Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Техніка arrow Інженерне забезпечення частин і підрозділів у бою
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зміст завдань і заходів інженерного забезпечення

Необхідність забезпечувати дії родів військ і спеціальних військ на всю глибину бойових порядків обумовлює різноманітність завдань інженерного забезпечення і специфіку їх виконання. Завдання інженерного забезпечення можливо класифікувати як за інженерно-тактичними, так і за інженерно-технічними ознаками.

Основними завданнями інженерного забезпечення сучасного бою є:

  • – інженерна розвідка противника, місцевості й об'єктів;
  • – фортифікаційне обладнання районів зосередження, оборонних рубежів, опорних пунктів і позицій, які займані загальновійськовими підрозділами, районів розгортання пунктів управління, медичних пунктів і об'єктів тилу, а також місць привалів і відпочинку;
  • – створення й утримування проходів в інженерних загородженнях, завалах і руйнуваннях, влаштування переходів через перешкоди;
  • – підготовка і утримування шляхів для руху військ, маневру, підвезення й евакуації;
  • – устаткування та утримування переправ через водні перешкоди під час форсування водних перешкод;
  • – виконання інженерних заходів щодо ліквідації наслідків ударів високоточної зброї противника;
  • – улаштування та утримування загороджень і створення руйнувань;
  • – добування й очищення води та влаштування пунктів водопостачання;
  • – виконання заходів щодо маскування підрозділів і військових об'єктів та їх захисту від високоточної зброї;
  • – розмінування місцевості й об'єктів;
  • – постачання військ засобами інженерного озброєння та їх ремонт.

Однак, залежно від виду бою кожному з них властиві свої завдання.

Так, основними завданнями оборони механізованих (танкових) підрозділів є.

  • – фортифікаційне обладнання опорних пунктів (районів оборони);
  • – влаштування інженерних загороджень;
  • – підготування і створення руйнувань;
  • – підготування шляхів руху, маневру, підвезення та евакуації;
  • – виконання інженерних заходів з тактичного маскування;
  • – добування та очищення води, устаткування пунктів водопостачання.

Характер завдань інженерного забезпечення під час підготовки та ведення наступу загальновійськовими підрозділами є зовсім іншим.

Головними з них є:

  • – інженерна розвідка противника, місцевості та важливих об'єктів;
  • – фортифікаційне обладнання районів розташування механізованих (танкових) підрозділів (підрозділів спеціальних військ), які вони займають до початку наступу, і здійснення заходів щодо тактичного маскування;
  • – підготування та утримування шляхів висування бойових частин (підрозділів) до переднього краю оборони противника;
  • – пророблення проходів у загородженнях і руйнуваннях, влаштування переходів через перешкоди;
  • – обладнання й утримування переправ;
  • – влаштування інженерних загороджень і створення руйнувань під час закріплення захоплених у ході наступу рубежів;
  • – добування й очищення води та обладнання пунктів водопостачання.

Інженерна розвідка противника, місцевості та об'єктів

Інженерна розвідка є одним з видів тактичної розвідки.

Вона здійснюється підрозділами інженерних військ і окремими саперами- розвідниками, що входять до складу розвідувальних дозорів, бойових розвідувальних дозорів та інших загальновійськових розвідувальних органів.

Окремі завдання інженерної розвідки можуть виконуватись підрозділами інших родів військ, які призначені у розвідку й охорону.

Інженерна розвідка противника, місцевості та об'єктів організується з метою добування інженерних відомостей про стан, інженерні заходи та наміри противника й місцевість у районі бойових дій.

Такі відомості необхідні загальновійськовому командирові для прийняття рішення на бій і організацію його інженерного забезпечення, а командиру приданого

інженерного підрозділу - для організації виконання завдань інженерного забезпечення.

Органи інженерної розвідки зазвичай вирішують такі завдання:

  • – визначають характер інженерного обладнання позицій і районів розташування військ противника;
  • – з'ясовують систему інженерних загороджень, особливо наявність мінно- вибухових загороджень, а також можливі місця встановлення ядерних мін;
  • – визначають прохідність місцевості, стан доріг, мостів та інших інженерних споруджень;
  • – встановлюють характер руйнувань, завалів, пожеж і затоплень;
  • – встановлюють характеристики водних перешкод і найбільш зручні місця для їхнього подолання;
  • – визначають захисні й маскувальні властивості місцевості;
  • – встановлюють наявність місцевих будівельних матеріалів, які необхідні для виконання інженерних робіт;
  • – виявляють місцезнаходження джерел води та їх стан.

Інженерна розвідка організується негайно, одразу після отримання бойового завдання, на підставі рішення командира й вказівок вищого штабу, а також розпоряджень старшого інженерного начальника.

Інженерна розвідка здійснюється підрозділами інженерних військ:

  • – спостереженням;
  • – наземним і повітряним фотографуванням;
  • – безпосереднім оглядом і пошуком.

В обороні або під час підготовки до наступу вона здійснюється переважно:

  • – шляхом спостереження зі спостережних постів або інженерно- спостережних постів, які мають бути розташовані на передньому краї з метою ведення розвідки на ділянці 1-2 км по фронту і до 5-6 км у глибину;
  • – шляхом наземного або повітряного фотографування;
  • – пошуком і безпосереднім оглядом.

Спостереження організується, коли об'єкт, що спостерігається, видно, але противник не дозволяє до нього наблизитись. Воно здійснюється безперервно з широким застосуванням технічних засобів розвідки (біноклів, саперних далекомірів, перископів інженерної розвідки). Кожному з виставлених ІСП визначається місце, сектор або об'єкт спостереження. Інженерний спостережний пост, як правило, розташовується на бойовій позиції, в районі першої траншеї. Особовий склад поста оснащується приладами спостереження, засобами зв'язку і пересування, а також іншим майном, що необхідне для роботи. Вночі або в умовах обмеженого бачення спостереження здійснюється із застосуванням приладів нічного бачення і доповнюється підслуховуванням.

Наземне фотографування місцевості та важливих інженерних об'єктів здійснюється, як правило, силами і засобами інженерних підрозділів з інженерних постів фотографування. Кожен інженерний пост фотографування (ІПФ) у складі 2-3 осіб здатний за 1-2 години сфотографувати ділянку місцевості шириною по фронту до 2 км, у глибину - до 5-7 км.

Наземне фотографування здійснюється fa застосуванням перископічного довгофокусного фотоапарата (ПДФ). Оснащений таким приладом особовий склад ІПФ у змозі зробити 36 знімків окремих ділянок місцевості й військових об'єктів за 15-20 хв. При цьому є можливість робити також фото панорами значних за довжиною ділянок оборони противника. По отриманих знімках легко визначити характер місцевості й оборонних споруд противника в секторі спостереження. Як правило, інженерні пости фотографування розташовуються на найбільш важливих ділянках місцевості. Вони обов'язково оснащуються засобами пересування і зв'язку. До складу ІСП та ІПФ виділяються зазвичай 2-3 сапери-розвідники, а до складу інженерної розвідувальної групи (ІРГ) - до відділення саперів-розвідників (саперів). Крім того, сапери-розвідники (сапери) можуть залучатись до складу загальновійськових розвідувальних груп, що призначаються штабом частини.

Повітряне фотографування з метою організації інженерного забезпечення здійснюється з використанням літаків-розвідувальників або гелікоптерів. Фотографування (перспективне) оборони противника і місцевості в смузі ведення розвідки можливо здійснювати на глибину до 15 км.

Пошук проводиться у випадку виникнення потреби детального вивчення того чи іншого найбільш важливих об'єктів перед переднім краєм або у глибині оборони противника, потреби ретельно розкрити його інженерні заходи або захопити зразки засобів інженерного озброєння. Об'єктами пошуку можуть бути різноманітні інженерні загородження противника, в тому числі мінно-вибухові загородження, мости і переправи, фортифікаційні та інші споруди.

Інженерна розвідка пошуком зазвичай організується в умовах безпосереднього зіткнення з противником, з дозволу старшого начальника. Для її ведення призначаються інженерно-розвідувальні групи, до складу яких залучається спеціально підготовлений особовий склад інженерних підрозділів. Вони зазвичай діють перед переднім краєм - самостійно, а в глибині оборони противника, як правило, у складі військових розвідувальних груп. Пошук здійснюється, як правило, вночі та в інших умовах обмеженого бачення і грунтується на прихованому підході розвідників до раніше призначеного об'єкта розвідки.

У наступі зазвичай створюються інженерно-розвідувальні групи (ІРГ) та інженерно-розвідувальні дозори (ІРД), що здатні діяти на відстані до 20 км від своєї частини або в тилу противника - до 100 км. Основним способом дій зазначених розвідувальних органів є безпосередній огляд, який застосовується у випадку, коли обстановка дозволяє наблизитися до об'єкта розвідки, детально його обстежити, провести необхідні виміри, а по можливості і фотографування, взяти проби ґрунту й води. Отримані в результаті безпосереднього огляду дані є найбільш достовірними. Склад ІРД і його оснащення залежать від отриманого завдання та обстановки. В ньому, як правило, може бути задіяне від відділення до взводу зі складу підрозділів інженерних військ. Інколи, до складу ІРД залучають одного-двох хіміків-розвідників з метою ведення радіаційної та хімічної розвідки. Інженерно-розвідувальний дозір може діяти на бронетранспортері, автомобілі або пішим порядком. На марші розвідка може здійснюватися із застосуванням гелікоптера Мі-8. При цьому на детальну розвідку об'єкта витрачається в середньому 5-7 хв.

Інженерне обладнання районів розташування, що зайняті підрозділами.

Інженерне обладнання районів оборони та позицій, що зайняті загальновійськовими підрозділами, районів розташування підрозділів спеціальних військ, і районів розгортання пунктів управління здійснюється особовим складом цих підрозділів з повною напругою сил, максимальним застосуванням захисних і маскувальних властивостей місцевості, використанням місцевих будівельних матеріалів, інженерної техніки, підривних зарядів і збірно-розбірних фортифікаційних споруд промислового виготовлення.

Метою фортифікаційного обладнання районів оборони (опорних пунктів) бойових підрозділів, районів розташування спеціальних підрозділів є:

  • – підвищення захисту особового складу підрозділів, бойової та спеціальної техніки і озброєння від всіх засобів ураження противника;
  • – забезпечення стійкості керування підрозділами.

Воно спрямоване на збереження від знищення або пошкодження важливих засобів та об'єктів військ, виведення з ладу яких знижує боєздатність частин і підрозділів, робить неможливим їх подальше бойове застосування за штатним призначенням.

Фортифікаційне обладнання районів оборони (опорних пунктів) механізованих (танкових) підрозділів сприяє створенню стійкої та активної оборони, яка здатна протистояти впливу всіх сучасних засобів ураження, ударам авіації та артилерії, масованим атакам танків і піхоти противника. Виконання необхідних заходів щодо фортифікаційного обладнання районів розташування підрозділів спеціальних військ має за мету максимальне запобігання втрат особового складу, підвищення стійкості їхньої штатної техніки та засобів озброєння проти впливу сучасних засобів ураження, в першу чергу ударам високоточної зброї та масованим атакам авіації.

Завдання фортифікаційного обладнання, зазвичай, виконуються особовим складом усіх підрозділів. До виконання найбільш складних завдань, що пов'язані з великим обсягом робіт, можуть залучатися інженерна техніка та особовий склад інженерних підрозділів.

У районі оборони механізованого батальйону (опорних пунктах рот, взводів) влаштовуються:

  • – основні та запасні позиції для всіх вогневих засобів;
  • – командно-спостережні пункти командирів підрозділів;
  • – пункт технічного спостереження батальйону;
  • – район розташування ремонтно-евакуаційної групи;
  • – медичний пункт батальйону;
  • – район розташування взводу забезпечення;
  • – один-два вогневих рубежі для механізованої роти другого ешелону (для батальйону на БМП).

У районі оборони ротні опорні пункти мають бути розташовані таким чином, щоб вогнем перекривалися найбільш імовірні напрями наступу противника, виключався б шаблон у побудові оборони та забезпечувалась стійкість підрозділів, які обороняються.

Таблиця 1

Кількість споруджень і трудовитрати на фортифікаційне обладнання опорного пункту танкового взводу, що підсилений механізованим відділенням

Найменування

Кільк. споруд.

люд./год на одну

Перша черга

Друга черга

В подальшому

Разом

кількість

ЛЮД./ГОД.

маш/год

кількість

люд./год

маш/год

кількість

люд./год

маш/год

кількість

люд./год

маш/год

Окоп для танка (основний)

3

36

3

108

3

108

-

Окоп для АК-74

6

2

6

12

6

12

-

Окоп для РПК-74

1

2,4

1

2,4

1

2

-

Окоп для РПГ-7

1

2,4

1

2,4

1

2

-

Окоп для СВД

1

2

1

2

1

2

_

КНП КВ

1

5

1

5

1

5

_

Разом:

131,8

131,8

Окоп для танка (запасний)

3

36

3

108

-

3

108

-

Траншеї (п. м.)

100

0,8

-

1 -

-

100

80

-

-

-

-

100

80

-

Перекрита щілина

4

12

-

-

-

4

48

-

-

-

-

4

48

_

Бліндаж

1

40

-

-

-

1

40

-

-

-

-

1

40

_

Разом:

276

276

Окоп для танка (з екраном)

3

77

3

231

-

3

231

-

Хід сповіщення (п. м.)

500

0.8

500

400

-

500

400

-

Разом:

1

631

Всього:

131,8

276

631

1038,8

Інженерне обладнання опорного пункту механізованого (танкового) підрозділу значно підвищує стійкість його оборони, захист бойової техніки та озброєння від усіх засобів ураження, забезпечує прихованість розташування. Воно організується командиром підрозділу і містить: риття окопів, траншей, ходів сполучення; обладнання вогневих позицій; підготовку рубежів розгортання для контратаки; обладнання командно-спостережних пунктів; улаштування споруджень для захисту особового складу й техніки (щілин, бліндажів, сховищ, укриттів); устаткування інженерних загороджень перед переднім краєм, на флангах та у глибині опорного пункту; підготовку шляхів маневру, підвезення та евакуації; виконання інженерних заходів з тактичного маскування та захисту від ВТЗ.

Інженерне обладнання опорного пункту механізованого (танкового) підрозділу розпочинається негайно після визначення позицій підрозділу та приданим вогневим засобам, а також напрямів ведення вогню. Воно здійснюється у послідовності, яка забезпечує постійну готовність підрозділу до відбиття наступу, приховано, з повною напругою сил і максимальним застосуванням засобів механізації робіт, використанням збірних інженерних споруд, місцевих будівельних матеріалів.

Під час переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, інженерне обладнання опорного пункту механізованого (танкового) взводу здійснюється в такій послідовності:

у першу чергу:

  • – влаштовуються одиночні окопи для стрільців, для вогневих засобів (танків, БМП, БТР) на основних вогневих позиціях, відкриті або перекриті щілини для захисту особового складу;
  • – влаштовується командно-спостережний пункт командира взводу;
  • – встановлюються інженерні загородження перед переднім краєм, на флангах і в проміжках між позиціями;
  • – влаштовуються водорозбірний пункт або пункти польового водопостачання (у підрозділах від батальйону та вище).

На ділянках місцевості, що забезпечують прихованість від спостереження та вогню противника і дозволяють застосовувати засоби механізації, крім того викопуються траншеї, ходи сполучення й укриття для транспортних машин;

у другу чергу:

  • – одиночні окопи для стрільців поєднуються в окопи на відділення;
  • – викопуються окопи для танків, БМП, БТР та інших вогневих засобів на запасних вогневих позиціях;
  • – додатково обладнуються командно-спостережні пункти;
  • – обладнуються споруди для захисту особового складу з розрахунку: одна перекрита щілина на відділення (екіпаж) та один бліндаж на взвод;
  • – готуються окопи на вогневих рубежах;
  • – влаштовуються укриття для спеціальної техніки й автомобілів, сховища для боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та іншого майна;
  • – додатково встановлюються інженерні загородження перед переднім краєм і в глибині оборони;
  • – виконуються необхідні роботи щодо підготовки шляхів висування до вогневих рубежів і позицій в межах опорного пункту.

Надалі продовжується удосконалення та розвиток усього опорного пункту, нарощується система траншей і ходів сполучення, сховищ для техніки, за наявності часу створюються фальшиві позиції та споруди.

За умов відсутності зіткнення з противником, інженерне обладнання опорного пункту здійснюється так само, за винятком - максимально використовується застосування засобів механізації. У подальшому всі фортифікаційні споруди дообладнуються особовим складом підрозділу вручну.

Маскування підготовлених окопів та інших фортифікаційних споруджень здійснюється як підручними матеріалами (дерн, сніг, гілля), так і табельними засобами маскування.

Лісоматеріал, що отриманий від розчищення секторів спостереження і обстрілу, використовується для влаштування захисних споруд для особового складу. Також можливе його застосування під час устаткування засік і лісових завалів.

Мінно-вибуховими загородженнями, в першу чергу перекриваються шляхи відходу та проміжки між позиціями. Природні перешкоди підсилюються. Струмки і броди мінуються із застосуванням протитанкових і протипіхотних мін, а яри додатково обладнуються під протитанкові рови, дорожні споруди готуються до підривання. На схилах влаштовуються ескарпи та контрескарпи, які по можливості, посилюються сітками малопомітної перешкоди (МЗП) і прикриваються мінно- вибуховими загородженнями.

Водорозбірний пункт в опорному пункті механізованого (танкового) підрозділу влаштовується за рахунок централізованого водопостачання з батальйонного або бригадного пункту водопостачання. Таким чином забезпечується добова потреба у воді з розрахунку 8-10 л на одного солдата і до 100 л на кожну машину. В окремих випадках, за наявності відкритих джерел води, можливе влаштування водорозбірного пункту на джерелі.

Шляхи маневру бойової техніки в ротному опорному пункті готуються і позначаються з метою забезпечення їх маневру в ході бою. Вони можуть улаштовуватись із застосуванням танків, що оснащені навісним бульдозерним обладнанням ТБС-86, або мають вбудоване бульдозерне обладнання (ВБО).

Для розташування підрозділів спеціальних військ обираються райони з пересіченим рельєфом місцевості, природними масками й укриттями, джерелами води і достатньо розвинутою мережею доріг.

На відкритій та рівнинній місцевості вони розташовуються, як правило, віддалено від чітко визначених орієнтирів. У горах райони розташування призначаються на місцевості, на якій немає обвалів, снігових лавин і повеней. У лісі підрозділи спеціальних військ розташовуються вздовж доріг і просік.

Вибір (уточнення) основних і запасних районів розташування підрозділів може здійснюватись рекогніційною групою, або визначатись під час ведення розвідки. Завданням рекогніційної групи є визначення заходів щодо інженерного обладнання районів розташування і вибору зручних підходів до них і виходу з них.

До виходу в райони розташування, особливо на місцевості, яка була раніше займана противником, вони перевіряються на наявність мін і вибуховонебезпечних предметів. Заміновані ділянки огороджуються і позначаються, а за потребою розміновуються інженерними підрозділами.

Район розташування займається зазвичай з використанням умов обмеженої видимості дотримуванням вимог маскування, без зупинок на підходах до району.

Основу інженерного обладнання районів розташування підрозділу спеціальних військ складають найпростіші польові фортифікаційні споруди. Найбільш доступними з них є укриття для штатних засобів озброєння, для спеціальних і транспортних машин, запасів матеріальних засобів і боєприпасів, відкриті та перекриті щілини. На пунктах управління і в місцях відпочинку особового складу можуть улаштовуватись бліндажі та укриття, в тому числі з широким застосуванням захисних споруд промислового виготовлення. Роботи щодо устаткування фортифікаційних споруд є найбільш масовими та трудомісткими. До їх виконання може залучатись майже 70 % особового складу та існуючі засоби механізації робіт. Успіх влаштування фортифікаційних споруд багато в чому залежить від міри підготовленості особового складу, який повинен вміти здійснювати влаштування і маскування готових споруд за будь-яких умов, а також від рівня військово-інженерної культури офіцерів загальновійськових підрозділів і підрозділів спеціальних військ. Вони повинні досконало знати типи та захисні властивості польових фортифікаційних споруд, вміти грамотно розташовувати їх на місцевості, з максимальним урахуванням захисних властивостей місцевості, чітко організовувати їх улаштування в стислі терміни.

Характер місцевості, як свідчить досвід навчань, значною мірою впливає на успіх виконання завдань з фортифікаційного обладнання. Тому під час розташування споруд на місцевості необхідно ретельно враховувати й максимально використовувати її захисні та маскуючі властивості. Так, на рівнинній місцевості значно збільшуються обсяги та ускладнюються умови виконання фортифікаційних робіт і виконання маскувальних заходів. Це обумовлено тим, що така місцевість не має природних сховищ і масок, а також є легко досяжною для танків та іншої техніки противника. Навпаки, в лісистій місцевості кращі умови для розміщення і маскування підрозділів, але підвищується складність обладнання шляхів руху в районах розташування, дуже високою є пожежна небезпека.

Таким чином, в сучасних умовах фортифікаційне обладнання районів розташування підрозділів спеціальних військ, позицій, що захоплені бойовими засобами, являє собою суттєвий фактор підвищення їхньої боєздатності, збереження бойової техніки і особового складу. Організовуючи фортифікаційне обладнання, командири підрозділів повинні передбачати їхню постійну готовність до виконання бойових завдань і безперервне нарощування ступеня захисту особового складу і спеціальної техніки підрозділів від сучасних засобів ураження, а також дотримання мір маскування.

Таблиця 2

Нормативи на обладнання фортифікаційних споруд з урахуванням пори року та місцевих умов

Найменування

споруд

Літом

Взимку

У горах

ВР, кг

1

люд./год

маш./год

ВР, кг

люд./год

і 1

маш./год

ВР, кг

ЛЮД../ГОД

маш./год

Окоп для танка з перекритою щілиною

-

6,0

0,6

21

17

0,7

30-40

85

0,5

Окоп для танка

_

6

0,8

21

8

0,1

90

60

0,5

Перекрита щілина

_

24

_

_

20

0,5

10-15

100

-

Бліндаж

_

45

_

_

60

0,3

40-50

200

-

Окоп для БТР з перекритою щілиною

-

90

-

40

20

0,8

50-60

500

Окоп для БТРР

_

65

_

30

-

45-55

350

-

Окоп для БМП з перекритою щілиною

-

60

-

42

20

1,1

55-70

300

Окоп для БМП

-

32

-

42

16

25-30

120

-

Виконання інженерних заходів з тактичного маскування та захисту від ВТЗ

Тактичне маскування являє собою комплекс заходів, що здійснюються у підрозділах з метою досягнення раптовості дій частин та підрозділів і збереження Їхньої боєздатності на рівні, не нижче 75-85 %.

Об'єктами маскування є:

  • – особовий склад, техніка й озброєння підрозділів;
  • – фортифікаційні споруди, позиції, пункти управління, загородження, переправи, аеродроми, трубопроводи, запаси матеріальних засобів та інші об'єкти, що використовуються або створюються військами, а також особливо важливі орієнтири у районі об'єктів, що маскуються.

Основними завданнями маскування, що здійснюються загальновійськовими підрозділами, є:

  • – приховування позицій (об'єктів) від спостереження противника;
  • – устаткування несправжніх об'єктів з метою нав'язати противнику хибне уявлення про наявність дійсного об'єкта там, де його немає;
  • – приховування окремих ознак об'єктів для зміни його зовнішнього вигляду і маскування під інший об'єкт, що не має для противника значення.

Успіх виконання завдань з тактичного маскування досягається:

  • – використанням маскувальних властивостей місцевості, темряви та інших умов обмеженого огляду;
  • – застосуванням димів і аерозолів, табельних і місцевих засобів маскування;
  • – маскувальним фарбуванням матеріальної частини та розплямовуванням місцевості;
  • – устаткуванням фальшивих районів, позицій і споруд;
  • – своєчасним виявленням та усуванням демаскуючих ознак;
  • – суворим дотриманням маскувальної дисципліни та проведенням інших заходів.

Вирішення завдань тактичного маскування здійснюється такими способами: приховування; імітація; демонстративні дії, дезінформація.

Маскування має бути безперервним, активним, комплексним, переконливим і різноманітним, постійно оновлюватись і змінюватись відповідно до змін способів дій підрозділів, умов навколишньої місцевості та пори року.

Ефективність тактичного маскування визначається здатністю проведених заходів забезпечити живучість підрозділів на рівні, не нижче як 75-85 %, а це можливо забезпечити комплексним і якісним виконанням організаційних, інженерних і технічних заходів маскування.

Організаційні заходи передбачають вирішення завдань маскування без застосування інженерно-технічних засобів.

До них належать:

  • – використання захисних властивостей місцевості, умов обмеженого бачення;
  • – дотримування особовим складом військової таємниці, вимог прихованого керування військами, виконання заходів маскувальної дисципліни;
  • – розосередження військ і зміна районів, які вони займають.

У сучасних умовах основними інженерними прийомами маскування є:

  • – застосування табельних засобів приховування та імітації, штучних масок з місцевих матеріалів;
  • – маскувальне фарбування техніки;
  • – застосування макетів техніки й озброєння;
  • – встановлення радіолокаційних імітаторів, хибних цілей і пасток.

Інженерні заходи щодо маскування опорних пунктів і районів оборони підрозділів містять приховування місць розташування їхньої бойової та спеціальної техніки, споруджень, що будуються, застосування табельних засобів маскування і місцевих матеріалів та обладнання фальшивих опорних пунктів, вогневих позицій і пунктів керування. Зазначені заходи проводяться з метою приховування характеру фортифікаційного обладнання, справжнього розташування підрозділів, введення противника в оману відносно побудови переднього краю оборони наших військ.

Для приховування військових об'єктів і бойової техніки використовуються умови обмеженого бачення під час заняття та обладнання оборонних позицій, природні маски, застосовуються табельні засоби маскування (МКТ-Т, МКС-2М, TS-75), місцеві матеріали, радіопоглинальні обмазування, маскувальне фарбування техніки та дотримується маскувальна дисципліна.

Для захисту від ВТЗ противника виготовляються і встановлюються в районах оборони, на шляхах руху й маневру підрозділів імітатори та пастки.

Таблиця 3

Кількість маскувальних комплектів для приховування техніки

№ з/п

Техніка та озброєння

Потреба

1

Танк, самохідна артилерійська установка

1 к-т

2

Бойова машина піхоти, БТР

0,5 к-та

3

Самохідна артилерійська установка

2 к-ти

4

Бойова машина реактивної артилерії

2 к-ти

5

Гармати калібра до 122 мм

1 к-т

6

Г армати калібра до 1S2 мм

2 к-ти

7

Міномети калібра до 122 мм

0,5 к-та

8

Автомобіль "Урал-4320"

0,5 к-та

9

Автомобіль УАЗ-469

0,5 к-та

Під час устаткування фальшивих опорних пунктів і позицій для імітації техніки застосовуються її макети й куткові відбивачі ОМУ. Макети техніки повинні з найбільшою достовірністю імітувати об'єкти, що приховуються.

Технічні заходи тактичного маскування передбачають застосування засобів військ РХБ захисту (дими та аерозолі), звукового та світлового маскування.

У випадку приховування озброєння і техніки від комплексної розвідки противника, використання табельних маскувальних комплектів поєднується із застосуванням тепловідбивальних покрить (ТВП) і радіолокаційних екранів, що виготовляються з місцевих матеріалів.

Інженерні заходи щодо маскування опорних пунктів і районів оборони загальновійськових підрозділів здійснюються безперервно одразу з початком його інженерного обладнання. В першу чергу маскується бойова, спеціальна й транспортна техніка, а також фортифікаційні спорудження, що влаштовуються.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші