Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Державне управління та виконавча влада в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ВИКОНАВЧА ВЛАДА

Поняття, ознаки, функції, основні принципи організації та форми здійснення виконавчої влади

Органи виконавчої влади є найважливішою складовою органів державного управління та державного апарату в цілому, так як державний апарат, крім органів державного управління, об'єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи.

Як свідчить історичний досвід, ідея поділу влади, яку сформував як самостійне вчення в середині XVIII ст. французький просвітитель ПІ. Монтеск'є, грунтується на визнанні наявності у кожного виду влади системи стримувань і переваг, що перешкоджає концентрації влади та можливому внаслідок цього, свавіллю під час її виконання. Різні види влади повинні співробітничати між собою і доповнювати одна одну, залишаючись при цьому певною мірою незалежними, а також мати можливість впливати одна на одну. Результатом такої взаємодії є встановлення заснованих на законі відносин держави з громадянським суспільством, кожною людиною, створення умов для забезпечення прав і законних інтересів особи, розвитку громадянського суспільства, становлення правової держави.

Україна перебуває у пошуку оптимальної системи організації роботи виконавчої гілки влади, яка має стати більш ефективною.

Після проголошення незалежності України та визнання одним із провідних принципів національного державного будівництва принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України) відбувається становлення якісно нової системи органів виконавчої влади України. На відміну від радянського періоду, коли органи виконавчої влади вважалися технічними щодо державно-партійного апарату загалом і здійснювали основну, закріплену в тогочасних радянських конституціях функцію – функцію державного управління, сьогодні органи виконавчої влади в Україні це, в першу чергу, органи, що наділені відповідними державно-владними повноваженнями в усіх сферах суспільного та державного життя.

Прийняття Конституції України стало важливою віхою української історії. Її прийняття остаточно сформувало Україну як суверенну державу – невід'ємну складову європейської спільноти, закріпило демократичний вектор її розвитку. На засадах конституційних положень було сформовано механізм державної влади на основі її поділу на три гілки, закріплено інститут місцевого самоврядування як невід'ємну складову публічної влади та громадянського суспільства.

Як зазначено вище, організація державної влади в Україні, згідно із ст. 6 Конституції України, здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Виконавча влада – самостійна гілка влади єдиної державної влади, яка через управлінську діяльність своїх суб'єктів покликана організовувати та забезпечувати практичне виконання законів із метою реалізації державної політики у різних сферах суспільного життя.

Сутність виконавчої влади зводиться до наступного:

  • 1. Виконавча влада є відносно самостійною ланкою єдиної державної влади в Україні, здійснюється разом із законодавчою та судовою і тісно з ними взаємодіє.
  • 2. Виконавча влада самостійна лише з практичною реалізацією Конституції України, законів в загальнодержавному масштабі. На неї покладається найбільша частина загальнодержавних функцій.
  • 3. Виконавча влада має державно-правову природу, наділена власними повноваженнями, які виявляються в її можливості впливати на поведінку і діяльність людей, їх об'єднань, праві та можливостях підкоряти волю інших.
  • 4. Виконавча влада здійснюється за принципом розподілу державної влади на гілки не на всіх рівнях, а лише на вищому, оскільки на місцевому рівні відсутні законодавчі органи, на рівні району у місті (крім Києва і Севастополя), де є судові органи, відсутні органи виконавчої влади (державного характеру). Немає їх і на рівні села, селища, міста. Управління на цьому рівні здійснюється органами місцевого самоврядування.
  • 5. Виконавча влада не може ототожнюватися з виконавчою діяльністю, оскільки така діяльність є формою реалізації виконавчої влади.
  • 6. Виконавча влада здійснюється системою спеціально створених суб'єктів – органів виконавчої влади різних рівнів, наділених виконавчою компетенцією, чого немає в органах законодавчої та судової влади. Через систему цих органів здійснюється державне управління, виконавча та розпорядча діяльність.

Державне управління безпосередньо, органічно та нерозривно пов'язане з виконавчою владою. Воно є змістом і формою прояву цієї влади.

Виконавча влада – інструмент захисту та забезпечення інтересів цивільного суспільства і його окремих членів. Функції виконавчої влади зв'язані з практичною реалізацією законів, для чого використовується певна частина державно-владних повноважень.

Основні цілі виконавчої влади:

  • • забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави;
  • • створення умов, що сприяють благополуччю громадян, суспільства, держави;
  • • створення умов для реалізації громадянами і організаціями їхніх прав і свобод, для вільного політичного, економічного, соціального та духовного життя суспільства.

Ознаки виконавчої влади:

  • • універсальність (безупинно та скрізь, де функціонують людські колективи);
  • • предметність (наявність правових, інформаційних, технічних, організаційних ресурсів);
  • • примусовість (опора на силу – можливість самостійно здійснювати заходи впливу);
  • • організуючий характер.

Основні організаційно правові принципи взаємовідносин законодавчої, виконавчої та судової влади:

  • • кожна влада має точно визначену компетенцію, без права тієї чи іншої влади втручатися в повноваження іншої;
  • • припиняти і скасовувати акти виконавчої влади законодавча влада вправі тільки у випадку їх протиріччя Конституції і законам: не допускається скасування актів виконавчої влади за мотивами їх недоцільності;
  • • здійснюється взаємоконтроль представницької, виконавчої та судової влади з метою запобігання перевищення повноважень однієї влади по відношенню до іншої;
  • • гарантією взаємовідносин між владами є судова влада, яка уповноважена вирішувати суперечки між ними на основі Конституції;
  • • для виконавчої влади характерним в основному є правозастосування позитивного характеру, тобто пряме виконання вимог законодавства з метою нормальної й ефективної роботи всіх об'єктів, які знаходяться під її впливом. Застосування вимог законодавства судовою владою здійснюється переважно в негативних випадках, тобто коли ці вимоги порушуються і виникає необхідність у судовому примусі або в судовому правозахисті.

До сфери відносин, в яких діє виконавча влада, відносяться:

  • • стосунки влади з громадянином;
  • • господарство, соціальна та правоохоронна сфери, область зовнішніх відносин і інтересів;
  • • стосунки з підприємствами, установами та іншими організаціями, відносини з трудовими колективами цих формувань.

Важливе місце у виконавчій владі займають функції управління. Функції виконавчої влади – це відносно самостійні однорідні частини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організаційний вплив суб'єкта управління на певний об'єкт. Серед основних функцій виділяють:

  • 1. Функції орієнтування системи:
    • • аналіз (обробка і осмислення інформації, що проводиться з метою вивчення об'єкта управління, а в подальшому здійснення на нього відповідного керуючого впливу);
    • • прогнозування (передбачення змін у розвитку подій чи процесів на основі наявної інформації);
    • • планування (визначення напрямів, цілей, задач і можливих результатів управлінської діяльності);
    • • правове регулювання (встановлення правового режиму будь-якої діяльності та функціонування відповідних структур);
    • • методичне керівництво.
  • 2. Функції забезпечення системи:
    • • матеріально-технічне забезпечення;
    • • фінансове забезпечення;
    • • кадрове забезпечення;
    • • інформаційне забезпечення.
  • 3. Функції оперативного управління системою:
    • • організація управління (створення органів управління, визначення їх функцій, підпорядкованості, прав і обов'язків тощо);
    • • загальне керівництво й оперативне розпорядництво;
    • • попередня та поточна координація дій різних органів управління, посадових осіб, організацій;
    • • контроль (перевірка фактичного стану справ з метою виявлення й усунення відхилень у виконанні законів, планів, програм і вживання заходів до порушників установленого порядку);
    • • облік (систематичний збір відомостей);
    • • оцінка (усієї роботи, окремих працівників, виконання конкретних завдань тощо).

Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюються згідно з принципами.

Принципи – це основоположні керівні ідеї, відправні засади, які покладені в основу організації та діяльності механізму державного управління. Це вихідні положення, на яких грунтується управлінська діяльність суб'єктів державної виконавчої влади, розкривається її сутність і соціальне призначення.

Відображаючи найбільш суттєві сторони управлінської діяльності, принципи можуть бути сформульовані у вигляді відповідних правил і мати своє правове, зокрема, конституційне закріплення.

Принципи державного управління прийнято поділяти на основні, конституційні (їх інколи називають ще політико-правовими) – носять універсальний, всебічний характер, властиві для всієї управлінської діяльності в цілому та допоміжні, похідні (організаційно-технічні) – носять здебільшого галузевий характер, витікають із основних і сприяють їх розвитку.

Основні (конституційні) принципи державного управління:

  • розподілу державної влади та самостійності здійснення функціональних повноважень окремими її гілками відповідно до ст. 6 Конституції України державна (публічна) влада в країні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна із вказаних гілок влади покликана виконувати лише свої функції та повноваження, не підміняючи одна одну. Це принципове положення стосується і державного управління, враховуючи його нерозривний зв'язок з виконавчою владою. Таким чином, зміст даного принципу зводиться до того, що державна влада реалізується через специфічну діяльність відповідних державних органів, які при здійсненні визначених для них законом завдань і функціональних повноважень діють самостійно, водночас тісно взаємодіючи між собою;
  • законності – один із об'єктивно необхідних і важливих принципів державного управління, закріплений Конституцією України (ст. 6, 19 та ін.), передбачає повсюдне і неухильне дотримання всіма суб'єктами права вимог Конституції України, законів та інших нормативних актів у сфері виконавчої влади. "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України", – наголошується у ст. 19 Конституції України;
  • верховенства права (пріоритетності законодавчої регламентації) – у ст. 8 Конституції зазначається, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу має Конституція України. Закони й інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати. Це положення безпосередньо стосується державного управління, враховуючи, що ця діяльність здійснюється в межах чинного законодавства, об'єктивно покликана забезпечувати виконання існуючих законів і повинна бути передусім достатньо врегульована законами, а не підзаконними, зокрема, відомчими нормативними актами. Суб'єкти, які здійснюють державне управління, наділені широкими нормотворчими повноваженнями, але тільки у визначених законом межах. Це характеризує і таку важливу рису державного управління, як його підзаконність;
  • демократизму (народовладдя) – закріплений у ст. 5 Конституції України, де зазначається, що носієм суверенітету й єдиним джерелом влади в країні є народ, який здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Цей принцип передбачає гарантовану Конституцією та іншими законами можливість широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у державному управлінні. У ст. 38 Конституції сказано, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також користуються рівним правом доступу до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування;
  • соціальної орієнтації (пріоритетності прав і свобод людини в державному управлінні) – ст. З Конституції передбачає, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та їх гарантії. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є основним обов'язком держави;
  • рівноправності громадян та національностей – ґрунтується на положеннях ст. 24 Конституції, де проголошується, що громадяни мають рівні конституційні права та свободи й є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У статті 26 Конституції зазначається, що іноземці й особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами та свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
  • поєднання централізованого державно-управлінського впливу з місцевим самоврядуванням – витікає із положень ст. 7 та інших статей Конституції України і певного мірою ототожнюється з принципом демократичного централізму. Він передбачає всебічне і гармонійне поєднання прояву державної волі централізованої системи органів виконавчої влади з інтересами місцевого самоврядування. В Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування, зазначається в ст. 7 Конституції, а ст. 119 Конституції України зобов'язує, зокрема, місцеві держадміністрації забезпечувати взаємодію з органами місцевого самоврядування;
  • позапартійності (департизації) – відповідно до ст. 37 Конституції України не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах.

До групи інших політико-правових принципів слід також віднести принципи: ринкової спрямованості; гласності; офіційності; підконтрольності законодавчій владі та підзвітності Президенту України; науковості; економічної доцільності тощо.

Допоміжні (організаційно-технічні) принципи державного управління:

  • • диференціації (розподілу) управлінських функцій;
  • • відповідальності суб'єктів управління за результати своєї управлінської діяльності в межах визначеної компетенції;
  • • поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних особливостей та інтересів;
  • • поєднання лінійних і функціональних засад;
  • • поєднання колегіальності й єдиноначальності.

До групи допоміжних відносять також такі принципи, як:

  • • галузевий;
  • • функціональний;
  • • лінійний;
  • • територіальний;
  • • змішаний та ін.

Форми здійснення виконавчої влади – зовні виражені дії, здійснювані виконавчими органами (посадовими особами) у процесі виконання виконавчо-розпорядницької діяльності в межах їх компетенції й які викликають певні наслідки. Виділяють такі форми здійснення виконавчої влади:

  • правові;
  • неправові (організаційні).

Правові й неправові форми відрізняються за характером спричинюваних наслідків – правові форми завжди спричиняють чітко виражені юридичні наслідки, а неправові форми прямих юридичних наслідків не спричиняють.

Правові форми здійснення виконавчої діяльності класифікуються за змістом, метою використання, способом вираження. Залежно від змісту виділяють правотворчу і правозастосовну форми здійснення виконавчої влади.

Правотворча управлінська діяльність виявляється в створенні, зміні, скасуванні й удосконаленні правових норм, тобто виданні нормативних актів. Правотворча діяльність колегіальних органів управління здійснюється в такий спосіб:

  • • приймається рішення про розроблення проекту управлінського нормативного акта;
  • • складається текст проекту;
  • • проект проходить стадії попереднього обговорення, доробки, узгодження, схвалення відповідними органами;
  • • організується обговорення проекту в правотворчому органі;
  • • проект затверджується і публікується.

Процедура прийняття нормативних актів єдиноначальними органами більш проста – керівник органу виконавчої влади після підготовки проекту може відразу затвердити його.

Правозастосовна діяльність органів і посадових осіб виконавчої влади полягає у вирішенні конкретних управлінських справ на основі відповідних правових норм.

Правозастосовна діяльність містить:

  • • встановлення фактичних обставин справи;
  • • вибір відповідної норми права, яку можна застосувати для вирішення конкретного питання;
  • • тлумачення правової норми;
  • • прийняття індивідуального акта;
  • • виконання акта застосування норми права.

За цілями використання розрізняють внутрішні (вирішення організаційно-штатних питань, керівництво співробітниками, управління структурними підрозділами в середині органу) й зовнішні (забезпечення виконання функцій, покладених на орган) правові форми управлінської діяльності.

Залежно від способу вираження правові форми державного управління поділяються на словесні (письмові й усні) та конклюдентні (використання жестів, сигналів, знаків).

Виконавча діяльність здійснюється і в інших правових формах, до яких відносяться:

  • • надання обов'язкових звітів (юридичними особами в податкову інспекцію);
  • • здійснення державної реєстрації (мисливської зброї);
  • • видача документів, що підтверджують наявність спеціального права (ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності певного характеру);
  • • здійснення інших юридично значимих дій.

Неправові форми здійснення виконавчої влади:

  • здійснення організаційних дій, що виникають у повсякденному процесі діяльності органів виконавчої влади (розроблення програм, контроль, вивчення й узагальнення досвіду роботи, відбір і навчання кадрів);
  • виконання матеріально-технічних дій, що носять допоміжний характер в управлінській діяльності (робота з інформацією, ведення діловодства).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші