Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Загальна історія держави і права зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Реставрація монархії

Смерть Кромвеля сталася одночасно з наростанням серйозної економічної кризи. Фонд конфіскованих земель, розпродаж котрих забезпечував Республіку фінансами, був уже практично вичерпаний.

Наступник Кромвеля – його син Річард, на прізвисько "невдаха Дік", відразу ж потрапив під контроль Ради офіцерів, а згодом нею ж був усунений. У січні 1659 р. парламент висловився проти того, щоб країною і надалі правила армійська верхівка в особі Ради офіцерів. 22 квітня 1659 р. Річард Кромвель розпустив парламент, а уже 25 травня його самого було відсторонено від влади.

В англійському суспільстві в цей час точиться боротьба трьох політичних сил: армійської верхівки, великої буржуазії (представленої колишнім "охвістям" Довгого парламенту) та роялістів.

Командуючий шотландською армією генерал Монк, вступивши в змову з лідерами "охвістя", зайняв Лондон і розігнав Раду офіцерів. Було скликано новий парламент, в якому прихильники давніх порядків "з королем, лордами і общинами" становили більшість. Цей парламент звернувся до Карла II з пропозицією зайняти престол на умовах, що були викладені у Бредській декларації. Це були вимоги:

  • 1. Збереження за новими власниками усіх, набутих до 25 квітня 1660 р., земель (ст. XLVIII), за винятком земель корони. Забігаючи наперед, зазначимо, що парламент не повернув і цих королівських земель, а призначив родині монарха річну ренту 1 млн 280 тис. ф. ст.;
  • 2. Визнання свободи віросповідань, за винятком католицького;
  • 3. Надання політичної амністії усім тим, хто підтвердить свою лояльність короні.

Повернувшись до Англії, Карл II відразу забув про дані у Бредській декларації зобов'язання. Трупи царевбивць Кромвеля, Айртона та Бредшоу були вириті із землі, повішені і увечері того ж дня обезглавлені.

Жорстока політична реакція і терор в країні супроводжувалися відновленням державної англіканської церкви. Почалося переслідування пасторів пресвітеріанської церкви. За Карла II була поновлена стара виборча система з її архаїчним розподілом виборчих округів. Ця система забезпечувала панування великих землевласників, але суперечила інтересам торгової та промислової буржуазії.

У 1661 р. був скликаний двопалатний парламент, який швидко дістав уїдливе прізвисько Кавалерського або Пенсіонерського (натяк на продажність королівській владі). Тим часом, розпочалося формування власної королівської армії. Одним словом, революція нічого не навчила династію Стюартів.

Опинившись на троні, Карл II і його брат Яків почали відроджувати "старий добрий лад", не звертаючи ані найменшої уваги на зміни, що сталися у суспільстві за останні десятиріччя.

На старих принципах будувалася і зовнішня політика – воля короля домінувала над інтересами держави. Так, Карл II продав Франції Дюнкерк, завойований в останній рік правління Кромвеля. В 1670 р. з Людовіком XIV було підписано Дуврський договір, що передбачав оголошення війни Голландії та відновлення в Англії католицизму. До того часу Англія перебувала в політичному союзі трьох протестантських (Англії, Голландії, Швеції) держав. Укладався Дуврський договір навіть без відома тих членів уряду, які були некатоликами. Натомість його скріпили особистими підписами три міністри-католики. Уже ця обставина говорила багато про що.

У 1672 р. під виглядом "Декларації про віротерпимість" Карл II спробував надати усі політичні права католикам. Проти цього рішуче виступив парламент. Він у 1673 р. прийняв Акт про присягу (Test Act). Згідно з цим документом, право займати державні посади мали лише послідовники англіканської церкви. Спадкоємець престолу, брат Карла II – Яків, був католиком. Тим самим, Test Act підняв питання про усунення Якова від престолонаслідування.

У самому парламенті оформлюються два крила – торі та віги. Існують кілька пояснень походження цих термінів. За одним з них, "віги" або "вігамори" – це непримиримі шотландські пресвітери періоду громадянської війни 1640-х років, а "торі" – прізвисько ірландських партизан-католиків, які в цей же період вели війну проти республіканської армії Кромвеля. За іншою версією, на ірландському арго "торі" – це вуличні злодії, а "віги" – також ірландське зневажливе прізвисько протестантів.

Чиї ж інтереси відстоювали ці дві парламентські фракції? Торі первісно були представниками консервативно-роялістських елементів, пов'язаних з великими землевласниками-дворянами. Вони вимагали повернення земель, конфіскованих у період Республіки і розпроданих для покриття її витрат. До вігів належали представники англійської промисловості та торгівлі і, як не дивно, найбільш знатні аристократи. Ці останні обурювалися тим, що король провадив зовнішню політику держави наче власну сімейну справу. Заперечували ці аристократи і божественність королівської влади.

У зв'язку з питанням про престолонаслідування атмосфера у парламенті була дуже напруженою. В цій ситуації віги, які до того перебували в опозиції, зуміли перемогти на парламентських виборах у травні 1679 р. Своє недовге перебування при владі партія вігів зуміла використати для прийняття Habeas Corpus Асі, тобто Акта про краще забезпечення свободи підданих та про запобігання ув'язненням за морями. Згідно з цим документом:

  • а) затриманому має бути наданий письмовий акт про арешт, інакше його мають звільнити або терміново передати справу до найближчого суду. Саме суд має вирішити питання про запобіжні заходи – ув'язнення чи звільнення під грошову заставу. Суд також повинен відпустити затриманого на свободу, якщо не виявить достатніх підстав для арешту. Порушення даного правила тягнуло за собою штраф у 100 ф. ст. для винної посадової особи, повторне порушення – штраф у 200 ф. Відпущеного за рішенням суду не можна було удруге заарештовувати за тим же звинуваченням. Винного у повторному арешті чекав штраф у 500 ф. ст.;
  • б) арештований може вимагати, щоб його передали до найближчого суду для вирішення питання про законність затримання. Відмова у цій просьбі (наприклад, начальника в'язниці) каралася штрафом у 100 ф. на користь ув'язненого, повторне порушення вело до усунення з посади;
  • в) те ж право звернення до суду з вимогою дотримання Habeas Corpus Act надавалося і родичам арештованого та іншим заінтересованим особам. Судді не могли відмовити їм під загрозою штрафу.

Водночас дія Акта про захист прав особи не поширювалася на справи, пов'язані зі звинуваченням у державній зраді. Крім того, Habeas Corpus Act міг бути призупинений окремим парламентським актом, що неодноразово і робилося. Документ дозволяв судам відпускати звинувачених під грошову заставу. Насправді ця застава була настільки високою, що скористатися наданою можливістю могли лише дуже багаті люди.

Громадяни Великобританії дуже пишаються цим документом, вважаючи, що саме він став наріжним каменем усіх закріплених у подальших національних і міжнародних документах прав людини.

Дійсно, Акт урегулював особливу процедуру, завдання якої полягало у визначенні правового статусу особи, що перебувала під вартою до суду. Була встановлена і чітко окреслена відповідальність посадових осіб за недотримання законної процедури арешту. Разом з тим, не слід переоцінювати значення цього документа саме в галузі прав людини. Країна, в якій на час прийняття Habeas Corpus Act'a страчували за рецидивні дрібні крадіжки чи ув'язнювали за спробу організації страйку, країна, громадяни якої отримали загальне виборче право двома сотнями років по тому, не повинна надто переоцінювати значення одного, хоча і, безперечно, дуже важливого документа.

Карл II погодився – вимушено – на Habeas Corpus Act, але розпочав приготування до розгону парламенту. Парламентарі перебралися до Оксфорда, віги з'являлися на засідання озброєними. Здавалося, що країна стоїть на порозі нової громадянської війни. Карлу II вдалося цього разу опанувати ситуацію. Частина вігів-депутатів була заарештована. В останні роки правління, з 1681 по 1685 pp., король обходився взагалі без парламенту. На цей час англійський монарх уже перебував у повній залежності від Людовіка XIV, отримуючи французькі дотації.

У 1685 р. після смерті свого брата на престол сходить Яків II. Він скасував Habeas Corpus Act 1679 р., а також знизив ввізні мита на французькі товари.

Всупереч Акту про присягу 1673 р., король призначав католиків на провідні державні посади. В 1687 р. Яків II видав декрет про віротерпимість, за яким католики отримали усі політичні права. Логічним продовженням цієї політики мало б стати відновлення католицизму і монастирського землеволодіння.

Одночасно було поновлено діяльність Високої Комісії – цього політичного трибуналу монархії. Зрозуміло, що подібні дії серйозно загрожували інтересам буржуазії та нового дворянства.

Падіння Якова II було прискорене ... народженням його сина. Після появи спадкоємця Стюартів стало зрозумілим, що перервати цю династію на троні (а разом з династією – і зарозумілу зовнішню і внутрішню політику), можна лише радикальним шляхом. Торі та віги знайшли спільну мову, не в останню чергу тому, що остерігалися революційного перебігу подальших подій. Запобігти громадянській війні був покликаний палацовий переворот 1688 р.

Взимку 1677-1678 pp. Марія, старша дочка Якова II, вийшла заміж за Вільгельма Оранського, штатгальтера Голландії. Вільгельм (Іранський був протестантом, вихованим у дусі конституційного правління. В особі голландського штатгальтера намічався в перспективі новий англійський король, але для цього вимагалося усунення Якова II.

Поки Яків II відсторонював суддів-вігів та відновлював права католиків, його й без того слабка підтримка в суспільстві танула на очах. Коли ж король почав позбавляти міста їхнього давнього права самоуправління, союз торі з вігами, спрямований проти Якова II, сформувався остаточно.

З Лондона Вільгельма Оранського поінформували про тяжку хворобу Якова II і неможливість виконання ним функцій монарха. Хоч це і було дезінформацією, проте у листопаді 1688 р. флот Вільгельма відплив до Англії, маючи на борту потужний експедиційний корпус під командуванням маршала Шомберга. До складу цих сил входила голландська гвардія, найманці-шведи, бранденбуржці, вюртембергська кавалерія, швейцарські війська та, навіть, великий англо-шотландський загін. Ця армія рушила на Лондон. Людовік XIV не надав підтримки Якову II, і англійський король був змушений втікати з власної столиці. В січні 1689 р. в Лондоні зібрався парламент, названий Конвентом, з надзвичайними повноваженнями. Було оголошено, що Яків II добровільно зрікся престолу, а королівську владу буде передано Вільгельму Оранському, штатгальтеру Голландії.

Передача влади Вільгельму 13 лютого 1689 р. була гучно названа Славною революцією. Того ж року Вільгельм III видав Декларацію про права, яка лягла в основу пізнішого Білля про права. Саме цей документ заклав основи конституційної монархії в країні. В ньому зазначалося, що:

  • а) усякий закон приймається лише за згодою парламенту, рівно як усякий податок накладається виключно рішенням парламенту. Королівські намагання призупинити дію законів – завідомо незаконні;
  • б) ніхто, крім парламенту, не може звільнити з-під дії законів, скасувати закон чи призупинити його дію;
  • в) узаконюється свобода дискусій у парламенті: "свобода слова, дискусій і усього того, що відбувається в парламенті, не може дати привід для переслідування чи бути предметом розгляду в будь-якому суді, крім суду парламенту";
  • г) гарантувалося часте і регулярне скликання палат, а "вибори членів парламенту повинні бути вільними";
  • д) саме парламент визначає склад і чисельність армії на кожний рік та виділяє для цього необхідні кошти;
  • е) підданим надається свобода петицій, вони мають право носити зброю.

Як уже вказувалося, запрошення на трон Вільгельма Оранського було справою як торі, так і вігів. Такий союз між феодальним дворянством і буржуазією не був випадковим чи тимчасовим. Компроміс двох класів зберігався й у XVII-XIX ст., він простежується і надалі.

Після 1689 р., тобто уже понад 300 років, Англія розвивається без революцій та громадянських війн. Напевно, в усьому світі лише Швейцарія може похвалитися подібним тривалим періодом без

кровного еволюційного розвитку. Що ж лежало в основі історичного компромісу 1689 р.:

  • а) буржуазія мовчки погодилася на те, щоб дворянству були залишені усі прибуткові місця в державному апараті;
  • б) парламент, унаслідок діючої системи виборів, залишався в руках переважно представників феодально-дворянського класу;
  • в) натомість дворяни-землевласники негласно погодилися при визначенні основ державної політики керуватися не лише вузькими класовими інтересами, а й брати до уваги потреби вітчизняної буржуазії. Закони, що приймалися в цей період, об'єктивно відповідали інтересам усієї правлячої верхівки.

Англійська революція була першою буржуазною революцією, що на півтора-два століття випередила решту європейських революцій. Саме цією обставиною, обставиною часу, і пояснюється той факт, що вона не була доведена до кінця. Для прикладу, у Франції буржуазія уклала з широкими народними верствами політичний союз, спрямований проти короля, дворянства, церкви. В Англії нове дворянство об'єдналося з буржуазією. А народ – вільне селянство, ремісники – ця основа армії Кромвеля – виграв від революції найменше. Здійснене у 20-30-х роках XVII ст. пограбування общинних земель пізніше було санкціоноване парламентом.

Згідно з Бредською декларацією, усі землі, набуті до 25 квітня 1660 р., закріплювалися за їх власниками. Здійснене в ході революції колосальне розграбування земель корони та роялістів залишило народні маси у програші – щорічна рента королівської сім'ї, яка стала своєрідною компенсацією за "прихватизовані" землі, виплачувалася за рахунок платників податків.

Незавершеність революції виявилася й у тому, що до союзу із земельною аристократією була допущена передусім фінансова аристократія, натомість промислова буржуазія залишалася дещо осторонь від цього блоку протягом тривалого часу. Лише після виборчої реформи 1832 р. можна говорити про залучення промислової буржуазії до правлячої еліти як рівноправного партнера.

Важливим наслідком революції в Англії стало зникнення класичного англійського селянства. Залишилися орендарі і наймити, з одного боку, та заможні господарі – фермери, які використовували найману працю своїх односельчан,- з другого. Соціальний прошарок селян- одноосібників практично виродився і зник.

Висновки

Англійська буржуазна революція розпочалася в країні, де розвиток капіталістичних відносин значно випереджав сусідні континентальні держави, за винятком Голландії. Її початок прискорила невиважена політика двох монархів династії Стюартів – Якова І та Карла І,

релігійний та зовнішньополітичний чинники. Далося взнаки і острівне становище Англії, яке забезпечувало відносну ізоляцію від Європи та ускладнювало можливість ворожої інтервенції тих європейських монархів, які б вирішили надати допомогу Стюартам.

В основі конфлікту між королем і парламентом лежали фінансові проблеми, хоча сам конфлікт був набагато ширшим. Необхідність усунення з політичної арени королівських фаворитів з усією гостротою поставила питання про реальну владу в державі.

Початкові поразки армії парламенту в боротьбі з королівськими військами припинилися після військової реформи, здійсненої Олівером Кромвелем.

У стані революції більшої ваги набули ті сили, які розглядали свою боротьбу проти монархії як справу Бога, а себе самих – його знаряддям. Така перебудова радикалізувала антимонархічний рух, на місце поміркованих пресвітеріан до керівництва прийшли індепенденти та левелери. Результатом стала страта короля і проголошення Республіки.

Однак розпочатий переділ власності призвів до конфлікту в самому таборі переможців. Розпався союз центру (індепендентів) та лівих (левелерів), революційну армію використали для придушення національно-визвольних рухів в Ірландії та Шотландії.

Згодом встановилася військова диктатура буржуазії та нового дворянства у формі протекторату Кромвеля.

Внутрішні та зовнішні негаразди спричинили еволюцію Протекторату, його виродження у квазі-монархічний диктаторський режим.

Смерть Кромвеля прискорила реставрацію монархії Стюардів. Повернення династії на престол було обставлене певними політичними та релігійними умовами. Мало зважаючи на досягнуті у Бредській декларації правила гри, Карл П розпочав Реставрацію – штучне відновлення застарілих державно-правових норм.

Англійська політична еліта виявилася розколотою на торі і вігів, останні зуміли в інтересах власної політичної безпеки добитися прийняття важливого Акта про краще забезпечення свободи підданих.

Цей документ став визначною віхою у подальшій боротьбі за права людини.

Покликання на престол Вільгельма Оранського супроводжувалося прийняттям не менш важливого Білля про права, котрий заклав підвалини англійської конституційної монархії. Нова громадянська війна, на порозі якої уже, здавалося, стояла країна, так і не розпочалася. Революція в Англії залишилася незавершеною. Склався союз феодального дворянства та фінансової аристократії.

Саме цей союз забезпечив вдалий старт подальшого еволюційного розвитку Англії, який триває ось уже понад три століття.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші