Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківська система
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ ПО ЗАЛУЧЕННЮ ТА ЗАПОЗИЧЕННЮ КОШТІВ

Питання:

5.1. Капітал комерційного банку, його склад та структура.

5.2. Власний капітал банку та його формування.

5.3. Залучений капітал банку та його характеристика.

5.4. Управління залученим капіталом банку.

Капітал комерційного банку, його склад та структура

Для виконання своєї першочергової функції, посередництва у кредиті, банківські установи вимушені, перш за все, акумулювати фінансові ресурси з метою їх подальшого перерозподілу та вкладення для досягнення максимальної доходності. При функціонуванні дворівневої банківської системи комерційні банки вимушені самостійно шукати шляхи накопичення та концентрації грошевих коштів з метою наступного перерозподілу у найбільш вигідні форми. Таким чином банківські ресурси створюються шляхом проведення пасивних операцій, що відображаються у пасиві балансу банка. Структура банківських пасивів відображено на рис. 5.1.

Структура банківських пасивів

Рис. 5.1. Структура банківських пасивів

Термін "капітал" ( лат. Capitals – головний) – означає багатство (грошові кошти, цінні папери, майно), яке використовується його власниками для накопичення.

Капітал банку – сума джерел власних коштів банку. До них відносяться:

– статутний капітал;

– резервні та інші фонди;

– страхові резерви (на покриття ризиків);

– додатковий капітал;

– нерозподілений прибуток.

Зобов'язання кредитних установ мають наступну структуру (рис. 5.2).

Зобов'язання кредитних установ

Рис. 5.2. Зобов'язання кредитних установ

Власний капітал банку становить незначну питому вагу в сукупному капіталі – близько 10 – 12

Основні види пасивних операцій – залучення коштів на банківські рахунки: поточні, строкові, ощадні, валютні та ін.

Кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції – депозитними. Недепозитні кошти залучаються для підтримки ліквідності банку.

Власний капітал банку та його формування

Ефективність діяльності банку, як специфічного фінансового інституту, залежить від створення відповідної ресурсної бази, тобто коштів, що надходять у розпорядження банку та використовуються ним для здійснення активних операцій. Значну роль у процесі діяльності відіграє формування власного капіталу. Аналізуючи нормативні акти залежно від структури, способів формування оцінки можна виділити наступні поняття банківського капіталу:

– капітал банку – залишкова вартість активів банку після вилучення його зобов'язань;

– капітал підписний – письмова згода акціонерів банку (пайовиків) на внесення коштів за акції (паї);

– капітал статутний – зареєстрований підписний капітал;

– капітал регулятивний – власні кошти, які складаються з

основного та додаткового капіталу, та визначаються нормативними актами НБУ.

Капітал банку – сукупність ресурсів, що внесені засновниками для отримання юридичного статусу банку, а також резерви та фонди, створені в процесі діяльності банку.

Останні створюються за рахунок перерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється при проведенні банківських операцій. Роль капіталу досить значна для забезпечення його надійності та ефективності діяльності. Призначення банківського капіталу виражається в його функціях:

1. Захисна функція – банки функціонують в умовах ринку, що передбачає повну економічну самостійність та економічну відповідальність. Банківський капітал являє собою економічну складову гарантії відповідальності перед його вкладниками та кредиторами.

2. Регулююча функція – органи банківського нагляду (НБУ) за допомогою визначених інструментів регулюють розмір власного капіталу, ступень ризиків діяльності, проводять політику зближення вітчизняних та міжнародних стандартів капіталу.

3. Оперативна функція – за рахунок власного капіталу банки покращують матеріальну базу, банківські технології, системи зв'язку, впроваджують досягнення науки і техніки.

Структурна побудова власного капіталу складається з двох рівнів:

– основний капітал ( капітал першого рівня);

– додатковий капітал ( капітал другого рівня).

До основного капіталу належать:

– фактично зареєстрований статутний капітал – формується з акціонерного або приватного капіталу під час створення нового банку шляхом накопичення внесків засновників чи реалізації акцій. Формування капіталу, залежно від форми інвестування, здійснюється у грошовій, матеріально – речовий, та у формі фінансових активів. В Україні законодавчо встановлена практика формування та збільшення статутного капіталу банку виключно шляхом грошових внесків (для резидентів – у гривнях, не резидентів – в іноземній вільно конвертованій валюті або в гривнях).

– розкриті резерви, що створені за рахунок нерозподіленого прибутку, а саме: дивіденди, емісійні різниці, резервні фонди (відповідно до законодавства України), загальні резерви банку під невизначені ризики, прибуток минулих років.

Додатковий капітал складається з наступних елементів:

– резерви під заборгованість інших банків;

– резерви під заборгованість клієнтів за кредитами;

– розмір переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

– прибуток поточного року;

– субординований борг (субординований капітал ).

До субординованого капіталу включають кошти залучені від юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) у національній та іноземній валюті на підставі угоди на термін не менше 5 років зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20%. До капіталу банку вони включаються з дозволу НБУ.

Резервний капітал у структурі основного капіталу формується на покриття непередбачених збитків від банківських операцій. Він формується за рахунок прибутку банку. Розмір резервного фонду визначається у межах від 5% до 50%, а також може бути збільшений за вимогою НБУ.

Нерозподілений прибуток – частка чистого прибутку, що залишається у банку після перерозподілу і як правило, Направляється на реінвестування його діяльності.

Визначення розміру капіталу банку

Капітал банку розраховується за формулою

К = А – З, (5.1)

де:

К – капітал банку;

А- активи банку;

З – зобов'язання.

У наш час відомо кілька способів оцінки розміру капіталу:

– визначення за бапансом( балансовий капітал)

(5.2)

де: БК – балансовий капітал;

БВа – балансова вартість активів;

БВп – балансова вартість пасивів.

– визначення капіталу за ринковою вартістю:

(5.3)

де: БКр – балансовий капітал за ринковою вартістю;

РВа – ринкова вартість активів;

РВп – ринкова вартість пасивів.

Регулятивний капітал – це обов'язковий капітал, який банк повітаний мати для функціонування за вимогою НБУ;

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності спирається на рекомендації Базельського комітету:

(5.4)

де: РК – регулятивний капітал;

ОК – основний капітал;

ДК – додатковий капітал;

В – відвернення.

Відвернення (В) – цінні папери в портфелі банка на інвестиції та вкладення в асоційовані та дочірні установи.

Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу банку має такий вигляд:

(5.5)

де: НВК – нормативний-власний капітал;

ОК – основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку;

СК – субординований капітал;

В – відвернення;

ОЗ – перевищення основних засобів над невідкорегованною на основні засоби сумою власного капіталу.

Склад основного та• додаткового капіталу, а також відвернення визначає НБУ.

Капітал, необхідний для покриття неочікуваних витрат у сучасній західній теорії називається економічним. Сформований економічний капітал в обсязі достатньому для покриття неочікуваних ризиків являє собою третій рівень захисту банку. Концепція економічного капіталу базується на статистичній моделі, що дає можливість оцінити ймовірність їх виникнення:

– очікування і ризики (надійного очікування);

– неочікувані ризики (статично ймовірні втрати).

Для управління малоймовірними ризиками у банківській практиці використовуються наступні обмеження:

– розмір кредитного ризику;

– ліміти (внутрішні для. економічного капіталу, зовнішні – для регулятивного капіталу).

Розмір власного капіталу банку залежить від багатьох факторів. До основних належать:

– граничний розмір активних операцій та їх структура;

– особливості складу клієнтів банку;

– стан ринку кредитних ресурсів і кредитної політики НБУ.

Нормативи регулювання діяльності банківських установ є основними економічними заходами контролю та впливу з боку НБУ. Регулятивні нормативи зведені у чотири групи:

– нормативи капіталу;

– нормативи ліквідності;

– нормативи кредитного ризику;

– нормативи інвестування.

Термін "достатність капіталу" відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь його схильності до ймовірних ризиків.

Проблема рівня капіталізації – це невідповідність капіталів банків розміру сформованих особистих активів, тобто проблема співвідношення кількісного та якісного характеру капіталу. Визначення методології оцінки банківського капіталу стало предметом дискусії у міжнародних фінансових організаціях . У грудні 1987 р. Банк міжнародних розрахунків у місті Базелі затвердив основні критерії і стандарти оцінки банківського капіталу. Введено в практику норматив достатності (коефіцієнт Кука), який встановлює мінімальне співвідношення між капіталом банку і його балансовими і позабалансовими активами, зниженими за ступенем ризику (8%). В Україні з метою підтримання рівня ліквідності балансу та забезпечення економічної стабільності банків постановою НБУ встановлені наступні нормативи капіталу:

– мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ);

– адекватність регулятивного капіталу (Н2);

– адекватність основного капіталу (Н3).

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) встановлюється НБУ залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків, зміну курсу національної валюти. НБУ може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу, встановлювати перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації. Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) розраховується за формулою:

(5.6)

де: РК – регулятивний капітал;

Ар – активи, з урахуванням коефіцієнту ризику групи активів.

Значення нормативу Н2 має бути не менше ніж 10%. Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) розраховується за формулою:

(5.7)

де: ОК – основний капітал (першого рівня);

ЗА – загальні активи.

Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим, ніж 4%.

Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на:

– добре капіталізовані – (Н2≥17%; Н3>8%);

– достатньо капіталізовані – (H2≥8%; H3≥4%);

– недокапіталізовані- (Н2>6%; Н3 >3 %);

– значно недокапіталізовані – (H2≥2÷6%; H3=1,3÷3%);

– критично недокапіталізовані – (Η2<2%;Η3<1,3%).

Залежно від рівня достатності капіталу банку НБУ рекомендує перелік заходів щодо розвитку його капіталу (програму капіталізації) або питання про реорганізацію шляхом приєднання чи злиття.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси