Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Публічне управління та адміністрування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Реалізація економічної політики держави

Реалізація державної економічної політики – це неперервний, динамічний процес досягнення поставлених цілей, в якому беруть участь різні органи державної влади й інститути громадянського суспільства. Реалізація починається відразу ж після схвалення і легітимації державної економічної політики або окремої програми і є основним видом діяльності державного апарату.

Складником здійснення державної економічної політики є визначення механізму її реалізації, який включає сукупність засобів, методів і ресурсів, що забезпечують виконання заходів, запланованих відповідно до поставлених завдань. Назвемо ці заходи:

– організаційно-управлінські;

– нормативно-правові;

– фінансово-економічні;

– соціально-психологічні.

Головну роль у здійсненні державної економічної політики відіграють органи виконавчої влади на всіх рівнях – від центральних і до місцевих структур. На другому місці звичайно перебувають неурядові організації, які безпосередньо заінтересовані в реалізації певної політики і часто беруть у ній найактивнішу участь. Інші учасники відіграють тут епізодичну роль, це стосується й органів представницької влади.

Неурядові організації можуть надати допомогу під час розв'язання складних питань, обгрунтування нових ідей і формування зворотного зв'язку; надати засоби мобілізації ресурсів; підтримати політичну стратегію й окремі програми.

Групи інтересів можуть створювати і фінансувати самі державні організації для посилення своїх позицій і лобіювання певної економічної політики. Отже, не тільки інтереси окремих соціальних груп або всього суспільства створюють політику, але і певна політика може створювати групи інтересів.

Загалом відносини між учасниками мають характер, який визначається:

– підтримкою і співпрацею;

– діловим партнерством;

– компромісами;

– конфліктами.

Концепція державної економічної політики не може мати безконфліктного характеру, оскільки кожна регулююча акція неминуче зачіпає чиїсь інтереси, змінює мотивацію господарської поведінки суб'єктів. Тому концепція, що розробляється, має враховувати, які групи господарських суб'єктів виграють, а які зазнають збитків від здійснення цієї концепції, як зміняться відносини між господарськими групами за інтересами, які нові проблеми можуть виникнути і як вони відіб'ються на соціально- політичному або економічному становищі країни.

Формування й реалізація державної економічної політики зазвичай здійснюються в чотири етапи; цей процес іще називають політичним циклом:

1 етап – визначення суспільних проблем і цілей політики (ініціювання політики).

2 етап – розроблення й легітимація державної економічної політики (формування політики).

3 етап – здійснення та моніторинг державної економічної політики (здійснення політики).

4 етап – оцінювання і регулювання державної економічної політики (оцінка політики).

Важливо зазначити, що в розробленні й реалізації державної економічної політики беруть участь приватні та суспільні структури й організації, а не тільки органи державної влади й управління. Це дуже ускладнює процес розроблення і провадження політики, оскільки згадані структури прагнуть обстоювати свої групові інтереси, і часом буває важко знайти розумний компроміс і дійти згоди.

На основі комплексного аналізу проблем, урахування їх специфіки і чинників, які впливають на проблеми, визначають цілі й завдання економічної політики. Це дозволяє обрати основні напрями та передбачити сукупність заходів для розв'язання тієї чи тієї проблеми. Одночасно формується механізм реалізації державної економічної політики, що забезпечує виконання накреслених цілей і завдань.

Існують три методологічні підходи до реалізації державної економічної політики, що розглядають цей процес з різних боків. По-перше, реалізація як лінійний процес. При цьому основними організаційними умовами її успішного виконання є:

1) ясні цілі діяльності і стандарти виконання функцій;

2) наявність необхідних ресурсів: фінансових, матеріальних, інформаційних, людських тощо;

3) ефективні організаційні структури;

4) розроблені правила, процедури та інструкції, що координують і регламентують діяльність організацій і їхні відносини з владними структурами;

5) розвинені комунікації і система координації діяльності різних структур, залучених до процесу здійснення політики, в тому числі:

– виконавчої і законодавчої влади;

– центральної, регіональної і місцевої влади;

– центральних органів виконавчої влади;

6) умотивований і кваліфікований персонал.

По-друге, реалізацію політики можна розглядати як комплекс дій різних державних структур, пов'язаних з адаптацією всіх учасників, і насамперед вищих керівників, протягом усього здійснення політики до умов і завдань, які доводиться розв'язувати, з умінням узгоджувати свої інтереси і формувати партнерські відносини. Тут багато важать інформаційні системи і канали зворотного зв'язку, що дають можливість дізнаватися про нові події

і про результати діяльності і на цій основі регулювати свою роботу виходячи з місії і цілей організації або індивіда.

По-третє, реалізацію політики можна подати як діяльність за певними правилами – як формальними, так і неформальними, які встановлюються на самому початку або формуються учасниками здійснення економічної політики на підставі нагромадженого досвіду. Разом з тим важливе значення має організаційна культура, що впливає на характер взаємовідносин між учасниками.

Ефективність реалізації залежить не тільки від здійсненності поставлених цілей, а й від взаємодії всіх учасників і організаторів даного процесу.

Загалом виділяють такі типи учасників реалізації економічної політики: окремі індивіди, організовані групи, державні інститути й організації. Останні зазвичай класифікують за двома критеріями: рівнем управління і характером організації.

Рівень управління:

– центральний;

– регіональний;

– місцевий.

Характер організацій:

– центральні органи влади: президент і його адміністрація, уряд і його апарат;

– законодавчі органи влади: парламент і його структури, депутати;

– виконавчі органи влади: їхні керівники і працівники апарату;

– судові органи влади: суд, прокуратура;

– неурядові організації: профспілки, групи інтересів, приватні компанії і фірми, ЗМІ, наукові центри і дорадчі органи.

Можна сформулювати кілька загальних принципів, додержання яких сприяє реалізації економічної політики:

1) скорочення рівнів управління і спрощення організаційних структур;

2) створення ефективного механізму координації і тісна співпраця між учасниками реалізації політики;

3) надання певної міри самостійності й автономії виконавчим організаціям;

4) систематична оцінка результатів роботи і вдосконалення механізму підзвітності;

5) використання сучасних управлінських технологій та інформаційно-аналітичних систем.

Оцінка реалізації державної економічної політики – це сукупність механізмів і методів вивчення та вимірювання фактичних результатів державної економічної політики або її окремих програм.

Головна мета оцінки полягає в тому, щоб зібрати дані й проаналізувати інформацію про кінцеві або проміжні результати, а потім використати її для:

– удосконалення економічної політики або підвищення якості рішень, що приймаються;

– з'ясування результатів і наслідків здійснюваної економічної політики.

Результати оцінних досліджень зазвичай використовують для розв'язання таких завдань:

– створення зворотного зв'язку для поліпшення програми;

– здобування додаткової інформації, що допомагає ухвалити рішення (припинення, модифікація, розширення програми) у разі завершення певного циклу програми;

– надання інформації для вищих керівників, коли вирішується доля програми.

Оцінку також можна застосовувати як засіб впливу певної групи на державну економічну політику.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси