Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічна етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Екологічна етика і держава

Відоме популярне визначення Макса Вебера що є держава: "Це така організація усередині суспільства, яка володіє монополією на законне насильство"[1]. Іншими словами, насильство законне, коли застосовується тільки центральною політичною владою і тими, кому вона дає таке право. "З різних заходів підтримки порядку, – як вважає англійський учений-соціолог Ернест Геллнер, – крайній захід – сила може застосовуватися тільки однією спеціально створеною, чітко визначеною, строго централізованою, дисциплінованою організацією усередині суспільства. Ця організація або сукупність організацій і є державою"[1].

Необхідно зазначити, що держава не має такої високої цінності як люди або інші живі істоти та екосистеми, що знаходяться на її території. По суті, ідеальна держава – це особливий інструмент для їх захисту і тому має всього лише інструментальну цінність. Проте на практиці держава нерідко діє проти свого народу, не говорячи вже про природу, оскільки відстоює інтереси дуже невеликої частини крупних ділків і корумпованих політиків, які вважають, що держава – це вони.

Так, держава захищає сучасні цінності ринкового суспільства, наприклад, свободу ринкових відносин. Свобода ринку основана на можливості визначення кожним підприємцем напряму вкладення капіталу і виробництва продукції, що має попит і що дає прибуток. Прибуток, з одного боку, йде на збагачення підприємців та обслуговуючих виробництво виконавців, а з іншого – на подальше розширення виробництва. І так до безкінечності. По суті це зростання нагадує ріст ракових клітин, що знищують все на своєму шляху. Зараз найбільший престиж у суспільстві мають підприємці, що зуміли інтенсивно переробити природні ресурси та одержати максимальний прибуток. Але чи розумно і справедливо це? При таких підходах ринкової економіки і ролі держави як джерела насильства воно (причому це насильство робиться, як правило, тільки на користь вищого чиновництва і монополій) нерідко спрямоване проти пересічних громадян країни і завжди – проти природи. Тому навряд чи доводиться говорити про дотримання сучасною державою таких основних положень екологічної етики як рівноцінність і рівноправність всього живого.

Звичайно, теоретично держава могла б покласти на себе обов'язки охороняти природу. Це могло б відбутися у тому випадку, якщо б конституцією цієї країни не тільки були б закріплені права природи, але і обмежена ради їх дотримання приватна власність та свобода ринку.

Більш того, настав час говорити про необхідність створення нового типу держави, яка б захищала права, інтереси і свободи не тільки людей, але і всіх живих істот, що на її території проживають. Іншими словами, демократія не лише для людини, але і для всього живого. Поки ж цього не відбудеться, турботу про природу може взяти на себе міжнародна екологічна громадськість. Так, найбільш визначні ділянки дикої природи повинні знаходитися під юрисдикцією міжнародних організацій. У разі екологічних проблем туди можуть вводитися сили типу військ ООН – державний суверенітет в цьому випадку повинен порушуватися ради захисту прав природи, що порушуються у цій країні (бо державний суверенітет має інструментальну, а не власну цінність).

Можуть бути задіяні й інші важелі, наприклад, економічні. В цьому випадку багаті країни (Європа, США), які живуть за рахунок дикої природи, що знаходиться в бідних країнах (Азія, Африка, СНД), виділяють кошти і підтримують своїми платежами заходи в цих країнах, спрямовані на збереження дикої природи (можна використовувати принцип платежів із Кіотського протоколу залежно від площі територій). Будь-хто повинен відповідати перед своїм сусідом по планеті (двоногим або чотириногим). Тому держава повинна бути обмежена у використанні видів живих істот та екосистем, що знаходяться на її території, що, по суті, належать Землі і самим собі, а не державам. А екологічний рух повинен бути наднаціональним і наддержавним.

У будь-якому випадку національно-державні організації людства зі всіма їх суверенітетами починають себе зживати. Потрібні нові національні організації, що надійно забезпечують захист прав всього живого.

Колишній міністр закордонних справ Австралії Гарет Еванс висунув концепцію відповідальності за захист, згідно з якою національний суверенітет більше не може служити щитом для держави, яка піддає власних громадян жорстокості і геноциду. Подібна концепція повинна бути розширена до захисту всіх громадян – рослин, тварин, екосистем.

  • [1] Геллнер Э. Нации и национализм / Э. Геллнер. – М.: Прогресс, 1991. – 320 с.
  • [2] Геллнер Э. Нации и национализм / Э. Геллнер. – М.: Прогресс, 1991. – 320 с.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші