Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Забезпечення інформаційної безпеки держави
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Блок 20. Комісії правди у контексті військово-цивільного співробітництва

За два минулих десятиліття комісії правди в постконфліктному суспільстві стають все більш популярними. Вимога правди і говоріння правди після конфлікту придбали особливу значущість і актуальність, тому міжнародне співтовариство прагне активізувати діяльність цієї комісії. З 1974 року були засновані принаймні 25 таких комісій по всьому світу. Сприйняття комісій правди в даний час базується на прикладі численних латиноамериканських комісій, що існували в 1980-і роки. Тим не менш, параметри комісій правди дещо змінилися, особливо в контексті постконфліктного суспільства та міжнародного втручання.

Назва комісії вже актуалізує її завдання – пошук правди. Тим не менш, правда – дуже складне поняття, яке потрібно розглядати з обережністю. Правду складно розкрити, але вона частково створюється і перебуває під впливом численних процесів і суб'єктів. Не всі комісії правди визнають складність концепту правда. Комісія по відновленню правди й примиренню TRC була єдиною, яка визнала цю проблему і визначила в загальних рисах чотири різних види правди, які можуть існувати: фактична, особиста, соціальна і цілюща. На жаль, численні комісії навіть не визнали проблематичну природу концепту, але припустили, що може бути встановлена тільки одна правда, і встановлена так, щоб за нею могло відбутися примирення. Концепт "примирення", як і "правда", є ключовим для комісій правди.

Комісії правди встановлюються для розслідування порушення прав людини, вчинених у певний період часу, зазвичай під час конфлікту і масових заворушень. Досліджені порушення прав людини можуть бути змінені за діапазоном від нападу до масових вбивств. Вони досліджують порушення, зазвичай вчинені збройними силами, урядом або іншими державними установами. Комісії правди – несудові органи, що не мають влади судів і не можуть карати. Вони дають рекомендації, здійснення або нездійснення яких повністю залежить від політичного бажання. Комісії правди дозволяють жертвам та їх родичам розкривати порушення прав людини; деякі комісії також дозволяють злочинцям робити свій звіт про події. Вони засновуються і наділяються владою місцевими органами влади або міжнародними організаціями, в деяких випадках – обома сторонами. Вони існують лише протягом певного строку, але можуть мати безліч різних процедур та організаційних заходів. Центр їх уваги зосереджується не стільки на людині, скільки на дослідженні моделі порушення прав людини.

Комісія правди не може визначити провину людини і не може покарати або санкціонувати покарання злочинців, які порушили права людини. Вона може дати рекомендації щодо реформування державних установ, запропонувати компенсації для жертв, чого не може зробити суд. Комісія – транспортний засіб для повідомлення правди і для встановлення і озвучення історій жертв.

Цілі комісій правди полягають у створенні історичних звітів про порушення прав людини, наданні жертвам можливості бути почутими.

У Південній Африці мандат і ресурси Комісії по відновленню правди й примиренню були досить широкими. Коли звіт було сформовано, надійшло 21 297 заяв жертв, понад 8 000 злочинців просили амністії, а сам звіт складався з п'яти томів, які охопив порушення більш ніж за 34 роки

После интервенции: [монография]. – ПРООН, 2009. – 484с.

Поняття публічна дипломатія {public diplomacy) тісно пов'язане з розробленою відомим американським політологом Дж. Найємом-молодшим концепції "м'якої сили" (soft power, в інших перекладах – "м'яка могутність") – здатності домагатися бажаного на основі добровільної участі союзників, а не за допомогою примусу або подачок. Дж. Найєм-молодший зазначає, що "м'яка сила" проявляється у спонуканні осіб до прийняття певних установок, на відміну від "жорсткої сили", "м'яка" здатна досягати тієї ж мети, будучи при цьому набагато дешевше в застосуванні.

Спочатку поняття публічна дипломатія розглядалося як противага поняттю пропаганда, оскільки остання сприймалася як щось нечесне, то публічна дипломатія декларувала принцип правдивості. "Правда – найкраща пропаганда, а брехня – найгірша. Щоб бути переконливими, ми повинні викликати довіру; щоб викликати довіру, ми повинні бути чесними" (Е. Мірроу, колишній директор Інформагентства США).

У міжнародних відносинах поняття публічна дипломатія застосовується для позначення аспектів міжнародної дипломатії, що не відносяться до взаємодії між державними структурами. Загальноприйнятого визначення публічного дипломатії поки не існує. Однак сьогодні найчастіше у світовій політиці під цим поняттям прийнято розуміти культурні, освітні та інформаційні програми, обміни делегаціями, а також теле- і радіопередачі, що спонсуються державними структурами їх мета – забезпечення державних національних інтересів, посилення цілеспрямованого впливу на закордонну аудиторію, встановлення більш глибокого розуміння між народами шляхом розповсюдження інформації.

Публічна дипломатія – встановлення стійкої взаємодії і взаєморозуміння з усіма учасниками врегулювання кризових ситуацій.

Основи публічної дипломатії були сформульовані після терактів 11 вересня 2001 р. Крістофером Россом, колишнім послом США в Сирії та Алжирі, старшим радником Держдепартаменту з питань громадської дипломатії, який виділив сім принципів громадської дипломатії.

  • 1. Забезпечення розуміння іноземною аудиторією політики в тому вигляді, яка вона є, а не як про неї говорять чи думають інші.
  • 2. Необхідність роз'яснювати політику, показуючи її раціональність і обґрунтовуючи її фундаментальними цінностями. До основних цінностей віднесено питання безпеки, мирного розв'язання конфліктів, а також формування спільних цінностей.
  • 3. Необхідність актуалізації таких принципів звернення до міжнародної громадськості як послідовність, правдивість, переконливість.
  • 4. Уміння адаптувати звернення до конкретних цільових аудиторій, для чого їх цільові сегменти постійно вивчаються.
  • 5. Робота не тільки з вузькими цільовими сегментами, а й через друковані та електронні ЗМІ – з широкими масами.
  • 6. Взаємодія з різними партнерами для охоплення нових представників цільової аудиторії. Таке партнерство відкриває доступ до більш широких верств населення і привносить свіжі ідеї і додаткові ресурси. Але головне – воно дозволяє створити відчуття незалежності і правдивості офіційних повідомлень. В інших випадках ці повідомлення були б сприйняті як пропаганда і проігноровані. Програми публічної дипломатії передбачають активне залучення до співпраці жителів тих країн, на які націлені ці програми.
  • 7. Активне міжнародне спілкування та програми обміну.

Робота зі ЗМІ розглядається як важлива складова публічної дипломатії.

Таблиця 3. Медіарівень оцінки піблучной дипломатії та військово- цивільного співробітництва у зоні конфлікту

ПЛАНУВАННЯ ТА ОЦІНКА ДІЙ СПІВРОБІТНИКІВ СИЛОВИХ ВІДОМСТВ У ЗОНІ КОНФЛІКТУ (медіарівень)

  • 1. Місія співробітників силових відомств у сьогоденні та перспективі.
  • 2. Ситуація: плановані стратегічні та оперативні дії в медіасередовищі й критичні фактори, які можуть вплинути на виконання місії:
    • а) інформаційна середа: загальні характеристики, її вплив на виконання операції;
    • б) аудиторії: що являють собою внутрішні і зовнішні аудиторії? які їх потреби в інформації? звідки вони черпають інформацію: телебачення, радіо, газети або за принципом "із вуст у вуста"? ці медіа – державні або незалежні? має аудиторія телефони, мобільний зв'язок, Інтернет?
    • в) медіаприсутність: як функціонують представники ЗМІ? що більш за все формує медіосередовище – радіо, телебачення або інші канали? яка їх політична спрямованість? підтримують державну владу або виступають проти неї? сприйнятливі журналісти до інформаційної продукції, підготовленої представниками державних органів, наприклад, прес-релізів? чи зацікавлені представники ЗМІ в інтерв'ю в прямому ефірі з представниками та комунікаторами уряду?
    • г) . медіа-можливості: оцінки ЗМІ, можливостей збору інформації і комунікаційних технологій, зокрема, виявлення рівня візуалізації інформації, супутникових комунікаційних можливостей. Аналіз також включає оцінку логістичної підтримки, транспортних засобів та комунікаційної інфраструктури приймаючої країни;
    • д) можливості противника: оцінити противників, інформаційні стратегії, тактики та комунікаційні технології, що використовуються ворожою стороною. Зокрема, визначити рівень візуального збору інформації, методи і засоби поширення інформації, а також цілі комунікації;

є) медіаконтент: оцінки глобального мультимедійного представлення інформації, плани і нові тенденції; аналіз та ранжування потенційних стратегічних і оперативних питань, з якими стикається команда в новинах ЗМІ. Цей аналіз медіаконтенту дасть оцінку масштабу і характеру медійного покриття;

  • ж) громадська думка: які думки/переконання місцевого населення; міжнародного співтовариства; національних груп населення?
  • з) інформаційний канал: оцінка часу трансляції інформації, комунікаційних каналів: виявлення коштів, наявних у вашої команди для отримання, передачі і поширення голосових, текстових даних, графіків і візуальних цифрових зображень. Наявність обладнання на території конфлікту, аудіо- та відеоканалів, приватних пристроїв зв'язку (мобільні телефони, факсимільні апарати, комп'ютери, портативні радіоприймачі і телевізори, фото- і відеокамери), а також характер та обсяг інформації, що проходить через ці канали;

і) потреби в інформації: оцінка інформаційних потреб виявленої раніше ключової аудиторії; її новинних та інформаційних очікувань; типів інформації, що отримують різні цільові аудиторії;

  • к) фільтри: які основні впливові фактори? у чому полягає ключовий вплив? які мотиви й уподобання аудиторії та представників ЗМІ?
  • л) персонал та наявні ресурси: з ким із представників інших силових відомств можлива співпраця? можливо залучати перекладачів? адміністративний персонал?
  • м) дії керівництва: які вказівки були отримані від вищестоящих керівників? Які офіційні позиції не розроблені на тактичному рівні? У чому полягає офіційна стратегічна позиція?
  • 3. Аналіз сильних, слабких сторін, можливостей, загроз (SWOT-аналіз) як дружніх, так і ворожих сил:

сильні сторони: можливості, що дозволяють добре виконувати поставлені завдання;

слабкі сторони: позиції, які гальмують виконання завдань; обмеження, недостатність ресурсів або можливостей;

можливості: тенденції, сили, події, ідеї;

загрози: зовнішні події або сили, вплив які необхідно усунути або пом'якшити.

  • 4. Аналіз можливих напрямків дій:
    • а) аналіз кожного напряму дій на основі цілей, поставлених вищим керівництвом;
    • б) аналіз проблем або недоліків: як мінімум, необхідно оцінити: медіасупровід і підтримку, новини та інформаційне забезпечення, а також ресурси, необхідні для навчання персоналу та здійснення підтримки;
    • в) оцінка кожної планованої дії з точки зору її переваг і недоліків; визначення рівня команд, обсягу операції і терміновості.
  • 5. Порівняння запропонованих напрямів дій:
    • а) скласти список всіх дій на певних стадіях;
    • б) визначити методи можливого подолання недоліків або передбачувані модифікації, що є необхідними для кожної ситуації.
  • 6. Висновки:
    • а) вказати, чи є можливим здійснення запланованої місії;
    • б) вказати найбільш бажані курси і необхідні для їх здійснення кошти;
    • в) надати список основних недоліків майбутніх дій, на які командир повинен звернути увагу; запропонувати рекомендації щодо усунення цих недоліків або зменшення їх впливу.

За матеріалами: АСО/АСТ- Public Affairs довідник. – 2014 – С. 23-24

Провідною технологією, на якій грунтуються військово-цивільні відносини та публічна дипломатія, вважаються стратегічні комунікації.

Стратегічні комунікації – забезпечення взаємодії та вибудовування довгострокових формальних і неформальних зв'язків між різними структурами, інститутами, людьми:

  • • державою і громадянським суспільством;
  • • органами влади та інститутита сектору безпеки;
  • • силовими відомствами і громадянським суспільством;
  • • силовими відомствами і ЗМІ;
  • • співробітниками сектору безпеки та представники громадянського суспільства.

Ідею стратегічних комунікацій було визначено у стратегічній концепції оборони та безпеки членів Північноатлантичного договору, сформульованої в декларації Лісабонського саміту і зафіксованої в прес-релізі PR/CP 0155 ¢2010), де вказується на еволюцію НАТО у бік "підвищення рівня ефективності в умовах світу, що змінюється, проти нових загроз із новими можливостями та новими партнерами".

Було створено постійно діючий багатонаціональний форум для спеціалістів у сфері стратегічних комунікацій, інформаційних операцій та інших пов'язаних із ними можливостями, який отримав назву "The Multinational Information Operations Experiment" (MNIOE). До складу робочої групи увійшли представники таких країн, як Австралія, Австрія, Великобританія, Канада, Німеччина, Нова Зеландія, Португалія, США, Фінляндія, Франція, Швеція.

Серед основних стратегічних цілей інформаційного піар- супроводження військово-політичних операцій країн-членів НАТО визначено наступні: формування позитивного іміджу збройних сил НАТО серед національної та світової спільноти, нейтралізація інформаційно- психологічними засобами діяльності країн, що займають негативну позицію по відношенню до НАТО у зонах воєнних конфліктів.

Таблиця 4. Співвідношення типів стратегічної комунікакції

Співвідношення типів стратегічної комунікації

Категорії

Інформаційно- психологічні операції

Військово- цивільні відносини

Публічна дипломатія

Зв'язки із громадськістю

Наявність спеціалізованих органів керування

Здійснюються під керівництвом органів керівництва військовими операціями

Відділи психологічних операцій, підрозділи СІМІС

Органи з питань керування публічною дипломатією

Відділи по зв'язках із громадськістю

Цілі діяльності

Досягнення інформаційних переваг над противником в інтересах реалізації політики держави

Загальна спрямованість діяльності

Формування сприятливого інформаційного середовища задля реалізації цілей держави

Вплив на свідомість і діяльність цільових аудиторій

Формування суспільної думки у підтримку політики та військових операцій держави

Інформування населення про цілі діяльності та розв'язуваних завдань

Цільові аудиторії

Суспільство в цілому (керівні органи, цивільне населення, військовослужбовці, суспільні установи) власних, дружніх та ворожих країн

Інформаційні джерела, органи управління різних рівнів, населення і силові структури противника

Керівництво країни, партнерських держав, міжнародних та неурядових організацій

Місцеві органи влади, населення залучених в конфлікти країн, їх засоби масової інформації

Повноваження щодо роботи з інформацією

Добування, обробка та розповсюдження поточної інформації

Обробка та розповсюдження спеціальної інформації

Розповсюдження запропонованої інформації

Розповсюдження запропонованої інформації

Категорії інформаційних матеріалів

Повідомлення, що заслуговують на довіру

Відібрана та оброблена належним чином інформація

Уся дозволена інформація

Уся дозволена інформація

Результати діяльності

Досягнення свободи дій в інформаційному просторі, забезпечення захисту своєї інформації й нівелювання інформаційних структур противника

Ухвалення бажаних рішень і досягнення необхідної поведінки цільових аудиторій

Встановлення стійкої взаємодії та взаєморозуміння з усіма учасниками врегулювання кризових ситуацій

Підвищення довіри до держави

До цілей оперативно-тактичного рівня відносяться такі: дискредитація опозиційних політичних груп, деморалізація особистого складу збройних сил противника, протидія розповсюдженню чуток та дезінформації тощо.

У концепції Європейського Союзу (Concept for EU PSYOPS in EU-led Military Operations) під інформаційними операціями розуміються "заходи, спрямовані на прийняття рішень у підтримку політичних та воєнних цілей". Базовий документ НАТО JP 3-13 визначає інформаційні операції як "скоординовані дії, що здійснюються з метою впливу на інформацію та інформаційні системи противника, захищаючи при цьому власні інформацію та інформаційні системи". Ключовий концепт, на якому має будуватися стратегічна комунікація, – довіра, що зумовлена оперативним доведенням "правдивої та точної інформації" до дружніх або вороже налаштованих цільових аудиторій з метою дозволити їм "правильно розуміти і оцінювати задуми і дії Альянсу".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші