивілізації – у пошуках нових ресурсів людство поступово переходило від господарства, що привласнює, до такого, що виробляє. Але створене примітивними засобами нове природне середовище надзвичайно тендітне, швидко виснажує ґрунт і нежиттєздатне в звичайних умовах. Випалювання рослинності, розпушування поверхні землі разом зі знищенням дерев і кущів завдає значної шкоди ґрунту, призводить до ерозії.

Одна з найтяжчих екологічних криз, що в подальшому переросла в соціально-екологічну катастрофу, мала місце вже на початку неоліту.

Слово "екологія" утворено з двох грецьких слів: "oicos", що означає будинок, житло, і "logos" – наука і дослівно перекладається як наука про будинок, місцеперебування. Вперше цей термін використав німецький зоолог Ернст Геккель у 1886 році, визначивши екологію як сферу знань, що вивчає взаємодії тварин як з живою, так і з неживою природою, що включає як дружні, так і недружні відносини, з якими тварини і рослини прямо чи опосередковано входять у контакт. Таке розуміння екології стало загальновизнаним, і сьогодні класична екологія – це наука про взаємини живих організмів з навколишнім середовищем.

Сучасна екологія – складна багатогранна дисципліна, основою якої є біогеографічні знання, але яка поєднує сьогодні всі природничі, точні, гуманітарні і соціальні науки, з метою пошуків шляхів оптимального розвитку людства на максимально далеку перспективу, вироблення нових методів збереження біосфери планети. Сьогодні її поділяють на: біоетику, біоекологію, геоекологію, техноекологію, соціоекологію і космічну екологію.

Екологічна рівновага – динамічний стан природного середовища, при якому може бути забезпечена саморегуляція і відтворення всіх його компонентів: атмосферного повітря, водних ресурсів, грунтового покриву, рослинного і тваринного світу.

Погіршення екологічної ситуації стало особливо помітно з 60-х років XX століття. Саме тоді почали з'являтися повідомлення про наслідки застосування ДДТ і інших пестицидів, різке збільшення викидів в атмосферу і гідросферу незасвоюваних природою антропогенних відходів, про дефіцит ресурсів.

Зараз у людства дві найважливіші проблеми: імовірність ядерної війни й екологічні катастрофи. Зіставлення не випадкове: антропогенний пресинг на природне середовище загрожує тим же, що і застосування атомної зброї, – знищенням життя на Землі.

Особливістю нашого часу є інтенсивний і глобальний вплив людини на навколишнє середовище, що супроводжується глобальними негативними наслідками. Протиріччя між людиною і природою здатні загострюватися через те, що не існує межі росту матеріальних потреб людини, у той час як здатність природного середовища задовольнити к – обмежена. В сучасній цивілізації діє хижацька мораль "суспільства споживання".

Нинішні протиріччя в системі "людина-суспільство-природа" набули планетарного характеру. Породивши небачені в минулому погрози і небезпеки, вони наклали помітний відбиток і на без того складну картину сучасного світу. Напружена, а в ряді випадків критична екологічна ситуація, що склалася в другій половині нинішнього століття, – це сигнал про настання нової фази у взаємодії суспільства і природного середовища.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші