Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Забезпечення інформаційної безпеки держави
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Роль політичної модернЬації у формуванні іміджу України

У наші дні термін "модернізація" активно обговорюється в українському суспільстві. Для більшості сучасних досліджень характерна широка різноплановість підходів до визначення поняття "модернізація".

Під модернізацією часто розуміють процес побудови сучасної держави-нації, який має три варіанти розвитку. Перший – формування відповідних демократичних інститутів і управлінських практик як обов'язкового і навіть ключового компонента модернізації. Другий – зміни за допомогою авторитарного правління, яке маскується лексемою "консервативної модернізації". Даний варіант обґрунтовується на основі прикладів невеликих територіально компактних країн (Сінгапур), або великих, що викликають загальний інтерес, але поки що не можуть служити прикладами ні інноваційної економіки, ні сталого розвитку. Третій розглядає модернізацію поза контекстом "авторитаризм – демократія" (технократичний, постполітичний підхід, знімає цю дихотомію як нерелевантну). Тобто модернізація – це вдосконалення технологій, що веде до технологічного прориву.

Політична модернізація визначається як процес трансформації суспільства, який супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією і розширенням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених.

У сучасному розумінні політична модернізація в розгорнуто- політологічному вимірі означає: 1) комплекс науково-методологічних засобів пояснення джерел, характеру і напрямів політичних змін на історичній, сучасній і постсучасній стадіях загальноцивілізаційного розвитку з адекватністю розкриття на рівні окремо взятих соціумів усієї сукупності взаємовідносин: держава – міжнародна система, держава – громадянське суспільство, держава – особистість, суспільство – особистість, індивід – індивід та ін.; 2) практичне втілення елементів раціоналізації влади і політичної бюрократії шляхом органічного поєднання політичних, економічних і духовних чинників соціального розвитку; зростання здатності політичної системи постійно й успішно адаптуватися до нових зразків соціальних цілей; диференціацію політичної структури, орієнтованої на створення ефективної інстітуціонально-рольової системи; ослаблення і заміну традиційних еліт модернізаторськими; подолання відчуження населення від політичного життя й забезпечення його групової та індивідуальної участі в ньому; постійне вдосконалення нормативної і ціннісної систем суспільства.

Соціально-політичні реформи в Україні з кінця 1990-х років зародили надію громадян на можливість поступового перетворення країни на сучасну демократичну державу. За минулі два десятиліття політичної модернізації в Україні досягнуті певні важливі політичні та економічні свободи (право голосу, гласність, свобода преси, невтручання держави в приватне життя, можливості приватних ініціатив). За рядом параметрів українська система влади стала нагадувати західні: політичний плюралізм; децентралізація влади; вибори як форма впливу на державну політику; закріплення в Конституції політичних прав і свобод громадян.

Однак бажані результати не були досягнуті. У зв'язку з цим значна частина населення розчарована демократією, ефективністю здійснення політичного курсу, до якого країна перейшла на початку 1990-х pp. Зовнішній каркас влади найчастіше лише камуфлює її внутрішній зміст і реальні механізми.

Основний виклик сучасної України – це колосальний розрив між народом і владою, відсутність рівноправного діалогу. Не вирішивши цю проблему, розраховувати на успіх будь-яких реформ безперспективно. Чиновники не завжди здатні, та й не завжди хочуть вчасно отримати інформацію від суспільства і адекватно на неї реагувати. Тобто влада не бажає знати, що насправді про неї думає народ (про інфляцію, кризу, корупцію, доходи чиновників, модернізацію, інновації). Народ не знає, що насправді робить і що хоче робити в майбутньому влада. А це означає, що будь-яка ініціатива, як державна, так і громадська, може збільшувати рівень недовіри між владою і суспільством, роблячи подальшу взаємодію ще більш складною. Не буде перебільшенням висновок про те, що неефективність механізмів передачі інформації, підготовки та прийняття рішень – одна з ключових проблем сучасної України, яка безпосередньо загрожує розвитку країни. Причому за своєю гостротою вона перевершує будь-які зовнішні виклики, оскільки робить неможливим адекватне розпізнавання цих викликів і своєчасне реагування на них.

Все це суперечить принципам інформаційно-комунікаційного процесу в системі демократичної влади, який передбачає комунікаційну взаємодію "керуючих" і "керованих", точніше – інформаційний обмін між ними. Для забезпечення ефективності управління "керуючі" повинні отримувати всі необхідні відомості про дії "керованої" сторони і. керуючись цими відомостями, залежно від ситуації, що складається, формулювати наступні управлінські рішення, спрямовані на те. щоб реальний стан справ все більше наближав до поставленої мети. Чим демократичнішим є суспільство, тим більшого значення набуває горизонтальний рівень обміну потоками політичної інформації, поряд з панівним комунікаційним потоком держави, з інформаційними потребами та пріоритетами громадянського суспільства, що формуються на широкій ціннісній основі.

Результатом політичної модернізації в Україні мають стати реальний поділ влади, створення правових та інституційних гарантій діяльності опозиції, незалежність суду і ЗМІ. демократизація влади, реальне дотримання принципів правової держави. Політична система повинна забезпечувати стабільний розвиток і динамічну рівновагу між інтересами всіх політичних груп. Вона має бути здатною до реагування на імпульси, що виходять як ізсередини, так іззовні, за рахунок прямих і зворотних зв'язків між керівниками і керованими. Природно, що держава, якій вдасться ефективно вирішувати завдання політичної модернізації, здобуває позитивний імідж, як в очах власного населення, так і міжнародної громадськості.

Як відомо, суб'єкти та органи демократичної влади існують для задоволення потреб громадян. Тому при прийнятті стратегічних рішень вони повинні брати до уваги думку, принаймні, більшості громадян.

Для того, щоб модернізаційні ініціативи та програми були сприйняті українцями, необхідно з'ясувати, що саме населення розуміє під модернізацією і як воно уявляє її цілі та завдання в Україні. Тільки програми, відповідні залиту українців на модернізацію в цілому і певну роль держави в цьому процесі зокрема, зможуть отримати підтримку населення, а значить, поліпшити внутрішньополітичний імідж України.

Забезпечення цієї підтримки – перше завдання комунікацій органів влади (government relations, GR) як специфічної форми політичної комунікації. Соціальні суб'єкти підтримують або засуджують дії влади, зокрема, виходячи зі своїх уявлень про ідеальну владу. Зміст же образу чинної влади залежить, в першу чергу, від інструментальної та комунікативної діяльності конкретних суб'єктів і органів влади. Формування позитивного іміджу влади і відповідно позитивної громадської думки про владу – друге завдання.

Отже, щоб політична модернізація була успішною, необхідний широкий суспільний консенсус з найбільш важливих питань політичного життя. З точки зору ефективності функціонування громадської думки як соціального інституту, здатного ініціювати багато змін у практичній політиці держави, можна оцінювати і сам рівень розвитку демократії. Громадська думка є індикатором встановлення політичного ладу, виразником протиріч і очікувань, що стосуються стану демократії в Україні. Проте в Україні склався такий тип суспільної системи, коли зберігається, а часом наростає відчуження влади від суспільства і суспільства від влади.

За цих умов важливого значення набуває процес формування іміджу держави, який має спонукальний, діяльнісний характер для всього суспільства. Позитивний імідж країни може викликати почуття патріотизму, мобілізовувати суспільство на вирішення різних проблем, у тому числі й на модернізацію всього суспільного життя. Без реальної участі більшості населення модернізація нездійсненна. Сильні патерналістські настрої, слабкий розвиток структур громадянського суспільства перешкоджають розвитку соціальної активності.

Модернізація має, перш за все, забезпечити перегляд соціального контракту, спрямований на зростання відповідальності громадян. Порядок делегування повноважень повинен не залежати від поточної політичної кон'юнктури, а визначатися довгостроковими інтересами суспільства в цілому. Владні практики зобов'язані деполітизуватися, стати прагматичними.

За умови грамотної реалізації наявного іміджевого потенціалу політичної модернізації, Україна має всі можливості для того, щоб стати демократичною та економічно розвиненою країною. Необхідними складовими реалізації цього потенціалу є політична модернізація, стійке економічне зростання, ефективна соціальна політика, інноваційний шлях розвитку, поліпшення демографічної ситуації.

Виконання цих умов стане реальністю, якщо всі державні інститути об'єднають свої зусилля, а орієнтиром у цьому може стати формування позитивного іміджу як усередині держави, так і в міжнародному просторі.

Для державної структури імідж має важливе функціональне і статусне значення, оскільки він є показником рівня довіри до неї населення і критерієм оцінки суспільством ефективності управлінської діяльності та, за великим рахунком, проведених державою перетворень. Він фіксує ступінь відповідності дій державних органів вимогам та очікуванням конкретних соціальних груп і соціуму в цілому. Таким чином, імідж значною мірою детермінує поведінку громадян по відношенню до державних структур і, зокрема, їх співробітників.

Реалізація іміджевого потенціалу політичної модернізації відкриває додаткові можливості презентувати модернізаційний потенціал Української держави з позитивного боку, сприяє збереженню соціальної стабільності всередині країни і розвитку міжнародного співробітництва.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші