Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна безпека
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Нормативно-правовий механізм забезпечення економічної безпеки держави

Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин. Регулюванню підлягають складні процеси життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон'юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку.

Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по- друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об'єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макроекономічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем).

Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-економічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, зумовлюють використання цілого арсеналу методів державного регулювання економіки.

Питання економічної безпеки держави не залишається поза увагою певних ланок керівництва держави. Зокрема, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України спільно з Місією України при НАТО та Офісом зв'язку НАТО в Україні є організатором засідань Спільних робочих груп[1], до участі у яких долучаються представники Міністерства оборони України, Міністерства закордонних справ України, Національного інституту стратегічних досліджень, а також Міжнародного секретаріату НАТО і низки неурядових іноземних організацій. Це свідчить про те, що проблема економічної безпеки, безпеки енергетичної інфраструктури та енергетичної безпеки має глобальний характер, тому її розв'язання є одним із найважливіших завдань загальної безпеки та економіки з боку міжнародних організацій.

На засіданні Спільної робочої групи Україна – НАТО з питань економічної безпеки (м. Київ, вересень 2012) учасники делегації України і НАТО відзначили, що проведення зустрічей у рамках Спільних робочих груп Україна – НАТО з питань економічної безпеки є важливим заходом практичного співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору. Проведення зазначеної зустрічі засвідчило інтерес сторін до отримання об'єктивної інформації щодо пріоритетів та перспектив розвитку світової і регіональної економіки, підтримки демократичних цінностей та співробітництва.

При цьому паралельно питанню про економічну безпеку приділяється увагу національній безпеці України. Зокрема, Указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105 (у редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012) затверджено Стратегію національної безпеки України "Україна у світі, що змінюється"[2]. Вона визначає загальні принципи, пріоритетні цілі, завдання і механізми захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

У Стратегії національної безпеки України для її економічної складової головну мету сформовано через критерій прийнятого рівня забезпечення економічної безпеки. Цей критерій є комплексним показником, що інтегрує у собі рівень конкурентоспроможності, можливість підтримання сталого розвитку, стан продуктивності виробництва та зайнятості населення, які, своєю чергою, є результатом узагальнення сукупності показників, що формуються на відповідних рівнях ієрархії "дерева цілей". Стратегія окреслює пріоритети і напрями діяльності держави у сфері національної безпеки. Головними для забезпечення прийнятого рівня економічної безпеки є поліпшення інвестиційного клімату, активізація інноваційної діяльності, реформування податкової системи, проведення земельної реформи.

Також, з метою визначення концептуальних засад формування ефективного та дієвого механізму державного управління ризиками, спрямованих на недопущення та мінімізацію наслідків потенційного негативного впливу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, Кабінет Міністрів України 15 серпня 2012 року своїм розпорядженням № 569 схвалив Концепцію забезпечення національної безпеки України у фінансовій сфері[3]. Зокрема, для досягнення поставленої мети передбачено низку заходів, серед яких:

■ проведення структурних реформ в економіці, забезпечення цінової та фінансової стабільності;

■ забезпечення стабільності системи державних фінансів;

■ дотримання економічно безпечного рівня державного боргу;

■ створення умов для розвитку та функціонування внутрішнього ринку капіталу;

■ стимулювання кредитування реального сектору, зменшення ризиків у банківській сфері;

■ збільшення капіталізації, ліквідності та прозорості фондового ринку;

■ посилення стійкості, прозорості та конкурентоспроможності небанківського фінансового сектору України.

Реалізація цього рішення забезпечить захист національних інтересів держави в разі виникнення та поглиблення загроз у фінансовій сфері, розроблення механізму державного управління ризиками у фінансовій сфері та мінімізацію наслідків глобальних загроз у разі їх виникнення, що сприятиме збалансованості фінансової сфери і забезпечить ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання держави.

Практичне забезпечення та ефективність забезпечення безпеки держави за сучасних умов значною мірою залежіть від застосування і наукових підходів до проблем цієї сфери. Великомасштабні дослідження у сфері економічної безпеки держави привели на Заході до створення нової науки, яка дістала назву "екосестейт" (economic security of state), тобто наука про економічну безпеку. Сутність екосестейту полягає в тому, що він є базою для будь-яких інших напрямів, проявів та відгалужень економічної безпеки держави, у тому, що завдяки накопиченим знанням цього відгалуження можна передбачити наслідки зовнішніх або внутрішніх дій з метою зменшення їхнього можливого негативного або збільшення позитивного впливу на розвиток держави.

З метою вдосконалення правових та організаційних засад запобігання і протидії корупції 21 жовтня 2011 року Президент України своїм Указом № 1001 схвалив Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки[4].

Метою Національної антикорупційної стратегії є зменшення рівня корупції в Україні шляхом усунення передумов її виникнення через упровадження превентивних заходів, зміцнення режиму законності, а також формування в суспільстві нетерпимого, негативного ставлення до корупції як суспільно небезпечного явища за допомогою спільних зусиль державних і громадських структур, за участі міжнародних організацій.

Національна антикорупційна стратегія передбачає, що оцінка ефективності її реалізації має ґрунтуватися на результатах виконання Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки[5].

Також уряд України 22 серпня 2014 року схвалив антикорупційний пакет законопроектів у ухвалення та реалізація яких дозволить здійснити найбільшу антикорупційну реформу в державі за весь час її існування. Законопроекти передбачають створення повноцінного загальнодержавного механізму запобігання корупції, а також виявлення та переслідування осіб, які вчинили найбільш небезпечні корупційні злочини.

Проект Закону України № 5085 "Про Національне антикорупційне бюро України"[6] передбачає створення спеціалізованого правоохоронного антикорупційного органу – Національного антикорупційного бюро України. Основними функціями новостворюваного Національного бюро будуть виявлення та розслідування корупційних злочинів, які вчинені вищими посадовими особами держави або становлять особливу суспільну небезпеку.

У свою чергу, компетенція Національного антикорупційного бюро не поширюватиметься на приватний сектор: цей орган розслідуватиме тільки корупційні злочини, пов'язані з державним сектором або місцевим самоврядуванням. Таким чином, антикорупційний орган не матиме права втручатись у ведення бізнесу.

Однією з важливих функцій новостворюваного органу буде виявлення та повернення до України активів, виведених корумпованими чиновниками.

Створення НАБ не тягтиме за собою збільшення загальної кількості правоохоронців у країні, оскільки штатна чисельність антикорупційного бюро формуватиметься за рахунок зменшення відповідної кількості співробітників інших спеціально уповноважених суб'єктів у сфері боротьби з корупцією.

Питання щодо створення окремого антикорупційного органу з правоохоронними функціями випливає із зобов'язань України перед міжнародними організаціями, такими як Група держав проти корупції (ГРЕКО), Європейський Союз, Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), а також Міжнародний валютний фонд.

Крім того, створення незалежного антикорупційного органу є одним із зобов'язань уряду відповідно до програми його діяльності.

Також схвалено проект Закону України № 5113 "Про запобігання корупції"[7], метою якого є створення ефективної системи запобігання корупції. Цей проект має замінити чинний сьогодні, але неефективний Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Законопроект, зокрема, передбачає запровадження широкого переліку антикорупційних обмежень для осіб, які обіймають посади на державній службі чи службі в органах місцевого самоврядування, створення чітких правил поведінки чиновника з тим, щоб його дії завжди відповідали публічному інтересу та очікуванням суспільства.

З цією метою проект детально визначає, що таке конфлікт інтересів та як повинен діяти публічний службовець задля його уникнення. У разі ж, якщо чиновник все-таки віддаватиме перевагу приватному інтересу перед інтересами служби, він буде притягнутий до адміністративної відповідальності (а за певних умов – до кримінальної відповідальності) та звільнений зі служби.

Також передбачається запровадження сучасного механізму фінансового контролю за майновим станом публічних службовців – декларації подаватимуться в електронній формі, оприлюднюватимуться у відкритому реєстрі, а також підлягатимуть перевірці незалежною установою.

У разі, якщо спосіб життя чиновника явно не відповідає його доходам, передбачається можливість проведення детальної перевірки як доходів, так і витрат такого чиновника, а також притягнення його до відповідальності, якщо підтвердяться факти незаконного збагачення чи вчинення іншого корупційної) правопорушення.

Ще однією важливою новелою законопроекту є позбавлення можливості участі в державних закупівлях компаній, які не мають антикорупційних програм або які внесені до Єдиного державного реєстру осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.

Проект Закону України "Про запобігання корупції" передбачає також широкий спектр норм щодо відповідальності за порушення антикорупційних обмежень для чиновників, а зміни до Кримінального кодексу унеможливлюватимуть пом'якшення кримінальної відповідальності чи звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили корупційні злочини.

Проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичних осіб та публічних діячів"[8] передбачає розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників юридичних осіб (фізичних осіб, які фактично контролюють компанії) при здійсненні їх державної реєстрації.

Це дасть змогу запобігти утворенню фіктивних компаній, у тому числі в офшорах, для відмивання одержаних злочинним шляхом доходів. Отже, корупціонери будуть позбавлені ще одного механізму, який дозволяє використовувати отримані в незаконний спосіб прибутки. Крім того, цей законопроект створює ще один механізм розшуку та повернення до України незаконно виведених активів корумпованими чиновниками.

До пакета антикорупційних законів увійшов також Проект Закону України від 14 липня 2014 року № 4284а "Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки"[9]. Проект Закону України передбачає ось що.

У рамках напряму "Формування та реалізація державної антикорупційної політики":

■ створення антикорупційного координаційного органу;

■ щорічне оцінювання стану корупції в державі;

■ упровадження міжнародних стандартів урядування;

■ регулярні антикорупційні інформаційні кампанії.

У рамках напряму "Покарання за корупцію":

■ внесення змін до Кримінального кодексу за рекомендаціями GRECO;

■ позбавлення незаконно отриманого майна;

■ створення органу для розшуку та утримання конфіскованого майна;

■ створення підзвітного органу з розслідування корупційних злочинів;

■ запровадження механізмів заохочення за виявлення фактів корупції;

■ створення Єдиного державного реєстру юридичних осіб – корупціонерів.

У рамках напряму "Попередження корупції":

■ запобігання корупції у представницьких органах влади;

■ створення доброчесної публічної служби;

■ запобігання корупції в діяльності органів виконавчої влади;

■ запобігання корупції у сфері державних закупівель;

■ запобігання корупції в судовій системі;

■ запобігання корупції у приватному секторі.

Закони розробило Міністерство юстиції спільно з експертами громадської ініціативи "Реанімаційний пакет реформ", вони отримали схвальні відгуки міжнародних і вітчизняних експертів, а також були розроблені за кращими іноземними зразками і повинні допомагати ефективно виявляти і карати нечистих на руку чиновників.

Також перелік нормативно-правової складової забезпечення економічної безпеки можна доповнити такими документами.

  • 1. Указ Президента від 14 жовтня 2014 року № 808/2014 "Про Національну раду з питань антикорупційної політики";
  • 2. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 706 "Питання запобігання та виявлення корупції";
  • 3. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення";
  • 4. Указ Президента України від 5 жовтня 2011 року № 964/2011 "Про першочергові заходи з реалізації Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”";
  • 5. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. № 1422 "Питання запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади";
  • 6. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2013 р. № 949 "Про затвердження Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики";
  • 7. Наказ Міністерства юстиції України від 11 січня 2012 року № 39/5 "Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення";
  • 8. Наказ Держфінмоніторингу України від 23.12.2013 № 152 "Деякі питання запобігання та виявлення корупції в Державній службі фінансового моніторингу України";
  • 9. Наказ Міністерства юстиції України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 30 вересня 2013 року № 2055/5/1153 "Про національну систему оцінки рівня корупції" та ін.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що питання економічної безпеки не залишається поза увагою як органів влади, так і науковців. Для цього робляться великі кроки в законодавчому напрямку, у науковому пошуку нових засобів створення економічної безпеки держави або вдосконалення вже традиційних засобів боротьби з корупцією, відмиванням коштів, тіньовою економікою тощо. Саме тому держава повинна далі турбуватись про створення ринку послуг економічної безпеки. Політико- економічні передумови безпеки національної економіки мають створити атмосферу функціонування національної економіки без таких ганебних явищ, як корупція, хабарництво, рейдерство та інша економічна злочинність.

Глобалізація світової економіки потребує посилення антикорупційних зусиль. Для міжнародних інвесторів необхідність давати хабара і мати справу з офіційним вимаганням еквівалентно додатковим податкам, але, на відміну від офіційного податку, корупція не приносить податкового доходу державі. Зниження рівня корупції є більш ефективним шляхом поліпшення економічного стану країни, ніж зниження податків, бо не зменшує державних доходів. Корупція на додачу до скорочення економічного зростання значно підвищує ймовірність макроекономічної нестабільності в умовах глобалізації. Розширюється розрив між країнами, що можуть управляти корупцією і мати вигоду з глобалізації, і тими, які не лише не роблять цього, а й зазнають великих загроз із боку негативних моментів глобалізації, як-от мінливість міжнародних потоків капіталу або валютно-фінансові кризи. Саме тому для подальшого розвитку держави необхідно протидіяти корупції та своєчасно виявляти фактори, які підривають стійкість, соціально-економічну безпеку держави. Це питання є важливим для суспільного прогресу, нормального життя та запобігання іншим викликам і загрозам.

  • [1] Засідання Спільної робочої групи Україна – НАТО з питань економічної безпеки (м. Київ, вересень 2012) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: me.gov.ua.
  • [2] Указ Президента України від 12 лютого 2007 року № 105 (в редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 року N° 389/2012) "Стратегія національної безпеки України "Україна у світі, що змінюється''" (Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/389/2012.
  • [3] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2012 р. № 569 "Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері" (Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua.
  • [4] Указ Президента України від 21 жовтня 2011 р. 1001 "Про національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.
  • [5] Державна програма щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ti-ukraine.org/system/files/research/zvit_0.pdf.
  • [6] Проект Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua.
  • [7] Проект Закону України "Про запобігання корупції" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada. gov.ua.
  • [8] Проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичних осіб та публічних діячів" [Електронний ресурс). – Режим доступу: rada.gov.ua.
  • [9] Проект Закону України від 14 липня 2014 року Ν" 4284а "Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші