Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Державне управління та виконавча влада в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Контроль з боку органів судової влади

Судовий контроль – специфічний вид контролю у сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, а одноразово при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).

Судовий контроль в управлінні можна кваліфікувати за двома основними напрямами: за видом суду, який здійснює контроль, і за формою втручання в діяльність підконтрольного органу (виділяють пряму (безпосередню) і непряму (опосередковану) форми втручання).

В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та господарські суди.

Система судових органів України встановлена Законом України "Про судоустрій і статус судців" від 07 липня 2010 року.

Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлений від контролю з боку судів загальної юрисдикції та господарських судів. Така відокремленість зумовлена особливим статусом Конституційного Суду і предметом його контролю, який виходить за межі контролю в державному управлінні.

Судовий контроль з боку судів загальної компетенції доцільно розглядати через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня і опосередкована форма втручання).

При розгляді цивільних справ за позовами та передусім таких, де однією із сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з точки зору відповідності закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу.

При розгляді кримінальних справ суд, навпаки, може застосувати тільки непряму (опосередковану) форму втручання. Це характерно для кримінальних справ про розкрадання майна.

Контроль з боку господарських судів має багато спільного з контролем з боку судів загальної юрисдикції. Відмінність між ними полягає в предметі спору і суб'єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Значні відмінності має і процедура розгляду справ.

Таким чином, судовий контроль в управлінні – це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках – застосуванню до цих суб'єктів правових санкцій.

Громадський контроль як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні

Серед способів забезпечення законності та дисципліни у сфері державного управління в юридичній літературі виділяють і громадський контроль, суб'єктами якого є громадські організації (профспілки, політичні партії, рухи), трудові колективи, органи самореалізації населення, збори громадян за місцем проживання, а також громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів істотно відрізняється від усіх інших видів контролю. Ця відмінність полягає, насамперед, у тому, що громадський контроль не має державно-владного змісту. Тому рішення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

Контрольні функції суб'єктів громадського контролю закріплюються у відповідних нормативних актах.

Так, ст. 58 Закону України "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 року встановлює, що громадський контроль у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами охорони довкілля і громадськими інспекторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань мисливського господарства та полювання. Повноваження громадських інспекторів у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу визначаються положеннями про них, затвердженими центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та формування державної аграрної політики.

Важливою формою безпосередньої участі населення у місцевому самоврядуванні є загальні збори громадян за місцем проживання. Такі збори проводяться відповідно до Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Верховною Радою України 17 грудня 1993 року.

Вони скликаються в міру необхідності, але не менше одного разу на рік (ст. 4). На цих зборах можуть заслуховуватись інформації голів місцевих рад, керівників їх органів, а також звіти керівників підприємств, організацій, установ, які належать до комунальної власності, та обговорюватися поведінка осіб, які порушують громадський порядок (ст. 6).

Збори мають право звертатися з пропозиціями до відповідної ради, державних органів, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій. Ці пропозиції мають бути розглянуті в місячний строк. Щодо результатів розгляду слід інформувати ініціаторів зборів.

Водночас слід зазначити, що окремі громадські утворення мають хоча і не повні (скорочені), але все ж досить істотні контрольні повноваження, які наближають їх до державних контролюючих органів, і передусім, органів адміністративної юрисдикції.

Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, які мають ознаки контролюючих органів. Наприклад, профспілки відповідно до чинного законодавства контролюють додержання адміністрацією підприємств, установ, організацій законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці, житлово-побутове обслуговування працівників тощо. Закон України "Про захист прав споживачів" надає право: об'єднанням споживачів здійснювати контроль за додержанням прав громадян як споживачів; проводити незалежну експертизу та випробування продукції; разом із відповідними державними органами здійснювати контроль за якістю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, застосування цін; вносити в правоохоронні органи та органи державного управління матеріали про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісної продукції тощо.

Представники деяких громадських угруповань наділені правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Це – народні дружинники, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори рибоохорони та інші, які мають повноваження здійснювати перевірку щодо додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Деякі з них наділені в окремих випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи у виконавчий комітет сільської, селищної ради.

Важливе місце в забезпеченні законності у сфері державного управління посідає нагляд.

Нагляд як спосіб забезпечення законності у сфері виконавчої влади полягає в постійному, систематичному спостереженні спеціальними державними органами за діяльністю не підлеглих їм органів або осіб з метою виявлення порушень законності. Оцінка діяльності піднаглядного об'єкта дається тільки з погляду законності, але не доцільності, тобто при нагляді, на відміну від контролю, втручання в поточну адміністративно- господарську діяльність піднаглядного не допускається.

Суб'єктами здійснення нагляду є державні органи. Належність тієї чи іншої структури до суб'єктів нагляду визначається відповідними нормативними актами.

Наприклад, Конституція України покладає здійснення низки наглядових функцій на органи прокуратури. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року наділяє її співробітників правом перевіряти документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд за виконанням яких покладено на міліцію та ін.

Повноваження суб'єктів нагляду умовно можна поділити на три види:

  • 1) з розробки норм і правил, виконання яких контролює суб'єкт. Повноваження цього виду, як правило, полягають у наявності прав готувати проекти правил і вносити їх на розгляд компетентного органу;
  • 2) з організації та здійснення нагляду. Як правило, це такі права: одержувати та витребувати матеріали (документи); проводити обстеження на місці; давати обов'язкові приписи і вказівки; дозвільні повноваження (пуск, введення в експлуатацію, встановлення номерних знаків тощо); давати експертні висновки (пожежний нагляд); мати свого представника в комісії з приймання, розслідування аварій тощо;
  • 3) застосування заходів державного примусу. Зазначена група повноважень, як правило, закріплюється у відповідних статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Нагляд як спосіб забезпечення законності в державному управлінні включає два свої різновиди – адміністративний та прокурорський нагляди.

Адміністративний нагляд – це особливий вид управлінської діяльності спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади (їх посадових осіб), який полягає в систематичному і безпосередньому спостереженні за належним дотриманням непідпорядкованими їм органами, підприємствами, організаціями, установами, їх посадовими особами та громадянами загальнообов'язкових норм, спеціальних правил, вимог і стандартів.

Систему суб'єктів адміністративного нагляду утворюють в основному три групи органів: спеціальні держінспекції (ДАІ, ДПН); спеціалізовані відомства; міліція. Такий нагляд має невідомчий характер.

Важливі наглядові функції здійснює міліція.

Адміністративний нагляд міліції – це систематичний нагляд за чітким і неухильним додержанням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою запобігання та припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.

Методами адміністративного нагляду міліції є: а) безпосереднє спостереження у громадських місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов'язкових правил; б) періодичні перевірки виконання органами, посадовими особами, громадянами встановлених правил; в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої інформації стосовно правопорушників.

Адміністративний нагляд міліції поділяється на загальний і спеціальний. Загальний адміністративний нагляд – це нагляд за додержанням загальнообов'язкових та інших правил. До них належать правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо. Спеціальний адміністративний нагляд міліції – це нагляд за поведінкою певної категорії громадян. Цей вид нагляду є примусовим заходом і встановлюється за особами, звільненими з місць позбавлення волі відповідно до Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 01 грудня 1994 року.

Закон формулює поняття цього виду адміністративного нагляду як системи "тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюється органами внутрішніх справ".

Визначено і його завдання: "Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі і здійснення виховного впливу на них".

Цей вид адміністративного нагляду встановлюється лише стосовно повнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства; засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення; засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Підставами для прийняття рішення про встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі є вирок суду, що набрав законної сили; подання та матеріали виправно-трудових установ; подання і матеріали органів внутрішніх справ.

Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ у разі погашення або зняття судимості піднаглядного; у разі, коли він позитивно характеризується за місцем роботи та проживання і перестає бути небезпечним для суспільства, то він звільняється достроково.

Адміністративний нагляд припиняється автоматично:

  • • після закінчення терміну, на який його встановлено;
  • • у випадку засудження піднаглядного до позбавлення волі;
  • • у разі смерті піднаглядного.

Адміністративний нагляд у всіх випадках встановлюється в судовому засіданні одноосібно суддею районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду або за місцем дислокації виправно-трудової установи, або за місцем проживання особи, щодо якої встановлюється адміністративний нагляд.

Адміністративний нагляд є найбільш об'ємним і різноманітним і суттєво відрізняється від судового і прокурорського нагляду тим, що:

  • • контролюючий суб'єкт є суб'єктом виконавчої влади;
  • • основною метою є забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави (а судового і прокурорського – забезпечення законності в країні);
  • • має спеціалізований характер, тобто спрямований на дотримання спеціальних правил (санітарних, ветеринарних, пожежних, митних та ін.);
  • • проводиться систематично за конкретним об'єктом;
  • • здійснюється, як правило, суб'єктами державної виконавчої влади, наділеними надвідомчими повноваженнями;
  • • пов'язаний із застосуванням адміністративного примусу.

Особлива роль у забезпеченні законності у сфері державного управління відводиться органам прокуратури.

До прийняття нового Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII прокурорський нагляд був самостійною формою державного нагляду, засобом забезпечення законності у сфері управління.

Загальний прокурорський нагляд полягав у нагляді за належним виконанням законів усіма суб'єктами права. Він здебільшого зводився до виявлення та припинення порушень закону, усунення умов і причин, які їх викликають, вжиття заходів відповідно щодо покарання винних та відновлення порушеного стану.

Прокуратура України, відповідно до нового Закону України "Про прокуратуру", становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції:

  • • підтримання державного обвинувачення в суді;
  • • представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених у Законі України "Про прокуратуру";
  • • нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
  • • нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України. Функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Систему прокуратури України становлять:

  • • Генеральна прокуратура України;
  • • регіональні прокуратури;
  • • місцеві прокуратури;
  • • військові прокуратури.

Незважаючи на те, що новим законом прокуратура позбавляється функції загального нагляду за додержанням законності, відповідно до вимог ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор з метою встановлення наявності підстав для свого представництва громадянина або держави в суді має право:

  • 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних і комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
  • 2) отримувати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України і фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення.

Прокурор з метою вжиття заходів з досудового врегулювання спору та поновлення ймовірно порушеного права громадянина або законного інтересу держави після підтвердження судом підстав для представництва має право направити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, суб'єктів державного та комунального секторів економіки, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рішення, дії чи бездіяльність яких створюють загрозу порушення або ймовірно порушують законні інтереси громадянина чи держави, звернення, що містить викладення обставин та вимог, передбачених процесуальним законом, про можливість досудового врегулювання спору.

Протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання звернення прокуратури відповідна особа має право вжити запропонованих прокурором заходів для забезпечення досудового врегулювання спору.

У разі неврегулювання спору у досудовому порядку прокурор звертається до суду із позовом (заявою, поданням) протягом одного місяця з дня отримання відповідною особою заяви прокурора.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом і законом, що регулює виконавче провадження:

  • • звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);
  • • вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;
  • • ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;
  • • брати участь у розгляді справи;
  • • подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках і порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;
  • • брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;
  • • ознайомлюватися з дозволу суду з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Право подання позовної заяви (заява, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних і місцевих прокуратур, їх першим заступникам та іншим заступникам.

Право подання цивільного позову в кримінальному провадженні надається прокурору, який бере у ньому участь.

Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних і місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур. При цьому прокурор повинен надати суду письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи й інтереси відповідної особи, або органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень на здійснення ним представництва.

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами та виконуючи обов'язки, передбачені Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" і Кримінальним процесуальним кодексом України.

Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов'язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.

Генеральний прокурор України, керівники регіональних і місцевих прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов'язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб'єктами протидії злочинності визначається положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора України, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, має право:

  • 1) у будь-який час за посвідченням, що підтверджує займану посаду, відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи, щодо яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру, та будь- які інші місця, в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням або рішенням адміністративного органу;
  • 2) опитувати осіб, які перебувають у місцях, зазначених у вказаному вище пункті, з метою отримання інформації про умови їх тримання та повноваження з ними, ознайомлюватися з документами, на підставі яких ці особи тримаються в таких місцях, засуджені або до них застосовані заходи примусового характеру;
  • 3) перевіряти законність наказів, розпоряджень, інших актів відповідних органів і установ та у разі невідповідності законодавству вимагати від посадових чи службових осіб їх скасування й усунення порушень закону, до яких вони призвели, а також скасовувати незаконні акти індивідуальної дії;
  • 4) вимагати від посадових чи службових осіб надання пояснень щодо допущених порушень, а також вимагати усунення порушень, причин і умов, що їм сприяли, притягнення винних до передбаченої законом відповідальності;
  • 5) знайомитися з матеріалами виконавчого провадження щодо виконання судових рішень у кримінальних справах, робити з них виписки, знімати копії та в установленому законом порядку оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця;
  • 6) вимагати від керівників органів вищого рівня проведення перевірок підпорядкованих і підконтрольних органів та установ попереднього ув'язнення, виконання покарань, застосування заходів примусового характеру та перевірок інших місць, в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням або рішенням адміністративного органу;
  • 7) звертатися до суду з позовом (заявою) у визначених законом випадках.

Таким чином, новий Закон України "Про прокуратуру" скасував функцію загального нагляду прокуратури. Основна роль у виконанні таких завдань відводиться профільним органам державної влади.

Повноваження прокуратури у сфері суспільних відносин, не пов'язаних із кримінальним судочинством, обмежуються виключно її можливістю здійснювати дії, пов'язані з виконанням конституційної функції представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Прийняття Закону України "Про прокуратуру" наближує нашу країну до європейських стандартів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші