2.3. Функціональні стилі сучасної української мови
2.4. Офіційно-діловий стиль як функціональний різновид сучасної української літературної мови. Історія становлення. Мовні особливості
2.5. Досконале мовлення як чинник професійної конкурентоспроможності фахівця
КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ
Мовна норма – це об'єктивно вироблені, загальновизнані й загальноприйняті мовні засоби і правила їх використання у певний період розвитку літературної мови, що розглядаються як зразок для мовлення всіх, хто користується цією мовою.
Модус Існування мови – спосіб вияву й найважливіший аспект існування й аналізу явищ мови (мова, мовлення, комунікація).
Писемно форма функціонування мови – самостійна система комунікації, яка фіксує усне мовлення за допомогою графічних знаків, сприяє тривалому збереженню інформації, поширенню й засвоєнню знань, накопичених попередніми поколіннями, розширенню сфер людського спілкування.
Усна формо функціонування мови – будь-яке мовлення, відтворене звуками, розраховане на слухове й зорове сприйняття.
Функціональний стиль – це сукупність прийомів добору й поєднання мовних засобів, функціонально зумовлених змістом, метою й обставинами спілкування.
Мова як комунікативна система. Функції мови
Мова як унікальне явище, за визначенням "Словника української мови",– це характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об'єктивної дійсності з метою обміну інформацією між членами цієї спільноти. Наведене визначення якнайкраще характеризує мову як універсальний засіб спілкування.
Як слушно зауважує М. Стахів, спілкування завжди здійснюється в межах певної культури з використанням конкретної етнічної мови, неповторних мовних картин світу, а також законів спілкування, випрацюваних у межах цієї мови і культури, незнання чи неадекватне відтворення яких може спричинити різні комунікативні девіації (невдачі).
Українська мова – це цілісна система, яка функціонує в усній і писемній формах.
Літературна мова визнається як зразкова, правильна і загальнообов'язкова. Літературній мові як найвищій формі національної мови притаманні такі ознаки: стійкість, стабільність, обробленість, унормованість на різних мовних рівнях (звуки, слова, конструкції), універсальність, поліфункціональність. Завдяки цим рисам літературна мова вирізняється з-поміж інших різновидів загальнонародної мови (територіальні й соціальні діалекти, жаргони, наукова обґрунтованість, стильова диференціація, обов'язковість для всіх носіїв), бо в ній зосереджені найбільш оптимальні засоби вираження думок та емоцій, визначення понять, категорій і предметів, і тому її носії послуговуються нею в усіх сферах своєї комунікативної діяльності.
Мова як найважливіший засіб людського спілкування реалізує своє комунікативне призначення через мовлення. Мова і мовлення – взаємозумовлювані й взаємозалежні явища, які становлять діалектичну єдність.
Спілкування може відбуватися у двох формах – усній і писемній, які мають однаково важливе значення у мовленнєвій практиці. І усною, і писемною формою мовлення послуговуються в усіх сферах людської життєдіяльності, де і спостерігається їх постійна взаємодія і взаємопроникність: будь-який текст може бути озвучений, і будь-який усний виступ може бути записаний графічними засобами.
Мова, маючи суспільний характер, виконує низку важливих функцій.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter 