Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ КОНФЛІКТУ

КОНФЛІКТОЛОГА В СИСТЕМІ НАУК

Вивченням конфліктів займалися вчені із стародавніх часів. Вони відзначали як позитивну так і негативну роль конфлікту в житті суспільства. Перші спроби раціонального осмислення природи конфлікту належать давньогрецьким філософам, але остаточно конфліктологія як наука була сформована у другій половині XX ст. У даній главі розширено розуміння конфліктології, визначено мету і завдання навчального курсу, розкрито предмет і теоретичну основу науки, сформовано методи дослідження цієї галузі знань.

Основні терміни і поняття:

  • конфліктологія як наука,
  • об'єкт конфліктології,
  • предмет конфліктології,
  • методи дослідження науки "Конфліктологія",
  • теоретичний фундамент науки "Конфліктологія"

Історія розвитку конфліктології

Конфліктологія є однією з наймолодших галузей наукового знання. Вона виділилась як самостійна наука в кінці 50-х років XX ст. і спочатку мала назву "Соціологія конфлікту". Ця подія пов'язана з працями Р. Дарендорфа (Німеччина) – "Соціальні класові конфлікти в індустріальному суспільстві" (1957) та Л. Козера (США) – "Функції соціальних конфліктів" (1956).

Проблеми конфліктів і конфліктних ситуацій завжди цікавили вчених, філософів, громадських діячів. У зв'язку з цим важливо проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікт і виділити періоди розвитку та формування конфліктології як науки. Розглянемо основні з цих періодів.

Стародавні часи. У цей період заслуговують на увагу ідеї китайських мислителів. Особливе місце серед них належить Конфуція) (551479 pp. до н. е.).

Він розвиває різноманітні погляди на проблему конфлікту в багатьох моральних заповідях. Ось одна з них: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім'ї до тебе не будуть відчувати ворожості". Джерело конфлікту філософ вбачав у неосвіченості і невихованості, що призводить до порушення норм людських відносин і справедливості. Неосвіченість і невихованість простолюдинів веде до порушення норм взаємовідносин, справедливості. Для благородних основу взаємовідносин становить порядок, а для простолюдинів – користь.

Вищою цінністю мислителі стародавності визнавали не війну і боротьбу, а світло та згоду. "У боях перемагають ті, хто уболіває за війну, вчив древній китайський філософ Лао-цзи (579 – 499 до н .є.), – головне полягає в тому, щоб дотримуватись спокою". На його думку, головні першооснови світу Ян (світле) і Інь (темне) не стільки борються між собою, скільки, доповнюючи один одного, утворюють гармонію Єдиного.

Давньогрецький філософ Геракліт (520460 pp. до н. е.) намагався пов'язати свої міркування про війни і соціальні конфлікти з загальною системою поглядів на природу Всесвіту. Він вважав, що у світі все породжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон космосу – це війна: "Війна – батько всього і цар усього". "Одним вона визначила бути богами, а іншим – людьми, одних вона зробила рабами, а інших – вільними". Ці слова Геракліта – одна з перших спроб раціонально обґрунтувати позитивну роль боротьби у процесі суспільного розвитку.

Точку зору Геракліта поділяв й інший грецький філософ-матеріаліст стародавності – Епікур (341270 pp. до н. е.), котрий, проте, вважав, що все те негативне, що виникає в результаті різноманітних зіткнень, коли-небудь змусить людей жити в стані постійного миру. Це були перші теоретичні міркування про безконфліктний стан суспільства.

На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (427- 347 pp. до н. е.) засуджував її і вважав за найбільше зло. Але не тільки війна як соціальний конфлікт потрапляє в поле зору античних мислителів. Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти у Арістотеля (384322 pp. до н. е.), який стверджував: "Держава є інструментом примирення людей". "Людина поза державою агресивна і небезпечна".

Не менш цікавими є соціально-етичні та правові ідеї Демокріта (460 – 360 pp. до н. е.), який зазначав, що "... закони не забороняли б кожному жити за своїм смаком, якби кожний не шкодив іншому, адже заздрість сприяє виникненню ворожнечі".

Мислителі минулого, усвідомлюючи неминучість конфронтації у суспільному житті, все ж таки намагалися визначити критерії "справедливого" і "несправедливого" насильства. Зокрема, римський політичний діяч і оратор Цицерон (106 – 43 pp. до н .є.) висунув тезу про "справедливу й благочестиву війну", що могла вестися для помсти за заподіяне зло, для вигнання з країни ворога ("Про державу").

Середньовіччя. Найважливішою особливістю конфліктологічних ідей, які набули розвитку у поглядах середньовічних мислителів, була їх релігійна спрямованість.

У часи Середньовіччя, коли затвердилася християнська релігія, заснована на ідеях людинолюбства, рівності всіх перед Богом, домогтися міцного миру між людьми знов ж таки не вдалося. При цьому, зіткнення продовжувалися не тільки між віруючими і невіруючими, але і між самими одновірцями. З цього приводу Еразм Роттердамський (14691536) пізніше зауважував: "Найбільшим абсурдом є те, що Христос є присутнім в обох таборах, начебто він сам із собою веде боротьбу".

Намагаючись якось пояснити і виправдати незліченні прояви зла у світі створеному Богом, релігійна філософія розробила спеціальне вчення, що отримало найменування "виправдання Бога", або "теодицея".

Сутність цього вчення зводилася до з'ясування того, як при доброму і всемогутньому Богові у світі існують різноманітні конфлікти: глобальні катастрофи, жорстокі війни, підступні убивства, нещастя і страждання людей,

Постановка цих, по визначенню Г. Гейне, "проклятих питань" стала одним із джерел зародження богонесприйняття, атеїзму. Різного роду спроби відповісти на ці питання, які беруть свій початок ще на зорі християнства, не припиняються й дотепер. Відома відповідь одного з перших християнських богословів Тертулліана (160 – 220 ), який вважав, що природа Бога, його задуми не піддаються людському розумові і тому нам нічого не залишається, як тільки сліпо вірити в нього. "Вірую, тому що абсурдно", – говорив він.

Один з найвідоміших вчених Середньовіччя Фома Аквінський (1225 – 1274) розвинув думку про царство філософського пізнання і богослов'я, духовної влади, про людське буття і бога. Розмірковуючи про допустимість війн у житті суспільства, він визначив ще одну умову справедливої війни: для неї повинна бути санкція з боку державної влади. Хоча в цілому, на його думку, "війна й насильство є завжди гріхом".

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>