Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Забезпечення інформаційної безпеки держави
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Блок 6. З історії лангобардів

ЛАНГОБАРДИ (латин. Langobardusдовгобородий) – відоме ще Тациту германське плем'я, що жило в нижньому плині Ельби. В 6-му столітті лангобарди влаштувалися в Паннонії на верхньому Дунаї, при імператорі Юстиніані вони займали привілейоване положення як захисники кордонів, беручи активну участь у кампаніях, які вела Візантія проти остготів в Італії. В 568 році лангобарди відвоювали у візантійців долину ріки По. Королі лангобардів мали лише обмежену владу над могутніми місцевими правителями Ломбардії (так згодом стала називатися ця частина північної Італії), крім того, у них не було можливості контролювати своїх вождів, які заснували низку невеликих держав у Тоскані й інших місцях на Апеннінському півострові. У результаті правління Східної Римської імперії Італія скоротилася до невеликих, але стратегічно важливих приморських регіонів (Римський дукат і Равенський екзархат із поєднуючим їх коридором, Калабрія й Бруттій). Лангобарди становили постійну небезпеку для папського престолу в Римі й навіть після їхнього переходу в ортодоксальне християнство загрожували світській владі. Папський престол більше не покладався на недієздатних імператорів у Константинополі й шукав союзу із франками. В 751 році король лангобардів Айстульф взяв Равенну й знищив екзархат. Через три роки він почав загрожувати й Римському дукату, тому папа Стефан II змушений був відправитися за допомогою в Галлію до франків. Королівство Лангобардів збереглося за Айстульфом, але його спадкоємець Дезидерій зазнав поразки й був зміщений Карлом Великим, котрий у 773 році був увінчаний "Залізною короною" лангобардів і включив їхнє королівство у склад імперії франків. На півдні Італії герцогства лангобардів існували ше тривалий час, поки останнє з них не було завойовано в другій половині XI століття норманами.

Енциклопедія Кольера [Електронний ресурс]. – Режим доступу: slovopedia.com>14/203/1015569

На зміну римській етиці, філософським підґрунтям якої була належність громадянина до впорядкованого суспільства, де він користувався певними правами й виконував певні обов'язки, прийшла свідомість "вірного" (fidelis), тобто свідомість належності до диференційованої та привілейованої групи суспільства. Акцентування на особистісних якостях воїна – силі, хоробрості та майстерності; військова мужність покликана була замінити собою почуття боргу.

Імідж українського воїна формувався упродовж сторіч. Окрему сторінку його розвитку становить доба козаччини. Козацьке військо від моменту свого створення було народним: перші козаки були людьми різного походження, і навіть різних народів; "їх об'єднувала тільки жага війни, добування здобичі. Прислів'я "доки жита, доти бита" народилося саме в цей час" (О. Субтельний).

Слово козак (від турец. – відважна, вольна людина, юнак, воївник) вперше згадується в Україні у 1492 році. До другої половини XVI століття козаками називали людей, що ходили в степи, на влови й битися з татарами. "В тих часах великі простори над долішнім Дніпром, Богом і Дністром були безлюдні, останні оселі ішли недалеко поза Кам'янець, Брацлав, Черкаси. Далі аж до Чорного Моря простягалися дикі поля, околиці пусті, вкриті буйними травами, з островами лісів. Багата рослинність і велике багатство тварин притягали до себе людей із пограничних осель, що йшли туди залюбки на влови та на рибальство. Ці уходники на весну й улітку жили у степу, у шатрах у землянках чи хатинах з хворосту, полювали на звірину, в'ялили й солили м'ясо й рибу, приладжували шкіри, пасічникували та на зиму верталися до своїх осель перепродувати добуте" (О. Субтельний). Таких добичників називали козаками та їх походи в степи мали назву козакування.

Іміджеві риси козацтва змінювалися з роками: з початку це були буйність, самовільність та анархічність. Потім, завдяки гетьманам Дмитру Вишневецькому, Петру Сагайдачному, Михайлу Дорошенку, які зуміли перетворити козацькі ватаги у дисципліноване військо, імідж козацтва став передбачати завзяття й безутримну сміливість у воєнних походах, відданість у боротьбі за Вітчизну, здобування слави і любові народу.

Об'єднання козацького війська йшло, якщо застосовувати сучасну термінологію, на підґрунті правильної комунікативної стратегії: було кинуто козакам нові гасла; сформульовано нові завдання. Серед основних ідей, що об'єднали козацьке військо були такі: інтереси усієї України, єдність із громадянством; захист віри; політична організація. Запорозьке військо стало сприйматися як українське національне. Повстання Богдана Хмельницького надало поштовх новому розвитку козацтву. В Наддніпрянщині було встановлено власний військовий лад, сформовано нові соціальні відносини, розбудовано нові принципи української державності: до козаків приєднуються представники міщанства й селянства; козаки несуть державну службу, приймають участь у політичному та дипломатичному житті. Сильний імідж козацького війська поширюється в світі після війн Б. Хмельницького. Саме у цих війнах розвивається й перетворюється військо: Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Сірко, Мазепа створюють усе нові військові формації; розбудовують "сильний" імідж козацтва.

В культурі та історії іміджеве становлення української армії можна простежити за такими образами: віддана й смілива військова дружина князя у давньоруській державі; козацтво як провідна сила в національно-визвольній боротьбі українського народу; військо Української Народної Республіки та Українська Галицька армія; Українська Повстанська Армія, яка відіграла неабияку роль в історії боротьби за незалежність України.

Отже, імідж країн і територій бере витоки з іміджу сектору безпеки, тим самим створюється унікальність історії кожної окремої нації, формуються унікальні риси національного характеру і національної картини світу, – все те, що є "візитною карткою" народу і країни.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші