Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Публічне управління та адміністрування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ТА ВЛАДА

Питання:

  • 3.1. Сутність влади як суспільного феномену.
  • 3.2. Співвіднесення понять "публічна влада" та "публічне адміністрування".
  • 3.3. Держава як суб'єкт політичної та економічної влади.

Сутність влади як суспільного феномену

Влада є одним із феноменів існування людського суспільства. Слово "влада" у перекладі з грецької означає планувати, управляти, володіти.

Влада є скрізь, де є стійкі об'єднання людей: в сім'ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і установах, в усій державі.

Влада – організована основа політики, одна з найважливіших умов управління суспільством, людською діяльністю, конкретним життям людини.

Влада має ряд універсальних властивостей:

  • – схожість прояву в усіх сферах суспільних відносин і політичних процесах;
  • – здатність проникати в усі сфери діяльності;
  • – здатність об'єднувати людей, суспільні соціальні верстви і групи або протиставляти їх;
  • – єдність механізмів реалізації владних повноважень (розпорядження, наказ, переконання га ін.).

Влада як наукове поняття являє собою складний суспільний феномен, пояснення якого обумовлюється історичними, соціальними, політичними та іншими факторами. Звідси – різні точки зору на сутність влади.

Так, французький дослідник М. Крозє відзначає, що проблема влади залишається білою плямою у наукових дослідженнях, а у термінологічних словниках наведено по декілька визначень цього терміну.

По-перше, влада пов'язується із здатністю досягати поставленої мети, одержувати намічені результати. Англійський політолог Бертран Рассел відмічає, що "влада може визначитись як реалізація наміченої мети".

По-друге, влада розглядається як особливий тип поведінки, згідно якого одні люди командують, інші підкоряються. Американський політолог Гарольд Лассуелль відмічає, що початкові імпульси для виникнення влади дають властиві індивідам прагнення до влади і володіння політичною енергією. Владу людина бачить як засіб поліпшення життя, надбання багатства, завоювання престижу, свободи, безпеки тощо.

По-третє, з позицій психології влада розглядається як індивідуальна поведінка (Зігмунд Фрейд, Карл Юнг). Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виявляється досить часто суб'єктивним компенсатором фізичної або духовної неповноцінності. Влада виникає як взаємодія волі до влади – одних і готовності до підкорення, добровільному рабству – інших. У психіці людини, вважає Зігмунд Фрейд, є структури, що роблять її схильною до віддання переваг рабству у порівнянні зі свободою заради особистої захищеності і заспокоєння.

По-четверте, сутність влади нерідко визначається з позицій системного підходу.

Системний підхід у визначенні влади забезпечує її тлумачення, виходячи не з індивідуальних відносин, а з відносин соціальної системи, які проявляються у взаємовідносинах частин і цілого. Американський політолог Толкотт Парсонс зокрема визначає владу як "здатність системи забезпечувати виконання її елементами взятих зобов'язань, спрямованих на реалізацію колективної мети системи". Інші представники системного підходу (Карл Дойч, Ніколас Лукас) пояснюють владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечувати інтеграцію суспільства.

Спостерігається також тенденція розглядати владу як реальну й легальну здатність втручатися у хід подій. Такий підхід менше зв'язаний з інституціями, а більшою мірою зорієнтований на процес і бере свій початок ще від грецької демократії. Його характерними рисами є демократизм, толерантність, гуманізм, критичний раціоналізм, прагнення до політичної рівності.

Отже, можна виділити основні підходи до розкриття змісту влади, згідно яких остання розглядається як:

  • – державне, політичне, економічне, духовне та інше панування над людьми;
  • – система державних або інших управлінських органів;
  • – особи, органи та установи, які мають відповідні повноваження;
  • – реальна й легальна здатність втручатися у хід подій;
  • – здатність, право і можливість систем, органів, установ та осіб за допомогою права, волі, авторитету, примусу тощо розпоряджатися, впливати на конкретних людей, інститути, спільноти.

Таким чином, публічна влада – це право, здатність і можливість державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій впливати на суспільне життя силою права, примусу або авторитету.

Історія свідчить: кожний, хто рвався до трону, шукав свого: один багатства, інший – почестей, третій – права вершити долю людей, четвертий – прагнув змінити світ... І майже всі вели боротьбу за владу. Філософ Поль Буаст говорив, що "споруджують олтарі богам, властям, свободі для того, щоб зійти на них і владарювати", а політолог Джон Мілль твердив, що "властолюбство і свободолюбство постійно антагоністичні. Де найменша свобода, там пристрасть властолюбства найнахабніша і нерозбірлива".

В історії людства з розвитком суспільства відбувалося розширення спектра прояву феномена влади.

На світанку людської цивілізації – у первісному суспільстві – первинним її видом була соціальна влада. Вона здійснювалася на основі звичаїв, традицій, моралі, забезпечуючи цілісність, стабільність первісного суспільства.

Потім, з ускладненням соціально-політичного життя, появою приватної власності, соціальної нерівності та класової диференціації виникає якісно новий вид – політична влада, розширювати свій вплив, реалізувати свої інтереси.

Коли з'явилися політичні форми організації суспільства, такі як держава, виникає і державна влада, що дає право й можливість державі та її інституційним органам (адміністративному апарату) розпоряджатися життєдіяльністю суспільства, застосовувати у разі соціальної непокори спеціальні заходи примушення, врегульовані правовими нормами.

З настанням ери загальної глобалізації та міжнародної інтеграції зростає роль легітимних міжнародних і міждержавних інституцій (ООН, Рада Європи і ін.), покликаних вирішувати проблеми загальносвітового порядку або реалізувати інтереси групи держав у певному регіоні світу.

Поступово відбувається становлення й розвиток особливого виду – міждержавної влади, носії якої, ґрунтуючись на нормах міжнародного права, володіють здатністю підпорядковувати якусь частину світової спільноти для забезпечення досягнення певних цілей, пов'язаних із вирішенням загальносвітових, глобальних проблем.

Найважливішою умовою гарантії прав і свобод громадян, зміцнення демократії є поділ влади при збереженні єдності державної влади, цей принцип був сформульований у 1690 р. англійським філософом Джоном Локком, а потім розвинутий французьким просвітителем Шарлем Монтеск'є ("Дух законів", 1748) і вперше реалізований в американській конституції 1787 р. Середньовічна Європа не знала поділу влади, існував лише розподіл сфер впливу світської влади і влади церковної, котрі багато сторіч зі змінним успіхом вели боротьбу за першість.

У найбільш явному вигляді принцип поділу влади діє в президентській республіці, де президент (він же фактичний чи юридичний глава виконавчої влади) формально незалежний від парламенту. Система взаємин трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової – у США (а потім і в інших країнах) одержала назву "системи стримувань і противаг".

Зміни, що відбуваються в суспільстві, зокрема глобалізаційні процеси, неминуче ведуть до зміни системи управління: під впливом інформаційних технологій об'єктивно змінюється природа держави як важливого соціально-політичного інституту сучасності; відбувається функцій держави на наднаціональний та субнаціональний рівень; активно триває пошук нової моделі державного ладу (регулюючої держави, рецептивної держави як антитези бюрократичної та ієрархічної держави; питання державного суверенітету стають актуальними і розглядаються з різних точок зору.

Важливо також відмітити думку Д. Нейбіта, що головними агентами змін і каталізаторами процесу переходу до інформаційного суспільства є підприємці, а не держава. Отже, необхідно враховувати і цей фактор впливу на публічну владу, який проявляється у поширенні кримінальної та напівкримінальної ідеології, антипатріотичних установок, корупції, посилення в них авторитарних, адміністративних, силових методів керівництва, втраті чи суттєвому пониженні рівня адміністративного контролю тощо. Відбувається гостре протиборство щодо перерозподілу влади, насамперед економічної, що вимагає від неї особливого антикризового управління. Криза публічного управління може бути визначена як особливий стан у розвитку і функціонуванні політичної системи його державно-владних структур, який характеризується нестабільністю, розбалансованістю діяльності політичних органів, зниженням рівня керованості соціально- економічних процесів, загостренням дисфункції соціально- економічних інституцій, економічних конфліктів, зростанням критичної маси невдоволеності і конфліктної активності мас. Відзначено також, що ключовим питанням модернізації публічної влади, особливо на постсоціалістичну стає проблема визначення місії держави та її соціальних орієнтирів.

За умов централізації в період соціалізму існувало чітке розуміння влади ж єдиної організації, жа впливала на всі сфери житія і єдина претендувала на покору населення. За умов плюралізму різні інституції контролюють різні сфери життєдіяльності та відповідно викликають у громадян різні очікування. Замість відносин громадяни – централізована та консолідована влада постають відносини громадян із різнорідними інституціями, серед яких влада може бути не найважливішим. Отже, влада повинна враховувати і інші впливи на громадян та намагатися їх ефективно використати для суспільного блага. Відзначається також значна роль політиків у модернізації публічної влади. Саме політики виробляють стратегію модернізації, тому вони повинні: сприймати публічну владу ж необхідний інструмент реалізації своїх прагнень; розуміти, що сучасна публічна влада втрачає ієрархічний характер; бачити спрямованість змін та ж досягти результату; розуміти завдання публічної влади та інших учасників змін та дбати про симбіоз їх зусиль. Важливо, щоб політики сприймали наявні інституції ж партнерів у реалізації своїх цілей.

Отже, сучасну публічну владу необхідно розуміти як складний процес поєднання інституційних можливостей держави та громадянського суспільства, галузей і видів діяльності, які спрямовані на акумуляцію потреб суспільства, вироблення та реалізацію політики за допомогою взаємодії державних та громадських програм та інструментів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші