Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічна етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОБҐРУНТУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ

  • 1. Цінності природи, конфлікти цінностей і природоохоронні мотивації.
  • 2. Моральні агенти і моральні партнери.
  • 3. Права природи.
  • 4. Екологоетичні принципи при обговоренні прав тварин.
  • 5. Потреби (інтереси) людини.
  • 6. Екоцентризм і біоцентризм як напрями екологічної етики.

Цінності природи, конфлікти цінностей і природоохоронні мотивації

Стрімкість пантери ще залишається пізнати і терпіння павука ще залишається збагнути.

Вислів індіанців США

Кореневою причиною екологічної кризи є не збільшення населення, не розвиток промисловості, не наші економічні або політичні системи, а людські стосунки і цінності, що мотивують людські рішення.

Цінність природи – це суб'єктивна оцінка її значення, що мотивує поведінку людини.

Цінність, на думку відомого соціолога П. Сорокіна, служить основою і фундаментом усякої культури. Цінності формуються через синтез функцій норми або звичаю, але і включають потребу та інтерес, обов'язок та ідеал, спонуки та мотивацію. Цінність, як більш складний регулятор поведінки, має на увазі вибір, полярність рішень, що свідчить про подвійну природу цінності. Враховуючи зміст однієї і тієї ж цінності, можна відкидати або приймати подію, давати позитивну або негативну оцінку[1]. Будь-який вибір залежить від цінностей, яким надається перевага.

Захисники природи не можуть не враховувати у своїй діяльності різні цінності природи і природоохоронні мотивації населення. Як справедливо пише російський еколог О. Кожара: "Всяка суспільна група потребує свого підходу, свого набору методів, своєї мови спілкування – чи хочемо ми просто вплинути в потрібну сторону на її поведінку або залучити у повномірну територіальну програму розвитку.

Ціннісні стереотипи, що детермінують поведінку людей, існували у всі часи, а не тільки у нинішньому суспільстві споживання. И існуватимуть. Необхідно аналізувати ціннісний "профіль" конкретної цільової групи і готувати для кожної з них своє аргументування, свої позитивні пропозиції і, що особливо важливо, створювати привабливий власний образ, вигідно позиціонуючи свою діяльність у їх системі цінностей. Все, що пишуть соціологи про різноманітність мотивів захисту природи і необхідність їх інтегрувати та використовувати у своїх програмах – глибоко правильно"[2].

Як вважає петербурзький філософ М.С. Каган, російська філософія довгий час не знала теорії цінності. До початку XVIII століття російська думка перебувала під сильним впливом богослов'я, що визнає лише одну цінність – божественну. Потім був у моді нігілізм (пригадаємо тургенєвського Базарова), що взагалі заперечував всі цінності. Не потрапив термін "цінність" і в таке відоме видання як Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона (скорочено ЕСБЄ). З 1917 року дійсною цінністю стала цінність політична, а потім ще й економічна. Релігійна, духовна, етична, естетична й інші цінності надовго були віддані забуттю. Зараз перед людством постала екологічна проблема, яка не має технічних рішень. Цю проблему зрештою можна розв'язати лише за допомогою фундаментальних змін у людських цінностях.

Природа стає предметом етичних роздумів, натхнення, любові і захисту тільки тоді, коли відбувається якесь складне зрушення у сприйнятті суб'єкта і його цінності.

Природу врятувати, за великим рахунком, зможе тільки створення нової ціннісної системи, основаної на високому оцінюванні внутрішньої і нематеріальних зовнішніх (інструментальних) цінностей природи, використання якої не несе загибелі природі. Не можна цінність диких тварин, рослин, екосистем зводити тільки до корисності для людей. Не можна щастя вимірювати кількістю товару, всі цінності зводити до грошей, а природу розглядати виключно як сировину.

Всі цінності природи діляться на два основні типи: цінності зовнішні (інструментальні), корисні для когось, окрім самої природи (наприклад, для людини), і цінність внутрішню, що несе корисність для самої природи і некорисна для людини.

Зовнішні цінності, у свою чергу, діляться на матеріальні (економічні), тобто ті цінності, економічну вартість яких можна підрахувати, і нематеріальні (неекономічні), економічну вартість яких важко або неможливо підрахувати. До матеріальних можна віднести господарську і рекреаційну цінності, до нематеріальних – етичну, естетичну, релігійну, наукову тощо.

Внутрішня цінність всіх живих істот однакова, а ось зовнішні цінності (корисність цієї живої істоти або виду для екосистеми, людини, інших живих істот) можуть бути різними. Тепер давайте детальніше зупинимося на різних цінностях природи (у цьому випадку природа є об'єктом – носієм цінностей, а людина – суб'єктом, що їх оцінює).

Внутрішня цінність. Внутрішня цінність або як її ще називають – абсолютна, автономна, справжня, вроджена, самостійна, самодостатня, невід'ємна, властива, самоцінність – одне з базових понять екологічної етики. Внутрішня цінність – це те, що цінується заради нього самого, безвідносно до її корисності в досягненні деякої мети ким-небудь іншим. Все, що має ознаки життя, а саме – здатність до живлення і росту, дихання і самозахисту, свідомих бажань і надій, прагнень і імпульсів, волю до життя, властивості і схильності, подібні цим, – має свої інтереси, права і володіє внутрішньою цінністю. Камінь, на відміну від горобини і білки, не має перерахованих ознак життя і тому не володіє внутрішньою цінністю, правами, не має інтересів.

Те, що володіє внутрішньою цінністю, цінне саме по собі й існує для своєї користі, незалежно від користі для інших. Природно, ні горобина, ні білка оцінити свою внутрішню цінність, так само як і свої права – не можуть. Ці категорії – суто людські конструкції. Поняття "внутрішня цінність" дуже важливе, оскільки дозволяє відмовитися від економічної оцінки живих істот або екосистем. Вже стає не важливо, корисний цей організм для людини чи ні. Наявність внутрішньої цінності природи – достатня підстава для охорони природи. Оцінка внутрішньої цінності відбувається не в доларах (як зовнішніх економічних цінностей), а в повазі.

Згідно з принципами екологічної етики той, хто має внутрішню цінність, володіє моральним статусом. Разом з тим не варто вважати, що люди і природа (тварини, рослини тощо) рівні у моральному статусі і правах. Люди мають більш вагомий моральний статус. Врятувати дитину важливіше, ніж кошеня.

Зовнішні (інструментальні) цінності дикої природи

1. Матеріальні (економічні) цінності

Господарська цінність. Є цінністю, корисною для господдарства людини. З цієї точки зору, наприклад, древній ліс цінується як склад лісоматеріалів.

Рекреаційна цінність. Пов'язана з туристичним, рекреаційним використанням природних територій.

Якщо раніше рекреаційна цінність належала до нематеріальних цінностей, то останнім часом, у зв'язку з масовим розвитком індустрії туризму і значною чітко підраховуваною економічною вигодою, рекреаційну цінність можна віднести до матеріальних цінностей природи.

2. Нематеріальні (неекономічні) цінності

Нематеріальні цінності дикої природи корисні і людині, оскільки "живлять високі ідеали, що звеличують долі народів", – писав відомий еколог Р. Парсон[3].

Історична цінність. Території дикої природи мають подвійну історичну цінність: природну і культурну. Природна історична цінність – це і види фауни і флори, що в живих збереглися з давніх часів, і інформація про походження видів і напрями еволюції. Культурна історична цінність – це архітектурні пам'ятки минулого, що знаходяться у дикій природі, об'єкти топонімії.

Цінність існування. Тривале існування дикої природи вже саме по собі є цінністю, підвищуючи нашу оцінку природного світу.

Патріотична цінність. Природа, як добре довели Джон Рескін і Ян Павликовський, сприяє появі любові до Батьківщини і патріотизму.

Політична цінність. Дика природа стає важливою в політичному житті держав, їх міжнародному значенні і престижі.

Релігійна цінність. Погляд на вільну природу піднімає нас до релігійних думок, які служать зв'язком між нею і нескінченним та міцно прив'язують до її чудес і краси. Тим самим дикі природні території стають чимось на зразок священних текстів, вони являють собою немов би церковну обстановку. Релігійна цінність – це відчуття дикої природи як святого простору, де виявляється свята сила.

Естетична цінність. Краса дикої природи – її вищий і найпрекрасніший дар. При відкритті естетичної цінності ділянки дикої природи дуже важливо відокремити її від корисності. Бо, за І. Кантом, найкрасивішим буває лише те, що не корисне.

Цінність "дикості" природи. "Дикість" – це особлива властивість, здатність первозданної природи залишатися у дикому стані. Чим більше на ділянці дикої природи свободи і буйної дикості, тим вона цінніше.

Цінність спадщини. Ділянки дикої природи є родовою спадщиною не лише людини, але і всього дикого життя.

Етична цінність. Природа є джерелом нашої до неї любові, поваги, а також смиренності і доброти. Етична цінність полягає у можливості транслювати на природу свою прихильність і турботу, відчуваючи таким чином етичну відповідальність за благополуччя природи, захищати природу ради неї самої.

Символічна цінність. Природа – арсенал кодових зображень. Природа містить безліч символів для передачі різних значень за допомогою метафори, аналогії та абстракції. Природа надихає людей на створення міфів та образів, вони використовують її підказку для вираження своїх ідей та емоцій, почуттів та думок.

Духовна цінність. Природа цінна як місце, що дозволяє відновити контакт із її творчою силою, вродженими цінностями Землі, знайти екологічну мудрість, спокій і духовність, мати в природі свого співрозмовника, довіряти їй таємниці, ділитися переживаннями, досягаючи таким чином відчуття близькості і єднання, ставати чистіше і благородніше.

Еталонна цінність. Нею володіє дика природа, будучи еталонним взірцем того або іншого природного об'єкта. Порівнюючи природні еталони з територіями господарського використання, можна передбачати різні явища, важливі як для науки, так і для практики народного господарства.

Наукова цінність. Природа – ресурс для досліджень, польова лабораторія як для базових, так і прикладних наукових досліджень. Люди одержують задоволення, спостерігаючи і вивчаючи природу. Тут активізується їх цікавість, прагнення до досліджень і відкриттів. Природа має відповіді на питання, які людина ще не сформулювала.

Цінність свободи. Природа, насамперед дика, є основним джерелом інтелектуальної свободи, духовної свободи, а також джерелом політичної свободи у вигляді притулку від авторитарного уряду і політичного пригноблення. Більш того, ділянки дикої природи є місцями реалізації свободи для диких тварин і рослин.

Музейна цінність. Природа є великим природним музеєм, необхідним для подальшої освіти і розумового розвитку людини.

Виховна цінність. Природа виховує у нас почуття відповідальності, самосвідомості, терпіння. Потрапивши у природні умови, люди випробовують, загартовують себе, долаючи труднощі. Природа удосконалює фізичне загартування людини, допомагає їй виробити характер, вчить смиренню.

Освітня цінність. У природі прихована величезна освітня цінність, недаремно її називають класом або університетом. Дякуючи їй, людина отримує інформацію про своє місце у світі і свою роль у ньому. Природа загострює наше сприйняття, стимулює уяву, розвиває розумові і художні здібності.

Екологічна (природоохоронна, середовищетвірна, природо- підтримуюча, виживання) цінність. Вважається, що тільки ділянки дикої природи, що залишилися, здатні забезпечити екологічну рівновагу на Землі, тобто компенсувати антропогенне перетворення екосистем.

Цінність підтримки життя. Природа, особливо дика, служить критичним середовищем існування незаселеного тваринного і рослинного життя, підтримуючи генетичний фонд. У ній зосереджено найбільшу різноманітність різних форм життя.

Цінність притулку. Природа, особливо дика, служить притулком від тиску нашого високорозвинутого індустріального суспільства. Це місце, де людина шукає захисту від шуму і швидкості машин, обмежень, сталі, бетону і стовпотворіння людей.

Цінність натхнення. У природі артистичні й інтелектуальні люди черпають натхнення. Природа, особливо дика – каталізатор думок і почуттів.

Цінність захисту від нових хвороб. Багато територій дикої природи служать як перешкода для хвороб, захищаючи людство від можливих вірусних і бактерійних інфекцій.

Неусвідомлені (невідомі і неопрацьовані) цінності. Природно, дика природа володіє не тільки всіма зазначеними вище цінностями. Багато що в ній знаходиться поза людським розумом і досвідом, багато ще належить оцінити та зрозуміти.

Необхідно зазначити, що заповідники і національні природні парки, як хранителі цінностей дикої природи, можуть мати ще і додаткові цінності, наприклад, миротворчу (у випадку, якщо заповідник розташований на кордоні двох держав). З метою активізації участі України у міжнародному співробітництві з питань охорони і раціонального використання територій та об'єктів ПЗФ мають бути створені у прикордонних місцевостях міждержавні заповідні території, передусім природні заповідники та національні природні парки, опрацьовані з відповідними міжнародними організаціями питання надання кращим природним заповідникам та національним природним паркам України статусу біосферних, сертифікації їх Радою Європи з врученням відповідних дипломів[4].

Як приклад можна навести Міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати" – природоохоронна територія, розташована у Східних Карпатах. Складається з трьох національних парків і трьох ландшафтних (природних) парків у трьох країнах:

  • • Бещадський національний парк (пол. Bieszczadzki Park Narodowy) і два ландшафтних парки, які оточують його, – Ландшафтний парк "Цісна-Ветліна" (пол. Cisniansko-Wellmski Park Krajobrazowy) і Ландшафтний парк "Долина Сяну" (пол. Park Krajobrazowy Doliny Sanu) в Польщі;
  • • Національний парк "Полонини" (словац. Ndrodny park Poloniny) з прилеглими територіями у Словаччині;
  • • Національний природний парк "Ужанський" і Регіональний ландшафтний парк "Надсянський" в Україні (відповідно у Закарпатській та Львівській областях).

Цей Міжнародний біосферний резерват (біосферний заповідник) є частиною програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (англ. The Мап and the Biosphere Programme)[5]. Він охоплює територію в 2 080,89 км2 (1 087,24 км2 – польська частина, 407,78 км2 – словацька і 585,87 км2 – українська). Спочатку був заснований як польсько-словацький транскордонний резерват (1992 р.). У 1998 році був розширений за рахунок українських парків, ставши першим у світі тристороннім біосферним заповідником.

Конфлікти цінностей. Цінності природи нерідко є джерелами конфліктів. Ці конфлікти виникають тоді, коли перетинаються інтереси людей із протилежними поглядами і ціннісними оцінками. Як правило, нематеріальні цінності природи є важливішими, ніж матеріальні. Однак через те, що їх важко ідентифікувати й оцінити, є небезпечна тенденція ігнорувати їх як в заповідній справі, так і взагалі в охороні природи. Тому дуже важливо добиватися, щоб нематеріальні цінності природи одержували високу оцінку і захист.

З позиції екологічної етики саме нематеріальні цінності природи повинні цінуватися вище за матеріальні, утилітарні, господарські.

Адже ніхто не буде з полотен великого художника Рембрандта шити мішки для борошна.

Нематеріальні цінності дуже рідко конфліктують одна з одною. Одним з можливих шляхів розв'язання конфлікту цінностей на природних територіях, що охороняються, може бути їх зонування (коли у певних зонах пріоритет віддається захисту тих або інших цінностей, чи ж користування нематеріальними цінностями відбувається у різні пори року, що часто виключає їх конфлікт).

Оцінка цінностей. Рівну внутрішню цінність мають всі люди, незалежно від їх національності, статі, віку або становища у суспільстві; всі живі істоти, незалежно від їх виду, краси, корисності для людини, рідкості, дикості або одомашненості; всі екосистеми, незалежно від того дикі вони або окультурені.

Тому з погляду екологічної етики, в ідеальному варіанті всі живі істоти рівні між собою за своєю значущістю, як рівна між собою дика та окультурена природа. Всі вони мають і однакове право на життя, свободу і т. ін.

Проте при практичному, з погляду людини, розгляді питання оцінки тих або інших видів живих істот та екосистем доводиться враховувати не тільки їх рівні внутрішні цінності, але і їх зовнішні цінності, що завжди розрізняються. І в цій ситуації за рахунок своїх видатних естетичних, релігійних, наукових, екологічних й інших зовнішніх цінностей дика природа для еколога або туриста завжди вважатиметься цінніше за природу окультурену, а товарно цінна пшениця – для хлібороба важливіше за бур'ян вівсюга. В той же час теоретично можна припустити, що існують такі види живих істот і навіть екосистем, зовнішні цінності яких можуть дорівнювати нулю. Проте це не означає, що вони некорисні, непотрібні і безправні. Вони мають внутрішню цінність, яка робить їх самоцінними і дає рівне право на життя поряд із господарсько-важливими та екологічно значущими видами живих істот та екосистемами.

Цінність не завжди рівна ціні. Відомий парадокс цінності Адама Сміта, згідно з яким: чому, незважаючи на те, що вода для людини набагато корисніша, ніж алмази, ціна алмазів набагато вища ніж ціна води?

Природоохоронні мотивації. Цінності природи (згідно з принципом: що цінуємо, те і бережемо) викликають відповідні природоохоронні мотивації: естетична цінність – естетичну мотивацію, наукова цінність – наукову мотивацію і т. ін. Іншими словами, бажання охороняти природу безпосередньо пов'язане з розумінням і високим оцінюванням її цінностей. А щоб таке бажання виникло, людям всіляко необхідно роз'яснювати цінності природи. Які ж цінності дикої природи люди цінують перш за все? З якої причини, на їх думку, потрібно насамперед захищати дику природу?

Влітку 2000 року, за завданням Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" група дослідників під керівництвом канд, географ, наук К.М. Горба провела соціологічне опитування в різних регіонах України. Було опитано 1221 особу. Серед 12-ти запропонованих мотивацій перше місце зайняла господарська мотивація охорони дикої природи (20,2%), друге місце – екологічна мотивація (19%), третє – рекреаційна мотивація (15 %), четверте – мотивація, згідно з якою природу потрібно охороняти внаслідок її самоцінності, незалежно від користі для людини (9,8 %), п'яте місце посіла естетична, шосте – моральна, сьоме – наукова, восьме – релігійна, дев'яте – історична, десяте – просвітницька, одинадцяте – патріотична, дванадцяте – виховна мотивації[6].

  • [1] Культурология; под ред. А. А. Радугина. – М.: Центр, 1997. – 304 с.
  • [2] Письма в электронной рассылке ENWL: дискуссия СоЭС. – 2003.
  • [3] Парсон Р. Природа предъявляет счет / Р. Парсон. – Μ.: Прогресе, 1969. – 566 с.
  • [4] Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 22.09.1994 р. за № 177/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №48 (29.01.94). – Ст. 430.
  • [5] Програма "Людина та біосфера" [Електронний ресурс]. – URL: webcilation.Org/618iCd41g
  • [6] Горб К.Н. Дикая природа в оценках населения Украины: общая концепция и первые результаты перцепционно-географического исследования / К.Н. Горб, В.А. Сесин // Гуманитарный экологический журнал. Спецвыпуск. – 2001. -Т. 3. – С. 45-61.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші