Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сучасний розвиток конфліктології

З середини XX ст. теорія конфліктів починає активно розвиватися. В цей час у країнах Західної Європи та США посилюються кризові явища, які привели до розвитку "конфліктної моделі суспільства" (Р. Дарендорф), "загальної теорії конфліктів" (К. Боулдінг), "концепції позитивно-функціонального конфлікту" (Л. Козер).

Автори "конфліктної моделі суспільства" намагалися знайти і показати загальні для всіх суспільних систем причини конфлікту та узагальнити шляхи оптимізації конфліктного процесу. Німецький вчений Р. Дарендорф виділяв не тільки негативні фактори конфлікту, а й позитивні: конфлікт є джерелом інновацій, соціальних змін.

У 1956 р. американець Л. Козер у книзі "Функції соціального конфлікту" запропонував теорію "позитивно-функціонального конфлікту", в якій стверджував, що немає соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування суспільних систем. На його думку, стабільність суспільства прямо залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин. Основні положення його теорії наведені у таких тезах:

  • – чим більших негараздів зазнають групи, тим вища вірогідність того, що ці групи стануть ініціаторами конфлікту;
  • – чим гостріший конфлікт, тим більша вірогідність, що в конфліктних групах складуться централізовані структури прийняття рішень і тим вищою буде моральна згуртованість їх членів;
  • – чим частіше групи вступають в конфлікт через свої об'єктивні інтереси, тим легший конфлікт, і навпаки, чим більше конфлікт пов'язаний зі складними інтересами , тим він гостріший;
  • – чим менше в учасників конфлікту згоди з приводу його цілей, тим триваліший конфлікт;
  • – чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що повне досягнення цілей є дорожчим, аніж перемога, тим коротшим буде конфлікт.

Навіть просте перерахування основних положень теорії Л. Козера показує, що і на цей час більшість із них не втратили своєї актуальності вони і сьогодні викликають значний інтерес. Ці тези підтверджують, що в основі будь-якого конфлікту лежать власні інтереси індивіду.

Істотний внесок у завершення формування конфліктології в якості самостійної наукової дисципліни вніс ще один американський соціолог – Кеннет Боулдінг. Вихідним положенням його концепції було визнання того, що конфліктна взаємодія людей, їхня постійна ворожнеча із собі подібними являють собою природну для людей форму поведінки. Однак, висловлюючи настільки песимістичну оцінку людської природи, він виражав надію на те, що, спираючись на людський розум і моральні норми, людину все-таки можна удосконалювати, пом'якшуючи форми конфліктної взаємодії. Для цього потрібно насамперед усвідомити загальні елементи та загальні закони розвитку, притаманні усім конфліктам. Саме ці загальні знання допоможуть залагодити конфлікт у будь-якому його специфічному прояві. Тому динаміка конфлікту є одним із проявів загальних поведінкових реакцій людини в умовах протиборства. Єдиним універсальним джерелом конфлікту К. Боулдінг вважав несумісність потреб сторін при обмежених можливостях Їхнього задоволення.

Варто підкреслити, що досить чітко сформульований К. Боулдінгом принцип "скерсіті" (від англ, scarcity), тобто обмеженості, дефіциту, недостачі яких-небудь ресурсів і благ, матеріальних або духовних, став активно розвиватися в багатьох наступних роботах західних і вітчизняних конфліктологів.

Перше в світі спроба створити єдину теорію конфліктів з використанням математичного апарату була здійснена в Росії російськими вченими В. Дружиніним і Д. Контпорогім. В основі їх наукових положень лежить "теорія ігор", яка описує психологічні особливості учасників конфліктної взаємодії. Однак, дана теорія не дозволяє відобразити в повному обсязі різноманіття конфліктів і не завжди дає змогу знайти правильне рішення. Нині дослідження конфліктів проводяться всебічно з залученням досягнень різних галузей знань: історії, математики, педагогіки, права, психології, соціології, філософії, військової справи.

Сьогодні в західній соціальній психології цілеспрямовано й активно розробляють теорію конфліктології. В американських університетах відкриваються центри з вивчення та розв'язання конфліктів, де вивчають теорію і практику подолання конфліктів, готують спеціалістів у цій галузі, надають послуги учасникам конфліктів, а також проводять конкретну роботу щодо різних конфліктних ситуацій.

Так, університет Дж. Мейсона (США) з 1982 р. готує студентів за новою спеціальністю – менеджер з конфліктів, яким присвоюють ступінь магістра наук. Зараз теорію і практику цієї дисципліни викладають майже в 150 коледжах та університетах США. У 1970 р. в Лондонському університеті було створено центр із вивчення конфліктних ситуацій. В Австралії у 80-ті pp. XX ст. Стелою Корнеліус (засновниця програми) і Геленою Корнеліус (директорка програми) було створено міжнародну організацію з оригінальною програмою вивчення конфліктів на різних рівнях суспільства. Цією програмою зацікавилися спеціалісти у галузі конфліктології в усьому світі.

Слід відзначити, що в колишньому Радянському Союзі перші публікації, присвячені проблемі конфлікту, з'явилися на початку 20-х років минулого століття. В них проблема конфлікту виділяється як самостійна, і в назвах робіт з'являється саме поняття "конфлікт" та його похідні.

На думку А. Анцупової та А. Шипілової, в історії колишньої радянської конфліктології можна виділити декілька періодів:

  • 1-ий період – до 1924 року. На протязі цього періоду конфліктологічні ідеї зароджуються та розвиваються як практичні знання людей про принципи, правила та прийоми поведінки в реальних конфліктах, відтворених у філософії, релігії, літературі, народній творчості. У даний період починають накопичуватися і перші наукові знання про конфлікти. Конфлікт вивчається в межах філософії, права, психології, але не виділяється як самостійне явище.
  • 2-ий період -1924 – 1990 роки. У даний період конфлікт починає вивчатися як самостійне явище в межах спочатку двох наук (правознавства і соціології), а на кінець періоду – одинадцяти (мистецтвознавства, історичної науки, математики, педагогіки, політології, правознавства, психології, соціобіології, соціології та філософії). Інтенсивність дослідження конфлікту постійно збільшується.

Другий період розвитку радянської конфліктології включає 4 етапи:

Перший етап – 1924 – 1934 pp. Охоплює першу "хвилю" публікацій з проблематики конфліктів. З'являються роботи щодо дослідження конфліктів у правознавстві, соціології, математиці, соціобіології.

Другий етап – 1935 – 1948 pp. Характеризується практично повною відсутністю публікацій з даної тематики. Це було пов'язано з Великою Вітчизняною війною та ситуацією в країні в цілому.

Третій етап – 1949 – 1972 pp. Щорічно публікуються роботи з проблематики конфлікту, захищаються перші 25 кандидатських дисертацій. Дослідження конфлікту як самостійного явища починаються у філософії, педагогіці, історичній та політичній науках.

Четвертий етап – 1973 – 1989 pp. Щорічно публікується не менш 35 робіт з проблематики конфлікту, захищаються перші докторські дисертації.

У пострадянський період вірусом “конфліктне” виявилися охопленими всі сторони життя суспільства. Різноманітні зіткнення стали розвиватися на всіх рівнях: міжнаціональному, міжгруповому та міжособистісному. У Росії вони набули найгостріших форм, включаючи збройні сутички з численними людськими жертвами – Придністров'я, Карабах, Північна Осетія, Чечня. У цих умовах і виникла нагальна потреба в розробці в колишніх пострадянських республіках конфліктології як самостійної галузі наукових знань. Цей процес став особливо активним з початку 90-х років.

Перші публікації з проблем конфліктології в Україні з'явилися всередині 80- років XX ст. (Ф. М. Бородкін, Η. М. Коряк, Л. А. Нечипоренко та ін.). Дослідження конфліктів у вітчизняній науці спочатку велося в рамках окремих спеціальних дисциплін – соціології конфлікту, правознавства, психології конфлікту, математичного аналізу конфлікту й ін. В Україні сьогодні конфліктологія як наука продовжує формуватися, а також починає практикуватись як предмет у вузах.

В останні роки українські науковці активізували роботу з проблем діагностики, попередження та вирішення конфліктів. Питаннями конфліктів на різних рівнях займається досить багато організацій: Київський центр політичних досліджень і конфліктології, Київський міжнародний інститут соціології і конфліктології, кафедри соціології і конфліктології при вузах, школи конфліктологів, центри з вивчення громадської думки та ін. На конфліктологічну тематику проводяться конференції, моніторингові дослідження, видаються словники та підручники. Перераховані розробки не можуть замінити відсутність загальних концептуальних засад, які дозволи б осмислити механізм соціальних конфліктів в Україні. Проблема в тому, що сучасна західна конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства, якого в Україні ще немає, тому і необхідний розгляд конфліктних ситуацій в українському суспільстві з притаманною йому специфікою та особливістю його історичного розвитку.

Таким чином, найбільш актуальними проблемами розвитку вітчизняної конфліктологічної науки на даному етапі є наступні:

  • – напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ конфліктології;
  • – інтеграція гуманітарного, медико-біологічного та технічного підходів в дослідженні конфліктів;
  • – підготовка фахівців для науки та практики з проблем прогнозування,

запобігання та розв'язання конфліктів, створення спеціальних груп практиків- конфліктологів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>