Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна безпека
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Нормативно-правове забезпечення регулювання економічної безпеки підприємства

На основі дослідження законодавства державного регулювання економічної безпеки в передових країнах проведено порівняльний аналіз із законодавством України. Практика державного регулювання національної економіки розвинених країн засвідчує, що найкращих результатів можна досягти за ринкових умов у поєднанні з ефективною регулятивною функцією держави.

Економічна безпека підприємства не є винятком – найефективніше її забезпечення неможливе без грамотного та ґрунтовного державного регулювання. Держава має значний вплив на формування економічної безпеки підприємства. Використовуючи прямі і непрямі важелі втручання, вона створює та регулює економічні умови діяльності підприємств, призначені для захисту економічних інтересів держави та національної економіки.

В Україні основою нормативно-правової бази економічної безпеки та регулювання банкрутства є Конституція України[1]. Ґрунтуючись на основних засадах Конституції, уряд України будує державну політику. Для реалізації одного з її напрямів в Україні створено Раду національної безпеки та оборони, яка координує органи виконавчої влади у сфері національної безпеки.

З метою системного підходу до захисту економічних інтересів 1997 року Верховна Рада України прийняла Концепцію національної безпеки України[2]. В ухваленій Концепції розглядаються основи національної безпеки України, об'єкти і принципи забезпечення національної безпеки, загрози національній безпеці, основні напрями державної політики національної безпеки України та система національної безпеки України.

Звісно, ця концепція прямо не впливає на економічну безпеку підприємства, але опосередкований вплив має.

У світлі опосередкованого впливу на економічну безпеку підприємств цікавим є дослідження міжнародних законодавчих актів. Так, одним з основоположних актів щодо банкрутства підприємств є Європейська конвенція "Про деякі міжнародні аспекти банкрутства"[3]. Цей документ у разі відкриття процедури банкрутства в одній із держав, що приєдналися до Конвенції, регулює таке:

■ здійснення деяких повноважень конкурсного керівника відносно розпорядження майном боржника на території інших держав – учасниць Конвенції;

■ відкриття вторинного банкрутства в інших державах-учасницях;

■ передавання інформації кредиторам, які перебувають на території інших держав-учасниць, і порядок подання ними претензій до боржника.

Також цим документом пояснюються міжнародні аспекти відкриття справи про банкрутство, непрямої міжнародної компетенції, часткової оплати вимог кредиторів, багато уваги приділяється питанню вторинного банкрутства підприємств.

У світлі розгляду питань економічної безпеки на міжнародному рівні цікавою є методологія, яка запропонована Комісією ООН за програмами розвитку (UNDP)[4] з аналізу економічної безпеки держави. Згідно з цією методикою рівень національної безпеки визначається трьома факторами: рівнем економіки, рівнем освіти і правами людини. Рівень економіки вимірюється у ВНП на душу населення, рівень освіти – кількістю років, протягом яких вчиться в даному суспільстві "середньостатистична" людина, права людини характеризуються спеціальним індексом, який розраховують за спеціально затвердженою методикою.

Рівень національної безпеки, визначений таким чином, є одним з індикаторів стану безпеки держави. Зниження цього рівня є сигналом для уряду щодо вжиття відповідних заходів.

Цікавим для дослідників питань економічної безпеки також є Заключний акт Наради з безпеки і співпраці в Європі (Гельсінкі, 1 серпня 1975 р.)[5], який чинний і до сьогодні. Так, у розділі "Економічна і комерційна інформація" держави – учасниці вищезгаданого акта, вважаючи, що економічна інформація за своїм характером повинна була б забезпечувати відповідний аналіз ринків та розроблення середньострокових і довгострокових прогнозів, сприяючи тим самим установленню стійких торгових потоків і кращому використанню торгових можливостей, виражаючи готовність поліпшувати якість і розширювати обсяг та розповсюдження економічної і відповідної адміністративної інформації, сприятимуть регулярній і за можливості в більш короткі терміни публікації та розповсюдженню економічної і комерційної інформації, зокрема такої:

■ статистичні дані про виробництво, національний дохід, бюджет, рівень споживання та продуктивності праці;

■ статистичні дані про зовнішню торгівлю;

■ закони і регламенти, що стосуються зовнішньої торгівлі;

■ інформація, що використовується для економічного прогнозування з метою сприяння розвитку торгівлі;

■ інша інформація, корисна для ділових людей у комерційних контактах, наприклад, періодично видавані довідники, переліки і, коли це можливо, структурні схеми фірм та організацій, що займаються зовнішньою торгівлею.

Держави-учасниці також заохочуватимуть роботу з гармонізації статистичних номенклатур, що проводиться в міжнародному плані, особливо в рамках Європейської економічної комісії ООН.

В Україні, на жаль, на сьогодні немає ґрунтовних законодавчих розробок, що регулювали б економічну безпеку підприємства. З чинних законодавчих актів найбільше уваги приділяється питанням банкрутства підприємств. Більш-менш комплексно та широко деякі аспекти економічної безпеки підприємства висвітлює Господарський кодекс України[6]. У цьому документі у статті 19 говориться, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання в різних сферах. Слід зазначити, що законодавче регулювання в Україні найбільше спрямоване на процедуру банкрутства й антимонопольне регулювання. Перед тим як дослідити український досвід державного регулювання банкрутства, доцільно розглянути зарубіжний досвід з цього напряму.

У США процедура банкрутства і відновлення фінансового стану боржника остаточно сформувалася тільки у другій половині XX століття, однак ідея судового регулювання неспроможності суб'єктів господарювання існує в цій країні вже давно[7]. Перші відповідні положення з'явилися ще у XVIII столітті. Так, уже 1787 року Конституційний Конвент США надавав Конгресу повноваження ухвалювати законодавчі акти, які ввійдуть у єдину національну правову базу для врегулювання спорів кредиторів із боржниками. Це було зроблено для того, щоб відійти від англійської практики, де за певних обставин за оголошення неспроможності підприємства або фізичної особи передбачалася смертна кара. Законодавство США щодо банкрутства здебільшого дає можливість юридичним і фізичним особам, які самостійно заявили про свою неспроможність, звільнитися від більшої частини свого боргу, а підприємствам, що серйозно працюють, надається можливість реорганізувати виробництво, знайшовши знову фінансову стабільність.

Однією з найбільш розвинених країн у плані державного регулювання банкрутства є також Франція. До 1967 року процес банкрутства у Франції майже повністю зводився до ліквідації підприємства-боржника, всі його кошти йшли на погашення боргів[8]. Закон "Про банкрутство" (1967) і подальший відповідний Декрет передбачали можливість захисту підприємства та укладення угоди з кредиторами. Але практично ці можливості майже не використовувалися, і лише 2-3% розглядів справ за цією категорією в період дії Закону 1967 року вирішувалися компромісом. Решта справ закінчувалася ліквідацією боржників.

У 1985 році у Франції було ухвалено новий закон, що стосується неспроможності підприємств ("Про конкурсне управління, ліквідаторів і експертів за визначенням стану підприємств" від 25.01.85 № 85-98), який передбачав більший захист підприємств, багато в чому зумовлений проблемою збереження робочих місць.

За французьким законодавством, банкрутом може бути визнана як фізична особа, так і юридична. Розглядають справи про неспроможність переважно комерційні суди.

Можливі ініціатори справи про банкрутство стандартні в багатьох країнах. Ними є сам боржник, його кредитори і прокурор. У Франції та Великобританії, до того ж, провадження справи про неспроможність може бути почато з ініціативи суду.

Провадження справи про неспроможність починається у тому разі, коли боржник неспроможний сплатити борги. Мінімальної суми несплачених боргів законодавством Франції (як і Німеччини) не встановлено.

Законодавство Франції загалом виокремлює три варіанти розвитку подій при порушенні справи про банкрутство:

■ реорганізація підприємства;

■ передавання підприємства-боржника в орендне управління іншому суб'єкту господарювання;

■ ліквідація підприємства шляхом його продажу.

Також необхідно відзначити соціальний захист працівників підприємств, що перебувають у кризі. Працівники підприємства-боржника, за законом 1985 року, отримали "надпріоритет" над рештою категорій кредиторів, їм збережено оплату праці до 60 днів. Крім того, за клопотанням кредитора суд може встановити позачерговий порядок покриття боргу. Для повноти висвітлення цього питання доцільно розглянути законодавчу базу Німеччини, де розрізняють три види банкрутства: просте, злісне, особливо тяжкий випадок банкрутства.

У разі простого банкрутства боржник через власну недбалість не знає про наближення чи настання банкрутства або легковажно викликає його своїми діями. Злісним банкрутство буде визнано в тих випадках, коли в умовах надмірної кількості боргів особа ховає, знищує частину майна, які в разі розпродажу підлягають відчуженню на користь кредиторів, або укладає ризиковані спекулятивні чи явно збиткові угоди, продає товари за явно заниженою ціною, а також приховує права інших осіб чи визнає явно вигадані права.

Особливо тяжким випадком банкрутства визнаються дії винної особи в корисливих інтересах або свідоме створення для багатьох осіб загрози розорення, втрата довірених йому майнових цінностей.

Нині з урахуванням усіх поправок та змін Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"[9] установлює умови, порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Цей Закон дає визначення низки термінів: неплатоспроможність, боржник, банкрутство, суб'єкт банкрутства (банкрут), кредитор, конкурсні кредитори, поточні кредитори, грошове зобов'язання, безспірні вимоги кредиторів, досудова санація, розпорядження майном боржника, розпорядник майна, санація, реструктуризація підприємства, керуючий санацією, арбітражний керуючий, мирова угода.

Для повнішого розуміння суті державного регулювання діяльності підприємств з метою забезпечення їхньої економічної безпеки розглянемо законодавчі акти України, що прямо стосуються діяльності підприємства. Це, насамперед, Господарський кодекс України[6].

У цьому документі значну увагу приділено обмеженню монополізму в економіці, неправомірним угодам між суб'єктами господарювання, дискримінації суб'єктів господарювання, недобросовісній конкуренції, неправомірному використанню ділової репутації суб'єкта господарювання, створенню перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції, комерційній таємниці.

Окремо зазначимо, що в цьому законодавчому акті приділяється увагу заходам щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва, однак цих заходів не деталізовано.

Отже, на сьогодні економічну безпеку підприємства держава регулює недостатньо. Бракує відповідних законодавчих актів, що, звісно, негативно впливає на рівень економічної безпеки підприємств.

Слід додати, що державне регулювання діяльності підприємств може як позитивно, так і негативно впливати на рівень їхньої економічної безпеки (табл. 4.4, 4.5).

Таблиця 4.4

Позитивні наслідки впливу державного регулювання на економічну безпеку підприємств

Форми державного регулювання

Наслідки державного регулювання

Результати впливу на економічну безпеку підприємства

Введення різноманіття форм власності

Поява недержавного сектору в економіці

Можливість прояву приватної ініціативи, підвищення зацікавленості в результатах діяльності підприємства

Формування та регулювання фінансового ринку

Поява мережі фінансових посередників

Збільшення кількості джерел інвестиційних ресурсів

Обмеження

та регулювання рівня

монополізму

Створення умов для конкурентної боротьби

Зниження загрози з боку підприємств- монополістів. Попередження або ліквідація небажаних ринкових структур та небажаної поведінки ринкових агентів. Допомога одним групам економічних агентів коштом інших

Обмеження імпорту товарів з метою захисту інтересів вітчизняного товаровиробника

Створення умов для збуту продукції вітчизняних підприємств

Збільшення ємності ринку

Надання державних гарантій при залученні іноземних інвестицій

Збільшення припливу іноземних інвестицій

Збільшення кількості інвестиційних проектів, що реалізуються. Підвищення організаційно-технічного рівня виробництва та конкурентоспроможності продукції.

Вихід підприємств на зовнішні ринки

Таблиця 4.5

Негативні наслідки впливу державного регулювання на економічну безпеку підприємств

Сфера

регулювання

Негативні аспекти регулювання

Захисна реакція підприємств

Результати впливу на економічну безпеку підприємства

Податкова

сфера

Високі податкові ставки.

Відсутність системи податкових пільг

Відсутність

прагнення

до збільшення

прибутку.

Приховування

частини

прибутку

Зменшення обсягів виробництва або його повна зупинка.

Високий рівень витрат на виробництво. Відсутність власних інвестиційних ресурсів.

Низький організаційно-технічний рівень виробництва.

Низький рівень

конкурентоспроможності продукції на зовнішніх ринках

Інноваційна

сфера

Відсутність субсидій та дотацій підприємствам недержавного сектору

Відсутність технічних та управлінських нововведень

Низький організаційно-технічний рівень виробництва.

Висока енергоємність виробництва. Низька продуктивність праці. Неефективний менеджмент

Інвестиційна

сфера

Незначні гарантії

іноземним

інвесторам.

Відсутність

сприятливого

інвестиційного

клімату

Відмова від співпраці із зарубіжними партнерами. Вивіз капіталу за кордон

Відсутність реальної можливості співпраці з іноземними партнерами. Уповільнення динаміки розвитку

Інфраструктура

підприємництва

Суворі обмеження діяльності

Відмова від послуг інфраструктури підприємництва

Збільшення витрат і низька якість робіт, що виконуються самостійно. Відсутність додаткових інвестицій через нерозвиненість фондового ринку

Доцільно також розглянути зарубіжний досвід державного регулювання економічної безпеки підприємства.

Держава через систему податків, субсидій, кредитів, механізм банкрутства тощо реалізує свою політику, яка може підвищувати або знижувати рівень економічної безпеки підприємства. Для забезпечення стабільної роботи підприємств і, як наслідок, підвищення рівня їхньої економічної безпеки велике значення має грамотна та ґрунтовна політика у сфері податків, у сфері матеріальної та фінансової допомоги держави суб'єктам господарювання.

До найважливіших елементів державної підтримки, які часто використовуються у світовій практиці, належать:

■ участь у мішаних підприємствах;

■ фінансування підприємств, які особливо важливі для економічної безпеки країни;

■ надання пільгових кредитів тощо.

Прикладом активної підтримки економічної безпеки підприємств, що ведуть наукову діяльність, є досвід Японії, де держава надає кредити для проведення прикладних досліджень. Слід відзначити, що відсоток за використання кредиту прямо залежить від успішності проекту. Якщо проект повністю зазнав краху, то підприємство відсотків узагалі не виплачує, а повертається лише сума кредиту. Такі дії стимулюють розвиток науки, яка, у свою чергу, сприяє підвищенню рівня економічної безпеки підприємства.

На шляху активізації процесів, що підвищують рівень економічної безпеки підприємств, значних успіхів у 90-ті роки XX століття досягли країни Центральної та Східної Європи. Найпоширенішим засобом підтримки економічної безпеки підприємств у цих країнах були і залишаються дотації. Однак дотації надаються лише успішним або перспективним підприємствам, що є однією із засад економічного піднесення країн узагалі.

Економічна безпека підприємства істотно залежить від конкурентоспроможності його продукції. Чим стійкіше становище підприємства на світовому ринку, тим вищий рівень його економічної безпеки. Тому практично в усіх країнах держава активно заохочує розвиток експорту, оскільки він підсилює економічну безпеку країни загалом.

Отже, в Україні основною нормативно-правовою базою економічної безпеки та регулювання банкрутства є Конституція України. Однак на сьогодні економічна безпека підприємства недостатньо регулюється з боку держави. Немає в необхідному обсязі відповідних законодавчих актів, що, звісно, негативно впливає на рівень економічної безпеки підприємств.

  • [1] Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
  • [2] Концепція (основи державної політики) національної безпеки України від 16.01.1997 № 3/97-ВР (Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3/97-%D0%B2%D1%80.
  • [3] Європейська конвенція "Про деякі міжнародні аспекти банкрутства" від 05.06.1990 № 994_540 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_540.
  • [4] Сухорукова Т. Проблема экономической безопасности предприятия / Т. Сухорукова // Бизнес- информ. – 1998. – № 19. – С. 43-46.
  • [5] Совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе: Заключительный акт (Хельсинки, 1975 г.) (Электронный ресурс]. – Режим доступа: osce.org/ru/mc/39505?download=true.
  • [6] Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
  • [7] Дахно І. І. Міжнародне економічне право / І. І. Дахно. – К.: МАУП. 2000. – 160 с.; Ласк Г. Гражданское право США / Г. Ласк. – М., 1961. – 280 с.; Паксон Э. Принципиальные различия законов о банкротстве США и Российской Федерации / Эдвин Паксон // Бизнес Ревю. – 1993. – № 7. – С. 45-51.
  • [8] Васильев Е. А. Правовое регулирование несостоятельности и банкротств в гражданском и торговом праве капиталистических государств / Е. А. Васильев. – М.: Финансы. 1983. – 148 с.
  • [9] Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ (Електронний ресурс). – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2343-12.
  • [10] Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші