Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Менеджмент як сфера діяльності

Мета: надати уявлення про природу та основні характеристики організації' як об'єкта управління; з'ясувати причини, що обумовлюють необхідність управління організацією; розкрити через еволюцію поглядів на сутність менеджменту багатогранність цієї категорії; сформувати бачення щодо завдання менеджменту, опанувати його принципи і методи; виділити ознаки діяльності менеджера, розкрити специфіку цієї діяльності на різних рівнях і в різних сферах управлінської діяльності; з'ясувати ропі, які виконують менеджери в організації, та індивідуальні якості, які необхідні менеджерові.

План

  • 1.1. Організація як об'єкт управління
  • 1.2. Управління, його види та складові
  • 1.3. Сутнісна характеристика менеджменту
  • 1.4. Завдання, принципи і методи менеджменту
  • 1.5. Менеджери організації

Організація як об'єкт управління

У теорії управління під організацією розуміють групу людей, які взаємодіють один з одним за допомогою матеріальних, економічних, правових та інших умов заради вирішення проблем, які стоять перед ними, та для досягнення загальної мети.

Честер Бернард, видатний спеціаліст у галузі менеджменту середини минулого століття, стверджував, що людей спонукають об'єднуватися в організації та взаємодіяти в їх межах фізичні та біологічні обмеження, які притаманні кожній людині окремо [9]. В організації люди поєднують свої можливості, доповнюють один одного, що робить їх більш сильними в досягненні поставлених цілей. Без об'єднання в організації людський рід не зміг би вижити і створити цивілізацію.

Тобто організація – це об'єднання групи людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.

Із самого початку свого виникнення організація починає функціонувати самостійно, вступаючи у виробничі відносини з людьми, які її створили.

Люди в рамках організації використовують її для досягнення власних цілей (займатися важливою, цікавою, престижною діяльністю, мати гарантії безпеки та соціального захисту, кар'єрне зростання тощо).

Організація, у свою чергу, використовує можливості людей, які увійшли до ц складу, для здійснення своєї діяльності і розвитку. Тому від членів організації вимагаються знання, кваліфікація, професіоналізм і компетентність, відповідальність, активність, дисципліна, дотримання встановлених правил і форм поведінки тощо.

В ідеалі взаємовідносини між людьми та організацією повинні бути збалансовані, але баланс може порушуватися в результаті недотримання діючих вимог з однієї або іншої сторони. У цих випадках діяльність організації послаблюється, вона перестає нормально виконувати свої функції. Усі організації як об'єкти управління незалежно від їх призначення, розмірів, правового стану мають такі загальні риси:

  • 1. Наявність мети, до реалізації якої прагнуть усі члени організації. Мета об'єднує всіх членів організацій надає сенсу існування організації, конкретизує спрямованість її дій. Необхідно мати на увазі, що досягнення цілей організації можливе тільки за наявності деякої "критичної" кількості учасників, об'єднання сил і можливостей, які приносять необхідні результати.
  • 2. Усі організації використовують чотири основних види ресурсів: людські, виробничі, фінансові, інформаційні.
  • 3. Будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг), вона отримує із зовнішнього середовища. У свою чергу продукція, що виробляється організацією, також реалізується в зовнішньому середовищі. Отже, організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.
  • 4. Відносна самостійність організації. Будь-яка організація є самостійним господарюючим об'єктом. Організація в межах чинного законодавства самостійно обирає види діяльності, самостійно приймає рішення з питань виробничо-господарської діяльності та розподілу і використання прибутку. Але слід пам'ятати про вплив зовнішнього середовища на функціонування організації.
  • 5. Організація здійснює діяльність на основі принципу саморегуляції.

Саморегуляція забезпечується за допомогою внутрішнього управління, яке координує діяльність усіх членів організації та забезпечує їх єдність. Управління організацією – це постійний і систематичний вплив на діяльність її структурних підрозділів для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату. Процес управління організацією забезпечується реалізацією основних функцій: планування, організації діяльності, мотивації працівників до спільних узгоджених дій, контролю.

6. До ознак організації слід віднести організаційну культуру. Це сукупність традицій, які встановилися, символів, цінностей, які визначають характер взаємовідносин та спрямованості поведінки людей. Організаційна культура включає як суб'єктивні, так і об'єктивні елементи. До перших належать прийняті норми поведінки, історія розвитку організації, історія жи тія і діяльності видатних членів організації тощо. Другі в основному характеризують матеріальну сторону життя і діяльності організації (обладнання робочих місць, інтер'єр, зовнішній вид офісів тощо).

Поєднання суб'єктивних та об'єктивних елементів формують основу культури управління, в якому можна включити стиль керівництва, способи вирішення проблем, характер поведінки менеджерів.

Організація має внутрішнє і зовнішнє середовище. Внутрішнє і зовнішнє середовище організації' – це впорядкована сукупність стійко взаємозв'язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Це сукупність форм, процесів, факторів, які формують ії довгострокову діяльність і перебувають під безпосереднім контролем організації.

Внутрішнє середовище організації – це організаційна єдність усіх елементів і підсистем організації, а також взаємозв'язків між ними, які охоплюють діяльність організації і знаходяться під її безпосереднім контролем. Найчастіше у структурі внутрішнього середовища організації виділяють такі підсистеми: соціальну, виробничо-технічну, економічну, маркетингову тощо.

Важливим у формуванні внутрішнього середовища організації є розділ праці.

Розділ праці – це якісне розмежування різноманітних видів трудової діяльності і закріплення іх за окремими працівниками та структурними підрозділами.

Розділ праці може здійснюватися за стадіями, відповідними послідовними етапами перетворення вхідних ресурсів у кінцевий продукт (послугу), а в її рамках за технологічними або поопераційними процесами, а також за рівнем управлінської ієрархії. Перший характеризується як горизонтальний розподіл праці, другий – як вертикальний.

Горизонтальний розподіл праці – це якісна та кількісна диференціація та спеціалізація трудової діяльності. Це розподіл всієї роботи на складові компоненти, тобто розподіл загального виробничого процесу на часткове, відокремлення різних видів трудової діяльності зі спеціалізацією виробництва та виконавців.

По горизонталі працю, як правило, розподіляють за функціональною, товарно-галузевою та кваліфікаційною ознакою.

Функціональний розподіл праці знаходить відображення, перш за все, у спеціалізації працівників за видами діяльності. У даному випадку відокремлюються певні функції та виділяються відповідні працівники для їх виконання.

Розподіл праці за товарно-галузевою ознакою пов'язаний із спеціалізацією та обмеженням у виконанні конкретних трудових операцій і процедур. Наприклад, спеціалізація продавців на продаж одного будь-якого товару; здійснення слюсарем ремонту тільки одного вузла складної машини тощо.

Кваліфікаційний розподіл праці ґрунтується на тому, що під час визначення видів трудової діяльності виходять зі складності роботи та необхідної для їх виконання кваліфікації.

У такому випадку не повинен порушуватися принцип, згідно з яким жоден працівник відповідної кваліфікації не може виконувати роботи, які повинен виконувати працівник більш низької кваліфікації. Порушення цього принципу підвищує собівартість робіт і веде до нераціонального використання людських ресурсів.

Оскільки робота в організації розподіляється на складові частини, то виникає потреба координувати роботу для того, щоб вона була успішною. Необхідно цілеспрямоване координування та інтегрування діяльності всіх елементів організації. Унаслідок цього об'єктивно виникає потреба в так званому вертикальному поділу праці, тобто в діяльності з координації роботи структурних підрозділів та окремих виконавців у середині підрозділів. У такій роботі завжди присутні два моменти: інтелектуальний (підготовка та прийняття рішення) та вольовий (впровадження їх у житія).

Вертикальний розподіл праці може здійснюватися за такими основними напрямками:

  • 1) загальне курівництво – розробка та впровадження заходів, які забезпечують реалізацію місії організації;
  • 2) технологічне керівництво – розробка та впровадження прогресивних технологій, раціоналізація виробничих процесів, автоматизація виробництва;
  • 3) економічне керівництво – стратегічне і тактичне планування, аналіз економічної і фінансової діяльності, ціноутворення, облік тощо;
  • 4) оперативне управління – складання і доведення до структурних підрозділів та окремих виконавців оперативних планів, організація робочих місць, контроль за якістю виробничого процесу тощо;
  • 5) управління персоналом – планування потреби в певних категоріях персоналу, набір персоналу, професійна орієнтація і адаптація до конкретних умов роботи, організація роботи щодо підвищення кваліфікації працівників, організація оплати праці та мотивація, оцінка результатів трудової діяльності тощо.

Організація як відкрита система активно взаємодіє із динамічним зовнішнім середовищем. Зовнішнє середовище організації – це умови і фактори, що виникають в її зовнішньому оточенні незалежно від виду її діяльності і які здатні вплинути на її функціонування і тому мають бути обов'язково враховані під час прийняття господарських рішень.

Сутність і склад зовнішнього середовища організації представлено на рис. 1.1.

Зовнішнє середовище – це сукупність факторів, які знаходяться поза межами організації і впливають на її діяльність.

Зовнішнє середовище – це сукупність організацій, економічних, суспільних умов, національних і міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх умов і факторів, що діють в оточені організації і впливають на різні сфери її діяльності. Зовнішнє середовище будь-якої організації можна визначити як сукупність двох сфер

Сутність і склад зовнішнього середовища організації

Рис. 1.1. Сутність і склад зовнішнього середовища організації

Групи факторів і ступінь їхнього впливу для кожної організації різні, тому організація самостійно вирішує, які саме фактори впливають на її діяльність у даний період, а які впливатимуть у перспективі. Організація повинна враховувати тенденції розвитку факторів макросередовища, досліджувати фактори мікросередовища, оскільки вони впливають на результати її діяльності.

Керівництво організації повинно оперативно реагувати на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі, чітко усвідомлювати їх значення як у теперішньому так і в майбутньому і вибирати ефективний варіант реакції на них у рамках існуючих обмежень.

Загальну системну модель організації наведено на рис. 1.2.

Загальна системна модель організації

Рис. 1.2. Загальна системна модель організації

Для виживання впродовж певного часу і досягнення поставлених цілей організація має бути успішною. Важливою складовою успішності організації є результативність і ефективність її діяльності.

За словами П. Друкера результативність виявляється в тому, що робляться правильні справи [3]. Результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі. Організація досягає результативності у своїй діяльності, коли вона задовольняє потреби суспільства (виготовляє продукцію, надає послуги, на які є попит), тобто реалізує свою ціль, яка відповідає конкретним потребам, що існують у суспільстві. Результатом діяльності організації є реалізації її місії.

За словами П. Друкера, ефективність є наслідком того, що "справи робляться правильно", тобто виготовляється продукція, надаються послуги належної якості, за витрат, що забезпечують конкурентну ціну, позитивний фінансовий результат. Ефективність означає, що результат досягається за оптимальних витрат. Ефективність визначається як співвідношення результату діяльності організації і витрат, пов'язаних з його отриманням.

Таким чином, результативність є основою успіху. І лише після досягнення результату визначається ефективність як умова виживання організації.

Збалансування ефективності і результативності в діяльності організації є важливою проблемою. Приступаючи до розв'язувати зазначеної проблеми, слід визначити два її аспекти: структурний і функціональний.

Структурний аспект полягає в тому, щоб знайти пріоритетні напрями діяльності (визначити, які види продукції і послуг дають результат). Також визначитися, на досягнення яких результатів варто спрямовувати ресурси і зусилля організації.

Функціональний аспект пов'язаний із раціональним поєднанням у поточній діяльності прагнення досягнути обраної цілі, з одного боку, і потрібними для цього ресурсами – з іншого.

Варіанти реалізації функціонального підходу до збалансування результативності і ефективності наведено на рисунках 1.3, 1.4, 1.5, 1.6.

Відсутній наголос на результат і ефективність

Рис. 1.3. Відсутній наголос на результат і ефективність

Варіант 1 – в організації відсутні отримання результату і досягнення ефективності (хаотична діяльність). У цьому вкрай несприятливому для організації варіанті виконавці і менеджери мають у своєму розпорядженні достатньо ресурсів, але діють непродумано. Причинами такого становища можуть бути відсутність конкретних цілей, планів, завдань щодо діяльності організації, неналежна організація діяльності і контролю.

Надмірний наголос на результат

Рис. 1.4. Надмірний наголос на результат

Варіант 2-у діяльності організації приділяється увага отриманню результату і випускається з поля зору робота щодо раціонального використання ресурсів. У такому випадку кажуть: "Успіх за будь-яку ціну". Організація діє результативно, але неефективно.

Надмірний наголос на ефективність

Рис. 1.5. Надмірний наголос на ефективність

Варіант 3-у діяльності організації надто приділяється увага збереженню ресурсів і випускається з поля зору робота щодо отримання результату, організація не виконує планові завдання щодо випуску продукції. Організація діє можливо ефективно, але з недостатньою результативністю.

Збалансований наголос на результат і ефективність

Рис. 1.6. Збалансований наголос на результат і ефективність

Варіант 4-у цьому випадку використання ресурсів є оптимальним і отримується необхідний результат. Організація працює результативно і ефективно.

Діяльність організації здійснюється відповідно до певних законів. Основні закони діяльності організації і їх характеристика наведено в таблиці 1.1.

Відповідно статусу організації щодо до своїх членів вони поділяються на первинні і вторинні.

Первинність означає, що організація для людей, які об'єднуються в ній, створена і існує незалежно від них. Включаючись у вже діючу організацію, люди визнають неможливість вплинути на вирішення принципових питань; діють за її вимогами; що свідчить про первинність і пріоритетність організації над ними. Прикладом первинної організації може служити державна установа, яка як структура виникає на підставі рішення вищестоящих органів, а потім уже здійснюється формування персоналу.

Таблиця 1.1

Основні закони діяльності організації та їх характеристика

Основні закони діяльності організації

Характеристика законів діяльності організації

1. Закон синергії

Синергія (від гр. synergos – разом діяти) – спільна дія, поєднання зусиль задля обопільної користі. У мотивації підприємництва не означає акумульований ефект команди.

Цей закон проголошує, шо потенціал і можливості організації як єдиного цілого перевищують суму потенціалів і можливостей її окремих елементів, що обумовлено їх взаємною підтримкою та доповненням. Існує реальний виграш від об'єднання в організацію її членів, який перекриває витрати, пов'язані з обмеженням їх самостійності

2. Закон доповнення внутрішньо-організаційних процесів і функцій протилежного спрямування

Наприклад, розподіл доповнюється об'єднанням, спеціалізація – універсалізацією, диференціація – інтеграцією і навпаки, що дозволяє одночасно використовувати вигоди тих чи інших процесів і, відповідно, збільшувати потенціал організації

3. Закон

збереження

пропорційності

Пропорційність – одна із закономірностей розвитку організації, яка полягає в кількісному співвідношенні порівнювальних частин, сфер, підрозділів тощо. Пропорційність розвитку організації регулюється шляхом наукового прогнозування і планування. Порушення пропорційності в діяльності організації призводить до виникнення кризового стану.

Наприклад, порушення пропорційності між кількістю робочих місць і чисельністю робітників; обсягом виробництва і матеріальним забезпеченням тощо. Зрозуміло, що в цих та інших ситуаціях щодо порушення закону збереження пропорційності виникають економічні витрати, яких при відповідальному і професійному підході до справи можна було уникнути

4. Закон композиції

Його сутність полягає в тому, що функціонування всіх структурній елементів організації направлено на реалізацію загальної мети організації, на виконання її місії, а індивідуальні цілі кожного структурного елементу організації є конкретизацію шляхів реалізації загальної мети і виступають у відношенні до неї підцілями

5. Закон

самозбереження

Цей закон передбачає, що будь-яка організація, як і її структурні елементи, намагаються зберегти себе як одне ціле, що потребує дотримання забезпечення стійкості в діяльності організації та розширення сфери діяльності

6. Закон інформованості

Члени організації повинні бути інформовані про реальне становище її справ, що дозволить їм приймати усвідомлені рішення

7. Закон онтогенезу

Відповідно до цього закону, життєдіяльність організації складається з трьох основних фраз, які послідовно змінюють одна одну: становлення, розвиток, затухання. Зрозуміло, що завдання керівництва полягає в максимальному скороченні першої фрази, продовженні другої та уникненні останньої

Вторинна організація, навпаки, створюється її членами, які надають організації певні права та ресурси, визначають права діяльності, які зазначені в установчих документах. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за ринкових умов організації можуть створювати різні за принципами і цілями добровільні об'єднання. Основними формами об'єднання є корпоративні та асоціативні організації.

Асоціація – найпростіша форма договірного об'єднання організацій з метою постійної координації господарської діяльності без втрати ними суверенітету.

Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з η учасників. В організації асоціативного типу рішення приймаються за загальною згодою, і діє принцип взаємопов'язаних інтересів, який захищається правом вето з боку меншості. Це забезпечує переваження інтересів членів організації над інтересами самої організації.

Корпорація – договірне об'єднання організацій на засадах інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного учасника. Прикладом такого типу організації є акціонерне товариство,

Виходячи з особливостей взаємодії окремих елементів, розглянемо базові моделі організацій, які наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Базові моделі організацій

Базові моделі організацій

Параметри оцінки моделі організацій

Механістична

модель

Модель, орієнтована на людські ресурси

Системна модель

Модель організації як суспільного інституту

Концепція

організації

  • 1. Закрита система.
  • 2. Комбінація факторів виробництва.
  • 3. Раціональна бюрократія
  • 1. Закрита система.
  • 2. Колектив людей.
  • 3. Розподіл праць
  • 4. Кооперація праці
  • 1. Відкрита система.
  • 2. Організація як складова середовища.
  • 3. Взаємозв'язок факторів зовнішнього середовища
  • 1. Відкрита система.
  • 2. Суспільний інститут.
  • 3. Взаємозв'язок іїггересів різних груп

Головна

функція

менеджменту

1. Оперативне

управління

виробництвом,

що дозволяє

оптимізувати

структуру

виробничих

факторів

  • 1. Організація і управління персоналом.
  • 2. Управління внутрішніми процесами
  • 1. Стратегічний менеджмент.
  • 2. Управління ресурсами, що находяться в організації
  • 1. Стратегія обмеженої оптимізації.
  • 2. Балансування інтересів груп.
  • 3. Зміцнення позицій у суспільстві

Параметри

ефективності

1. Співвідношення виробленої продукції і витрачених ресурсів

1. Використання

людських

ресурсів:

продуктивність

праці,

моральний

клімат

соціальний

клімат

1. Здатність

отримувати

необхідні

ресурси із

зовнішнього

середовища.

2. Порівняння результатів роботи із стратегічними цілями

1. Ступінь задоволення очікувань і потреб усіх груп інтересів

Кожна організапія є відкритою системою, яка функціонує у визначеному зовнішньому середовищі, яке характеризується швидкістю змін. Тобто і організація є динамічною системою і її притаманні певні зміни, які пов'язані з її розвитком.

Слід розрізняти поняття розвиток і зростання організації; вони, безумовно, пов'язані, але не є тотожними.

Під зростанням організації розуміють збільшення її розмірів та обсягів виробництва (надання послуг). Про зростання організації свідчать показники випуску продукції (надання послуг), обсягу продажу, чисельності працівників тощо. Типи зростання розмірів організації та їх характеристика наведено в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Типи зростання розмірів організації

Типи зростання розмірів організації

Сутнісна характеристика типів зростання розмірів організації

1. Горизонтальний

Зростання відбувається шляхом збільшення обсягу випуску і реалізації продукції (послуг) задіяної в організації номенклатури. Зростання може також відбуватися поглинанням інших організацій тієї же галузі

2. Вертикальний

Зростання відбувається шляхом створення нових або об'єднання вже існуючих технологічно взаємопов'язаних виробництв

3. Диверсифіконаний

Зростання передбачає: розширення номенклатури і асортименту продукції в рамках галузі; з'єднання різнорідних виробництв, які належать до різних галузей в єдиний конгломерат. Такий вид зростання забезпечує організації більшу конкурентоздатність, зменшує негативний вплив галузевих ризиків

Розвиток – це філософська категорія, що виражає процес руху, зміни цілісних систем.

Розвиток організації може базуватися на "революційній" та "еволюційній" моделях. Тобто, еволюційний розвиток організації – це вдосконалення її можливостей розв'язувати різні проблеми; революційний розвиток організації – це розвиток її здібностей до відновлення.

Еволюційний і революційний розвиток – дві нерозривно пов'язані форми.

Еволюційна модель розвитку організації – це безперервний взаємозумовлений процес удосконалення діяльності організації в межах діючої системи. Прикладом еволюційного розвитку організації може бути: внутрішнє зростання за рахунок раціонального використання виробничих ресурсів; об'єднання з іншими господарюючими суб'єктами з метою збільшення виробничих ресурсів та виходу на нові ринки збуту; внутрішній перерозподіл виробничих ресурсів, збільшення їх на пріоритетних напрямах діяльності; припинення здійснення неефективних напрямів діяльності шляхом їх внутрішньої ліквідації або перепрофілювання діяльності; відокремлення певних видів діяльності, передача їх на договірній основі або через продаж іншим організаціям тощо.

Революційна модель розвитку організації передбачає принципове переосмислення та радикальне перепроектування її діяльності з метою кардинального поліпшення результативності та ефективності. При цьому активно використовуються інновації науково-технічної, виробничої та управлінської діяльності тощо.

За ринкових умов господарювання в забезпечені розвитку організації велику роль відіграє підвищення ефективності управління.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші