Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічна етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СИСТЕМА ПРАВИЛ І СТАНДАРТІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ

  • 1. Екоетичне ставлення до природи: принципи, правила, мотиви та обов'язки.
  • 2. Екологічна етика і держава.
  • 3. Екологічна етика і законодавство.

Екоетичне ставлення до природи: принципи, правила, мотиви та обов'язки

Принципи і правила екоетичного ставлення до природи. Необхідною умовою функціонування будь-якої нормативної системи є здатність вирішувати етичні конфлікти. Чим менше залишається нерозв'язаних проблем, тим більшою пояснювальною силою володіє така нормативна система. Для розв'язання етичних проблем в екологічній етиці розроблені принципи і правила.

Ці принципи і правила визначають, які спільні види дій ми морально зобов'язані здійснити або утриматися від їх здійснення. Вони передбачають, що людство бере на себе зобов'язання вчинити або не чинити конкретні дії цього виду за умови, якщо немає іншого, протилежного обов'язку, ще важливішого, а тому такого, що перевершує цей. Проте за відсутності такого протилежного обов'язку екоетичне правило або принцип чітко визначає, як ми морально зобов'язані діяти або не діяти у цих конкретних обставинах.

"Якщо до цієї ситуації застосовні декілька протилежних правил, – пише П. Тейлор, – то ми стикаємося з конфліктом зобов'язань. Слідуючи одному правилу, ми порушуємо інші (...). Для того щоб вирішити, яку ж дію ми повинні вчинити у цих обставинах, нам потрібно з'ясувати, яка із відкритих для нас альтернатив має під собою найвагоміші моральні підстави, тобто ми повинні знати, яке із зобов'язань у цьому випадку, що суперечать одне одному, має вищий пріоритет порівняно зі всіма іншими (...). Той факт, що наш обов'язок – не завдавати збитку тваринам або рослинам у природних екосистемах, не означає, що з урахуванням усіх умов, що склалися, ми взагалі ніколи, ні за яких обставин не повинні скоювати подібного. Він означає тільки, що порушувати принципи і правила екологічної етики ми можемо за наявності вагомої моральної причини. Така причина може витікати з принципів пріоритетності всередині системи екологічної етики або з пріоритету вищих принципів, що перевершують екологічну етику"[1].

Принципи екологічної етики, на відміну від правил, мають більш загальний характер і вказують, які дії ми зобов'язані здійснити або утримуватися від них.

П'ять екоетичних принципів

І. ПРИНЦИП НЕШКІДНИЦТВА – НЕСПРИЧИНЕННЯ ШКОДИ АБО ЗБИТКУ НІЯКІЙ ІСТОТІ В ОТОЧУЮЧОМУ НАС ПРИРОДНОМУ СЕРЕДОВИЩІ АБО ЕКОСИСТЕМІ (НЕ ЗРОБИ ШКОДИ)

Принцип "Не зроби шкоди" оснований на тому, що наше незнання стосовно природи набагато перевищує наші знання.

Він включає обов'язок не вбивати жоден організм, не губити популяції живих видів, біотичні співтовариства, екосистеми в цілому, а також обов'язок утримуватися від будь-яких дій, що можуть виявитися для них згубними, у тому числі лайок і слів, що можуть завдати біль тваринам. Найбільш тяжким злом, на думку П. Тейлора, потрібно вважати нанесення шкоди тому, хто (або що) не шкодить нам.

Цей принцип забороняє шкідливі або руйнівні дії з боку людини. Але він не стосується поведінки тварин або інших живих істот, що завдають шкоди іншим живим істотам. Мохноногий канюк атакував польову мишу та убив її. Нічого аморального не трапилося. Канюк не порушує жодних зобов'язань, оскільки він їх не має.

II. ПРИНЦИП НЕВТРУЧАННЯ (НЕ ВТРУЧАЙСЯ)

Під цей принцип підпадають два типи зобов'язань: перше вимагає утримуватися від будь-яких обмежень свободи окремих організмів, друге торкається загальної стратегії "руки геть" у ставленні до цілих екосистем і біотичних співтовариств.

Свобода це відсутність обмежень, де обмеженням є будь-яка умова, що перешкоджає нормальній життєдіяльності і здоровому розвитку живої істоти або екосистеми. Жива істота вільна тоді, коли в її життєвій обстановці і діяльності немає жодного з чотирьох видів обмежень, що можуть ослабити, погіршити або зруйнувати її здатність успішно пристосовуватися до навколишнього середовища. Бути вільним – означає бути вільним від цих обмежень і вільно добиватися власного блага (добра) згідно із законами своєї власної природи.

Чотири види обмежень з боку людини:

  • а) прямі зовнішні обмеження (клітки, пастки);
  • б) непрямі зовнішні обмеження (відсутність води, їжі);
  • в) прямі внутрішні обмеження (хвороби, отрути, що можна проковтнути, і т. ін.);
  • г) непрямі внутрішні обмеження (слабкість, недієздатність внаслідок пошкодження органів або м'язів).

Поняття свободи передбачає також дати можливість диким живим істотам жити на волі. Під волею у цьому розумінні мається на увазі не відсутність обмежень, а просто можливість вести існування у натуральному, природному стані. Стосовно індивідуальних організмів, то це зобов'язання вимагає утримуватися від їх лову і вилучення з природного середовища проживання, як би добре ми надалі не поводилися з ними. "Ми порушуємо принцип невтручання, навіть коли "рятуємо" тварин від природної небезпеки або відновлюємо їх здоров'я, коли вони захворіють у природному середовищі проживання. Це зобов'язання, однак, не порушується, якщо ми здійснюємо подібні акції з наміром повернути тварину назад у природу", – пише П. Тейлор[2].

Якщо, наприклад, ми викопуємо молоді дерева, вилучаючи їх з природної екосистеми, і пересаджуємо в культурний ландшафт, ми порушуємо принцип невтручання, якщо навіть ми надалі добре доглядаємо за ними, що дозволяє їм бути здоровіше і жити довше, ніж вони жили б у природних умовах. Ми вчинили зло, не давши їм можливість прожити своє життя на волі. У всіх подібних ситуаціях ми втручаємося в життя природного світу і перериваємо існування організму як дикої істоти. При цьому не має значення, що наше поводження з ними може зробити їх міцнішими, сприяти їх зростанню, підвищити їх шанс на довге, здорове життя. Порушуючи статус диких істот, наше втручання у їх життя означає заперечення їх природної свободи.

Проте ще більшу важливість має обов'язок невтручання у свободу популяцій цілих видів, біотичних співтовариств та екосистем. Заборона на втручання у їх життя означає, що ми зобов'язані не намагатися маніпулювати, "управляти" природними екосистемами, контролювати, змінювати їх або будь-яким іншим способом втручатися в їх нормальне функціонування.

Для будь-якого виду або екосистеми свобода – це відсутність людського втручання в які б то не було природні процеси, аналогічні законам природи. Разом з тим спроби врятувати рідкісні види або відновити екологічну стійкість екосистем, порушену людською діяльністю у минулому, – можуть бути визнані екоетично правильними.

З іншого боку, навіть якщо ціла екосистема серйозно постраждає від якої-небудь природної катастрофи (землетрус, пожежа від блискавки, виверження вулкана, повінь, тривала засуха), наш обов'язок зобов'язує нас не намагатися виправити становище.

Така загальна стратегія принципу невтручання є суттю нейтралітету, неупередженості. Наша етична позиція по відношенню до природи означає, що ми визнаємо самодостатність природного світу для підтримки власного стійкого порядку речей протягом (тимчасового і просторового) життя на Землі. Цей підхід діаметрально протилежний антропоцентричному погляду на природу як на великий шматок власності, яким ми можемо користуватися на свій розсуд.

Етично ставитися до природних екосистем, видів та особин живих істот, до всього процесу еволюції – означає вірити, що в природі все відбувається правильно і що природа не знає помилок.

Принцип невтручання також зобов'язує людей залишатися неупередженими у ставленні до всіх видів живих істот і не віддавати переваги одним видам перед іншими, намагаючись втручатися від імені своїх улюбленців. Особливо це стосується реакції людей на відносини "хижак – жертва" у дикій природі. У заповідниках принцип невтручання трансформується у принцип "бездіяльності" у ставленні до заповідної природи.

III. ПРИНЦИП ПОРЯДНОСТІ, ВІРНОСТІ (БУДЬ ПОРЯДНИМ)

Цей принцип торкається лише людської поведінки по відношенню до окремих тварин, що перебувають у дикій природі, які можуть бути обдурені або зраджені людьми. Під цей принцип підпадають зобов'язання не порушувати довіри, що надається нам дикими тваринами, не одурювати, не вводити в оману жодної тварини. Хоча ми не можемо мати взаємних домовленостей з дикими тваринами, ми можемо поступати так, щоб викликати їх довір'я до нас.

Самими явними і поширеними прикладами порушення цього принципу є любительське полювання і рибалка. Найістотніше тут – обман тварини з метою завдати їй шкоди. (Проте якщо полювання і рибалка є засобом виживання людини – тоді вони можуть вважатися морально виправданими). Морально виправданим може також вважатися лов рідкісних тварин з метою їх порятунку від зникнення. У цьому випадку з них не отримують користь, а дають їм можливість продовжувати благополучне існування як вільних істот. Все викладене вище стосується і домашніх тварин.

IV. ПРИНЦИП ДОТРИМАННЯ ПРАВ ПРИРОДИ (ДОТРИМУЙСЯ ПРАВА ПРИРОДИ)

Цей принцип оснований на визнанні і повазі до прав природи (див. гл. 2 § 3 "Права природи").

V. ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОГО ВІДШКОДУВАННЯ (КОМПЕНСУЙ ЗБИТОК).

Якщо людина порушує який-небудь із наведених вище чотирьох екоетичних принципів, вона чинить несправедливість. Така дія порушує рівновагу між людством і природою, завдає природі шкоди, і на людину, що зробила цю дію, накладається певне зобов'язання. Це зобов'язання, що передбачається екологічною етикою, називається принципом справедливого відшкодування. У всіх випадках компенсаційні заходи набувають форми того або іншого сприяння або захисту блага (добра) живих істот або екосистем. Людина, що заподіяла зло якому-небудь природному об'єкту, що є моральним суб'єктом, зобов'язана принести благо, яке компенсує завданий збиток або цьому, або спорідненому, або якому- небудь іншому моральному суб'єкту. Чим більше завданий збиток, тим більша потрібна компенсація для виконання моральних зобов'язань.

Найбільш часто вживані способи відшкодування збитку – створення заповідників і заказників, розведення рідкісних видів, відновлення порушеної якості навколишнього середовища, допомога тваринам і рослинам, ослабленим або травмованим у результаті людської діяльності, в отриманні ними колишнього здорового стану.

Пріоритетність екоетичних принципів

Принципи, які ми проаналізували, пропонують п'ять моральних вимог щодо вибору поведінки. Самі по собі вони не диктують особистості, що їй потрібно робити в конкретній ситуації, а тільки визначають ті характеристики дій, які можуть вважатися як морально обґрунтовані.

Проте на практиці нерідко постає питання, як же визначити міру етичної значущості, якому принципу при загальних рівних віддати перевагу?

Принцип неспричинення шкоди є найголовнішим, пріоритетнішим. Це найфундаментальніший з наших обов'язків перед природою (якщо не враховувати можливих конфліктів з нашими обов'язками в середовищі людської етики). Пріоритетність у застосуванні решти чотирьох принципів повинна розглядатися окремо у кожному конкретному випадку.

  • [1] Taylor Р. Respect for nature / Р. Taylor. – Princeton: Princeton University Press, 1986. – 220 p.
  • [2] Taylor Р. Respect for nature / P. Taylor. – Princeton: Princeton University Press, 1986. – 220 p.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші