Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Загальна історія держави і права зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

БУРЖУАЗНІ ДЕМОКРАТІЇ (США, АНГЛІЯ, ФРАНЦІЯ) В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Період між двома світовими війнами (11 листопада 1918 р – 1 вересня 1939 р.) цікавий з огляду на те, що буржуазні демократії, сформовані у XVIII–XIX ст., зіткнулися зі своєрідним викликом у формі радянської моделі "соціалізму". Вказана обставина була обтяжена Великою депресією 1929- 1933 pp. – найбільшою економічною кризою за увесь час існування буржуазної держави і права.

Слабші буржуазні демократії', такі, як італійська, німецька, іспанська та деякі інші, деградували, скотилися до фашистських диктатур. Ця ж небезпека реально стояла перед Францією, були доморощені фашисти навіть у Великобританії та США. Проте у цих останніх країнах традиційні буржуазно-демократичні цінності були врятовані ціною втручання держави у відносини донедавна антагоністичних класів.

Тим самим розпочалося активне створення соціальної економіки і соціальної держави з її незаперечними завоюваннями: правом профспілок на страйк та на укладення колективних договорів з підприємцями, державними гарантіями мінімальної заробітної плати за годину, тривалості робочого тижня та оплачуваних відпусток, системою допомоги на випадок безробіття, інвалідності тощо.

Певний інтерес становить реорганізація Британської колоніальної імперії у нову структуру – Британську співдружність. Історичний досвід показує, що усі колоніальні імперії та мультинаціональні держави рано чи пізно розпадаються, на їхній базі виникають держави національні. Такий розпад часто супроводжується кровопролитними війнами. Зокрема, з великою кров'ю розпадалася французька колоніальна імперія, не обійшлося без кривавих жертв і при розпаді Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФРЮ).

Велика Британія ще на поч. 30-х років XX ст. продемонструвала світові, що між колишньою метрополією і її домініонами та колоніями можна зберегти тісні політичні, економічні, культурні зв'язки, а саме "розлучення" може проходити у вищій мірі цивілізовано.

Жовтнева революція 1917 р. в Росії, Велика депресія 1929-1933 pp., перші успіхи фашистських режимів в Італії та Німеччині стали, за визнанням самих лідерів буржуазних демократій, своєрідним "викликом" суспільствам, заснованим на демократичних принципах управління. Цей виклик був сприйнятий, що означало еволюцію цих суспільств, удосконалення чинних норм права, розвиток їхньої державності в традиційному для них руслі демократії.

США у міжвоєнний період. "Новий курс" президента Рузвельта. XVIII, XIX, XX, XXI поправки до американської Конституції

США вступили у першу світову війну в квітні 1917 р., їхня армія брала участь у бойових діях лише з літа 1918 р., на завершальному етапі війни. Втрати склали близько 50 тис. чол. убитими та 230 тис. пораненими.

За роки війни утричі зросла вартість американського експорту (з 2,4 млрд доларів до 7,9 млрд). США перетворилися на найбільшого у світі кредитора. На поч. 20-х років європейські держави були винні цій країні 11,1 млрд доларів. На цей час у СІНА вироблялася половина світового видобутку вугілля, 3/5 світового виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутку нафти, 85% світового виробництва автомобілів.

Президент В. Вільсон (1912-1920) неодноразово звертався до Конгресу із закликами закріпити за робітниками право на організацію та на укладання колективного договору, визнати "непорушним" право робітників на страйк. Лише тоді, на думку Вільсона, можна було розраховувати на встановлення "класового співробітництва" між робітниками і підприємцями та добитися того, щоб "праця і капітал не були антагоністами, а рівноправними партнерами". Водночас президент вважав, що ці зміни в праві повинні відбуватися виключно еволюційним шляхом, а будь-які спроби революційного тиску на уряд мають придушуватися без коливань.

Закінчення війни означало скорочення військових замовлень та структурну перебудову економіки. Це породило труднощі, на які наймані працівники реагували страйками і пікетами. Привид російської революції 1917 р. навис над Америкою. Федеральний уряд та власті штатів відповіли "полюванням на червоних": переслідувалися ліві профспілки ІРС (Індустріальні робітники світу), лідери Соціалістичної партії Америки (СПА) позбавлялися депутатських мандатів в Конгресі (Віктор Бергер) та в законодавчих органах штатів.

Значно пожвавили свою діяльність Ку-клукс-клан та Американський легіон – товариство ветеранів війни, створене у 1917 р. з ініціативи реакційного офіцерства.

Цікаво, що прийняття XVIII поправки до Конституції США (більше відомої як "сухий закон") в грудні 1917 р. проходило під прапором боротьби з більшовизмом. Аж до вступу у дію цієї поправки (після ратифікації конгресами штатів у січні 1920 р.) прихильники "сухого закону" таврували своїх опонентів як "большевиків" та "руйнівників цивілізації".

У серпні 1920 р. після ратифікації 3/4 штатів вступила у дію XIX поправка до Конституції США – про надання виборчих прав жінкам.

Прийняття цієї поправки вважається найбільшим досягненням демократичної адміністрації Вільсона, якому доводилося проводити в життя свій ліберальний курс в умовах жорсткого протистояння з республіканською більшістю Конгресу.

Перебудова промисловості на мирні рейки призвела до значного скорочення об'ємів промислового виробництва США – з червня 1920 р. по квітень 1921 р. воно зменшилося на 32%. Зросло безробіття – з 2,1 млн до 4,9 млн чол., доходи фермерів упали на 40%.

Вказані причини зумовили перемогу на президентських виборах республіканського кандидата У. Гардінга. Республіканська партія мала також тверду більшість в обох палатах Конгресу. Нова адміністрація відмовилася від принципів державного регулювання економіки та виступила проти "зосередження надзвичайних повноважень та екстраординарної концентрації влади в руках федерального уряду".

На практиці це означало закриття створених в роки світової війни федеральних агентств для здійснення урядового контролю над галузями економіки, розпродаж державного флоту за символічними цінами, відмову від федеральних асигнувань на допомогу безробітним тощо. Цими заходами вдалося вдвічі скоротити державні витрати. Для активізації економіки в листопаді 1921 р. було суттєво знижено ставки податкового обкладання на монопольні прибутки (з 65 до 50%), в оренду нафтовидобувним монополіям за безцінь передавалися обширні нафтоносні райони.

Така політика республіканців в інтересах великого капіталу стимулювала самоорганізацію робітничого класу: зростала чисельність профспілок, проходили грандіозні страйки шахтарів та залізничників. Ще в 1919 р. зорганізувалися дві комуністичні партії, які у травні 1921 р. об'єдналися під проводом Ч. Рутенберга. На поч. 20-х років припало і створення перших масових організацій кольорового населення. Найбільша з них, Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення (НАСПКН) налічувала не менше 100 тис. членів.

Президентські вибори 1924 р. дещо несподівано ознаменувалися відносним успіхом незалежного кандидата Р. Лафолетта, який зібрав 16,5 відсотків голосів виборців та переміг в одному зі штатів (Вісконсін). Це свідчило про певну кризу звичної двопартійної системи.

А переміг на цих виборах республіканець К. Кулідж, що пояснювалося початком нового економічного піднесення в США. Піднесення тривало майже 7 років. У 1929 р. рівень промислового виробництва перевищив показники передкризового 1920 р. на 32%. США випускали 48% промислової продукції капіталістичного світу, тобто на 10% більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.

Однак національний дохід розподілявся нерівномірно: на частку великої буржуазії, яка складала 1% населення, припадало 14,5% національного доходу; 513 мільйонерів отримували дохід, що рівнявся

сумарній заробітній платі 1 млн робітників. Адміністрація Куліджа двічі проводила через Конгрес закони про скорочення максимальної ставки обкладання податком осіб з високим рівнем доходів – в 1924 р. до 50%, а в 1926 р,- до 20%. В 1928 р. були скорочені до 12% податкові ставки на доходи корпорацій.

Республіканська адміністрація намагалася стимулювати економічний розвиток країни шляхом створення максимально пільгових умов для діяльності промислових "баронів". Зниження податкового пресу, розпродаж державної власності і концесій на видобуток сировини за символічними цінами повинно було, на думку творців цієї політики, стимулювати капіталовкладення. Це, у свою чергу, мало вести до росту зайнятості населення, браку робочої сили і зростання заробітної плати. Певний час модель діяла, але потім настав її крах.

Особливо гостро боротьба буржуазного "індивідуалізму" з буржуазним "колективізмом" розгорілася в 1924-1928 pp. Відставання прибутковості вкладення капіталів у сільське господарство від капіталовкладень у промисловість загрожувала кризою сільськогосподарського виробництва. В 1924 р. в Конгрес було внесено білль Макнері-Хоугена, що передбачав державні асигнування на скуп "надлишкової" сільськогосподарської продукції. Двічі, у лютому 1927 р. та в травні 1928 р., білль був схвалений обома палатами Конгресу. Але кожного разу президент Кулідж накладав на нього вето як на захід, що порушує принцип державного невтручання в економіку.

Республіканці і контрольований ними Верховний Суд США розгорнули наступ на профспілки. Було різко скорочено еміграційну квоту для іноземців (164 тис. чол. в рік від країн Європи, при тому для кожної країни не більше 2% від числа емігрантів даної національності, які проживали у США на 1890 р.).

Вибори 1928 р. знову принесли успіх республіканцям. Партія не лише провела свого кандидата Гувера з перевагою в 6 млн голосів, а й домінувала в Сенаті (56 проти 39 демократів) та нижній палаті Конгресу (відповідно 267 і 167). Успіхи американської економіки забезпечували дальше перебування при владі провідників попереднього економічного курсу. Процвітання поширювалося на найширші групи американського населення, що різко зменшило напругу класових битв. Зменшувалася кількість профспілок. Чисельність комуністичної партії США скоротилася з 60 тис. членів у 1920 р. до 9,6 тис.

Швидкий ріст економіки зумовив спекулятивну гарячку на фондових біржах країни. П'ята частина населення, зараховуючи звичайних домогосподарок, включилася у гру на біржі. Ріст курсу акцій внаслідок ажіотажу відірвався від реального. Ситуація в масштабах країни дещо нагадувала "золоті часи" пострадянських трастів типу МММ чи "Тібету".

Однак у "чорний вівторок" 24 жовтня 1929 р. почалася найбільша в історії капіталістичного світу криза. Біржовий крах, що розпочався

з різкого падіння курсу акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі, обезкровив економіку.

У 1932 р. загальний обсяг продукції американської промисловості становив лише 53,8% від рівня докризового 1929 р. Виплавка чавуну впала до рівня 1896 р. Національний дохід країни з 86,8 млрд доларів у 1929 р. скоротився в 1933 р. до 40,3 млрд, тобто більше, ніж удвічі. В 1933 р. в США налічувалося 12830 тис. повністю безробітних, тобто 24,9% від усієї чисельності робочої сили. Повну зайнятість зберігали, за даними профспілки АФП, лише 10% робітників, решта працювала неповний робочий тиждень. Розорилися 897 тис. фермерських господарств (14,3% від загальної кількості). Агонія фінансової системи, крах сотень банків позбавили їхніх вкладників усіх багаторічних накопичень.

Якщо вдатися до не зовсім коректного порівняння, США в 1929- 1933 pp. переживали щось подібне до українського колапсу економіки 90-х років. Лише у Нью-Йорку в 1931 р. було зафіксовано 2 тис. випадків голодної смерті.

Якщо українські вимушені "металісти" у 1990-х роках таємно викрадали на металобрухт каналізаційні люки, то американські (історичний факт) зробили спробу розібрати ... Бруклінський міст.

Адміністрація Гувера намагалася вийти з кризи старими методами. Так, на вирішення проблеми безробіття до кінця 1932 р. було виділено лише 30 млн доларів, тобто аж по 2 долари на кожного безробітного.

Країною прокотилася хвиля страйків. Активізувала свою діяльність донедавна хирлява компартія США. Урядові навіть довелося кидати проти демонстрантів регулярну армію (28 липня 1932 р.). В регіонах почали з'являтися місцеві партії на противагу загальнонаціональним – демократичній і республіканській. Так, у Міннесоті на виборах 1930 р. губернатором був обраний лідер фермерсько- робітничої партії Міннесоти Ф. Олсон. Над країною, здавалося, нависла загроза сепаратизму.

На президентських виборах 1932 р. балотувалися, поруч з традиційними республіканцями і демократами, ще й лідер Соціалістичної партії Н. Томас (882 тис. голосів) та комуніст У. Фостер (103 тис.). А переміг на виборах демократ Ф. Рузвельт (22 810 тис.), його партія завоювала абсолютну більшість місць в обох палатах Конгресу.

У листопаді 1933 р. США останніми серед великих держав визнали СРСР. Це було ще однією ознакою того, що в Білому Домі з'явилася адміністрація прагматиків, готова відмовитися від звичних догм зовнішньої і внутрішньої політики.

Перемога демократів у листопаді 1932 р. забезпечила прийняття в січні 1933 р. XX поправки до Конституції – т. зв. lame-duck атап- dement, тобто поправки про невдах.

Якщо раніше новообраний президент приступав до виконання

своїх обов'язків у березні наступного року, а конгресмен – аж у грудні (тобто через 13 місяців), то тепер термін суттєво скоротився – новообраний Конгрес розпочинав свою діяльність 3 січня, а президент – з 20-го. Необхідність якнайшвидшої ратифікації XX поправки конгресами штатів стала очевидною уже в 1933 р., коли збанкрутіла адміністрація Гувера продовжувала керувати країною аж до 4 березня, а новому складу Конгресу довелося чекати до грудня. І це за умов найглибшої кризи!

32-й президент США розпочав своє сходження на посаду 4 березня 1933 р. з сентенції: "Єдине, перед чим ми повинні відчувати страх, – це сам страх". Президент оголосив про свій намір просити у надзвичайної сесії Конгресу повноважень, що їх можна порівняти з тими, "якими я був би наділений у випадку справжнього вторгнення зовнішнього ворога у нашу країну".

Політика президента Рузвельта дістала назву "нового курсу" або (дослівно) "нової здачі карт". За короткий час було схвалено близько 70 законів.

Для початку було реформовано банківську систему – розділено депозитні та інвестиційні функції банків, загалом вводилося страхування банківських депозитів. Тим самим зводився бар'єр на шляху чисто спекулятивних банківських операцій. Золотий вміст долара був скорочений на 14%, до 35 доларів за унцію. Девальвація долара прискорила торговельний оборот (населення, налякане девальвацією, витягнуло свої заощадження з панчох і кинулося їх вкладати у ліквідні товари), сприяла здешевленню кредитів під тиском держави (з 4, 25 до 2,9% річних).

16 червня 1933 р. Законом про відбудову промисловості впроваджувалися т. зв. кодекси чесної конкуренції, за дотриманням яких мала стежити Федеральна торгова комісія.

На дворічний випробувальний термін кодифіковані галузі виводилися з-під дії антитрестівського законодавства. Кодекси чесної конкуренції визначали обсяг виробництва, рівень заробітної плати, тривалість робочого дня, розподіл ринків між фірмами, мінімальну ціну готової продукції. По суті, уряд примусив монополії об'єднатися в картелі. За короткий час було укладено 557 основних та 189 додаткових кодексів у галузях, які охоплювали 95% усіх промислових робітників. На хвилі кодифікацій виникло близько 500 підприємницьких асоціацій. Правила гри для них санкціонував уряд.

Відмова приєднуватися до такої угоди тягнула за собою застосування антимонопольного законодавства.

Задум полягав ось у чому: Велика депресія поставила тисячі капіталістів на межу банкрутства. Намагаючись врятувати свій бізнес, наляканий власник викидав на ринок продукцію за демпінговими (нижчими від собівартості) цінами. Отримавши швидкі гроші, він міг

на якийсь час полегшено зітхнути. Але його колеги по цеху опинялися ще перед більшими труднощами: споживач, який купив потрібний йому товар за "смішними" цінами, надалі не поспішав брати його навіть за цінами собівартості. Закон про відбудову промисловості 16 червня 1933 р. поклав край цій згубній практиці, примусив капіталістів відчути, що всі вони ніби перебувають в одному човні.

12 травня 1933 р. був підписаний білль про допомогу фермерам, т. зв. ААА. Міністр сільського господарства отримував дві категорії повноважень. По-перше, за рахунок федерального бюджету він міг надавати преміальні виплати фермерам, які добровільно погоджувалися скорочувати обсяг виробництва своєї продукції. По-друге, міністр міг укладати ринкові або збутові угоди з підприємцями, зайнятими у переробці сільськогосподарської продукції, з метою регулювання бажаного рівня цін на неї. Федеральні земельні банки скоротили процент з іпотечної заборгованості та продовжили термін сплати боргу.

Закон від 01.03.1936 р. про збереження родючості ґрунтів та про квоти внутрішнього ринку продовжив курс на підтримання високих цін у сільському господарстві шляхом державного дотування скорочення виробництва тих культур, які нібито "виснажують грунт" (зокрема, було переорано 10,5 млн акрів бавовни).

Яку мету ставив уряд у даному випадку? В роки економічного піднесення фермери набрали кредитів на розвиток виробництва. Депресія означала скорочення попиту на продовольчі товари, а відтак розорення не лише бідних, але й середньоспроможних фермерів. Втративши свої ферми, селяни намагалися знайти роботу в місті, чим створювали додатковий тиск на біржі праці. Уряд почав скуповувати фермерську продукцію, аби ... знищити її (у океан викидалися мільйони туш свиней, мішків кави чи цукру). Цим штучно утримувався рівень цін на сільгосппродукцію, а відтак блокувалися розорення фермерських господарств і поява їхніх членів на перенасиченому ринку праці.

Адміністрація Рузвельта 12 травня 1933 р. схвалила закон про асигнування 500 млн доларів для надання допомоги безробітним. Загалом же на допомогу цій категорії населення Федеральна адміністрація з надання надзвичайної допомоги (ФЕРА) витратила понад 4 млрд доларів. Так, безробітну молодь з квітня 1933 р. почали добровільно вивозити на 6 місяців у лісові табори, де вона отримувала повне забезпечення з виплатою 30 доларів щомісячно, 25 з яких потрібно було переслати своїй сім'ї. Через табори пройшли 2 млн чол., у віці до 25 років.

Левова частка допомоги – 3300 млн доларів спрямовувалася на організацію суспільних робіт. На об'єктах Адміністрації громадських робіт у січні 1934 р. трудилися 4,3 млн чол., а загалом через суспільні роботи перейшли 8,5 млн американців. З 1935 р. на вказані потреби витрачено ще 10,8 млрд доларів.

Була створена система соціального страхування. Серпневим законом 1935 р. передбачався соціальний захист (страхування) двох типів – по старості і на випадок безробіття. Фонди створювалися за рахунок податку як на підприємців, так і на робітників (1 відсоток від фонду зарплати з доведенням до 3 відсотків у 1949 р.).

Реформи "нового курсу" заклали фундамент сучасного державного регулювання умов праці та взаємовідносин організованих робітників з підприємцями. 27 липня 1933 р. т. зв. "президентська угода по відновленню зайнятості" вводила 35-годинну тривалість робочого тижня, погодинний мінімум заробітної плати в 30 центів, а в понаднормові години – в 40 центів.

Ці завоювання збереглися і після того, як Верховний Суд США в 1935-1936 pp. почав гарячково відміняти законодавство "нового курсу" під приводом його антиконституційності (так, уже 27 травня 1935 р. Верховний Суд визнав антиконституційним Закон про відбудову промисловості).

У статуті про трудові відносини (Закон Вагнера), підписаному Рузвельтом 5 липня 1935 р., держава офіційно підтвердила права профспілок, включаючи право на страйк. Оголошувалася державна підтримка колективних переговорів та укладення колективних договорів, заборонялася дискримінація членів профспілок та створення альтернативних робітничих організацій, де домінували би підприємці.

У червні 1938 р. Рузвельт підписав Закон про справедливі умови праці. Встановлювався мінімум оплати праці – 25 центів на годину з доведенням до 40 центів у 1945 р. Тривалість робочого тижня не обмежувалася, але вводилася півторакратна оплата понад норму спершу 44, далі – 42, а з жовтня 1940 р- 40 годин на тиждень.

"Новий курс" президента Рузвельта дозволив активізувати економіку, знизити напруження в американському суспільстві. Однак практично відразу президент зіткнувся з опозиційними силами. Опонентами Рузвельта виступили створена в 1934 р. з ініціативи Дюпона та "Дженерал моторз" Американська ліга свободи, расистська Рада підприємців південних штатів та впливові фракції республіканської та власної демократичної партій. При перших ознаках відродження економіки опозиціонери поставили вимогу скасування надзвичайних законів.

Окремі капіталісти відверто бойкотували федеральні закони. Так, Генрі Форд для боротьби з легально дозволеними профспілками створив приватні поліцейські сили чисельністю до 3,5 тис. чол. Усіх "підозрілих" з підприємств Форда виганяли без зайвих розмов.

Гостра боротьба в Конгресі розгорнулася в 1937 р. з питань подальшого стимулювання умов праці, білля Блека-Коннері про справедливі умови праці, законодавства проти судів Лінча тощо.

Вибори 1936 р. зберегли за Рузвельтом пост президента США, але дозволили республіканцям збільшити своє представництво в обох

палатах Конгресу. Комісія із розслідування антиамериканської діяльності, створена в кінці 30-х років для боротьби проти фашистських настроїв і тенденцій у внутрішньому житті США і очолена демократом М. Дайсом, несподівано стала рупором антирузвельтівських сил.

14 жовтня 1938 р. член комісії Томас пов'язав "новий курс" президента Рузвельта з програмою комуністичної партії. Близьких до Рузвельта політиків звинувачували в "прихованому комунізмі".

Після перемоги на виборах 1936 р. (27,8 млн голосів) Рузвельт, здавалось би, отримав новий імпульс для розвитку своєї політики державного регулювання економіки, однак майже не скористався наданою можливістю. Поразка рузвельтівського оточення на проміжних виборах 1938 р. збіглась з початком нової, щоправда, набагато менш дошкульної кризи в економіці. Тож не дивно, що в наступному щорічному (січень 1939 р.) посланні президента Конгресу не висувалося жодних реформ. У березні 1939 р. Рузвельт підтвердив, що жодних планів подальших реформ у нього немає. Президент не мав більше наміру дратувати своїх могутніх супротивників в умовах економічного спаду, що розпочався саме під час його президентства.

Підводячи підсумки "нового курсу", зазначимо, що, безумовно, дії президента дещо зменшили напругу в американському суспільстві, викликану Великою депресією 1929-1933 pp. Але навіть в 1939 р. без врахування 2,5 млн чол., зайнятих на суспільних роботах, 58,5% працюючих чоловіків та 78,3% працюючих жінок отримували заробітну плату, меншу за 1000 доларів на рік.

Якщо врахувати, що офіційний прожитковий мінімум для сім'ї з чотирьох чоловік становив, приблизно, 2,5 тис. доларів, то стає зрозумілим, що таке суспільство ще було важко назвати ситим і благополучним.

Побічним свідченням кризового стану можна вважати широку популярність фашистських ідей та політиків фашистського типу (губернатор Луїзіани Х'ю Лонг), наявність десятків фашистських партій і груп (Американський легіон, Друзі нової Німеччини, Срібні сорочки, Вартові республіки, Американська націонал-соціалістська партія, Мобілізовані християни та ін.).

Надзвичайні заходи в сільському господарстві (одних свиней було знищено 6,5 млн голів) для підтримки рівня цін не порятували 716 тис. ферм (10,5% від загальної кількості), що розорилися в 1935-1940 pp. Заборгованість фермерства в 1940 р. досягала 10 млрд доларів.

Дещо поліпшилося становище темношкірого міського населення, в основному завдяки отриманню допомоги по безробіттю. В той же час сільські негри і кольорові, особливо в південних штатах, продовжували залишатися абсолютно безправними. Річний дохід сім'ї сільських наймитів у штаті Міссісіпі не перевищував 26 (!) доларів.

Слід зауважити, що невирішеність багатьох проблем визнавав і сам президент Ф. Д. Рузвельт.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші