Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Публічне управління та адміністрування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теорія бюрократії М. Вебера

У будь-якому суспільстві поділ праці породжує корпоративні інтереси, які виявляються у корпоративній свідомості. Саме в ній відбиваються і специфічні інтереси працівників сфери управління, їхнє прагнення до монополії і привілеїв. Конфлікт інтересів різних соціальних груп неминучий, і подолання його зумовлює необхідність формалізації управлінських і політичних процесів. Корпоративні інтереси управлінської еліти, безперечно, зумовлені політичним режимом, який вона обслуговує, однак її' корпоративні інтереси виявляються і в раціональності завдань, які вона виконує. Ця соціальна група – компонент будь-якого політичного режиму. Головне її призначення – раціоналізація системи управління, діяльність її має бути інституційно регламентованою.

Соціологічну концепцію раціоналізації колективної діяльності, і насамперед у сфері управління, розробив відомий німецький учений

Макс Вебер (1864 – 1920). Він знав основні твори Маркса, був вражений його геніальними конструкціями і вважав, що Маркс вірно визначив сутність капіталістичного способу виробництва. У своїх дослідженнях він багато що хотів протиставити марксизму, зокрема щодо проблем бюрократії. Веберівська теорія бюрократії вважається у західній соціології класичною концепцією організації і управління.

М. Вебер високо цінував філософію Г. В. Ф. Гегеля і спирався на її постулати при опрацюванні теоретичних проблем держави і чиновництва. Але при цьому слід відзначити, що Вебер не просто запозичив ідейно-теоретичні настанови Гегеля, а й розвинув свою концепцію в полеміці з ним. За Гегелем, державне чиновництво являє собою зосередження державної свідомості та найбільш видатної освіченості. Тому воно і є головною опорою законності та Інтелігентності. Держава, в якій немає середнього класу, ще не стоїть через це на високому щаблі. Саме державні чиновники є головною складовою середнього класу, в якому перебуває розвинутий розум і правова свідомість народних мас. Метою сутнісної діяльності середнього класу є загальне, тобто підтримання загального державного інтересу. Саме цей клас служить опорою держави, яка є дійсністю моральної ідеї та її існування, це – хода Бога у світі, її основою служить сила розуму, який реалізує себе як воля.

В основі теорії М. Вебера лежать зазначені думки Гегеля, і він, на противагу марксистській доктрині класової боротьби, завжди був прихильником ідеї компромісу інтересів і соціальних груп як такої, що визначає культурно-історичний розвиток суспільства. При цьому він вважав, що спосіб життя, ідеали, політичні й правові погляди будь-якої соціальної спільноти не повинні визначатися виключно матеріальними інтересами, інакше ця спільнота неминуче деградуватиме. Буття не повною мірою визначає свідомість.

Наступною основоположною засадою соціологічних поглядів М. Вебера була концепція раціональності. Остання, на думку мислителя притаманна всім людським вчинкам і взаєминам, і саме в раціональності втілені розум і свобода індивіда як найхарактерніші риси соціальної та інтелектуальної атмосфери сучасного суспільства. В раціональному управлінні М. Вебер бачив одне з основних джерел соціальної динаміки.

Ідею раціональності М. Вебер заклав і в основу моделі ідеального типу сучасної адміністративної організації, створивши теорію раціональної бюрократії. Для нього раціональне управління суспільством і бюрократія Західної Європи початку XX ст. – синоніми. Вчений відсік усе негативне, що не є, на його думку, сутнісним для характеристики бюрократії, і створив її ідеальний тип. Більше того, існуючу буржуазну державу, право і бюрократію Вебер, вважаючи найвищою мірою раціональними, фактично перетворив на політичний ідеал. Загальність і незнищенність апарату управління – гарантія існування бюрократії.

Появу бюрократії німецький вчений тісно пов'язував з ґенезою раціональної держави і права. Влада підкоряється тільки праву, а діяльність бюрократії здійснюється на основі раціональної рутинізації і має формалізовану знеособленість, тобто знеособленість владних процесів. Вебер вважав, що громадяни підкоряються не чиновнику, а праву; чиновник лише втілює дане право в життя. Тому, за Вебером, легальне панування і бюрократичне управління – результат багатовікового процесу раціоналізації права.

Легітимність бюрократичного владарювання М. Вебер виводить з авторитету закону, що приймається у встановленому порядку, тобто підставою панування є закон і правопорядок, а чиновники виконують функцію дотримання і захисту діючого права. Отже, встановлюється режим підпорядкування безособовому порядку, а в його межах визначається чітка сфера впливу службових осіб – їхня концепція, в рамках якої вони діють, використовуючи свої знання і компетентність як головну умову ефективності. Бюрократія – постійна характеристика суспільства, а незнищенність апарату – найважливіша характеристика бюрократії. Вибір існує лише між бюрократією та дилетантством.

М. Вебер віддавав перевагу контрактній системі наймання чиновників, що забезпечує їм свободу і незалежність від груп стороннього тиску. Він вважав документоване управління найдосконалішою формою виконання покладених функцій за своєю точністю, сталістю, дисципліною, суворістю і надійністю, інтенсивністю та ефективністю.

Сказане не тільки не суперечить демократії, а й передбачає, за Вебером, зв'язок розвитку бюрократії з демократичним рухом, який вимагає рівності усіх громадян перед законом і правових гарантій проти сваволі можновладців. Водночас учений негативно ставився до соціалістичних рухів, які несуть з собою загрозу анархії і хаосу. Всі наступні соціальні облаштування обмежать людську свободу порівняно з капіталізмом. Тільки раціональна держава і бюрократія, вважав Вебер, можуть забезпечити свободу і соціальний порядок, хоча дух формальної бюрократичної безособовості, панування формальної раціональності веде до соціально-правової однорідності та нівелювання індивідуальних, етичних, культурних та інших інтересів.

Водночас М. Вебер вважав, що ще однією важливою умовою забезпечення свободи с наявність господарства, яке функціонує на основі вільної конкуренції. Однак суспільство не може підкорятися лише інтересам економіки, економічна поведінка – це тільки частина соціальних дій людини. Генезис капіталізму, за Вебером, пов'язаний з трьома соціально-історичними процесами: розвитком економіки, централізацією влади з опорою на бюрократію і розвитком демократії. При цьому вільний ринок не може бути самостійним і єдиним регулятором соціальних дій. Існує низка інших соціально-історичних факторів, які стосуються сфери ідеології та політики. В цьому, мабуть, основний зміст веберівських досліджень.

Вебер визначав демократію як єдність двох основних моментів: По-перше, це неможливість перетворення групи чиновників на замкнений стан за рахунок загальної доступності адміністративних посад. По-друге, обмеження адміністративної влади за рахунок розширення сфери впливу громадської думки.

Що таке ідеальний (раціональний) тип бюрократії за Вебером?

Він повинен мати такі ознаки:

  • – організація будується на засадах ієрархії – встановлюється сфера влади і компетенція кожного рівня та індивіда в апараті управління, ієрархічна підлеглість і відповідальність за рішення і дії чиновників;
  • – уся діяльність управління грунтується на максимально можливому поділі праці, розчленуванні на найпростіші, елементарні операції;
  • – в організації забезпечується формальна процедура прийняття рішення, що регулюється послідовною системою абстрактних правил, справно прикладаючи їх до окремих випадків (проте це не означає, як вважав Вебер, що службові обов'язки чиновників є простими та рутинними);
  • – ідеальний керівник управляє своїм апаратом в дусі формалістичної безособовості, безособових міркувань та емоцій, принцип безособовості – головне в управлінні;
  • – чиновник відособлений від власності на засоби управління, а посада відокремлена від індивіда, що здійснює адміністративні функції;
  • – служба в бюрократичній організації є особливою професією – це кар'єра зі своєю системою підготовки чиновників, просування по службовій драбині відповідно до рівня компетенції і знань, що сприяє утвердженню корпоративного духу поміж службовців і виховує в них високого ступеня лояльність, відданість організації і водночас стимулює їхню інтенсивну діяльність, в управлінні панує принцип безособовості.

Тільки наявність всіх цих властивостей забезпечує легальне панування. Кому і віддавав М. Вебер перевагу над бюрократією в ефективності використання знання, так це капіталістичному підприємцеві – зацікавленому приватному індивіду.

У своїй сукупності ці властивості бюрократичної форми організації забезпечують їй точність, сталість, суворість дисципліни і надійність. Ієрархічна структура влади, спеціалізація функцій і кар'єра чиновника гарантують високу ефективність управлінської діяльності. Високо розвинений бюрократичний механізм, на думку М. Вебера, так відрізняється від інших організацій, як машина від немеханічних видів виробництва. Тому сучасне суспільство або галузь господарства не можуть обійтися без бюрократії або чимось замінити її. Стабілізації і зміцненню організації сприяє поєднання матеріальних інтересів та ідеалів чиновників, а ефективність їх роботи забезпечується Їхньою кваліфікацією, професійною компетентністю, раціональним та енергійним використанням набутих навичок і знань. Водночас кожен член бюрократичної форми організації має діяти відповідно до раціональних цілей організації в цілому, системи правил та інструкцій, не допускаючи будь-якої дискредиційності.

Отже, бюрократія і професійна кваліфікована праця службовців М. Вебером ототожнюються. Бюрократія – ідеальний тип організації, а отже, сам цей термін вживається ним тільки в позитивному розумінні. Бюрократична організація – це особливим чином упорядкована соціальна система. Вона технічно вища щодо інших форм організації, а спеціальні знання е головним джерелом адміністративної (бюрократичної) влади.

М. Вебер розглядав ієрархічно впорядковану систему публічної адміністрації, котру він ототожнював з бюрократією, як один з доконечних організаційних реквізитів сучасного суспільства, що має забезпечити раціональну основу для соціальної організації. Переваги бюрократії для М. Вебера зумовлені лише організаційно-технічним характером, і він описував бюрократію переважно в рамках технічної і правової раціональності. Бюрократія – засіб прямування до мети. Однак ця мета досягається не просто використанням технічних (професійних) знань, а за допомогою юридичного обгрунтування. При цьому мислитель не вважав, що бюрократичне управління складається з одних позитивів. Головний недолік останнього – ігнорування специфіки конкретних ситуацій.

Хоча М. Вебер і відсікав у своїй характеристиці ідеального типу бюрократії її негативні сторони, проте це не означає, що він не бачив небезпеки переродження її на привілейовану касту суспільства. Учений припускав, що можливі гарантії від бюрократичних зловживань владою (певна система рекрутування, освіта, перевірка кваліфікації, ієрархія, висока службова платня і підвищена пенсія в старості) можуть покласти початок новим становим привілеям бюрократії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші