Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна безпека
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Групи адаптивних заходів підприємства. Адаптація підприємства до нововведень. Послідовність адаптації до нововведень. Адаптація підприємства до змін кон'юнктури ринку. Адаптація підприємства до соціально-культурних змін. Адаптація підприємства до політико-правових умов

Підприємство, як будь-яка матеріальна система, проходить усі етапи життєвого циклу: створення, становлення, зростання, зрілість, насичення, спад, банкрутство, ліквідація. Кожна стадія життєвого циклу підприємства має свою особливу модель адаптації, необхідну для тих умов, які склались для певного циклу (табл. 6.2)[1].

Таблиця 6.2

Моделі адаптивної поведінки підприємства залежно від стадій його життєвого циклу

Модель адаптивної поведінки підприємства

Стадія життєвого циклу підприємства

створення

становлення

зростання

зрілість

насичення

спад

банкрутство

ліквідація

Активна

+

+

+

Мішана

+

+

+

Консервативна

+

+

Залежно від факторів впливу сукупність адаптивних заходів підприємства можна поділити на такі групи:

  • • адаптація підприємства до нововведень;
  • • адаптація підприємства до змін кон'юнктури ринку;
  • • адаптація підприємства до соціально-культурних і політико-правових умов.

Кожний вид адаптації передбачає комплекс робіт, пов'язаний з організацією адаптації на підприємстві.

Адаптація підприємства до нововведень є найбільш складним і трудомістким видом, оскільки заходи, які розробляються з метою забезпечення відповідності технічного рівня підприємства досягненням науки й техніки, відзначаються широким масштабом, стосуються діяльності практично всіх підрозділів, вимагають залучення кваліфікованих фахівців, значної інвестиційної підтримки й повинні бути проведені в стислі проміжки часу[2].

Практика свідчить, що адаптація підприємства до нововведень або інноваційний процес розглядається як взаємопов'язаний та послідовний комплекс робіт, який полягає у переході інновації від ідеї до продукту, технології, послуги, що поширюються та використовуються в господарській діяльності. Важливим аспектом інноваційного процесу є те, що він не переривається навіть після впровадження, адже нововведення (інновація) щораз удосконалюється, стає більш ефективним, набуває нових споживчих властивостей і характеристик. Саме це створює для нього нові сфери застосування, нові ринки, нових споживачів. Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, у результаті яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання.

У більшості випадків інноваційний процес відбувається за допомогою таких стадій:

  • • виникнення ідеї нововведення;
  • • дослідження можливості розробки ідеї нововведення;
  • • сертифікація (патентування) ідеї нововведення;
  • • формування концепцій упровадження ідеї нововведення;
  • • наукове й техніко-економічне обґрунтування нового продукту або технології;
  • • експериментальне освоєння зразків нового продукту або технології;
  • • аналіз потенційних ринків можливої реалізації нового продукту або технології;
  • • пробний маркетинг нового продукту або технології;
  • • доведення до промислового виробництва;
  • • одержання нового продукту в необхідному обсязі для його комерціалізації.

Економічна ж доцільність освоєння нововведень визначається на основі досліджень ринку. Якщо йдеться про освоєння нового виду продукції, робіт або послуг, то тоді вивчають купівельний попит. При освоєнні нової технології розглядають питання витрат на її освоєння.

На наступному етапі адаптації підприємства до нововведень перевіряють його можливості з їх реалізації. З цією метою аналізують потенціал підприємства, кваліфікацію його персоналу, інфраструктуру підприємства тощо. Якщо результати аналізу показують, що реалізація нововведення доцільна, то можна визначати ті зміни, які мають бути внесені у стратегію або тактику діяльності підприємства й у функціонування його внутрішніх систем. Зміни стратегічних і поточних пріоритетів діяльності підприємства слід чітко локалізувати просторово й у часі. Крім того, адаптивна реакція підприємства зумовлює певний порядок протікання процесу адаптації, тобто всі зміни в діяльності внутрішніх підрозділів підприємства слід здійснювати в певній послідовності та взаємозв'язку[3].

Адаптація підприємства до нововведень вимагає витрат як одноразового, так і поточного характеру. У зв'язку з цим на завершальному її етапі визначають характер витрат, їх величину, строки й джерела покриття. Ми пропонуємо для покриття витрат на адаптацію підприємства до нововведень зосередитись на таких джерелах:

  • 1) пошук можливостей державної підтримки в різних формах з метою пошуку джерела дешевих коштів;
  • 2) активізація власних зусиль зі зміцнення фінансового стану через максимальне використання всіх ресурсів та створення цілеспрямованої стратегії поведінки, що дає можливість стабілізувати доходи і зменшити витрати;
  • 3) пошук іноземних інвесторів.

Одним із найбільш динамічних факторів зовнішнього середовища, що впливає на роботу підприємства, є фактор кон'юнктури ринку. Зміна кон'юнктури ринку прямо впливає на цілі, завдання функціонування підприємства, організацію його роботи. Кон'юнктура як найбільш динамічний фактор мусить перебувати у сфері контролю органів управління підприємством[4]. Необхідно постійно працювати над підготовкою і здійсненням адаптації підприємства до змінної кон'юнктури ринку (рис. 6.9).

Алгоритм реалізації адаптивних можливостей підприємства до змін кон'юнктури ринку

Рис. 6.9. Алгоритм реалізації адаптивних можливостей підприємства до змін кон'юнктури ринку

Кон'юнктура сама по собі є наслідком кількох факторів: факторів попиту, еластичності попиту, факторів розвитку життєвого циклу товару, який випускає підприємство, результату впливу політичних, демографічних, геополітичних та інших факторів. Але при цьому кон'юнктура виступає як один із ключових факторів, що впливають на підприємство, і вимагає ефективної та швидкої адаптації до виниклих змін.

Кон'юнктура – це сукупність певних ознак, поєднання різних обставин, які характеризують стан економіки в певний період. Кон'юнктура господарства є складовою частиною економічної науки. Оскільки основними характерними ознаками кон'юнктури є мінливість, нерівномірність, суперечливість, то для того, щоб прийняти правильне, економічно виважене рішення, необхідно мати інформацію про ситуацію на ринку, а отже, вивчати його. Процес вивчення охоплює такі аспекти: дослідження процесів виробництва й реалізації продукції, діяльність провідних промислових і торговельних фірм, фінансування і кредитування, ціноутворення, перспективи розвитку виробництва й споживання[4].

Ще одним аспектом формування факторів, що впливають на кон'юнктуру ринку, є регіональна політика, що проводиться на місцях і впливає на умови функціонування підприємств. Питання адаптації підприємства розглядаються не тільки в контексті змін кон'юнктури ринку, а й у розрізі зміни регіональних умов функціонування, тобто з позиції інституційної структури навколишнього середовища на регіональному рівні. Виділяється низку ознак інституціоналізації адаптаційного процесу підприємницьких структур (ці ознаки можуть бути основою розробки форм державної підтримки конкурентоспроможності підприємств, таких, що позиціонуються в регіональному конкурентно-підприємницькому середовищі)[6].

Вони зводяться ось до чого.

  • 1. Забезпечення стабільності технологічного процесу на підприємствах.
  • 2. Забезпечення функціонування підприємств із позиції ефективності та єдності фінансового обороту, тобто включення підприємницьких структур на принципах самостійності у фінансові відносини регіону; підтримка конкурентоспроможності підприємств через забезпечення їхнього доступу до інформаційних ресурсів та інноваційного комплексу регіону.
  • 3. Продовження соціального відтворення компаній, тобто створення умов, що забезпечують зростання споживання, професійну кваліфікацію й поліпшення самоідентифікації її працівників.
  • 4. Функціонування підприємств як суб'єктів ринкових відносин власності.

Можна виділити шість базових моделей адаптації, які сформульовано з урахуванням міжнародного досвіду провідних закордонних спеціалістів. Перший базовий підхід – системно-структурний, де адаптація характеризується як результат дії і взаємодії підприємців усіх рівнів, причому під підприємцями розуміють всіх співробітників, зайнятих у прийнятті управлінських рішень, – менеджерів, власників. Означений підхід (характерний для таких авторів, як Р. Хисрик, М. Петерс) засновано на неокласичних управлінських теоріях, де адаптація організацій розглядається як пасивна, раціональна асиміляція зі своїм фрагментом зовнішнього середовища на основі внутрішніх механізмів адаптації. Типовими представниками цього підходу є М. Дорнбуш, Дж. Томпсон, Е. Долан.

Найбільш комплексне розв'язання проблеми адаптації з використанням елементів процесного підходу представили закордонні автори, які розробили умови системно-функціонального підходу на основі управлінських теорій, що характеризує адаптацію як прикладну функцію стратегічного планування. Ця модель стратегічного планування, уперше сформульована І. Ансоффом, набула широкого визнання й поширення. Слід зазначити в ній процесний підхід на основі управлінських теорій і еволюціонізму. Автори згадуваної моделі природного добору А. Алчіан, X. Олдрич, Д. Пфеффер уважали, що адаптація організаційних популяцій значною мірою залежить від конкурентно-природного відбору на макрорівні й незначною – від фактора прийняття рішень на мікрорівні. У моделі "інституційного ізоморфізму" П. Дж. Ді-Маджіо, В. Пауелла, Дж. Мейєра, Б. Роуена адаптація організацій розглядається як процес одночасного зовнішнього і внутрішнього селекційного тиску, що приводить до того, що організації однієї інституційної галузі згодом стають подібними одна до одної.

Ситуаційний підхід на основі неоконституціоналізму й еволюціонізму представляють Р. Скотт, Дж. Марч, Дж. Оксен, у своїй моделі випадкових трансформаційних змін вони характеризують адаптацію як випадковий продукт усієї сукупності дій менеджерів, розпочатих у різних ситуаціях, і не визнавали існування твердого зв'язку між вимогами зовнішнього середовища і здійсненими адаптаційними змінами[4].

Доцільно зазначити, що кожний вид адаптації підприємства є чітко зумовленим. Так, зміна кон'юнктури ринку може відбутися внаслідок появи нових видів товарів або послуг, а зміна цін на продукцію може бути наслідком освоєння нових, більш ефективних технологій. Зміна кон'юнктури ринку пов'язана, як правило, з появою нових видів продукції та зростанням попиту на неї, зниженням попиту на вже існуючі види продукції, зміною цінової політики підприємств-конкурентів або посиленням заходів нецінової конкуренції.

Адаптація підприємства до соціально-культурних умов передбачає надання допомоги в розвитку здібностей, навичок, кваліфікації працівників, що відповідають умовам конкурентоспроможності на ринку й формуванням нової системи господарювання з найбільшою вигодою для працівників (зростання оплати праці, поліпшення умов праці, підвищення рівня організації й культури праці на підприємстві).

Адаптація торговельного підприємства до політико-правових умов припускає насамперед створення інформаційних систем, необхідних для відстеження змін у цій сфері; використання консультаційних послуг; використання страхування від змін у політико-правовому середовищі.

Розглянуті види адаптації підприємства й представлені зміни у стратегії й тактиці його діяльності, здійснювані при зміні зовнішнього середовища, дозволяють зробити висновок, що торговельне підприємство для збереження своїх конкурентних позицій і забезпечення економічної безпеки повинно: постійно здійснювати спостереження за станом зовнішнього середовища й оцінювати відповідність функціонування внутрішніх систем стану зовнішнього середовища; прогнозувати динаміку зовнішнього середовища й стежити за формуванням основних тенденцій її розвитку; визначати можливі зміни, які доведеться вносити у внутрішні системи підприємства у зв'язку з відповідними змінами зовнішнього середовища, тобто належним чином реагувати на зміни зовнішнього середовища, на вплив її факторів[3].

Об'єднує стадії необхідність постійного дотримання економічної безпеки підприємства як гаранта його стабільного та максимально ефективного функціонування, починаючи з моменту створення до розвитку високого потенціалу в майбутньому.

Необхідність проведення адаптаційних заходів, як правило, викликана важким фінансовим станом, наявністю реальної загрози процедури банкрутства або втрати частини майна та іміджу підприємства, низькою рентабельністю основного виробництва, відсутністю умов для залучення інвестицій.

Управління адаптацією – це процес, спрямований на глибоку зміну в діяльності підприємства, управління, забезпечення його економічної безпеки. Управління процесами адаптації підприємства не можна проводити раптово, без попередньої роботи фахівців різного профілю на основі заздалегідь розроблених програм. Адаптація охоплює підготовку, збір інформації, визначення напрямів роботи та їхніх наслідків, організаційно-технічне й соціальне проектування, практичну реалізацію підготовлених змін[1].

Основними методами адаптації підприємства в сучасних умовах є модель управління "за слабкими сигналами", модернізація, реструктуризація, реінжиніринг, управління на основі імпульсів, кожен з яких має свої особливості застосування, переваги і недоліки.

Управління "за слабкими сигналами" наголошує на необхідності відстежувати та враховувати за високих рівнів мінливості середовища так звані "слабкі сигнали" про зміни в ньому і, орієнтуючись на ці сигнали, заздалегідь готувати відповідні альтернативні рішення менеджменту. Основними стадіями реалізації цієї моделі є: моніторинг зовнішнього середовища; визначення відносної сили сигналів; зниження вразливості та підвищення гнучкості підприємства; розроблення підготовчих планів і впровадження попереджувальних заходів. Якщо система працює з урахуванням слабких сигналів, то є час підготувати відповідні заходи до моменту, коли нова загроза або можливість висвітяться повною мірою. Організація зможе підготувати і запустити відповідну програму, яка й буде реакцією на зміни[10].

Модернізація – це системний та цілеспрямований процес удосконалення, оновлення, поліпшення на інноваційній основі об'єктів модернізації, створення нових об'єктів з метою забезпечення посилення конкурентних переваг підприємства в умовах мінливого економічного середовища. Об'єктом модернізації є зазвичай окремі елементи виробничої або організаційної системи підприємства. Вона передбачає безперервне проведення малих за тривалістю змін, що мають напрямок "знизу догори" та загалом висхідний вектор розвитку. Вважаємо, що найбільш доцільно використовувати цей метод тоді, коли ще немає значних труднощів, але є передбачення їх неминучості внаслідок появи нових конкурентів, зміни навколишнього середовища[11].

Наступний метод – реструктуризація, тобто здійснення заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, елемент технології виявлення резервів, використання яких дозволяє підвищити ефективність діяльності організації. Характерними особливостями реструктуризації є комплексність або частковість перетворення та зміни у структурі об'єкта. Зміни при реструктуризації можуть набувати різних характеристик залежно від об'єкта, проте відбуваються за напрямком "зверху вниз". Питання щодо реструктуризації постає тоді, коли спостерігається зниження ефективності роботи, якщо в діяльності підприємства вже наявні проблемні аспекти[12].

Реінжиніринг являє собою метод радикальної перебудови бізнес-процесів організації, що має стрімкий характер, забезпечує якісне поліпшення організаційно-економічного механізму підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності за умови застосування адаптивних можливостей. Зміни при реінжинірингу мають кардинальний характер, відбуваються за напрямком "зверху вниз" та є тривалими й одночасними. Застосування реінжинірингу є доцільним для таких компаній.

  • 1. Компанії, які перебувають на межі банкрутства у зв'язку з тим, що ціни на товари значно вищі та/або їхня якість (сервіс) істотно нижча, ніж у конкурентів. Якщо ці компанії не застосують рішучих заходів, їм загрожує крах.
  • 2. Компанії, які ще не мають ускладнень, але передбачають неминучість виникнення великих проблем, пов'язаних, наприклад, з появою нових конкурентів, зміною вимог споживачів, зміною економічного середовища та ін.
  • 3. Компанії, що не мають проблем та не прогнозують їх у найближчому майбутньому. Це компанії-лідери, які проводять агресивну наступальну маркетингову політику, не задовольняються хорошим поточним станом і хочуть за допомогою реінжинірингу досягти кращого становища[4].

  • [1] Білошкурська Н. В. Моделі адаптивної поведінки та їх роль у формуванні економічної безпеки підприємства / Н. В. Білошкурська // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 12 (114). – С. 101-105.
  • [2] Васильців Т. Г Організація планування адаптації торговельного підприємства як засіб зміцнення його економічної безпеки / Т. Г. Васильців, О. Р. Бойкевич // Торгівля, комерція, підприємництво. – 2009. – № 10. – С. 31-35.
  • [3] Васильців Т. Г. Організація планування адаптації торговельного підприємства як засіб зміцнення його економічної безпеки / Т. Г. Васильців, О. Р. Бойкевич // Торгівля, комерція, підприємництво. – 2009. – № 10. – С. 31-35.
  • [4] Дем'янова Є. В. Підходи й методи адаптації підприємств АПК до змін кон'юнктури ринку / Є. В. Дем'янова // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 6. – Т. 3. – С. 223-226.
  • [5] Дем'янова Є. В. Підходи й методи адаптації підприємств АПК до змін кон'юнктури ринку / Є. В. Дем'янова // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 6. – Т. 3. – С. 223-226.
  • [6] Там само.
  • [7] Дем'янова Є. В. Підходи й методи адаптації підприємств АПК до змін кон'юнктури ринку / Є. В. Дем'янова // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 6. – Т. 3. – С. 223-226.
  • [8] Васильців Т. Г. Організація планування адаптації торговельного підприємства як засіб зміцнення його економічної безпеки / Т. Г. Васильців, О. Р. Бойкевич // Торгівля, комерція, підприємництво. – 2009. – № 10. – С. 31-35.
  • [9] Білошкурська Н. В. Моделі адаптивної поведінки та їх роль у формуванні економічної безпеки підприємства / Н. В. Білошкурська // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 12 (114). – С. 101-105.
  • [10] Шершньова З. Є. Стратегічне управління: підручник. – 2-ге вид., переробл. і допов. / З. Є. Шерпіньова. – К.: КНЕУ, 2004. – 699 с.
  • [11] Бужимська К. О. Деякі складові теоретико-методологічної бази інноваційно-технологічної модернізації / К. О. Бужимська // Вісник ЖДТУ – 2009. – № 4. – С. 202-207.
  • [12] Шершньова З. Є. Стратегічне управління: підручник. – 2-ге вид., переробл. і допов. / З. Є. Шершньова. – К.: КНЕУ, 2004. – 699 с.
  • [13] Дем'янова Є. В. Підходи й методи адаптації підприємств АПК до змін кон'юнктури ринку / Є. В. Дем'янова // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 6. – Т. 3. – С. 223-226.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші