Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Завдання, принципи і методи менеджменту

Важливим для менеджменту є те, що за всіх умов менеджерам доводиться мати справу з однаковими ресурсами: людськими, матеріальними, технічними, фінансовими.

Завданням менеджменту є створення умов, за яких найбільш імовірне досягнення мети організації. Більш широко трактує завдання менеджменту П. Друкер – зробити людей здатними до сумісних дій шляхом постановки їм загальних цілей, надання ресурсів, створення оптимальної структури організації, формування необхідних трудових навичок і забезпечення кваліфікованого розвитку [3]. На думку Ф. Тейлора, менеджмент повинен забезпечити процвітання організації разом з максимальним добробутом кожного працівника [2].

Значення менеджменту полягає в тому, що він об'єднує виробничий капітал і працівників організації, забезпечує задоволення потреб суспільства через ринок і добробут працівників організації.

Виходячи із зазначеного вище, можна виділити основні задачі менеджменту:

  • 1) забезпечення існування організації на ринку; відповідно до цього менеджмент повинен забезпечувати збалансування результативності і ефективності в діяльності організації;
  • 2) визначення потреби в необхідних ресурсах для організації і джерел їх постачання;
  • 3) виходячи з того, що працівники організації – це найцінніший капітал організації, забезпечити розвиток персоналу, за якого всі здібності, які він має, могли б реалізуватися в бізнесі; людина – джерело творчості, тому важливим є підвищення зацікавленості працівників у продуктивній роботі;
  • 4) забезпечення швидкого і результативного реагування на всі зміни у сфері ринку; створення нових ринків для організації;
  • 5) проведення всебічного аналізу діяльності організації, аналізувати діяльність організації необхідно з урахуванням потреб динамічного ринку; на підставі результатів аналізу визначити коротко- і довгострокові цілі розвитку організації; встановлення їх пріоритетності, послідовності вирішення;
  • 6) доведення до працівників організації конкретних завдань, створення їм умов самоконтролю власної роботи та бачення власного внеску в загальний результат діяльності організації.

Наведені вище задачі менеджменту не ε вичерпаними, але вони в достатній мірі доводять його важливість у діяльності будь-якої організації.

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту.

Принципи менеджменту – правила, основні вихідні положення будь- якої теорії або вчення, їх провідні ідеї, що визначають основи побудови менеджменту, норми, якими керуються суб'єкти управління при здійсненні управлінської діяльності.

У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, наукові закони і закономірності функціонування і розвитку менеджменту, з іншого – практичний досвід управління, який виправдав себе. Принципи менеджменту повинні враховувати вимоги до сучасної підприємницької діяльності і мати легітимність. Тому знання принципів менеджменту і вміння їх застосовувати в практичній діяльності є обов'язковою умовою ефективного менеджменту.

Принципи менеджменту поділяються на загальні і спеціальні. Вихідним моментом менеджменту є система принципів управління, інваріативних відносно об'єктів і суб'єктів управління.

Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким вимогам: визначати загальні положення, які є властивими організаціям різних типів; відповідати законам розвитку суспільства, бізнесу, природи; об'єктивно відображати сутність процесів управління організацією; бути визнаними суспільством.

Основні принципи менеджменту:

1. Принцип оптимального поєднання державного регулювання і самостійності в управлінні.

Питання господарської діяльності організації самостійно вирішуються їх трудовими колективами з урахуванням економічної політики держави. Самостійність у діяльності організації та умови, обсяги, сфери і порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначається господарським кодексом України, іншими законодавчим актами, а також програмами економічного і соціального розвитку країни.

Держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності організацій. Основними засобами регулювання впливу на діяльність організації є державне замовлення, державне завдання, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація і стандартизація; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових пільг; надання дотацій, компенсацій і субсидій. Уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюються державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності й захисту організацій від недобросовісної конкуренції.

  • 2. Принцип цілеспрямованості забезпечує спрямування діяльності організації на досягнення цілей та виконання поставлених завдань. При цьому цілі повинні бути реальними, досяжними, чітко сформульованими, визначеними в часі і взаємодоповнювальними. Цілі можуть бути стратегічними, тактичними, оперативними, обов'язково враховувати реальності ринкових ситуацій.
  • 3. Принцип досягнення економічної ефективності діяльності організації. Це основний принцип менеджменту, який передбачає результативність, одержану при мінімальних витратах за умов виправданого ризику, максимізацію прибутку при мінімальних витратах.
  • 4. Високих економічних показників можна досягти за умови реалізації принципу мотивації. Історичний досвід показав: саме люди є носіями певних інтересів, прагнень як матеріального, так і духовного характеру. Люди діють, працюють, беруть участь у суспільному житті, керуючись певними потребами. Без урахування цих потреб неможливо правильно керувати працівниками, організовувати їх на вирішення певних завдань. Важливе значення має мотивація праці. Мотивація праці (фр. – спонукальна причина, привід до якої- небудь дії) – сукупність загальноекономічних елементів – потреб та інтересів людини, які проявляються через матеріальні (заробітна плата, преміювання, винагороди, доплати тощо), моральні і духовні стимули. Доповнють мотиваційний механізм праці, умови праці, ΰ зміст, престижність тощо. Тобто мотивація – це процес, що спонукає працівників до спільних узгоджених дій, які забезпечують досягнення поставлених загальних цілей діяльності.
  • 5. Ефективність менеджменту залежить також від втілення в життя принципу єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю. Єдиноначальність означає підпорядкованість у трудовому процесі всіх працівників одній особі – менеджеру, який має необхідні права щодо управління дорученою йому ланкою і несе повну відповідальність за її роботу.

Єдиноначальність дає змогу усувати знеосібку і безвідповідальність. Кожен працівник відповідає за свою ділянку роботи і підпорядкований певному керівникові, розпорядження останнього є для нього обов'язковими. Єдиноначальність в управлінні трудовим колективом повинна вміло поєднуватися з колегіальністю, додержанням повноважень загальних зборів (конференцій) трудових колективів, рад (правлінь), широким залученням спеціалістів до вирішення господарських проблем.

6. Діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватися згідно з вимогами принципу науковості. Він передбачає використання наукових концепцій розвитку менеджменту і прогресивного досвіду його застосування.

Вимоги цього принципу реалізуються за умови, що на розвиток науки і мистецтва менеджменту спрямовуються достатні зусилля, ведеться підготовка професійних кадрів для різних рівнів менеджменту.

Принцип науковості в менеджменті повинен грунтуватися на глибокому пізнанні об'єктивних економічних законів (закон грошового обігу, закон обмеженості, закон попиту, закон пропозиції', закон синергії тощо), законів соціології, психології врахувати закономірності управління, тенденції розвитку економічних і соціальних процесів у суспільстві, додержуватися вимог раціонального природокористування, уміло використовувати принципи менеджменту.

Додержання принципу науковості дає змогу уникати виявів волюнтаризму і суб'єктивізму при прийнятті рішень.

7. Успішний розвиток організації, а також економіки країни вирішальною мірою залежить від кадрів. Розробка і здійснення певної кадрової політики повинна проводитися відповідно до принципів добору і розстановки кадрів.

Формування персоналу здійснюється тільки за діловими якостями на основі правил офіційного підбору.

Реалізація цього принципу вимагає чималих організаційних зусиль та інвестицій у підготовку і перепідготовку кадрів, на підвищення кваліфікації та раціональне їх використання, формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні зміни в масштабах і характері діяльності. Усе це сприяє забезпеченню стабільності персоналу і зростанню продуктивності праці.

До загальних принципів відносять і низку інших принципів: принцип системності, зворотного зв'язку, провідної ланки тощо.

Під час побудови системи управління і здійснення управлінських процесів у практиці менеджменту використовують систему спеціальних принципів. Це принципи, які визначаються конкретною організацією, виходячи із її потреб.

Усі принципи менеджменту є важливими і взаємопов'язаними. У процесі управління упущення або недостане урахування одного із принципів може спричинити зниження ефективності управлінських рішень.

Методи менеджменту – засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів.

Методи являють собою важливий елемент процесу управління. Методи менеджменту покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного члену колективу. Вони формують систему правил, прийомів, способів впливу на об'єкти управління.

Методи менеджменту поділяються на загальнонаукові та спеціальні методи.

Загальні методи менеджменту як науки формує діалектичний підхід, що дає змогу правильно вирішувати питання вдосконалення форм і методів управління виробництвом у таких економічних ситуаціях, і постійно змінюються, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів і зв'язків системи управління тощо. Це здійснюється за допомогою методів моделювання, аналізу, синтезу та узагальнення, індукцій й дедукцій тощо.

Спеціальні методи пізнання поділяють на дві групи:

  • 1) методи збирання та первинної обробки конкретних даних (інформації). Це різноманітні прийоми та форми анкетування, інтерв'ю, вибір статистичних та інших даних, групування їх, побудова динамічних рядів, графічних зображень, розрахунок середніх. Важливу роль у досягненні надійних кінцевих результатів відіграє якість звітності, анкет, достовірність їх заповнення (змісту);
  • 2) методи вивчення, оцінки та узагальнення інформації з погляду управлінських відносин (підготовка рішень, характеристика кадрів управління, узагальнення передового досвіду, стимулювання праці тощо).

До найбільш поширених методів наукових досліджень в управлінні належить перехід від вивчення конкретних фактів і цифр до узагальнення та виявлення найбільш суттєвих причинно-наслідкових зв'язків усередині самої системи управління, а також між цією системою та соціально-економічними процесами, що перебувають під її впливом; оцінка форми таких зв'язків, класифікація факторів, які стимулюють або, навпаки, гальмують вплив на їх розвиток, що відповідно позначається на кінцевих результатах. Останнім часом значного поширення набули математичні методи балансових, оптимізаційних та інших розрахунків, а також економіко-математичне моделювання, яке дає змогу досить точно відтворити основні якісні та кількісні характеристики поведінки (розвитку) суб'єкта і об'єкта управління у відносно простому та зручному для аналізу вигляді.

Використання математичних методів і моделей у поєднанні з комп'ютерною технікою значно підвищує ефективність та продуктивність праці вчених, скорочує строки проведення досліджень, підвищує точність та ефективність висновків. Широко застосовуються економічні експерименти, які дають можливість перевіряти на практиці та уточнювати теоретичні розробки й гіпотези про нові методи і форми управління, перш ніж поширювати їх на всю господарську систему.

Одним із найважливіших методів науки управління є вивчення узагальнення й поширення передового досвіду, в тому числі й досвіду управління в інших країнах. Ефективність застосування методів багато в чому залежить від кваліфікації кадрів, якості організації та стимулювання праці, зрілості та досконалості всіх інших елементів управління.

Наука управління потребує комплексного і системно-структурного підходу у вирішенні управлінських проблем.

Комплексний підхід передбачає вивчення досліджуваних явищ та к зв'язку з різними методами, які застосовуються не тільки цієї, а й іншими науками, що вивчають соціальні явища.

Системно-структурний підхід полягає, з одного боку, у розгляданні управлінської системи, тобто всієї сукупності управлінсько – організаційних зв'язків як єдиного динамічно розвинутого організму; а з іншого у поділі його на структурні елементи, ланки з метою вивчення суті, місця і ролі кожного з них у системі, взаємодії з іншими елементами. У ході системно-структурного аналізу розкриваються причинно-наслідкові зв'язки між елементами системи та закономірності її розвитку.

Отже, метод менеджменту як науки управління формується синтезом загальнонаукового діалектичного методу дослідження і специфічних методів, пов'язаних із менеджментом як наукою.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші