Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Публічне управління та адміністрування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Взаємозв'язок правової держави та громадянського суспільства

Разом з концепцією громадянського суспільства формується і поняття правова держава.

Процес утворення правової держави являв собою виділення особливої публічної влади з її військом, поліцією, тюрмами та різного роду примусовими закладами і органами управління, які у сукупності були покликані захищати закон, Про владу закону, однакового для всіх громадян, говорив ще в VI ст. до н. е. старогрецький філософ Салон.

Про необхідність формування законів, які б співпадали з природними правами людини пізніше говорили Арістотель і Ціцерон. Початок правової державності було покладено в Стародавньому Римі, але остаточне формування не завершено в жодній країні. Політичні революції XVI – XVIII ст. знищили стани, привілеї і все, що порушувало принцип рівності у державі, поставили на перший план свободу і природний хист приватного індивіда як самостійного та вільного громадянина, унаслідок чого встановлювався єдиний та обов'язковий для усіх правовий порядок. Проте практика показує, що дотримання цього порядку є досить складеною та проблематичною задачею. Реалізація ідеї правової держави вимагає по-перше, формальної рівності, по-друге, відсутності станового поділу, по-третє, наявності представницьких органів влади і, нарешті, розподілу влади на законодавчу виконавчу і судову. В основі правової держави лежить прагнення уберегти людину від державного терору, насильства над совістю, дріб'язкової опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу і основні права особи. Поняття правова держава утвердилося на рубежі XVII – XIX століть, але сам термін правова держава остаточно закріпився у суспільній думці та юриспруденції в XIX ст. в працях німецьких юристів Карла Вельнера, Роберта фон Моля та ін. Філософське обгрунтування ідеї правової держави є в дослідженнях Іммануїла Канта. Іммануїл Кант розробляє вчення про правову державу на базі концепції категоричного імперативу, тобто формального внутрішнього веління. Зміст його такий: роби так, щоб правила (максима) твоєї поведінки служили зразком для законодавців. Правова держава, за Кантом, це не та держава, де громадяни сліпо дотримуються закону, а та, де закон відповідає їх моральним принципам.

Правова держава – це держава, обмежена в своїх діях законом, що захищає свободу та права особи і підпорядковує владу волі суверенного народу. Конституція, що виступає своєрідним суспільним договором між народом і владою, визначає взаємовідносини між особистістю і владою. Пріоритет відносинах між державою і громадянином належить правам людини, що не можуть бути порушені законами держави і його діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу і держава не перетворилася в монстра, який панує над суспільством, існує розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Теорія розподілу влади створена декількома дослідниками політики: Джоном Локком, Шарлем Монтеск'є, а в її сучасній формі Артуром Гамільтоном, Джоном Медісоном і Джоном Джеєм. Основні положення теорії влади: по- перше, законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією; по-друге, всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь- якою іншою; по-третє, жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі; по-четверте, судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.

Створення правової держави, відпрацювання і вдосконалення її принципів – результат не одного покоління не одного уряду, а наслідок суспільних трансформацій, характерних для всього людського співтовариства. Узагальнюючи досвід становлення і розвитку правової держави у різних країнах можна виділити деякі загальні ознаки цього процесу. По-перше, для правової держави характерна наявність розвиненого громадянського суспільства. По- друге, помітним є обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особистості, суспільного порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності відповідальності кожного за власне благополуччя. По-третє, рівність всіх громадян, пріоритет прав людини із формального рівня мають переміщуватися на фактичний. По-четверте, всезагальність права, його розповсюдження на усіх громадян, організації і установи, в тому числі і органи державної влади. По-п'яте, розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову не виключає їх взаємодії на основі норм конституції, а також певного верховенства законодавчої влади, рішення якої обов'язкові для всіх. По-шосте, у правовій державі регулюванні відносин здійснюється переважно засобами заборони. Це означає, що в правовій державі діє принцип: дозволене все те, що не заборонено законом. Засіб дозволу застосовується лише у ставленні до самої держави, що зобов'язана діяти в межах дозволенного, повноважень, що формально зафіксовані. Разом із цим правова держава не означає абсолютної свободи особи. Свобода кожного кінчається там, де порушується свобода інших.

З поняттям громадянське суспільство тісно пов'язана категорія громадянство. У сучасні літературі громадянство трактують як складне соціальне явище, що містить у собі політичні, економічні, юридичні та моральні аспекти.

Громадянство – правова незалежність особи в державі; постійний правовий зв'язок особи з державою, що виявляється в їхніх взаємних правах та обов'язках.

Основними характеристиками громадянства є:

  • – підданство, підпорядкованість законам держави, чинність яких поширюється на людину як на території країни, так і поза її межами;
  • – володіння відповідними соціальними, політичними та майновими правами;
  • – законослухняність;
  • – правосуб'єктність особи, яка наступає за досягнення людиною певного віку;
  • – сприйняття людиною культури традицій і норм своєї держави, відчуття причетності до держави (відчуття держави).

Головною справою організації' громадського суспільства є забезпечення можливостей громадянином для виявлення ініціативи, участі у вирішенні суспільно важливих питань. По суті йдеться про налагодження співпраці між громадськістю, органами державної влади та місцевого самоврядування, яка може здійснюватися в різноманітних формах. Найбільш поширеними формами такої співпраці є: інформування громадськості, консультації, громадські дорадчі комітети, круглі столи, опитування, фокус-групи, соціальний моніторинг, громадські слухання, громадська просвіта, створення громадських коаліцій тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші