Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Міжособистісні комунікації

Основна частина часу керівника припадає на прямий міжособистісний обмін інформацією. Тому очевидна значимість підвищення ефективності міжособистісних комунікацій та аналізу перешкод, що виникають в цьому процесі.

Різне сприйняття інформації учасниками комунікаційного процесу, наприклад, відправником та одержувачем, може бути обумовлено їх службовим становищем, досвідом, цінностями, інтересами. Під впливом цих та інших факторів реальна інформація може сприйматися повністю або частково, відторгатися, сприйматися в перекрученому вигляді.

Ослаблення семантичних бар'єрів сприяє використанню відповідної мови, окремих слів і термінів, стилів викладення інформації, які можуть мати подвійне тлумачення змісту.

Менеджер – це не тільки відправник інформації у формі рішень. Насамперед він одержувач інформації від своїх підлеглих. Недостатньо лише уважно вислухати їх; необхідно заохочувати пропозиції, наприклад, щодо вдосконалення роботи організації.

Не останню роль в міжособистісні]! комунікації має зворотній зв'язок. Поганий зворотний зв'язок або його відсутність може призвести до спотворення інформації, помилкових дій.

Підвищенню ефективності міжособистісних комунікацій сприяють:

  • – ретельний аналіз переданої інформації, використання точних формулювань цілей, критеріїв оцінки дій, наявних обмежень;
  • – правильне використання жестів, інтонацій;
  • – увага до проблем інших, відкритість.

Встановлення ефективного зворотного зв'язку, зокрема, шляхом контролю розуміння отриманої інформації або перших результатів.

Ефективність міжособистісних комунікацій значною мірою визначається комунікаційним стилем, тобто способом взаємодії індивіда з іншими індивідами. Важливими характеристиками цього стилю є:

  • 1) відкритість індивіда до інших членів організації;
  • 2) адекватність зворотного зв'язку, тобто наскільки часто і відкрито індивід висловлює свою оцінку поведінки і дій колег. Якісна двобальна оцінка цих характеристик дає наступні можливі комунікаційні стилі:
  • 1. При низькій оцінці обох характеристик стиль може бути визначений як "замикання в собі".
  • 2. Стиль "відкриття себе" має місце при високій відкритості та низькому ступені адекватності зворотного зв'язку.
  • 3. Стилю "реалізація себе" відповідають високі оцінки обох характеристик. Ясно, що даний стиль найбільш кращий в спілкуванні, однак і він досить обмежений.
  • 4. Стиль "захист себе" припускає, що індивід часто й охоче висловлює іншим свою думку про них і їхні дії, поведінку. Однак сам він залишається досить закритим.
  • 5. Компромісним є стиль, коли індивід виявляє відкритість лише в тому випадку і в тій мірі, в якій це роблять інші члени організації.

Комунікаційний процес відбувається між особистостями в організації та поза нею. Міжособистісна комунікація – це процес обміну повідомленнями та їх інтерпретація двома або кількома індивідами, які вступили в контакт один з одним.

Звернемо увагу на наступні принципові моменти цього визначення.

По-перше, як і будь-який інший вид соціальної комунікації, міжособистісна комунікація постає як процес обміну повідомленнями, що припускає тлумачення і розуміння цих повідомлень людьми.

По-друге, міжособистісний характер комунікації припускає, що має місце обмін повідомленнями між невеликим числом людей; це безпосередня взаємодія, коли його учасники знаходяться в просторовій близькості, мають можливість легко здійснювати зворотний зв'язок; це взаємодія особистісно орієнтована, тобто передбачається, що кожен з його учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особистісних характеристик.

Таким чином, аналіз міжособистісної комунікації – це аналіз того, за яких умов і за допомогою яких засобів уявлення, ідеї, знання, настрої, тобто суб'єктивний досвід одного суб'єкта може бути переміщений і більш-менш точно витлумачений іншим.

На ефективність міжособистісних комунікацій впливають такі фактори, 0 сприйняття інформації, семантика, невербальна комунікація, уміння слухати, якість каналів комунікації.

Сприйняття – це процес відбору, організації та інтерпретації чуттєвих даних. Серед загальних закономірностей сприйняття як одного з найважливіших психічних процесів зазвичай відзначають:

  • – принцип вибірковості: у кожній конкретній ситуації людина звертає увагу лише на порівняно малу частину впливів, але при цьому створює хоч і обмежену, але більш зв'язну і осмислену картину світу;
  • – принцип цілісності: люди сприймають об'єкти і ситуації не дискретно, а як динамічне ціле;
  • – принцип константності (стійкості): має місце стабільна стійкість нашого сприйняття навіть у змінних умовах.

Таким чином, сприйняття постає не як пасивний процес, при якому ми автоматично реагуємо на отриману інформацію, але як процес активний.

Семантика – наука, що вивчає значення слів. Одні і ті ж самі слова можуть мати абсолютно різне значення для різних людей. Наприклад такі фрази, як "Підготуйте звіт якомога швидше...", "Підготуйте вичерпний звіт..." різними людьми можуть бути інтерпретовані по-різному

Сутність невербальної комунікації як фактору ефективності комунікації буде розглянуто в наступному питанні теми.

Ефективність спілкування залежить від уміння слухати, яке є необхідною умовою правильного розуміння співрозмовника.

Слухання – це активний процес сприйняття інформації; психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.

Цей процес вимагає наявності складного комплексу умінь, які людина опановує протягом усього життя. Невміння слухати нерідко є основною причиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів.

Дослідження показують, що час нашого спілкування з іншими розподіляється наступним чином: приблизно 42-53% часу ми слухаємо інших людей, 16-32% – говоримо самі, 15-17% – читаємо, 9-14% – пишемо. В силу того, що слухання інших займає такий великий обсяг часу, цей процес є значущою формою міжособистісних комунікацій.

Іствуд Атватер зазначав, що психологічні процеси, позначені поняттями "чути" і "слухати", суттєво відрізняються [1].

Поняття "чути" означає фізичну сприйняття звуку, а "слухати" – сприйняття звуку певного значення. Відповідно, поняття "слухати" об'ємніше, ніж "чути".

Уміння слухати полягає у тренуванні навичок рефлексивного та нерефлексивного слухання (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Сутність і прийоми рефлексивного та нерефлексивного слухання

Сутність

Прийоми

Нерефлексивне слухання – це вміння уважно мовчати, не втручатися в мову співрозмовника своїми зауваженнями; слухання без аналізу (рефлексії)

  • – уважне мовчання (слухання);
  • – мінімізація відповідей;
  • – мінімізація питань.

Рефлексивне слухання – це об'єктивний зворотній зв'язок з співрозмовником, який використовується в якості контролю точності сприйняття почутого

  • – уточнення;
  • – перефразування;
  • – віддзеркалення;
  • – резюмування.

Слухання (уважне мовчання) – прийом нерефлексивного слухання, який використовується на початку розмови і проявляється в умінні уважно мовчати, не втручаючись в мову співрозмовника.

Мінімізація відповідей, питань (невтручання) – це нейтральні, по суті малозначні фрази, які представляють собою ті "мінімальні" відповіді та питання, які:

  • – дозволяють змістовно продовжити бесіду;
  • – є пропозицією виражатися вільно і розкуто;
  • – допомагають виразити схвалення, інтерес і схвалення.

Уточнення як прийом рефлексивного слухання полягає в тому, що слухач може прямо попросити мовця роз'яснити незрозуміле місце в його розповіді, привести приклади або зупинитися на чомусь докладніше. Цю техніку рефлексивного слухання можна назвати прояснення (або з'ясування).

Перефразування. Перефразувати – значить сформулювати ту ж думку інакше. У бесіді перифраз полягає у передачі мовцеві його ж повідомлення, але словами слухача. Мета перефразування – перевірка слухачем точності власного розуміння повідомлення.

Віддзеркалення (відлуння). Віддзеркалення – це повторення слів або фраз співрозмовника. Зазвичай воно має форму дослівного повторення або повторення з незначними змінами.

Резюмування – це техніка переформулювання, за допомогою якої підводять підсумок не окремої фрази, а значної частини розповіді або всієї розмови в цілому. Основне правило формулювання резюме полягає в тому, що воно має бути гранично простим і зрозумілим.

Канали комунікації являють собою засоби, за допомогою яких суб'єкт комунікації передає повідомлення цільовій аудиторії. Канали комунікації включають в себе особисте спілкування, засоби масової інформації, зовнішню інформацію, публічні заходи. Канали комунікації можуть бути інституційне оформлені (наприклад, будь-які ЗМІ), а можуть бути і не оформлені (усні комунікації).

Канали комунікації бувають прямими, непрямими, офіційними і неофіційними, особистими і неособистими. Прямі канали комунікації дозволяють передати інформацію безпосередньо від інформатора до особи, що інформується, непрямі канали комунікації здійснюють опосередковану передачу інформації, офіційні канали комунікації надають можливість здійснювати інформаційну взаємодію з офіційними органами, а неофіційні канали комунікації оперують неперевіреною, неофіційною інформацією за допомогою поширення чуток або обміну думками. Найефективнішими є особисті канали комунікації, що забезпечують взаємодію кількох людей в процесі спілкування як безпосередньо, так і по телефону, Інтернету, шляхом листування, в ході прямого телевізійного ефіру. Неособисті канали комунікації можуть бути задіяні в умовах відсутності безпосереднього зворотного зв'язку та особистого контакту.

Тож, чим точніше обрано канал для передачі певної інформації тим ефективніше повідомлення буде інтерпретоване одержувачем.

Також на ефективність міжособистісного спілкування впливає дистанція, на якій відбувається комунікація.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

Спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування (рис. 10.3):

Зони ефективного міжособистісного спілкування

Рис. 10.3. Зони ефективного міжособистісного спілкування

Інтимна зона – спілкування з близькими, батьками, родичами.

Особиста зона – відстань спілкування з друзями і однодумцями.

Зона соціального спілкування – відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.

Формальна зона – ділові переговори, візити до вищих чиновників.

Загальнодоступна або публічна зона – спілкування з великою групою людей.

Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші