Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Забезпечення інформаційної безпеки держави
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Блок 3. Ідеї Цезара Ломброзо щодо зовнішніх проявів кримінальних схильностей людини

Ц. Ломброзо – знаменитий психіатр і криміналіст. Народився у 1836 році у Венеції. Рух наукової думки, викликаний їм та його учнями, особливо Гарофало й Феррі, зумовив необхідність перегляду підстав науки карного права, так само як і тих інститутів, за посередництвом яких відправляється сучасне карне правосуддя. В основі ідей Ломброзо (Цезар Lombroso) лежать матеріалістичні погляди, що склали підгрунтя праць френологів і отримали особливе поширення у 60-х роках. До вивчення осіб злочинців Ломброзо одним із перших застосував антропометричний метод. Задавшись метою висунути на перший план вивчення особи злочинця, а не злочину, на якому, на думку Ломброзо, винятково зосереджувався так званий класичний напрям науки карного права. Ломброзо досліджував різні фізичні й психічні явища у великої кількості осіб "злочинного населення" й цим шляхом з'ясовував природу "злочинної людини", як специфічного різновиду. Дослідження патологічної анатомії, фізіології та психології злочинців дали йому низку ознак, що відрізняють, на думку вченого, "природженого" злочинця від нормальної людини. Керуючись цими ознаками, Ломброзо визнав можливим не тільки встановити тип "злочинної людини" взагалі, але навіть відзначити риси, що є властивими окремим категоріям злочинців. Череп, мозок, ніс, вуха, колір волосся, татуювання, почерк, чутливість шкіри, психічні властивості злочинців піддалися спостереженню й виміру Ломброзо та його учнів.

Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: slovonline.ru/slovar_broge/ron/b-12/id-243J/lombrozo_tsezar_Lombroso_.html

Блок 4. Цезар Ломброзо про зовнішні аномалії "злочинної людини"

Кістяк. Мало (Carateni dei delinquenti, 1889), що має в карній антропології значення Jussien, вивчив всі різновиди "злочинної людини" і знайшов, що аномалії, названі їм атиповими (наприклад, кривий ніс, зоб тощо), зустрічаються у злочинців проти тілесної недоторканності рідше, ніж у нормальних людей; зворотне є притаманним злодіям та шахраям. Тільки тип шахрая наближається до середньої фізіологічної норми, залишаючись, однак, нижче її.

Патологічні аномалії (парези тощо), що залежать майже завжди від пияцтва або тюремного життя, зустрічаються частіше всього в убивць, а у злочинців проти тілесної недоторканності їх менше.

Збільшений обсяг і більший розмір голови він знайшов у шахраїв і простих злодіїв, у яких також спостерігалася збільшена поперечна кривизна голови; найменший вертикальний діаметр черепа (4,3) був знайдений в убивць-рецидивістів, а в убивць- нерецидивістів цей діаметр рівнявся 1,6. Ferri знайшов в убивць більшу довжину обличчя, ніж у злочинців проти тілесної недоторканності й у шахраїв. Він знайшов серед злочинців 86% вузьколобих і 41% низькочолих. Ті ж розміри чола у нормальних людей становлять відповідно 51,9 і 15%.

Що стосується страждань нервової системи, то вони часто зустрічаються в убивць (45%) і ще частіше у паліїв (85%), рідше у злодіїв (36%) і бурлак (38%), ще рідше у збоченців (33%) і в розбійників (23%), у злодіїв (зі зломом) (24%), у злочинців проти тілесної недоторканності й у шахраїв.

Щодо особливості рук Магго знайшов, шо взагалі товсті й короткі руки зустрічаються часто в убивць, тоді як в інших злочинців переважають подовжені кисті рук, причому довжина пальців дорівнює довжині долоні, а іноді й більше.

Особливості щодо чутливості зауважуються в різних групах злочинців, і навіть в окремих осіб однієї й тієї ж групи. Магго знайшов, що зниження загальної чутливості щонайчастіше зустрічається у збоченців, потім в убивць, розбійників і шахраїв.

У шахраїв характерні: масивна щелепа, далеко розставлені вилиці, дуже велика вага тіла, літні батьки, задовільний, іноді гарний розумовий розвиток.

Злодії зі зломом схожі на розбійників за своїми фізичними і психічними особливостями. Серед них багато вдавано божевільних. У злодіїв інших категорій бувають чорне волосся й рідка борода; розумовий розвиток вищий, ніж в інших злочинців, за винятком шахраїв; серед них багато хронічних алкоголіків, тим часом як алкоголізм у їхніх батьків зустрічається рідко.

У бурлак Магго знайшов багато психічних аномалій: розумовий розвиток, що призупинився, падучу й інші хвороби, що пояснюють їхні дивні похилості.

Злочинниці сильніше піддаються впливу соціальних умов, ніж злочинці; водночас великий вплив на них мають старість, божевілля й алкоголізм батьків.

Ломброзо Ц Преступление, новейшие успехи науки о преступнике.

Анархисты / Ц. Ломброзо. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 320 с. – С. 162-165 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : lawlibrary.ru>izdanie2091186.html

Майже до XX століття поняття імідж не існувало, воно не було структурованим, але окремі складові іміджу були відомі завжди, наприклад, опис зовнішніх характеристик та їхня відповідність внутрішньому світу людини. При цьому малися на увазі не тільки позитивні характеристики, але й відповідність зовнішніх негативних рис, що складають перше негативне враження.

Проблема іміджу в західних країнах (насамперед, у США) набувала актуальності з 1950-х років. У 60-х роках XX сторіччя в Америці і Європі збільшується кількість публікацій результатів історичних, соціологічних, філософських і психологічних досліджень іміджу. Саме цей час відзначено "інформаційним вибухом", викликаним швидким удосконалюванням сучасних технологій. Першими активно використовувати поняття імідж почали економісти. Так, у ділову комунікацію це поняття було введено американським економістом К. Боулдінгом ("Імідж", 1956), який обгрунтував його корисність для ділового успіху. К. Боулдінг виокремив кілька аспектів іміджу: 1) імідж – поведінковий стереотип, що впливає на вчинки окремої особистості, групи осіб або нації; 2) поняття імідж протилежно поняттю знання: "знання ґрунтується на істині, імідж – на вірі"; 3) політичні іміджі – це іміджі ролей; в політичному та соціальному житті кожна людина бере на себе визначену роль й будує свою поведінку відповідно до іміджу цієї ролі; 4) все суспільство пронизано іміджами політичних ролей: державна адміністрація, банки, церкви, школи, університети, профспілки, клуби – всі ці заклади складаються з політичних іміджі (президентів, віце-президентів, менеджерів, членів комітетів, секретарів, проповідників, вчителів). У суспільстві весь час триває перерозподіл політичних іміджів; 5) окрім індивідуальних іміджів існує складний національний імідж – уявлення, що складається про одну націю в суспільній думці іншої нації; або ж уявлення нації про себе. Національний імідж відіграє значну роль у міжнародних відношеннях; 6) іміджі ґрунтуються не на дійсних фактах, а на престижі, думках, ілюзіях, котрі люди створюють про себе, на міфологічних уявленнях про минуле та уявне майбутнє.

У СРСР імідж розглядався як категорія негативна, маніпулятивний прийом буржуазної політики й ЗМІ, використовуваний з метою ідеологічної обробки масової свідомості людей. Проте, незважаючи на відсутність цього поняття, в СРСР велися іміджеві розробки в галузі психології пропаганди, масових комунікацій, соціального пізнання. З моменту виникнення СРСР перед політгехнологами було поставлено два завдання – формування образу нової влади та ідентифікація країни. З цією метою створювалася нова ієрархія еліт, наприклад, дворянство було замінено робочим класом. Крім того, розроблявся образ країни для зовнішньої аудиторії. Так, журнал "Радянський експорт" друкував кращі роботи дизайнерів та художників, що надавали західним читачам в звичному для них форматі уявлення про радянські товари.

Імідж в історії і культурі сектору безпеки

Кожній нації у різні часи властиві свої іміджі героїв-воїнів, що мають специфічні зовнішні риси, духовні характеристики й місію в суспільстві.

Так, воїн є одним з основних героїв Японії. Уперше цей персонаж зустрічається в Кодзики – найдавнішій японській книзі, укладеної у 712 році, і покликаної стати офіційною історією двору Яма-το. Вона охоплює найдавніший період, що зберігся в пам'яті народу. Згідно з Кодзики, першим імператором країни був Дзимму, "Божественний Воїн", що жив у VII столітті до нашої ери. У пізнішій японській культурі з'явилися образи самурая й роніна.

Ронін (люди на-хвиля) – один із перших прикладів воїна-бунтаря, що безцільно блукає, немов морська хвиля. Він представлявся примарою, що переслідує у снах офіційних чиновників. Існувала безліч типів ронінів, за оцінками деяких дослідників – близько 400 тисяч, але всіх їх можна поділити на три групи: 1) багаті васали, що добровільно залишили свої пости; 2) "звільнені" за який-небудь "дрібний учинок" своїми хазяїнами. Роніни, що належали до цієї групи, звичайно, намагалися спокутувати й надолужити свою провину, щоб їм дозволили повернутися на колишні посади; 3) роніни, що були вигнані із клану за провини або жадібність. Такі роніни не афішували імена своїх колишніх хазяїв. Роніни не мали стабільних доходів, тому багато хто з них навчав воєнним мистецтвам за плату тих, хто міг собі це дозволити. Часто вони приймалися на службу як охоронці (йодзимбо) багатих торговців або приєднувалися до банд розбійників.

Світогляд самураїв мав втілення у специфічному кодексі честі – бусідо, що визначав норми поводження в суспільстві "ідеального" воїна.

Споконвічно бусідо трактувався як "шлях коня й лука", потім – "шлях самурая, воїна" ("бусі" – воїн, самурай; "до" – шлях, навчання, спосіб, засіб). Крім того, слово "до" ("борг", "мораль") має широке трактування в класичній філософській традиції Китаю, де поняття "шлях" є якоюсь етичною нормою (дао-де). Таким чином, бусідо – це "самурайська мораль", "чеснота", "морально-етичний" кодекс.

Зміст бусідо включав в себе догми буддизму й конфуціанства, складав предмет філософського знання, етики. Самураї вважали бусідо методом удосконалювання психічної й тілесної гігієни: воїн, що дотримується традицій бусідо, повинен чітко усвідомлювати свій моральний борг, оцінювати свої дії, морально засуджувати себе у випадку порушення своїх обов'язків. Наслідком такого морального самоосуду, як правило, було самогубство, що відбувалося за певним ритуалом – харакірі ("розкриття" живота малим самурайським мечем). У такий спосіб самурай змивав кровлю безчестя.

У 1716 році вийшли 11 томів книги "Приховане в листя" ("Хагакуре") – догми буси. Автор цього добутку – Ямамото Цунетомо, чернець, у минулому самурай.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші